Постанова

від 22.11.2006 по справі 10/73-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

10/73-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

22 листопада 2006 р.                                                                                   № 10/73-06  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого судді      Кравчука Г.А.,

суддів :Мачульського Г.М.,Шаргала В.І.

за участю представників сторін:

позивачане з'явився

відповідачів1.          не з'явився2.          не з'явився

третьої особи1.          Северин Л.Ф. дов.№167 від 21.11.2006 р.2.          не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю “Сафлор”

на постановуКиївського міжобласного апеляційного господарського суду від 18.09.2006р.

у справі№10/73-06 господарського суду Полтавської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Сафлор”

до1.          Решетилівської районної державної адміністрації2.          М'якеньківської сільської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача1.          Державне підприємство “Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі” в особі Решетилівського районного відділу Полтавської регіональної філії Державного підприємства “Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі”2.          Решетилівський райвідділ земельних ресурсів

про визнання договору недійсним.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю (надалі ТОВ) “Сафлор” звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Решетилівської районної державної адміністрації та М'якеньківської сільської ради, треті особи: Державне підприємство “Центр Державного земельного кадастру  при   Держкомземі”  в    особі    Решетилівського    районного      відділу

Доповідач: Шаргало В.І.

Полтавської регіональної філії Державного підприємства “Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі”, Решетилівський райвідділ земельних ресурсів, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час укладення спірного договору Решетилівською районною державною адміністрацією (надалі Решетилівська РДА) було допущено ряд порушень, які не дозволяють вважати договір таким, що укладений у відповідності з вимогами чинного законодавства, зокрема, до договору додавалися копії державних актів на право власності на земельну ділянку, виданих на ім'я ряду фізичних осіб, тому Решетилівська РДА не мала права укладати договір оренди земельної ділянки, оскільки не мала документу, який би посвідчував її право укладати цей договір від імені названих осіб - власників.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 20.04.1006 року (суддя Шкурдова Л.М.), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18.09.2006 року (судді: Агрикова О.В., Мамонтова О.М., Мостова Г.І.),  в задоволенні позовних вимог відмовлено з огляду на те, що при укладенні спірного договору Решетилівською РДА дотриманий встановлений законом порядок укладення договору оренди земельної ділянки; ділянки, які входять до складу переданої в оренду землі належать до невитребуваної спадщини, а право органу місцевого самоврядування передавати такі земельні ділянки в оренду передбачене ст. 13 Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)”. Поява спадкоємця  земельної ділянки є підставою для зміни договору оренди, а не для визнання його недійсним.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, ТОВ “Сафлор” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 41 Конституції України, ст. 5 Закону України “Про оренду землі”, ст.ст. 12, 17, 124 Земельного кодексу України, ст. 2 Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)”, ст. ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України, просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представника третьої особи Державного підприємства “Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі” в особі Решетилівського районного відділу Полтавської регіональної філії Державного підприємства “Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі”, розглянувши  матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.05.2004 року на підставі рішення М'якеньківської сільської ради від 19.05.2004 року, яким остання   погодилась надати  в оренду земельну ділянку загальною площею 38,14 га (з яких 29,09 невитребувані землі), між Решетилівською РДА (Орендодавець, уповноважена ним особа) та ТОВ “Сафлор” (Орендар) укладений Типовий договір оренди землі, відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове (5 років)  платне користування вказану земельну ділянку, розмір орендної плати встановлений у сумі 155 грн. за один гектар ріллі на рік.

На виконання  зобов'язань за названим  договором (пункт 43)  згідно з розпорядженням райдержадміністрації від 24.06.2004 року №336 М'якеньківською сільрадою складений акт про визначення меж орендованої земельної ділянки в натурі (на місцевості) та відповідно до акта приймання передачі,  підписаного  представниками  сільради, землевпорядної організації та  ТОВ “Сафлор”, об'єкт оренди переданий орендареві. До договору додані відповідні план-схеми, які є його невід'ємними частинами. Договір зареєстрований у встановленому законом порядку.

Згідно з довідками М'якеньківської сільради спадкоємці осіб, перерахованих в цих довідках і яким належали земельні ділянки, для оформлення у спадщину ділянок, що увійшли до складу об'єкта оренди, на момент укладення спірного договору до сільради не звертались. В подальшому, спадкоємець однієї із невитребуваних земельних ділянок у встановленому законом порядку отримав державний акт на право власності на земельну ділянку. У зв'язку з зазначеною обставиною,  на підставі пункту 19 оспорюваного договору між сторонами укладена додаткова угода від 18.07.2005 року, відповідно до якої розмір орендованої земельної ділянки становить 24,33 га.

Згідно зі статтею 2 Закону України “Про оренду землі” ( в редакції Закону України від 02.10 2003 року №1211 –ІV) відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 203 Цивільного кодексу України  встановлені  Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. .....

За правилами статті 215 цього Кодексу недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою ... статті 203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину.

Згідно зі статтею 14 Закону України “Про оренду землі” договір оренди землі укладається в письмовій формі.

При  укладенні договору сторони мають дійти згоди з істотних умов, перерахованих у статті 15 Закону, а також  дотриматись вимог щодо невід'ємних частин договору.

Відповідно до вимог статті 20 цього Закону договір підлягає обов'язковій державній реєстрації.

Як вбачається із встановлених судами обставин, при укладенні спірного договору були дотримані вимоги наведеного законодавства, а при зміні договору шляхом укладення додаткової угоди дотримані умови, встановлені цим договором.

З урахуванням вимог ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, відповідно до яких право власності на землю виникає лише після отримання відповідного документу –акта на право власності на земельну ділянку, та  передбаченого статтею 13 Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)” права органів виконавчої влади, до яких належать і райдержадміністрації,  розпоряджатися  не витребуваними земельними  ділянками (передавати їх  в оренду) до моменту отримання їх власниками чи їх спадкоємцями державних актів на земельну ділянку,  а також з огляду на встановлені судовими інстанціями обставини справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає висновок господарських  судів про відмову в позові законним та обґрунтованим.

В силу вимог ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або  постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційна інстанція лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

У зв'язку з викладеним, доводи касаційної скарги щодо неправильної оцінки судами попередніх інстанцій доказів не входять до компетенції суду касаційної інстанції.

У зв'язку з вищезазначеним колегія   суддів   відзначає, що під   час розгляду справи господарськими судами  фактичні обставини справи встановлено на основі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а відтак у касаційної інстанції відсутні підстави для скасування прийнятих у справі рішень.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сафлор” залишити без задоволення.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18.09.2006р. у справі №10/73-06 залишити без зміни.

Головуючий  суддя

Кравчук Г.А.

Суддя

Мачульський Г.М.

Суддя

Шаргало В.І.