Постанова

від 05.02.2013 по справі 5011-47/12358-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2013 р. Справа№ 5011-47/12358-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Пашкіної С.А.

Синиці О.Ф.

при секретарі Царук І.О.

за участю від позивача - Колісник С.Є..

представників сторін: від відповідача - Баулін А.О.

розглянувши Товариства з обмеженою відповідальністю

апеляційну скаргу "Ай-Тодор"

на рішення

господарського суду м. Києва

від 20.11.2012 року.

у справі № 5011-47/12358-2012 (суддя: Станік С.Р.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Нова лінія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"Ай-Тодор"

про стягнення 71 667,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 20.11.2012 року позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай-Тодор" (код ЄДРПОУ -30858159, місцезнаходження: 03127, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, будинок 124) на користь Приватного акціонерного товариства «Нова лінія» (код ЄДРПОУ -30728887, місцезнаходження: 08162, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., смт. Чабани, Одеське шосе, буд. 8) 71667 (сімдесят одну тисячу шістсот шістдесят сім ) грн. 60 коп. - перерахованих коштів за непоставлений товар, 1609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 50 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва у справі № 5011-47/12358-2012 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2012 року апеляційну скаргу прийнято до провадження. Розгляд справи призначено до розгляду.

Представником позивача подано заперечення на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

Представник відповідача в судове засідання 22.01.2012 року не з'явився та подав клопотання про відкладення розгляду справи. Дане клопотання задоволено колегією суддів, розгляд справи відкладено на 05.02.2013 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду змінено склад колегії суду.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.09.2011 між позивачем - Приватним акціонерним товариством "Нова лінія", як покупцем , та відповідачем -Товариством з обмеженою відповідальністю "Ай-Тодор", як постачальником, було укладено договір № 7785/110912, за умовами якого відповідач зобов'язався поставити та передати у власність позивача товар, а позивач зобов'язався приймати та оплачувати товар (п. 1.1. договору).

Умовами договору № 7785/110912 від 21.09.2011 сторони погодили, що товар поставляється протягом одного календарного дня з моменту оплати товару позивачем (п. 4.1.). Позивач зобов'язаний сплатити вартість товару, шляхом внесення 100 % передоплати протягом трьох календарних днів з моменту отримання рахунків-фактур, оформлених на умовах та на підставі даного договору (п. 5.1.).

Відповідно до виставленого відповідачем рахунку-фактури № 040505 від 04.05.2012 на оплату товару за договором № 7785/110912 від 21.09.2011 , позивач перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 510 104,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 14554 від 15.05.2012 на суму 510 104,40 грн.

Згідно накладної № 180524 від 18.05.2012, яка підписані представниками сторін та скріплена печатками юридичних осіб, відповідачем було поставлено позивачу продукцію лише на суму 438436,80 грн.

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач так і не здійснив поставку продукції на суму 71667,60 грн., у зв'язку з чим позивач звернулося до відповідача з вимогою № 7979 від 06.06.2012 про повернення грошових коштів в сумі 71667,60 грн. Надсилання вказаної вимоги підтверджується описом вкладеного у цінний лист від 12.06.2012 та фіскальним чеком поштової установи № 6559 від 12.06.2012. Відповідач отримав вимогу № 7979 від 06.06.2012 15.06.2012, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Однак, як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач так і не повернув грошові кошти на суму 71 667,60 грн., свого обов'язку щодо поставки оплаченої позивачем продукції - не виконав, а тому позивач, посилаючись на ст. 1212 Цивільного кодексу України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 71667,60 грн. як безпідставно набутих грошових коштів.

Разом з тим, відповідач в письмових поясненнях по справі наголошував на тому, що у ТОВ "Ай-Тодор" заборгованість перед позивачем за договором № 7785/110912 від 21.09.2011 - відсутня, оскільки між сторонами було проведено взаємозалік зустрічних однорідних вимог по договору поставки № 1635/190411 від 19.04.2011 та договору № 7785/110912 від 21.09.2011, що, на думку відповідача, підтверджується листом № 3005-12 від 30.05.2012 та актом проведення взаємозаліку зустрічних зобов'язань сторін від 30.05.2012.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Так 19.04.2011 між сторонами було укладено договір № 1635/190411, за умовами якого відповідач зобов'язався поставити та передати у власність позивача товар, а позивач зобов'язався приймати та оплачувати товар (п. 1.1. договору).

Умовами договору № 1635/190411 від 19.04.2011 сторони погодили, що позивач оплачує товар шляхом переказу на поточний рахунок постачальника протягом 30 банківських днів з моменту реалізації товару позивачем (п. 5.1.).

Як зазначає відповідач ТОВ "Ай-Тодор" згідно видаткових накладних за період з 22.04.2011 до 21.07.2011 2012, які підписані сторонами та скріплені печатками юридичних осіб, на виконання вимог договору № 1635/190411 від 19.04.2011 поставило позивачу товар на загальну суму 143793,84 грн., однак ПрАТ «Нова лінія» здійснило лише часткову оплату товару, внаслідок чого у позивача утворилася перед відповідачем заборгованість в сумі 57 882,13 грн.

Відповідач зазначає, що у зв'язку із наведеним він звернувся до позивача з листом № 3005-12 від 30.05.2012, в якому запропонував позивачу провести взаємозалік зустрічних вимог за договором поставки № 1635/190411 від 19.04.2011 та договором № 7785/110912 від 21.09.2011. Разом із наведеним листом відповідач надіслав і акт проведення взаємозаліку зустрічних зобов'язань сторін від 30.05.2012.

Отже, із врахуванням наведеного, відповідач наголошує на тому, що заборгованість № 7785/110912 від 21.09.2011 в сумі 57882,13 грн. ТОВ "Ай-Тодор" перед позивачем погашена.

Разом з тим, позивач в письмових пояснення по справі повідомив суд про те, що ним на виконання вимог договору № 1635/190411 від 19.04.2011 на розрахунковий рахунок відповідача було перераховано грошові кошти в сумі 125104,94 грн. як оплата за товар, що підтверджується платіжними дорученнями на суму загальну 125104,94 грн., у зв'язку з чим інформація про наявність заборгованості в сумі 57882,13 грн. за наведеним договором не відповідає дійсності.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно п. 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сказано, що при підписанні покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач, як покупець, на виконання умов договору № 7785/110912 від 21.09.2011 перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в сумі 510104,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 14554 від 15.05.2012 на суму 510104,40 грн. Проте відповідач, як постачальник, свій обов'язок щодо поставки оплаченого позивачем товару за договором № 7785/110912 від 21.09.2011 виконав частково, поставивши позивачу товар лише на суму 438436,80 грн., що підтверджується накладною № 180524 від 18.05.2012, яка підписана представниками сторін та скріплена печатками юридичних осіб.

У зв'язку із наведеним, позивач звернувся до відповідача із вимогою № 7979 від 06.06.2012 про повернення грошових коштів в сумі 71667,60 грн., яку відповідач згідно рекомендованого повідомленням про вручення поштового відправлення, отримав 15.06.2012, однак залишив без виконання.

Між сторонами було укладено договір поставки № 1635/190411 від 19.04.2011, внаслідок чого відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 143793,84 грн., що підтверджується накладними, які підписані сторонами та скріплені печатками юридичних осіб, а у зв'язку з тим, що позивач не здійснив повної оплати поставленого товару за наведеним договором, відповідач звернувся до позивача з листом № 3005-12 від 30.05.2012, в якому запропонував позивачу провести взаємозалік зустрічних однорідних вимог за договором поставки № 1635/190411 від 19.04.2011 та договором № 7785/110912 від 21.09.2011, підписавши акт проведення взаємозаліку зустрічних зобов'язань сторін від 30.05.2012, за умовами якого сторони зараховують один одному заборгованість на суму 57882,13 грн., яка у позивача перед відповідачем виникла внаслідок не оплати ПрАТ «Нова лінія» товару за договором № 1635/190411 від 19.04.2011, а у відповідача перед позивачем внаслідок недопоставленого товару за договором № 7785/110912 від 21.09.2011.

У позивача за наведеним договором не існує заборгованість перед відповідачем за договором № 1635/190411 від 19.04.2011 саме в сумі 57882,13 грн., оскільки ПрАТ "Нова лінія" на розрахунковий рахунок відповідача на виконання вимог наведеного договору № 1635/190411 від 19.04.2011 було перераховано грошові кошти в сумі 125104,94 грн. як оплату за товар, що підтверджується платіжними дорученнями на суму 125104,94 грн.

Таким чином, дослідивши акт проведення взаємозаліку зустрічних зобов'язань сторін від 30.05.2012, вбачається, що вказаний акт не містить ані підпису уповноваженого представника позивача, ані печатки юридичної особи.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Це означає, що заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування. Саме таким чином сформульовані положення Господарського кодексу щодо припинення зарахуванням господарських зобов'язань (ч. 3 ст. 203 ГКУ).

Разом з тим, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Отже, з огляду на викладене, зустрічні однорідні вимоги можуть бути зарахованими лише за наявності трьох вищенаведених умов в сукупності, а тому відсутність однієї із таких вимог унеможливлює проведення зарахування таких вимог.

Пунктом 5.1. договору № 1635/190411 від 19.04.2011 сторони погодили, що позивач оплачує товар шляхом переказу на поточний рахунок постачальника протягом 30 банківських днів з моменту реалізації товару позивачем.

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, оскільки станом на день винесення рішення судом першої інстанції у даній справі не надано належних та допустимих доказів у розуміння ст.ст. 32-34 ГПК України, що підтверджують реалізацію позивачем товару на суму 18688, 15 грн. (143793,84 грн. -(поставлений товар) -125104,94 грн. (оплачений товар)) за договором № 1635/190411 від 19.04.2011, можливо дійти до висновку, що строк виконання зобов'язання, настання якого є однією із умов для зарахування зустрічних однорідного вимог, за наведеним договором щодо оплати товару на суму 18688,15 грн. - не настав, а тому, враховуючи вищенаведене, а також те, що позивачем було подано до суду належні та допустимі докази у розуміння ст.ст. 32-34 ГПК України, що підтверджують оплату позивачем товару за договором № 1635/190411 від 19.04.2011 на суму 125 104,94 грн., твердження відповідача про те, що заборгованість на суму 57 882,13 грн. у відповідача за договором № 7785/110912 від 21.09.2011 перед позивачем - відсутня, є безпідставними та необгрунтованими, у зв'язку з чим відхиляються.

Серед іншого, слід відзначити, що відповідно до п. 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Таким чином, позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилається на ст. 1212 ЦК України та просить суд стягнути з відповідача 71667,60 грн. як безпідставно набуті грошові кошти, в той час як з матеріалів справи вбачається, що позивач перерахував грошові кошти у вищенаведеній сумі на розрахунковий рахунок відповідача саме на виконання вимог договору № 7785/110912 від 21.09.2011 згідно виставленого відповідачем позивачу рахунку-фактури № 040505 від 04.05.2012 про що зазначено в платіжному дорученні в графі «Призначення платежу», а тому враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що правова природа грошових коштів в розмірі 71667,60 грн. визначена саме ст. 693 ЦК України, а саме як попередня оплата товару, а в даному випадку попередня оплата за товар за договором № 7785/110912 від 21.09.2011 згідно рахунку-фактури № 040505 від 04.05.2012, у зв'язку з чим суд розглядає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 71667,60 грн. в контексті ст. 693 Цивільного кодексу України як повернення попередньої оплати за непоставлений товар.

Отже, відповідач заявлених до нього вимог не спростував, доказів належного виконання ним зобов'язань за договором № 7785/110912 від 21.09.2011, а також доказів повернення ним позивачу грошових коштів попередньої оплати в сумі 71667,60 грн. - не надав.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку що відповідачем було порушено умови договору № 7785/110912 від 21.09.2011, а також положення ст. ст. 525, 526, 530, 693 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 71667,60 грн., суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів попередньої оплати в наведеній сумі є законними, обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі в розмірі 71667,60 грн.

Доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 20.11.2012 року у справі № 5011-47/12358-2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 5011-47/12358-2012 повернути до господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя Баранець О.М.

Судді Пашкіна С.А.

Синиця О.Ф.

Повний текст постанови складено 06.02.2013 року.