Постанова

від 30.01.2013 по справі 2а-6378/12/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2013 року місто Київ № 2а-6378/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого -судді Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр Бориспіль» доБориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоцентр Бориспіль», звернувся до суду з адміністративним позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення від 29.11.2012 року № 0038012220 та № 0038022220 прийняті з порушенням норм матеріального права, є такими, що суперечать чинному законодавству України та підлягають скасуванню.

В призначений день та час до суду сторони не з'явилися, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Від представників сторін до суду надійшли письмові клопотання про розгляд справи без їх участі. Також представником позивача були надані додаткові письмові пояснення, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час судового розгляду справи представниками сторін надавалися додаткові докази по справі, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача в наданому суду клопотанні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в наданому суду запереченні адміністративний позов не визнав, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоцентр Бориспіль»є юридичною особою, зареєстрованою Виконавчим комітетом Бориспільської міської ради Київської області згідно Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 23.02.2007 року Серії А00 № 099143, місцезнаходження: 08300, Київська область, Бориспільський район, місто Бориспіль, вулиця Каховська, будинок 1, код за ЄДРПОУ: 34977030.

З матеріалів справи вбачається, що 12.11.2012 року Бориспільською ОДПІ Київської області ДПС було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 12.11.2012 року № 495/22-2/34977030 «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Автоцентр Бориспіль»(код за ЄДРПОУ: 34977030) щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «ВІП СОЮЗ»(код за ЄДРПОУ: 37240791) їх реальності та повноти відображення в обліку за період грудень 2011 року, лютий 2012 року».

Перевіркою встановлено та в Акті зафіксовано наступні порушення податкового законодавства:

- частина п'ята статті 203, частина перша, друга статті 215, стаття 216 Цивільного кодексу України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Автоцентр Бориспіль»при отриманні товарів від ТОВ «ВІП СОЮЗ»;

- пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим завищено податковий кредит на суму 11 010, 00 гривень за період грудень 2011 року, лютий 2012 року, задекларованого за рахунок ТОВ «ВІП СОЮЗ»;

- підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в зв'язку з чим занижено суму податку на прибуток у розмірі 12 369, 50 гривень за ІV квартал 2011 року та І квартал 2012 року.

На підставі Акта перевірки від 12.11.2012 року № 495/22-2/34977030, Бориспільською ОДПІ Київської області ДПС були винесені податкові повідомлення-рішення від 29.11.2012 року № 0038012220 та № 0038022220.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суд з даним позовом, в якому просив суд визнати їх протиправними та скасувати, що і є предметом даного спору.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на час виникнення спірних правовідносин, слід зазначити наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ТОВ «ВІП СОЮЗ»судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

12.12.2011 року між позивачем та ТОВ «ВІП СОЮЗ»було укладено договір № 01/12-11. На виконання даного договору ТОВ «ВІП СОЮЗ»поставив позивачу за номенклатурою автошини в кількості 8 штук загальною вартістю 48 540, 00 гривень, відповідно до рахунку-фактури від 12.12.2011 року № СФ-0001128 та видаткової накладної від 12.12.2011 року № РН-0001463.

Придбаний товар був оприбуткований позивачем згідно правил обліку.

Позивач розрахувався з ТОВ «ВІП СОЮЗ»за поставлений товар, що підтверджується виписками по поточному рахунку, а саме: 12.01.2012 року -сума платежу 28 540, 00 гривень, від 18.01.2012 року -сума платежу 20 000, 00 гривень. Загальна сума проведених платежів складає 48 540, 00 гривень.

Придбані у ТОВ «ВІП СОЮЗ»автошини були використані у власній господарській діяльності позивача.

06.02.2012 року на виконання умов договору від 12.12.2011 року № 01/12-11 ТОВ «ВІП СОЮЗ»поставив позивачу за номенклатурою автозапчастини (двигун та турбіна) загальною вартістю 17 520, 00 гривень відповідно до рахунку-фактури від 06.02.2012 року № СФ-0000119 та видаткової накладної від 06.02.2012 року № РН-0000214.

Придбаний товар був оприбуткований позивачем згідно правил обліку.

Позивач розрахувався з ТОВ «ВІП СОЮЗ»за поставлений товар, що підтверджується випискою по поточному рахунку, а саме: від 15.02.2012 року -сума платежу 17 520, 00 гривень. Загальна сума проведених платежів становить 17 520, 00 гривень.

Також господарські взаємовідносини позивача з його контрагентом ТОВ «ВІП СОЮЗ»підтверджуються договорами, рахунками-фактури, товарно-транспортними накладними, оборотно-сальдовими відомостями, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, банківськими виписками тощо.

Вказані документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договору документи дають змогу визначити, які саме послуги було надано та за якою ціною.

З матеріалів справи встановлено, що Бориспільською ОДПІ Київської області ДПС від ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС було отримано Акт № 2243/22-9/37240791 від 05.07.2012 року про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «ВІП СОЮЗ»щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період: грудень 2011 року, січень-травень 2012 року.

Вищезазначеним Актом ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС було встановлено відсутність реального здійснення операцій ТОВ «ВІП СОЮЗ»при придбанні та продажу товарів.

В ході проведення перевірки ТОВ «ВІП СОЮЗ», ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС встановлено наявність основних виробничих фондів: ТОВ «ВІП СОЮЗ»не звітує про наявність основних фондів. Чисельність працюючих -1 особа. Податкова звітність з ПДВ подана ТОВ «ВІП СОЮЗ»за період: грудень 2011 року, січень-травень 2012 року, визнана недійсною, при цьому ТОВ «ВІП СОЮЗ»декларувало у вказаних періодах податкові зобов'язання та податковий кредит з нульовими показниками.

Згідно отриманого від ГВПМ ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС висновку щодо наявності ознак «фіктивності»та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності встановлено, що було проведено почеркознавче дослідження підпису директора ТОВ «ВІП СОЮЗ»на первинних документах. На дослідження було надано реєстраційну заяву платника ПДВ, картку реєстрації електронної заявки на посилений сертифікат підписана ЕЦП. Згідно висновку спеціаліста почеркознавчої експертизи підписи на наданих до перевірки документах виконані різними особами.

Таким чином, зокрема, на підставі вищевикладеного відповідач дійшов висновку, що ТОВ «ВІП СОЮЗ»здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб. Враховуючи наведене, відповідач встановив, що операції купівлі-продажу за ТОВ «ВІП СОЮЗ»не спричиняють реального настання правових наслідків, а, отже, є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Відповідач в Акті перевірки також вказав, що якщо платником податків здійснюються операції без мети реального настання правових наслідків, але з метою формування податкового кредиту та, як наслідок, несплата податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Тобто, в результаті виконання сторонами нікчемних угод у позивача не може виникати право на податковий кредит по ПДВ та формування валових витрат.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Однак, в Акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочин між позивачем та ТОВ «ВІП СОЮЗ»спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З матеріалів справи не вбачається, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача не був зареєстрований юридичною особою та не був платником податку на додану вартість.

Встановлено, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ «ВІП СОЮЗ»анульовано лише 14.05.2012 року у зв'язку з тим, що до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів між позивачем та контрагентом ТОВ «ВІП СОЮЗ», недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагентів.

Оцінюючи наданий відповідачем висновок спеціаліста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України на південно-західній залізниці від 22.06.2012 року № 328 суд дійшов висновку про неналежність вказаного доказу.

Так, у висновку спеціаліста вказано, що почеркознавче дослідження проведене на підставі реєстраційної заяви платника податку на додану вартість ТОВ «ВІП СОЮЗ»та картки реєстрації електронної заявки на посилений сертифікат, підписана ЦЕП від 23.02.2011 року № 3198000690-110223115854 ТОВ «ВІП СОЮЗ».

Згідно висновку спеціаліста підпис у реєстраційній заяві платника податку на додану вартість ТОВ «ВІП СОЮЗ»від 28.12.2010 року виконаний однією особою, а підпис у картці реєстрації електронної заявки на посилений сертифікат, підписана ЦЕП від 23.02.2011 року № 3198000690-110223115854 ТОВ «ВІП СОЮЗ»- іншою особою.

Встановлено, що при проведенні почеркознавчих досліджень громадянин ОСОБА_2 не був присутній.

Такі дії спеціаліста свідчать про грубе порушення Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України за № 53/5 від 08.10.1998 року.

Цією Інструкцією передбачено, що перед приєднанням вільних та умовно-вільних зразків підписів до матеріалів, їх необхідно пред'явити особі, яка підлягає ідентифікації.

Крім того, вільні зразки повинні відповідати об'єкту, який досліджується, за часом виконання, за видом матеріалів письма (папір, олівець, кулькова ручка тощо), за формою документа (накладні, відомості та інше) , за його змістом та цільовим призначенням. Відбираються зразки підписів у два етапи, які чітко передбачені Інструкцієї 53/5 від 08.10.1998 року.

Отже, висновки, викладенні в експертному дослідженні не є належною підставою для визнання податкових накладних, видаткових накладних, складених між позивачем та ТОВ «ВІП СОЮЗ»до уваги судом не беруться, адже експертні дослідження складені всупереч Інструкції № 53/5 від 08.10.1998 року.

Суд виходить з того, що факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «ВІП СОЮЗ»підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме, договорами, рахунками-фактури, товарно-транспортними накладними, оборотно-сальдовими відомостями, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, банківськими виписками тощо.

Щодо правомірності формування податкового кредиту, суд виходить з наступних положень нормативно-правових актів.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Відповідно до пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання товарів (отримання послуг). При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Щодо правомірності віднесення валових витрат до складу валових витрат виробництва та обігу.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Отже, із аналізу наведених норм Податкового кодексу України вбачається, що витрати, які здійснені підприємством у процесі господарської діяльності та враховуються для визначення об'єкта оподаткування повинні бути підтверджені первинними бухгалтерськими документами.

Таким чином, у разі, якщо платник податку здійснив певні витрати на придбання товарів (робіт, послуг) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності і ці витрати підтверджуються відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, він має право віднести такі витрати до складу валових витрат

В обґрунтування порушень позивачем повноти декларування та своєчасності сплати податку на прибуток, відповідачем зазначено порушення вищезазначених норм податкового законодавства.

Однак, усі витрати позивача документально підтверджені відповідними первинними бухгалтерськими документами, які відповідають чинному законодавству України, а доводи відповідача не підтверджені жодними доказами.

У зв'язку з цим, висновки відповідача щодо порушення позивачем повноти декларування та своєчасності сплати податку на прибуток є неправомірними.

Вирішуючи питання про реальність отримання послуг від ТОВ «ВІП СОЮЗ»з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Придбані у ТОВ «ВІП СОЮЗ»автошини були використані у власній господарській діяльності позивача.

Так, позивачу на праві тимчасового користування згідно договору оренди від 01.06.2011 року № 01-06-АБ належить вантажний автомобіль DAF 95.380 д.н.з. АІ 1321 АЕ. 30.12.2011 року на підставі Акту списання № СпТ-0000000021 придбані у ТОВ «ВІП СОЮЗ»автошини у кількості 3 штуки були встановлені на вказаний автомобіль у зв'язку з закінченням строку експлуатації поверхні.

31.01.2012 року між позивачем та ТОВ «Логіка-Транс»було укладено договір № 4. На виконання умов вказаного договору, придбані у ТОВ «ВІП СОЮЗ»автошини у кількості 5 штук, позивач поставив ТОВ «Логіка-Транс», відповідно до рахунку-фактури від 31.01.2012 року № СФ-00000000007 та видаткової накладної від 31.01.2012 року № РН-00000000004.

ТОВ «Логіка-Транс»розрахувався з позивачем за поставлений товар, що підтверджується актом взаємозаліку зустрічних однорідних вимог від 31.03.2012 рокую.

На підтвердження виникнених податкових зобов'язань з ПДВ, позивачем було складено та вручено ТОВ «Логіка-Транс» податкову накладну від 31.01.2012 року № 50.

Також слід зазначити, що придбані у ТОВ «ВІП СОЮЗ»автозапчастини були використані при виконанні робіт згідно договору від 08.02.2012 року № 8 з технічного обслуговування та ремонту автомобіля Skoda Superb 1.8Т, д.н.з. АЕ 0579 СМ, який належить ТОВ «Фірма «Автосвіт ЛТД».

Відповідно до рахунку-фактури від 08.02.2012 року № АБ-00000000041 та Акту виконаних робіт від 13.02.2012 року № 00000000000158 позивачем були виконані роботи із зняття та установки двигуна та підрамника на автомобіль Skoda Superb 1.8Т, д.н.з. АЕ 0579 СМ, загальною вартістю 16 992, 00 гривень.

Відповідно до рахунку-фактури від 10.02.2012 року № АБ-00000000045 та Акту виконаних робіт від 13.02.2012 року, позивачем були виконані роботи технічного обслуговування (заміна масла та масляного фільтра) автомобіля Skoda Superb 1.8Т, д.н.з. АЕ 0579 СМ, загальною вартістю 4 662, 82 гривень.

Загальна вартість виконаних робіт та наданих послуг -21 654, 82 гривень.

ТОВ «Фірма «Автосвіт ЛТД»розрахувався з позивачем за виконані роботи в повному обсязі, що підтверджується виписками по поточному рахунку, а саме: від 08.02.2012 року -сума платежу 16 992, 00 гривень, від 10.02.2012 року -сума платежу 4 667, 82 гривень.

Загальна сума проведених оплат становить 21 654, 82 гривень.

На підтвердження виникнутих податкових зобов'язань з ПДВ, позивачем було складено та вручено ТОВ «Фірма «Автосвіт ЛТД»податкові накладні від 08.02.2012 року № 16 та від 10.02.2012 року № 19.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «ВІП СОЮЗ», безпідставність формування податкового кредиту та валових витрат, суд вважає таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.

Водночас, судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При розгляді даної справи належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди та доказів того, що безпосередній контрагент позивача не здійснює господарську діяльність, правочини є нікчемними, відповідачем суду не надано.

Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч нормам чинного законодавства прийняті оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення, оскільки судом встановлено правомірність формування податкового кредиту та валових витрат, виходячи з реальності укладеного правочину, використання придбаного товару у господарській діяльності, а, отже, доводи відповідача є необґрунтованими.

У зв'язку з вищевикладеним суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкових повідомлень-рішень, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач жодних доказів на підтвердження викладених в Акті перевірки доводів не надав. Натомість позивач скористався своїм правом та надав суду всі належні та допустимі докази на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентом.

Суд, дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 128, 159 -163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 29.11.2012 року № 0038012220 та № 0038022220.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр Бориспіль» понесені ним судові витрати в розмірі 268 (двісті шістдесят вісім) гривень 99 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.