Ухвала

від 30.01.2013 по справі 2а-1302/12/1470

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2013 р.Справа № 2а-1302/12/1470

Категорія: 8 Головуючий в 1 інстанції: Зіньковський О. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Шляхтицького О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Єдине Транспортне Агентство» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Єдине Транспортне Агентство» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Єдине Транспортне Агентство» звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000282360 від 22.02.2012 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всі господарські операції позивача з його контрагентами підтверджені відповідними первинними документами, є реальними та мають наслідком відповідні податкові відносини щодо ПДВ. Посилання відповідача на порушення позивачем норм ЦК України є безпідставним та некоректним, податковим законодавством не надано право органам податкової служби визнавати нікчемними правочини, укладені між суб'єктами господарювання.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав з тих підстав, що перевірка призначена та проведена в порядку передбаченому ПК України податкове повідомлення-рішення №0000282360 від 22.02.12р. прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням ТОВ «Єдине Транспортне Агентство» звернулось з апеляційною скаргою. Апелянт просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Згідно з п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання не прибули сторони, які беруть участь у справі, про те про розгляд справи були належним чином повідомлені.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Стаття 19 ч.2 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України , посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно з п.185.1 ст.185 ПК України : «Об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України».

Як слідує з п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України : «База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст.39, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім ПДВ)».

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України : податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

На підтвердження реальності (товарності) господарських операцій позивачем надано відповідні копії первинних документів, а саме:

- копія оборотно-сальдової відомості по рах.631 по контрагенту ТОВ «Топ-Альянсбуд»;

- копію договору на транспортно -експедиційне обслуговування від 30.05.2011р.;

- копію Акту виконаних робіт від 30.06.11р. з ТОВ «Топ-Альянсбуд»;

- копія податкової накладної від 30.06.11р. виписаної ТОВ «Топ-Альянсбуд»;

- копії квитанцій до прибуткових касових ордерів про оплату готівковими коштами транспортно -експедиційних послуг ТОВ «Топ-Альянсбуд».

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в акті перевірки зазначено, що позивачем не надано до ДПІ пояснень та документів на підтвердження взаємовідносин з зазначеними контрагентами позивача.

Вимогами ст. 1 Закону від 16.07.99р. №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, акти виконаних робіт, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Наслідки в бухгалтерському, і, відповідно в податковому обліку платника, створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку правочинах. Тобто у разі безтоварності операцій або виконання робіт (послуг) іншою особою визначення податкового кредиту слід визнати безпідставним, незважаючи на наявність у платника податку, а даному випадку у позивача, доказів сплати підряднику вартості послуг з ПДВ, а також наявність оформлених податкових накладних.

Таким чином, відображенню у податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише відображений на первинних документах, відповідно тоді така господарська операція, яка фактично відбулась і створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним складу податкового кредиту та валових витрат.

Судова колегія встановила, що контрагенти позивача (ТОВ «Топ-Альянсбуд» та ТОВ «ДІП Електрік») не мали будь - яких матеріально-технічних ресурсів (на підприємствах відсутні основні засоби, нерухомість та транспортні засоби не зареєстровані, не нараховуються амортизаційні відрахування, згідно податкової звітності наявні витрати лише на придбання товарно-матеріальних цінностей), відсутній будь - який персонал, тощо.

Крім того, відповідно до акту ДПІ в Солом'янському районі м.Києва від 09.11.11р. №12488/23-02/35135505 «Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Топ-Альянсбуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства по ПДВ за період з 01.06.11р. по 31.08.11р.» було встановлено, що формальним керівником ТОВ «Топ-Альянсбуд» є ОСОБА_2, який надав пояснення, що погодився зареєструвати підприємство за грошову винагороду в розмірі 200 доларів США, фактично фінансово-господарської діяльності ТОВ «Топ-Альянсбуд» не здійснював, документів не підписував, печатки підприємства не мав. Згідно із проведеним почеркознавчим дослідженням установчих документів та податкової звітності від 06.09.11р. встановлено, що підписи від його імені на зазначених документах виконані іншою особою.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що діяльність зазначених контрагентів позивача була направлена не на одержання економічного ефекту в результаті підприємницької або іншої економічної (господарської) діяльності, а виключно на отримання податкової вигоди за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності (в даному випадку для позивача).

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що податкове повідомлення - рішення №0000282360 від 22.02.12р. прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства.

Наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Правові наслідки у вигляді права на податковий кредит з ПДВ можуть мати реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не лише оформлення відповідних документів чи рух коштів на поточному рахунку платника податків.

Судова колегія вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду доказав та обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Єдине Транспортне Агентство» залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2012 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький