Рішення

від 04.02.2013 по справі 2601/22869/12

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 2601/22869/12

Провадження №: 2/752/949/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2013 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Пасинок В.С.,

при секретарі - Приходько А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю фірми «МКМ» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов'язків, -

в с т а н о в и в:

у травні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов'язків.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідач працювала в ТОВ фірмі «МКМ» з 14 вересня 2009 року по 05 серпня 2011 року на посаді старшого агента з організації та обслуговування авіаперевезень, через що з нею 16 травня 2011 року було укладено договір про повну матеріальну відповідальність.

Відповідно до Посадової інструкції старшого агента з організації і обслуговування авіаперевезень на ОСОБА_1 були покладені обов'язки з організації всіх заходів, необхідних для продажу авіабілетів.

29 вересня 2011 року ТОВ фірмою «МКМ» було отримано повідомлення про агентську заборгованість № 6022004574 від авіакомпанії «Люфтганза» та про стягнення штрафу в розмірі 6 132,70 грн. за неправильне застосування тарифу авіакомпанії при виписці авіабілету, який був сплачений ТОВ фірма «МКМ».

Застосування авіакомпанією «Люфтганза» зазначених штрафних санкцій до ТОВ фірма «МКМ» відбулось через неналежне виконання старшим агентом ОСОБА_1 своїх посадових обов'язків, порушення нею Посадової інструкції старшого агента з організації та обслуговування авіаперевезень та договору про повну матеріальну відповідальність від 16 травня 2011 року, що виразилось у порушенні правил авіакомпанії через неправильне застосування ОСОБА_1 тарифу авіакомпанії при перевиписці авіабілету пасажиру ОСОБА_2, що підтверджується її особистим підписом на документах по бронюванню зазначеного авіабілету.

Тому, просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ фірма «МКМ» 6 132,70 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 5 000,00 грн. як компенсацію шкоди діловій репутації ТОВ фірми «МКМ» та судовий збір в розмірі 214,60 грн., а всього 11 347,30 грн.

В ході розгляду справи представником позивача були уточнені позовні вимоги. Остаточно просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ фірма «МКМ» 6 132,70 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 5 000,00 грн. як компенсацію шкоди діловій репутації ТОВ фірми «МКМ», а всього 11 132,70 грн., а також судові витрати у справі (а.с. 130).

В судовому засіданні представники позивача підтримали обґрунтування позову в повному обсязі й уточнені позовні вимоги та просили суд задовольнити їх в повному обсязі, виходячи з обставин, викладених в позовній заяві та у додаткових письмових поясненнях (а.с. 4-5, 121-129).

Відповідач та представник відповідача в ході розгляду справи позовні вимоги не визнали. Просили суд відмовити у задоволенні пред'явлених ТОВ фірмою «МКМ» до її довірителя вимог, виходячи з їх безпідставності та необґрунтованості, врахувавши при ухваленні судового рішення доводи її письмових заперечень, наявних в матеріалах справи. Також просила стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 понесені останньою витрати на правову допомогу в розмірі 2 000,00 грн. (а.с. 95-97, 107-114, 131-132).

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, судом встановлено, що згідно наказу № 4 від 14 вересня 2009 року ОСОБА_1 була прийнята на 0,5 ставки на посаду агента по організації та обслуговуванню авіаперевезень з 14 вересня 2009 року з повною матеріальною відповідальністю з окладом згідно штатного розпису (а.с. 13).

Згідно наказу № 5 від 31 травня 2010 року ОСОБА_1 - агента по організації та обслуговуванню авіаперевезень на 0,5 ставки переведено з 01 червня 2010 року на повну ставку з повною матеріальною відповідальністю з окладом згідно штатного розпису (а.с. 123).

Відомості про ознайомлення відповідача з зазначеними наказами в матеріалах справи відсутні.

Наказом № 10/ОД від 12 травня 2011 року з 16 травня 2011 року ОСОБА_1 призначено на посаду старшого агенту по організації та обслуговуванню авіаперевезень (а.с. 14).

Того ж числа з ОСОБА_1 підписано договір про повну матеріальну відповідальність, а також останню ознайомлено з посадовою інструкцією старшого агента (а.с. 17-18, 23-24).

Наказом № 7 від 05 серпня 2011 року ОСОБА_1 - старшого агента по організації та обслуговуванню авіаперевезень звільнено з 05 серпня 2011 року за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України (а.с. 15).

Звертаючись до суду з вказаним позовом, ТОВ фірма «МКМ» як на підставу своїх вимог посилалась на наявність укладеного з відповідачем ОСОБА_1 договору про повну матеріальну відповідальність від 16 травня 2011 року, у зв'язку із чим вона повинна повернути товариству сплачену останнім суму штрафу в розмірі 6 132,70 грн., оскільки останній виник по причині неналежного виконання ОСОБА_1 своїх посадових обов'язків.

Проте, суд критично ставиться до вказаних тверджень позивача, а тому не приймає їх до уваги, виходячи з наступного.

Так, загальні підстави і умови матеріальної відповідальності визначені ст. 130 КЗпП України.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Відповідно до ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз'яснив, що під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства провести витрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

Пряма дійсна шкода є саме підставою, що зумовлює перевірку умов можливості настання матеріальної відповідальності працівника. За наявності шкоди для настання матеріальної відповідальності необхідні ще три умови: протиправна поведінка працівника, причинний зв'язок між протиправною поведінкою працівника і результатом у вигляді шкоди, що настала, і вина працівника.

Протиправними вважаються такі дії чи бездіяльність працівника, які становлять порушення норм поведінки, встановлені законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовими інструкціями, наказами і розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу.

Протиправна поведінка може бути вираженою як дія, що заборонена законом, або як бездіяльність, коли працівник був зобов'язаний вчинити певні дії внаслідок своїх трудових обов'язків, але не вчинив їх.

Законодавство про матеріальну відповідальність не пов'язує протиправну поведінку працівника з порушенням конкретних правил, які б були закріплені в нормативних актах. Тому це можуть бути конкретні обов'язки, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також обов'язки, взяті на себе працівниками, трудовим колективом в трудових договорах, контрактах, колективному договорі.

Протиправна дія чи бездіяльність працівника створює умову покладення на нього матеріальної відповідальності лише тоді, коли шкода настала не тільки після протиправних дій чи бездіяльності, але й була заподіяна саме ними. Між діями чи бездіяльністю працівника і наслідками, що настали у вигляді прямої дійсної шкоди, повинен бути причинний зв'язок Тому, причинний зв'язок є другою умовою для покладення на працівника матеріальної відповідальності. За відсутності причинного зв'язку між протиправними діями і протиправною бездіяльністю і наслідкам, що настали, працівник не може бути притягнений до матеріальної відповідальності.

Протиправна поведінка працівника і причинний зв'язок є об'єктивними умовами матеріальної відповідальності, тобто такими умовами, що не залежать від волі працівника. Тому є неправильними твердження, що у працівника є протиправна поведінка або він є винним. Вина є третьою умовою матеріальної відповідальності і становить саме суб'єктивну умову відповідальності, тобто певний стан волі особи, що вчинила протиправні дії чи допустила бездіяльність.

Крім того, згідно ст. 134 КЗпП відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків; 8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

У відповідності до ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Пленум Верховного Суду України у Постанові від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» зазначає, що суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі ст. ст. 130, 135-1, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника (п.1). Розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди (п.8).

Відповідно до ст. 138 КЗпП обов'язок доказування наявності умов для притягнення працівника до матеріальної відповідальності покладається на власника або уповноважений ним орган. Відсутність підстави чи хоча б однієї з умов матеріальної відповідальності виключає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності.

Так, в обґрунтування своєї позиції позивачем надано в розпорядження суду копію договору про повну матеріальну відповідальність, укладеного 16 травня 2011 року між ТОВ фірма «МКМ» та відповідачем ОСОБА_1, яка того ж дня була призначена на посаду старшого агента по організації та обслуговуванню авіаперевезень (а.с. 17-18, 23-24).

З тексту даного договору вбачається, що вказаний договір з метою забезпечення збереження матеріальних цінностей, що належать адміністрації, укладений про те, що агент бере на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення цілісності переданих йому під розписку адміністрацією матеріальних цінностей: бланків строгої звітності (БСО авіаквітки), ордера різних зборів (МСО), квитанції платного багажу, основні засоби, які що рахуються в касі м. Києва, а також гроші, які приймаються від пасажирів, відповідає за їх збереження і, у зв'язку з вищевикладеним зобов'язується: дбайливо ставитись до переданих йому під розписку адміністрацією для зберігання матеріальних цінностей, вживати всіляких заходів для запобігання їх нестачі, розкраданню, знищенню, псуванню, втратам; вчасно повідомляти адміністрацію про будь-які обставини, що загрожують збереженню переданих йому під розписку матеріальних цінностей; провадити приймання і відпускання переданих йому під розписку матеріальних цінностей за документами, підписаними керівником адміністрації і її головним бухгалтером; брати участь в інвентаризації каси (а.с. 23-24).

Разом з тим, в своєму позові ТОВ фірма «МКМ» вказує саме на неналежне виконання ОСОБА_1 своїх посадових обов'язків, що виявились у неправильному застосуванні останньою тарифу авіакомпанії при перевиписці авіабілету (а.с. 5).

Проте, суд позбавлений можливості чітко встановити трудову функцію працівника ОСОБА_1 - визначити її трудові обов'язки, оскільки в розпорядження суду відповідно до положень ст. 60 ЦПК України не надано доказів щодо наявності письмового закріплення прав, обов'язків працівника ОСОБА_1 на посаді агента по організації та обслуговуванню авіаперевезень, і, як наслідок, визначити, чи випадок, який послугував підставою для звернення ТОВ фірми «МКМ» до суду, підпадає під дію положень ст. 134 КЗпП України та договору про повну матеріальну відповідальність від 16 травня 2011 року.

Крім того, надані позивачем копії посадової інструкції старшого агента по організації та обслуговуванню авіаперевезень, затвердженої директором ТОВ фірма «МКМ» 03 січня 2011 року, а також договору про повну матеріальну відповідальність від 16 травня 2011 року, на думку суду, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки останні не стосуються періоду, протягом якого відповідач працювала на посаді агента по організації та обслуговуванню авіаперевезень і в якій, як було зазначено позивачем при зверненні до суду, а також представником позивача - в судовому засіданні, остання неналежним чином виконала свої посадові обов'язки, що і призвело до агентської заборгованості, суму якої було сплачено позивачем авіакомпанії «Люфтганза».

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на зазначене, не приймаються судом до уваги надані позивачем копії документів, що містяться в матеріалах справи на аркушах №№ 19-21, а також копія повідомлення про агентську заборгованість, розташовану на аркуші справи № 22, оскільки останні не можуть бути оцінені судом з точки зору положень ст. ст. 57-59 ЦПК України.

З тієї ж позиції не приймаються до уваги й посилання позивача на положення договору № 3А/09 від 11 лютого 2009 року (а.с. 125-127).

Крім того, судом критично оцінюються твердження позивача щодо неправильного застосування ОСОБА_1 тарифу авіакомпанії при перевиписці авіабілету, оскільки в розпорядження суду взагалі не надано будь-яких доказів на підтвердження наявності чи існування вказаних тарифів та правил їх застосування.

До того ж, як того вимагає ст. 60 ЦПК України, позивачем перед судом не доведений факт сплати ТОВ фірмою «МКМ» агентської заборгованості авіакомпанії «Люфтганза» в розмірі 6 132,70 грн.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ст. 60 ч. 2 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Суд лише сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

За таких обставин, суд дійшов до висновку про те, що підстав для задоволення позову ТОВ фірма «МКМ» щодо стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 6 132,70 грн. немає, тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити у зв'язку з безпідставністю заявлених позовних вимог.

Розглядаючи позовні вимоги ТОВ фірма «МКМ» щодо стягнення з ОСОБА_1 5 000,00 грн. в якості компенсації за завдану нею шкоду діловій репутації ТОВ фірми «МКМ», суд встановив наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 201 ЦК України ділова репутація є особистим немайновим благом, яке охороняються цивільним законодавством.

Пленумом Верховного Суду України в п. 4 Постанови від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначається про те, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Зокрема, що під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Статтями 94, 299 ЦК України передбачено, що фізична та юридична особи мають право на недоторканність своєї ділової репутації і можуть звернутися до суду з позовом про захист цих прав.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи положення вказаних статей, приймаючи до уваги те, що позивачем як при зверненні до суду, так і в ході розгляду справи в обґрунтування наявності завданої відповідачем ОСОБА_1 шкоди діловій репутації ТОВ фірми «МКМ» та формули розрахунку її компенсації, а також причинного зв'язку між діями відповідача ОСОБА_1 та виникненням такої шкоди, її розміру, не було надано доказів, на які б він посилався як на підставу своїх вимог в даній частині позову, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог позивача і в цій частині.

З огляду на викладене, не підлягають стягненню відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь ТОВ фірма «МКМ» і судові витрати у справі.

Разом з тим, відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати, пов'язані з розглядом справи, визначені в ч. 3 ст. 79 ЦПК України і їх розподіл здійснюється судом відповідно до вимог, установлених цим Кодексом (ст. ст. 88, 89 ЦПК України). Крім того, суд під час ухвалення рішення вирішує, зокрема, питання про розподіл судових витрат, про що зазначається в його резолютивній частині (п. 6 ч. 1 ст. 214, п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України).

Отже, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені у зв'язку з реалізацією своїх процесуальних прав під час розгляду даної справи в порядку цивільного судочинства. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом.

В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідач за для кваліфікованого захисту своїх прав звернулась за юридичною допомогою.

Відповідно до договору № 903 про надання правової допомоги від 25 вересня 2012 року та додаткової угоди до нього від 23 листопада 2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_3 вартість юридичних послуг складає 2 000,00 грн. (а.с. 112-114, 131-132).

Оглянувши надані відповідачем докази на підтвердження своєї позиції, оцінивши їх належність, допустимість і достовірність, суд дійшов до висновку про те, що обставини, на які посилається ОСОБА_1, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, є такими, що ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 130, 132, 134, 135-1, 138 КЗпП України, п. п. 1, 3, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», ст. ст. 10, 11, 57, 60, 61, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю фірми «МКМ» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов'язків - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю фірми «МКМ» (83001, м. Донецьк, пр. Театральний, 7, р/р 26001000111542 в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, ЄДРПОУ 13531584) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованої у АДРЕСА_2, проживаючої у АДРЕСА_1) витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Голосіївський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.С. Пасинок