Постанова

від 28.01.2013 по справі 2а/0570/17579/2012

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2013 р. Справа №2а/0570/17579/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12-10 год.

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В. при секретарі судового засідання Поповій І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецресурс», м. Донецьк

до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 14 грудня 2012 року № 0000092303, № 0000082303

за участю представників:

від позивача: Аріфуліна Р.З., Шлімілі І.П. - за дов.

від відповідача: Соболєвої Ю.С., Фатьянова Р.О. - за дов.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Донспецресурс» заявлено позов до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 14 грудня 2012 року № 0000092303, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 1539464 грн. та визначено суму штрафної санкції на суму 384866 грн., та № 0000082303, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1231571 грн. та визначено суму штрафної санкції на суму 307893 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для донарахування відповідачем податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями, та зазначає, що у нього були всі правові підстави для формування валових витрат та податкового кредиту у відповідності до вимог діючого законодавства за господарськими операціями з ТОВ «Загіп» та ПП «Вєріт», та посилається на неправомірність висновків відповідача щодо нікчемності правочинів із даними контрагентами.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог діючого законодавства, посилаючись на нікчемність правочинів, вчинених між позивачем та ТОВ «Загіп», ПП «Вєріт».

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Донспецресурс» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 13537747, знаходиться на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Пролетарському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 100094148.

З 29 жовтня по 23 листопада 2012 року відповідачем була здійснена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2010 року по 30 червня 2012 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 30 листопада 2012 року № 343/22-0/13537747 (надалі - акт перевірки).

За висновками вищенаведеного акту перевірки відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 14 грудня 2012 року відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України:

№ 0000092303, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на загальну суму 1924330 грн., в тому числі за основним платежем 1539464 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 384866 грн.;

№ 0000082303, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 1539464 грн., в тому числі за основним платежем 1231571 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 307893 грн.

Правовою підставою визначення податку на прибуток, податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями наведені норми підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (надалі - Закон № 334), підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі - Закон № 168), які були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Як вбачається з акту, перевіркою повноти визначення валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування відповідачем встановлено їх завищення у 3 кварталі 2010 року в сумі 6157857 грн. Відповідач зазначає, що позивачем неправомірно включено до складу валових витрат за 3 квартал 2010 року суму у розмірі 466667 грн., перевіркою встановлено відсутність оригіналів видаткових накладних, виписаних ТОВ «Загіп» у липні 2010 року, до перевірки надані копії видаткових накладних. Крім цього, відповідач зазначає про неправомірність віднесення позивачем до складу валових витрат у 3 кварталі 2010 року витрат по видатковим накладним, отриманим від ПП «Вєріт» у липні та вересні 2010 року в сумі 5691190 грн., в ході перевірки встановлено відсутність оригіналів видаткових накладних, до перевірки надані копії видаткових накладних. Також відповідач зазначає, що у видаткових накладних, актах приймання-передачі відсутні посади, прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій, до перевірки не надані товарно-транспортні накладні. Відповідач в акті перевірки посилається на лист ПП «Вєріт», отриманий податковим органом 16 листопада 2012 року, в якому дане підприємство зазначило про відсутність взаємовідносин з позивачем у липні та вересні 2010 року, а також на лист Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька від 16 листопада 2012 року № 23571/7/22-213 щодо неможливості проведення перевірки ТОВ «Загіп» у зв'язку із тим, що відповідно до баз даних податкового органу ждане підприємство має стан 7 - до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей. З огляду на наведене, відповідачем перевіркою повноти визначення податкового кредиту також встановлено його заниження на загальну суму 1231571 грн., в тому числі за липень 2010 року на суму 702675 грн., за вересень 2010 року на суму 528896 грн., зокрема, по ТОВ «Загіп» у липні 2010 року на 93333 грн. 33 коп., по ПП «Вєріт» у липні 2010 року на 609342 грн., у вересні 2010 року на 528896 грн. В ході перевірки встановлена відсутність оригіналів податкових накладних, отриманих від ПП «Вєріт» та ТОВ «Загіп» у липні, вересні 2010 року, до перевірки надані їх копії. Таким чином, в акті перевірки відповідач здійснює висновок щодо нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «Загіп», ПП «Вєріт», та відсутність підтвердження фактів придбання та поставки товару.

Судом встановлено, що 1 липня 2010 року між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Загіп» як постачальником був укладений договір № 2503, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити лом чорних металів у кількості орієнтовно 2000 тн. в місяць. На виконання умов даного договору ТОВ «Загіп» були видані позивачу видаткові та податкові накладні від 1 липня 2010 року на загальну суму 89415 грн. 60 коп., в тому числі податок на додану вартість 14902 грн. 60 коп., від 2 липня 2010 року на загальну суму 257962 грн. 32 коп., в тому числі податок на додану вартість 42993 грн. 72 коп., від 5 липня 2010 року на загальну суму 212622 грн. 08 коп., в тому числі податок на додану вартість 35437 грн. 01 коп. Між сторонами договору також підписані акти приймання металів чорних. Оплата позивачем придбаного товару за договором підтверджується платіжними дорученнями від 5, 6 липня 2010 року.

Судом також встановлено, що 1 березня 2010 року між позивачем як покупцем та Приватним підприємством «Вєріт» укладений договір № 1508, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити брухт та відходи чорних металів. Між сторонами підписані також додаткова угода від 1 грудня 2010 року № 1 та специфікації №№ 1-7. Позивачем надані суду копії ліцензії ПП «Вєріт» на заготівлю, переробку металобрухту кольорових металів зі строком дії 3 5 березня 2008 року по 6 березня 2012 року, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість - ПП «Вєріт». На виконання умов зазначеного договору ПП «Вєріт» видані позивачу видаткові та податкові накладні від 1 липня 2010 року на загальну суму 253286 грн. 88 коп., в тому числі податок на додану вартість 42214 грн. 48 коп., від 2 липня 2010 року на загальну суму 257759 грн. 04 коп., в тому числі податок на додану вартість 42959 грн. 84 коп., від 5 липня 2010 року на загальну суму 248814 грн. 72 коп., в тому числі податок на додану вартість 41469 грн. 12 коп., від 6 липня 2010 року на загальну суму 248347 грн. 18 коп., в тому числі податок на додану вартість 41391 грн. 20 коп., від 6 липня 2010 року на загальну суму 255929 грн. 52 коп., в тому числі податок на додану вартість 42654 грн. 92 коп., від 7 липня 2010 року на загальну суму 257352 грн. 48 коп., в тому числі податок на додану вартість 42892 грн. 08 коп., від 7 липня 2010 року на загальну суму 248286 грн. 19 коп., в тому числі податок на додану вартість 41381 грн. 03 коп., від 8 липня 2010 року на загальну суму 261011 грн. 52 коп., в тому числі податок на додану вартість 43501 грн. 92 коп., від 8 липня 2010 року на загальну суму 251457 грн. 36 коп., в тому числі податок на додану вартість 41909 грн. 56 коп., від 9 липня 2010 року на загальну суму 227862 грн. 65 коп., в тому числі податок на додану вартість 37977 грн. 11 коп., від 9 липня 2010 року на загальну суму 254045 грн. 11 коп., в тому числі податок на додану вартість 42340 грн. 85 коп., від 12 липня 2010 року на загальну суму 242115 грн. 42 коп., в тому числі податок на додану вартість 40352 грн. 57 коп., від 12 липня 2010 року на загальну суму 313396 грн. 78 коп., в тому числі податок на додану вартість 52232 грн. 80 коп., від 13 липня 2010 року на загальну суму 313396 грн. 78 коп., в тому числі податок на додану вартість 52232 грн. 80 коп., від 14 липня 2010 року на загальну суму 22988 грн. 86 коп., в тому числі податок на додану вартість 3831 грн. 48 коп., від 31 серпня 2010 року на загальну суму 269749 грн. 78 коп., в тому числі податок на додану вартість 44958 грн. 30 коп., від 1 вересня 2010 року на загальну суму 53851 грн. 54 коп., в тому числі податок на додану вартість 8975 грн. 26 коп., від 1 вересня 2010 року на загальну суму 294752 грн. 71 коп., в тому числі податок на додану вартість 49125 грн. 45 коп., від 2 вересня 2010 року на загальну суму 296297 грн. 62 коп., в тому числі податок на додану вартість 49382 грн. 94 коп., від 2 вересня 2010 року на загальну суму 301117 грн. 74 коп., в тому числі 50186 грн. 29 коп., від 3 вересня 2010 року на загальну суму 292861 грн. 20 коп., в тому числі податок на додану вартість 48810 грн. 20 коп., від 3 вересня 2010 року на загальну суму 317042 грн. 40 коп., в тому числі податок на додану вартість 52840 грн. 40 коп., від 6 вересня 2010 року на загальну суму 308982 грн., в тому числі податок на додану вартість 51497 грн., від 6 вересня 2010 року на загальну суму 322416 грн., в тому числі податок на додану вартість 53736 грн., від 7 вересня 2010 року на загальну суму 335850 грн., в тому числі податок на додану вартість 55975 грн., від 7 вересня 2010 року на загальну суму 327789 грн. 60 коп., в тому числі податок на додану вартість 54631 грн. 60 коп., від 8 вересня 2010 року на загальну суму 322416 грн., в тому числі податок на додану вартість 53736 грн. Між сторонами договору підписані акти приймання металів чорних. Оплата здійснена у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі - Закон № 996).

Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Поняття та склад валових витрат визначені статтею 5 Закону № 334, відповідно до пункту 5.1 якої валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті. Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 статті 5 Закону № 334. Відповідно до підпункту 5.3.9 даного пункту не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд зазначає, що такої підстави як висновок податкового органу про нікчемність правочину для виключення витрат зі складу валових Закон № 334 не передбачає.

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд зазначає, що норми Закону № 168 не передбачають такої підстави для виключення сум податку на додану вартість з податкового кредиту за висновком податкового органу про нікчемність правочинів.

Як наведено вище, у позивача є в наявності всі первинні документи, які посвідчують право підприємства на формування як валових витрат, так і податкового кредиту.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Доказів чи доводів того, що позивачем укладені угоди, які суперечать діючому законодавству, відповідачем не наведено. Суд не приймає посилання відповідача на наявність розбіжностей між сумами податкового зобов'язання контрагентів позивача та податкового кредиту позивача з огляду на те, що Закон № 334 та Закон № 168 не ставлять в залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент якимось чином порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Судом встановлено, що на момент здійснення господарських операцій липень, вересень 2010 року контрагенти позивача були зареєстровані у якості платників податку на додану вартість та знаходилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Позивачем суду також надані письмові докази (видаткові, податкові накладні, квитанції про приймання вантажу), які посвідчують використання у власній господарській діяльності товару, який отриманий позивачем від ТОВ «Загіп» та ПП «Вєріт», а саме подальшу реалізацію товару. Вищевказані обставини та докази спростовують висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру у спірних господарських операціях при придбанні товару позивачем у його контрагентів. Суд також зазначає, що відповідач ґрунтує свої висновки на припущеннях. Жодного доказу, який би підтвердив висновок податкового органу щодо відсутності реального характеру у спірних господарських операціях при придбанні товару позивачем у його контрагентів, відповідачем не надано. Суд не приймає посилання відповідача на лист ПП «Вєріт», отриманий податковим органом у листопаді 2012 року, з огляду на те, що господарські операції відбулися у липні, вересні 2010 року, у позивача є наявними всі первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій, та даний лист підписаний директором, який у 2010 році не займав дану посаду. Крім цього, податковим органом не здійснена виїзна позапланова документальна перевірка ПП «Вєріт» та не підтверджено належними доказами відсутність господарських відносин між позивачем та ПП «Вєріт», отже ґрунтування висновків про відсутність господарських операцій тільки на підставі листа контрагента є необ'єктивним та свідчить про неповноту проведення перевірки відповідачем. Згідно із частиною 4 статті 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Отже, в розумінні статі 70 КАС України у спірних правовідносинах підтвердженням здійснення господарських операцій є укладений договір між позивачем та ПП «Вєріт», видаткові та податкові накладні, акти приймання, платіжні доручення, які є наявними у позивача, а не отриманий податковим органом лист підприємства про відсутність взаємовідносин. Судом також досліджений лист ДПІ у Куйбищевському районі м. Донецька про неможливість проведення перевірки ТОВ «Загіп» від 16 листопада 2012 року № 23571/7/22-213, з якого встановлено, що перевірка не була проведена у зв'язку із тим, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про не підтвердження відомостей про юридичну особу. Судом встановлено, що даний запис внесений державним реєстратором 11 вересня 2012 року, отже ніякого відношення до господарських операцій липня 2010 року даний запис не має. Суд вважає необґрунтованим висновок податкового органу про наявність ознак нікчемності правочину тільки у зв'язку із тим, що у 2012 році внесений запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Таких доказів відповідачем не надано. Відповідачем не було доведено, що господарські зобов'язання, що виникли між позивачем та ПП «Вєріт», ТОВ «Загіп» не містять розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів. Стосовно посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних, суд зазначає, що їх наявність чи відсутність ніяким чином не пов'язана із формуванням платником податку валових витрат та податкового кредиту відповідно до норм Закону № 334 та Закону № 168, та дані обставини не мають відношення до правомірності формування валових витрат та податкового кредиту позивачем та не свідчать про наявність ознак нікчемності правочинів між позивачем та ПП «Вєріт», ТОВ «Загіп». Стосовно відсутності під час перевірки у позивача оригіналів первинних документів суд зазначає наступне. Постановою від 24 травня 2011 року Пролетарським районним відділом МВУ ГУМВС України в Донецькій області було відмовлено у порушенні кримінальної справи за заявою працівника позивача щодо викрадення бухгалтерських документів підприємства (позивача). Оригінали всіх первинних документів були надані суду представниками позивача під час судового розгляду справи та пояснено, що після проведення перевірки відповідачем оригінали первинних документів були повернуті підприємству за винагороду. Враховуючи наявність у позивача всіх оригіналів первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій позивача з ПП «Вєріт» та ТОВ «Загіп», висновки податкового органу щодо порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334 не знайшли підтвердження під час судового розгляду справи.

Суд також зазначає, що діючим законодавством не передбачено право органу державної податкової служби самостійно визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (в редакції, викладеній відповідно до Закону України від 2 грудня 2010 року № 2756-VI) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного Кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання. В даному випадку виходячи з акту перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що відсутнє реальне виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом, тобто має місце оспорюванність самого договору, та відповідно до чого, податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить до взаємовідносин у сфері податкового законодавства, здійснюючи відповідні висновки. Податковий орган, здійснюючи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків. Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарських операцій із-за її не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків. Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходить тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження. Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутності господарських операцій, економічною необґрунтованістю) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення, від сплати до державного бюджету обов'язків платежів, що складають систему наповнення такого бюджету. Однак, за змістом статті 228 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин, це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним. Виходячи зі змісту частини 3 статті 228 ЦК України, після 1 січня 2011 року, правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки. В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку, здійснює висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства. Податковий орган формуючи такі висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними. У тому випадку, якщо податковий орган вважає, що мало місце недійсність, (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання, метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надані. З урахуванням приписів частини 4 статті 70 КАС України висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним є безпідставними та не обґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність спірних податкових повідомлень-рішень в порядку частини 2 статті 71 КАС України, внаслідок чого позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі, а судові витрати підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України відповідно до статті 94 КАС України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецресурс» до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 14 грудня 2012 року № 0000092303, № 0000082303, задовольнити повністю.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби від 14 грудня 2012 року № 0000092303, № 0000082303.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецресурс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2268 грн.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 28 січня 2013 року. Постанова у повному обсязі складена 1 лютого 2013 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.