Ухвала

від 06.02.2013 по справі 2а/0570/10136/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Мозгова Н.А.

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2013 року справа №2а/0570/10136/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В.,

при секретарі: Іллінові О.Є.,

за участю: представника позивача Лень Ю.В.(довіреність від 05.02.2013р.),

представників відповідача Крамаренко Л.В.(довіреність від 14.05.2012р.),

Савро Г.Ю.(довіреність від 29.08.2012р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 грудня 2012 рокув адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Н.П. Гарантія" до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000052330 від 24.07.2012 року,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Н.П. Гарантія», звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення № 000052330 від 24.07.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 5302,00грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 1325,50грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25 грудня 2012 року позов задоволено в повному обсязі.

Відповідач, не погодившись з таким рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що усна угода, укладена позивачем з ТОВ "Лазуріттрейд" має ознаки нікчемності, оскільки не підтверджується її реальне виконання. Так, актом ДПІ у Калінінському районі м. Донецька від 24.04.2012 року №382/22-2/36253553 встановлено, що ТОВ "Лазуріттрейд" не має трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов»язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, тобто не мають реального товарного характеру. Крім того, судом першої інстанції не враховано те, що позивачем, в порушення п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України, не було надано протягом трьох робочих днів з дня отримання акта перевірки документів, визначених в акті як відсутніх. Також судом не враховано, що у позивача відсутнє документальне підтвердження транспортування ТМЦ. Апелянт наполягає на тому, що контрагент позивача ТОВ «Лазуріттрейд» не проводило товарні операції, а лише здійснювало документальне оформлення безтоварних операцій, тому податковий кредит з податку на додану вартість, який сформований позивачем за вказаними взаємовідносинами, не є компенсацією за фактично придбані товари, які використовуються у господарській діяльності підприємства.

В судовому засіданні представники відповідача доводи апеляційної скарги підтримали і просили її задовольнити, в той час, як представник позивача проти цього заперечувала, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю «Н.П. Гарантія» є юридичною особою, перебуває на податковому обліку у Макіївській об'єднаній державній податковій інспекції Донецької області Державної податкової служби з 03.04.2008року, є платником податку на додану вартість.

Судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що Макіївською об'єднаною державною податковою інспекцією Донецької області Державної податкової служби з 18.06.2012р. по 22.06.2012року проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Н.П. Гарантія» за період з 01.12.2009року по 31.12.2009року, за результатами якої складено акт від 03.07.2012р. за №2342/22-4/35833626, при цьому, встановлені порушення ч.1,4,5 ст.203, ч.2 ст.207, п.1,2 ст.215, п.1 ст.216, ст.ст.228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за грудень 2009року на суму 5301,66грн. при придбанні товару у ТОВ «Лазуріттрейд» у зв'язку з вчиненням правочину, який не спрямований на настання реальних наслідків.

На підставі акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0000052330 від 24.07.2012 року, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 5302,00грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 1325,50грн.

В акті перевірки відповідач посилається на акт ДПІ у Калінінському районі м. Донецька Донецької області ДПС від 24.04.2012року за №382/22-2/36253553 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Лазуріттрейд" з питань підтвердження фінансово-господарських операцій з ТОВ «ТК «Віртус», яким встановлено, що зустрічну звірку не можливо провести у зв'язку з тим, що ТОВ "Лазуріттрейд" 26.05.2010року знято з обліку на підставі ухвали Господарського суду Донецької області за справою про банкрутство №5/40б від 19.04.2010року.

Судом встановлено , що позивачем було укладено усну угоду поставки з ТОВ "Лазуріттрейд ", відповідно до умов якої постачальник (ТОВ «Лазуріттрейд») зобов'язується поставити товар (запчастини для ексковатора - вантажника АТЕК -999Е, державний номер Т8688 ДЦ), а покупець (ТОВ «Н.П. Гарантія») прийняти його та оплатити.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено факт безтоварності наведеної господарської операції, тому позивачем, в свою чергу, правомірно сформовано податковий кредит по цій господарській операції, оскільки таке право підтверджується первинними документами, наявними в матеріалах справи, а саме: податковою накладною від 25.12.2009року за №101501 на суму 31809,98грн., в тому числі ПДВ 5301,66грн., видатковою накладною від 25.12.2009року б/н на суму 31809,98грн., в тому числі ПДВ 5301,66грн., платіжним дорученням №18 від 13.01.2010року на суму 31809,98грн., в тому числі ПДВ 5301,66грн.

На погляд судової колегії, суд першої інстанції правомірно прийняв у якості належних та допустимих доказів наведені документи, оскільки вони відповідають вимогам законодавчого визначення поняття «первинний документ» згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до якого первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Крім того, судом встановлено, що транспортування товару відбувалось автомобільним транспортом покупця, що підтверджується договором про компенсацію за використання автомобілю у службових цілях від 01.02.2009року, укладеного між позивачем та працівником ТОВ «Н.П. Гарантія» - Місяць М.П., за умовами якого, працівник використовує власний автомобіль в господарсько-виробничих (службових) цілях підприємства, а підприємство здійснює працівнику компенсацію за використання автомобілю марки Фольцваген Пассат, державний номерний знак НОМЕР_1, 2001року випуску у службових цілях.

Судом першої інстанції було досліджено можливість перевезення придбаного у ТОВ "Лазуріттрейд" товару (запасні частини екскаватора) на вказаному транспортному засобі шляхом самовивезення. Також, на підтвердження реальності спірного правочину позивачем були надані первинні документи, які свідчать про придбання ним екскаватора - навантажувача АТЕК 999Е-1 у ТОВ «Евробуд».

Стосовно посилань відповідача на відібрані Прокуратурою Ленінського району м. Донецька свідчення директорів ТОВ «Лазуріттрейд», які вказували, що були оформлені на посади директорів за грошову винагороду та ніякої фінансово-господарської діяльності не здійснювали, суд не прийняв їх до уваги з огляду на відсутність порушеної кримінальної справи за фактом «Фіктивне підприємництво» за ст. 205 Кримінального кодексу України відносно посадових осіб ТОВ «Лазуріттрейд».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог з огляду на наступне.

Так, спеціальним законом, який визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету у спірному періоді був Закон України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року (далі Закон №168).

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону №168 визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Як вбачається з п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону №168, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Правовідносини між позивачем та ТОВ "Лазуріттрейд" відбувались у 2009 році, коли ТОВ "Лазуріттрейд" було платником податку на додану вартість та мало право виписувати податкові накладні.

Апелянт наполягає, що угода, укладена між позивачем та ТОВ «Лазуріттрейд», є нікчемною та не спрямована на настання реальних наслідків, у зв'язку з відсутністю у останнього трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей, тощо.

Колегія суддів не може погодитись з доводами апелянта, виходячи з наступного.

Посилаючись на ст.215 Цивільного кодексу України, якою визначені підстави недійсності правочинів, апелянт не врахував того, що, відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, з урахуванням наданих позивачем доказів, колегія суддів вважає, що обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій, на які платник податку посилається як на підставу формування податкового кредиту, у судовому засіданні доведені повністю, у зв'язку з чим колегія не приймає до уваги доводи апелянта про нікчемність правочинів .

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року. В останній, зокрема, зазначено, що в разі невиконання контрагентами покупця своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку, в даному випадку позивача, права формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України в своїй постанові від 31 січня 2011 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВІК" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення касаційного суду узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали намір на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

До справи відповідачем також не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій. Відповідачем не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про "безтоварність" господарської операції носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

Таким чином, суд вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Стосовно доводів апелянта щодо порушення позивачем терміну, передбаченого п.44.6 ст.44 Податкового кодексу, судова колегія не приймає їх до уваги, оскільки в судовому засіданні установлено і не заперечувалось відповідачем, що зазначені в акті документи як відсутні були надані позивачем до прийняття рішення за результатами перевірки, що, відповідно до абз.2 п.44.6 ст.44 ПК, мало бути враховано податковим органом.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Ухвала в повному обсязі складена 08 лютого 2013 року.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства суд, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 грудня 2012 року в адміністративній справі № 2а/0570/10136/2012 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: Л.В.Губська

Судді: Т.Г. Арабей

І.В. Геращенко