Постанова

від 04.02.2013 по справі 5015/4458/12

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.13 Справа № 5015/4458/12

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Мельник Г.І.

суддів Михалюк О.В.

Новосад Д.Ф.

При секретарі судового засідання: Бокало Н.І.

розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ «Карпати-22» за № 14-01/13від 14.01.2013 року

на рішення господарського суду Львівської області від 10.12.2012 року

у справі № 5015/4458/12

за позовом:ТзОВ «Дрогобицький м'ясокомбінат», м. Дрогобич

до відповідача:ТзОВ «Карпати-22», с. Летня, Дрогобицький район

про:стягнення боргу

за участю представників:

від позивача: Петролюк А.М. (довіреність від 04.02.2013 року) - представник

від відповідача: не з'явився

Рішенням господарського суду Львівської області від 10.12.2012 року у справі № 5015/4458/12 (суддя Фартушок Т.Б.) позовні вимоги ТзОВ «Дрогобицький м'ясокомбінат» до ТзОВ «Карпати -22» про стягнення боргу задоволено повністю.

Місцевий господарський суд мотивував рішення тим, що відповідач не виконав свого обов'язку за договором купівлі-продажу від 19.10.2010 року в частині поставки товару за оплаченим позивачем рахунком-фактурою, а тому на підставі ст. ст. 173, 193, 220, 222 ГК України та ст. ст. 11, 509, 525, 526, 599, 693 ЦК України прийшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача суми у розмірі 40 000,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, ТзОВ «Карпати-22» подано апеляційну скаргу, в якій відповідач просить рішення господарського суду Львівської області від 10.12.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Зокрема, в апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, недоведеність обставин, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржуване рішення з таких підстав.

Так, на думку ТзОВ «Карпати-22», на час звернення позивача до суду у відповідача не настав обов'язок поставки позивачу товару за договором купівлі-продажу від 19.10.2010 року. Крім цього, місцевим господарським судом залишено поза увагою ту обставину, що відповідно до умов п. 2.2. договору купівлі-продажу від 19.10.2010 року, поставка продукції проводиться згідно заявки з 07.12.2010 року. Починаючи з 07.12.2010 року до часу звернення позивача до господарського суду з даним позовом покупцем не було подано жодної заявки на адресу продавця для поставки продукції згідно з договором купівлі-продажу від 19.10.2010 року. Також, платіжне доручення № 451 від 19.10.2010 року не містить посилань на договір купівлі-продажу від 19.10.2010 року, а тому не є належним доказом у справі та не підтверджує порушення відповідачем взятих на себе обов'язків за договором.

На виконання вимог ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 24.01.2013 року позивачем - ТзОВ «Дрогобицький м'ясокомбінат» подано відзив на апеляційну скаргу (Вх. № ЛАГС - 712 від 04.02.2013 року) , в якому вимоги апеляційної скарги заперечує, просить рішення господарського суду Львівської області від 10.12.2012 року залишити без змін, апеляційну скаргу ТзОВ «Карпати-22» - без задоволення, покликаючись на те, що згідно п. 4.2. договору, для тлумачення цього договору та додатків до нього застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс» в редакції 2000 року. Вказаним пунктом договору сторони договору чітко визначили, що всі питання, пов'язані із поставкою цегли регламентуються Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс» в редакції 2000 року. Також, згаданим договором сторони визначили місце поставки місцезнаходженням продавця (самовивозом), що повністю відповідає вимогам Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс-2000» про забезпечення продавцем покупцю доступу до товару на власних площах продавця. Посилання скаржника на п. 2.2. договору про відсутність заявки від 07.12.2010 року, на думку позивача, не заслуговує на увагу, оскільки тим самим відповідач визнає, що таку заявку (повідомлення) на отримання товару він не надавав покупцю ні з 07.12.2010 року ні в подальшому. Щодо посилання відповідача на те, що рахунок-фактура № СФ-000109 від 19.10.2010 року не містить посилання на вказаний Договір і його не стосується є безпідставним, тому що згідно зазначеного рахунку-фактури № СФ-000109 від 19.10.2010 року, оплату здійснено за цеглу марки М-100 в кількості 62,5 тонн по ціні 800 грн. (в т.ч. ПДВ - 8333,33) на загальну суму 50 000,00 грн., що повністю відповідає змісту п. 1.1 договору про купівлю-продаж від 19.10.2010 року.

Відповідач в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 60).

Враховуючи ту обставину, що відповідач був повідомлений про наслідки неявки в судове засідання, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги ТзОВ «Карпати-22» за відсутності відповідача.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, заслухавши доводи та заперечення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівського області від 10.12.2012 року у справі № 5015/4458/12 слід залишити без змін, апеляційну скаргу ТзОВ «Карпати-22» без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 19.10.2010 року між ТзОВ «Карпати-22» (Продавцем) та ТзОВ «Дрогобицький м'ясокомбінат» (Покупцем) укладено договір про купівлю-продаж (а.с. 4), за яким відповідач зобов'язується передати у власність, а позивач прийняти і оплатити товар (цегла марки М-100) в кількості 62,5 тонн по ціні 800 грн. (з ПДВ) на загальну суму 50 000,00 грн. (п. 1.1.).

Товар поставляється на умовах самовивозу (п. 2.1.). Датою отримання товару є дата видачі накладної на товар (п. 2.3.). Договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами та діє до проведення остаточних розрахунків (п. 4.1.).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у розмірі 40 000,00 грн. (платіжне доручення № 451 від 19.10.2010 року), відповідно до виставленого відповідачем рахунку-фактури № СФ-000109 від 19.10.2010 року (а.с. 3).

За № 111 від 25.09.2012 року позивачем на адресу відповідача надіслано претензію на суму 40 000,00 грн., з вимогою повернути перераховані кошти у розмірі 40 000,00 грн. Претензія відповідачем отримана 27.09.2012 року, докази отримання наявні в матеріалах справи, семиденний строк повернення передоплати для відповідача наступив у період з 28.09.2012 року по 03.10.2012 року включно, а вже з 04.11.2012 року почалося прострочення виконання грошового зобов'язання. Зазначена вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що і зумовило звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення грошових коштів в розмірі 40 000,00 грн.

Згідно з положеннями ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу, згідно з якою, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 2.3. договору, датою отримання товару є дата видачі накладної на товар. Враховуючи те, що в матеріалах справи така накладна відсутня, а відповідачем не подано будь-яких інших доказів, а також згідно з п. 2.1. договору та п. А-7 розділу EXW EX WORKS (... namedplace) ФРАНКО-ЗАВОД (... назва місця) Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс» у редакції 2000 року, відповідачем не подано доказів в підтвердження належного повідомлення покупця про час та місце передачі товару за договором, які б підтверджували факт передачі товару покупцю, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду погоджується із висновком місцевого господарського суду про порушення відповідачем умов договору в частині передачі товару.

Так, позивач умови договору виконав та здійснив авансовий платіж у розмірі 40 000,00 грн., а відповідач, взятого на себе за договором купівлі-продажу від 19.10.2010 року, зобов'язання в частині поставки товару не виконав.

За висновками місцевого господарського суду, з якими погоджується колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, відповідач без належної правової підстави утримує грошові кошти у розмірі 40 000,00 грн., перераховані йому позивачем у якості передоплати за майбутні поставки товару, у зв'язку з чим ці кошти відповідно до приписів ст. 1212 ЦК України, підлягають поверненню.

Згідно з ч. 2 ст. 220 ГК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до норм ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Відтак, оскільки позивач здійснив авансовий платіж за договором 19.10.2010 року, після цього у ТзОВ «Карпати-22» відповідно настав обов'язок виконати зустрічне зобов'язання за цим договором - поставити товар, чого останнім зроблено не було.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають, зокрема, з договору або іншого правочину.

Згідно з вимогами ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно із ст. 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стосовно доводів відповідача щодо того, що платіжне доручення № 451 від 19.10.2010 року не може бути підтвердженням оплати товару за договором купівлі-продажу від 19.10.2010 року, оскільки у ньому немає посилань на цей договір, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає наступне. Відповідно до приписів п. 3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України № 22 від 22.01.2004 року реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Позивачем у графі «призначення платежу» в платіжному доручені № 451 від 19.10.2010 року вказано: «за цеглу згідно рахунку 00109 від 19.10.2010 року». Вказаний рахунок виставлений ТзОВ «Карпати-22» в якому вказано, що такий дійсний до сплати до 19.10.2010 року, що і було зроблено позивачем та підтверджується вищезгаданим платіжним дорученням. Відтак, доводи апелянта в тій частині є безпідставними.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, п. 4.2. договору містить посилання на Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс» (редакція 2000 року).

Відповідно до пункту А.1. розділу EXWEX WORKS (... named place)ФРАНКО-ЗАВОД (... назва місця) вказаних Правил, продавець зобов'язаний надати товар із комерційним рахунком-фактурою або еквівалентним йому електронним повідомленням, у відповідності з умовами договору купівлі-продажу, а також будь-які інші докази відповідності, які можуть вимагатися за договором.

Згідно з приписами п. А.7. розділу EXW EX WORKS (... named place) ФРАНКО-ЗАВОД (... назва місця) Правил, продавець зобов'язаний дати покупцю достатнє повідомлення щодо часу і місця, коли і де товар буде наданий у розпорядження останнього.

Пункт Б.1. розділу EXW EX WORKS (... named place) ФРАНКО-ЗАВОД (... назва місця) вказаних Правил передбачає, що покупець зобов'язаний сплатити ціну товару у відповідності з договором купівлі-продажу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач в період дії договору сплатив виставлений відповідачем рахунок на загальну суму 40 000,00 грн., докази наявності будь-яких заперечень постачальника щодо виконання позивачем як покупцем за договором обов'язків з внесення попередньої оплати в матеріалах справи відсутні.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про час та місце передачі товару, а також накладної, яка згідно з п. 2.3. договору вважається датою видачі товару.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що на час апеляційного розгляду справи відповідач не передав позивачу товару за договором про купівлю-продаж від 19.10.2010 року (а.с. 4).

Так, ч. 2 ст. 693 ЦК України передбачено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як уже зазначалось вище аналізом документальних доказів встановлено, що в матеріалах справи наявна вимога позивача № 111 від 25.09.2012 року про повернення суми попередньої оплати в розмірі 40 000,00 грн. з доказами її направлення відповідачу.

Проте, доказів повернення авансового платежу у встановлений вимогою 7-денний строк відповідач до матеріалів справи не представив ні місцевому господарському суду, ні під час апеляційного розгляду справи.

З огляду на наведене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 10.12.2012 року ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому таке слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача. Одночасно, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає за необхідне стягнути з відповідача у спеціальний фонд Державного бюджету України судовий збір в сумі 860,25 грн., оскільки скаржник вимог ухвали суду від 24.01.2013 року в частині надання доказів правильності оплати судового збору щодо зарахування такого до спеціального фонду Державного бюджету України не виконав, переконливих доказів в цій частині не надав. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Оскільки, відповідачем апеляційна скарга подана 14.01.2013 року, відтак сума судового збору скаржника не була сплачена у повному обсязі. Згідно з квитанцією № 9250622 (а.с. 51) скаржником сплачено - 804,75 грн., а повинно бути сплачено - 860,25 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Покликання скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та не можуть слугувати підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.

З врахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 49, 91, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Львівської області від 10.12.2012 року у справі № 5015/4458/12 залишити без змін, aпеляційну скаргу ТзОВ «Карпати-22» - без задоволення.

2. Судовий збір за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку покласти на скаржника та стягнути з ТзОВ «Карпати-22» (82162, Львівська область, Дрогобицький район, село Летня, ідентифікаційний код 01053889) у спеціальний фонд Державного бюджету України - 860,25 грн. (вісімсот шістдесять гривень двадцять п'ять копійок) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст. ст. 109, 110 ГПК України.

4. Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Львівської області.

Головуючий - суддя Мельник Г.І.

суддя Михалюк О.В.

суддя Новосад Д.Ф.