Рішення

від 07.02.2013 по справі 19/5014/3215/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.02.13 Справа № 19/5014/3215/2012

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Промпостачсервіс", м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діна Л", м. Луганськ, -

про стягнення 64492 грн. 41 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача - Володченко Я.П. - представник, - довіреність №б/н від 06.02.13 року;

від відповідача - представник не з'явився, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору : позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 45904,40 грн., 3% річних за період з 02.06.12 року по 30.07.12 року у сумі 226,37 грн., пені за період з 02.06.12 року по 30.07.12 року у сумі 13771,20 грн. та штрафу у сумі 4590,44 грн., нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №11П138, укладеного між сторонами 16.05.12 року.

Справа №19/5014/3215/2012 знаходилася у провадженні судді Косенко Т.В. та у зв'язку з її відпусткою по пологам, за результатами повторного розподілу автоматизованою системою документообігу суду у відповідності до вимог ст. 2 1 Господарського процесуального кодексу України, дана справа передана на розгляд судді Середі А.П.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено: з 10.01.13 року до 24.01.13 року та з 24.01.13 року до 07.02.13 року - у зв'язку з неявкою сторін та невиконанням ними вимог суду в частині надання витребуваних документів та доказів.

До початку судового засідання 07.02.13 року від позивача надійшло клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.

У судовому засіданні він заявлені вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце судового слухання, що підтверджується матеріалами справи (а.с.1;31;35-36 та ін.).

Позивач у позовній заяві в якості адреси місцезнаходження відповідача вказав: місто Луганськ, вул.Совєтская, 76, оф.16/10 (а.с.3-5), - що підтверджується також довідкою з ЄДР №15540763 від 08.01.13 року, наданою на вимогу суду державним реєстратором виконкому Луганської міської ради (а.с.24-29), - на яку судом були спрямовані ухвали про порушення провадження у справі та про відкладення її розгляду.

Крім того, суд, враховуючи наявні у справі докази (договір поставки №11П138 від 16.05.12 року) (а.с.9), зазначені ухвали також спрямував на адресу відповідача, вказану у договорі, а саме: м. Луганськ, вул. Октябрьская, 22.

Оператор поштового зв'язку на день розгляду цього спору повернув поштові відправлення, спрямовані на обидві адреси, з доданням довідки "за закінченням терміну зберігання".

З огляду на викладене суд при вирішенні цього спору керується:

приписами ч. 1 ст. 64 ГПК України, де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві; у разі відсутності сторін за адресою, вказаною у ЄДР, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена належним чином;

пунктом 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", відповідно до якого особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Отже, у суду є підстави вважати, що ним вжито належних заходів, спрямованих на повідомлення відповідача про дату, час та місце судових слухань.

Позивач не заперечив проти розгляду справи за відсутності відповідача.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини справи та наявні у ній докази, керуючись абзацом 1 пункту 3.9.2 вищезгаданої постанови пленуму Вищого господарського суду України та ст.4 3 ,ч.3 ст.22,ст.ст.32-34,36,43 та 75 ГПК України, - суд вважає, що спір підлягає вирішенню по суті у цьому судовому засіданні за відсутності відповідача, - на підставі наявних у справі доказів.

І.Заслухавши позивача, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

16.05.12 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець), у простій письмовій формі, укладено договір поставки №11П138, відповідно до якого постачальник зобов'язується передавати в узгоджені сторонами строки товар, вказаний у рахунках-фактурах та накладних, у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та здійснювати оплату його вартості на умовах цього договору (п.1.1).

Передача товару відбувається на складі постачальника у м. Харкові довіреній особі покупця на умовах самовивозу, при цьому представник покупця надає постачальнику належним чином оформлену довіреність. За узгодженням сторін постачальник може здійснювати відвантаження товару на адресу покупця (п.2.2).

Під час передачі товару постачальник надає представнику покупця наступні документи: видаткову накладну, податкову накладну та рахунок-фактуру, а на прохання покупця - також документи, що підтверджує якість товару (п.2.3).

Обов'язок постачальника на поставку вважається виконаним, а товар - поставленим покупцеві в момент передачі покупцеві та підписання ним видаткової накладної на товар (п.2.4).

Покупець сплачує постачальнику товар за договірною ціною, передбаченою у рахунку-фактурі (п.4.1), шляхом банківського переказу впродовж 14 календарних днів з моменту поставки товару(п.4.3).

За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть майнову відповідальність відповідно до чинного законодавства України (п.5.1).

За несвоєчасне виконання зобов'язань винна сторона сплачує на користь іншої стороні пеню у розмірі 0,5% від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення та штраф у розмірі 10% від суми несвоєчасно здійсненого платежу (п.5.2).

Сторони домовилися, що договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2012 року (п.8.1) (а.с.9).

На підтвердження факту належного виконання умов укладеного договору зі свого боку та позовних вимог позивач надав до справи наступні документальні докази:

1)видаткову накладну на відпуск товару (папір в асортименті) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діна Л" (далі - ТОВ "Діна Л"), яка містить підпис працівника відповідача, уповноваженого на отримання товару, а саме: №П-05/309 від 18.05.12 року на суму 45904,40 грн. (а.с.11);

2)рахунок-фактуру №П-05/269 від 16.05.12 року на суму 45904,40 грн. (а.с.12);

3)довіреність №001679 від 16.05.12 року на ім'я Філіпової О.О.

Позивач стверджує, що відповідач, отримавши товар, у встановлений п.3.1 договору строк не сплатив його вартість, - у зв'язку з чим станом на 30.07.12 року виник борг у сумі 45904,40 грн. (а.с.16).

З метою спонукання відповідача до його погашення позивач 14.06.12 року спрямував на його адресу письмову вимогу про погашення заборгованості (вих. №06/17 від 14.06.12 року) (а.с.13), та запропонував йому у 7-миденний строк сплатити основний борг, - але, як вбачається з наявних у справі доказів, відповідач не зробив цього.

Зазначена обставина стала підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

На суму основного боргу 45904,40 грн. він, керуючись умовами договору та чинним законодавством, нарахував:

3% річних за період з 02.06.12 року по 30.07.12 року у сумі 226,37 грн.,

пеню за період з 02.06.12 року по 30.07.12 року у сумі 13771,20 грн.,

штраф у сумі 4590,44 грн., - а разом 64492,41 грн., які просить стягнути з відповідача.

Відповідач позов не спростував та не оспорив.

ІІ.Заслухавши позивача, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) зобов'язання для фізичних та юридичних осіб виникають внаслідок вчинення ними дій, передбачених цим Кодексом, у т.ч. - укладення договорів та вчинення інших правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).

Різновидністю правочину є договір.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦКУ), який є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

Договір, укладений між сторонами у справі, належить до договорів купівлі-продажу.

Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач у справі належним чином виконав вимоги ст.662 ЦК України, - тобто передав покупцеві обумовлену договором кількість товару, - з огляду на що відповідач, отримавши останній, повинен був у визначений договором строк сплатити його вартість.

Так, статтею 691 ЦКУ встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.

Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором, - на день, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

Отримавши від позивача товар, відповідач повинен був дотримуватися як вимог вищецитованої статті, так і умов договору.

Такий його обов'язок передбачено частинами 1 та 2 ст. 692 ЦКУ, якими встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Уклавши договір, сторони набули низку прав та зобов'язань.

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана виконати на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші і т.д.) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язання (ч. 1 ст.509 ЦКУ).

Одностороння відмова від зобов'язання є неприпустимою (ст. 525 ЦКУ).

Відповідно до ст.526 ЦКУ (ст.193 ГКУ) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а частиною 1 ст.530 ЦКУ встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з обставин справи та наявних у ній доказів, термін сплати боргу за вищеназваним договором, є таким, що настав.

З огляду на те, що відповідач не вчинив дій, спрямованих на оплату вартості отриманого товару, позивач правомірно звернувся з цим позовом до суду.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, але відповідач не у повній мірі сплатив на користь позивача вартість отриманого товару, тобто припустився порушення зобов'язань.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу пунктів 3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

За загальним правилом, викладеним у частинах 1-3 статті 623 Цивільного кодексу, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення

позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

Згідно частинам 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд дійшов висновку, що при визначенні суми пені, заявленої до стягнення, позивач припустився невірного тлумачення чинного законодавства.

Так, сторони домовилися про те, що у разі несвоєчасної сплати покупцем вартості отриманого товару, він зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі 0,5% від простроченої суми боргу за кожний день прострочення (п.5.2 договору).

Керуючись цим пунктом договору, позивач на основний борг 45904,40 грн. за період з 02.06.12 року по 30.07.12 року нарахував пеню у сумі 13771,20 грн. (а.с.16).

Умови пункту 5.2 договору не узгоджуються з чинним законодавством з урахуванням наступного.

Дійсно, в силу ст. 627 Цивільного кодексу України та відповідно до ст. 6 названого Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як сказано у частині 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Статтею 3 Закону України від 22.11.1996 року №543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Вищевикладене надає суду підстави дійти висновку, що п.5.2 укладеного сторонами договору поставки №11П138 від 16.05.12 року не відповідає приписам чинного законодавства, а тому на підставі п.1 ст. 83 ГПК України цей договір підлягає визнанню судом частково недійсним.

За таких обставин пеня за цим спором підлягає стягненню на загальних підставах, - тобто відповідно до приписів ст.ст.549-552 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 231, ч.6 ст.232 Господарського кодексу України та ст. 3 вищезгаданого Закону від 22.11.1996 року №543/96-ВР.

Отже, за період з 02.06.12 року по 30.07.12 року з суми основного боргу 45904,40 грн. розмір пені становить 1109,98 грн.; позов в частині стягнення решта пені у сумі 12661,22 грн. (13771,20 грн. - 1109,98 грн.) задоволенню не підлягає.

Сума штрафу позивачем визначена вірно.

При вирішенні питання про стягнення 3% річних суд керується ст. 625 ЦКУ, згідно якій боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з розрахунку 3% річних, здійсненого позивачем, він припустився помилки при визначенні їх суми у розмірі 226,37 грн., - оскільки фактично ця сума становить 221,99 грн. та підлягає стягненню з відповідача.

Спосіб захисту порушеного права позивачем обрано у відповідності до вимог ст. 16 Цивільного та ст. 20 Господарського кодексів України.

Оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, а саме: основний борг підлягає стягненню у сумі 45904,40 грн., пеня у сумі 1109,98 грн. , 3% річних у сумі 221,99 грн. та штраф у сумі 4590,44 грн., а разом 51826,81 грн. - з підстав, викладених вище у цьому рішенні.

Керуючись ст.ст.44 та 49 ГПК України, суд сплату судового збору покладає на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог, а саме: у сумі 1293,41 грн.

Витрати по сплаті решти судового збору у сумі 316,09 грн. (1609,50 грн. - 1293,41 грн.) покладаються на позивача.

Судом встановлено, що позивач, звертаючись з цим позовом до суду, припустився зайвої сплати судового збору.

Так, відповідно до підпункту 1 пункті 2 частини 2 ст. 4 Закону України від 08.07.11 року №3674-УІ "Про судовий збір" у разі звернення до господарського суду з позовом майнового характеру (до зазначеної категорії належить спір по цій справі) на користь Державного бюджету підлягає сплаті судовий збір у розмірі 2% ціни позову, але не менше 1,5 (1609,50 грн.) та не більше 60 (64380,00 грн.) мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України "Про Державний бюджет на 2012 рік" (1073,00 грн.).

Позивач на підставі платіжного доручення №921 від 02.08.12 року сплатив судовий збір у сумі 1653,00 грн. (а.с.8), - тобто сума зайво сплаченого судового збору ставить 43,50 грн. та підлягає поверненню з Державного бюджету України на користь платника.

З цього приводу судом винесена спеціальна ухвала.

На підставі викладеного, ст.ст. 11,16,202,205,509,512,514,525-527,530,549,599,610-614,623-625,655,662,691,692 Цивільного кодексу України, ст.ст.20,179,193,231,232 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст.4 3 ,22,32-34,36,43,44,49,75,82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області -

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діна Л", ідентифікаційний код 23491182, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Совєтская,76, оф.16/10, - на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промпостачсервіс", ідентифікаційний код 22695445, яке знаходиться за адресою: місто Харків, вул.Тобольська, 42, - основний борг у сумі 45904 (сорок п'ять тисяч дев'ятсот чотири) грн. 40 коп., пеню у сумі 1109 (одна тисяча сто дев'ять) грн. 98 коп., 3% річних у сумі 221 (двісті двадцять одна) грн. 99 грн., штраф у сумі 4590 (чотири тисячі п'ятсот дев'яносто) грн.44 коп., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 1293 (одна тисяча двісті дев'яносто три) грн. 41 коп.; видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Сплату решти судового збору покласти на позивача.

У судовому засіданні 07.02.13 року оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення складено у повному обсязі та підписано - 08 лютого 2013 року.

Суддя А.П.Середа