Постанова

від 07.02.2013 по справі 2а-2192/12/0170/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 лютого 2013 р. (о 15:47) Справа №2а-2192/12/0170/15

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Тоскіної Г.Л., за участю секретаря судового засідання Кисельової А.Є., представників сторін:

від позивача - Дюкар Є.С.;

від відповідача - Одабаші А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська мехколона № 8"

до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекцій АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Обставини справи: до Окружного адміністративного суду АР Крим звернулося Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська мехколона № 8" (далі - позивач) до Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим (далі - відповідач) з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим №0000302301 від 14.02.2012 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 250000,00 грн., у тому числі за основним платежем - 200000,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 50000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм податкового законодавства, відповідачем невірно застосовані норми Закону України «Про податок на додану вартість». Позивач зазначає, що висновки відповідача щодо невірного формування податкового кредиту у зв'язку з тим, що угода укладена позивачем з ПП «Юніком-Плюс» має ознаки нікчемної угоди, не ґрунтуються на нормах податкового та цивільного законодавства. Позивач зауважує, що господарська операція з придбання послуг має реальний характер, отримання позивачем послуг з метою їх використання у власній господарської діяльності підтверджується первинними бухгалтерськими документами, тому спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 24.02.2012 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 13.03.2012 призначена експертиза у справі та зупинено провадження у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 16.01.2013 у зв'язку з отриманням висновку експерта провадження у справі поновлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 05.02.2013 здійснена заміна відповідача на правонаступника Сімферопольську міжрайонну державну податкову інспекцію АР Крим Державної податкової служби

Представник позивача під час розгляду справи наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість висновків відповідача, викладених в акті перевірки.

Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував, зазначивши, що в ході проведеної перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства під час формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП «Юніком плюс», що й стало підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування правової позиції представник відповідача надав письмові заперечення на адміністративний позов.

Вислухавши пояснення представників сторін, пояснення експерта, дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримська мехколона № 8" (ідентифікаційний код юридичної особи - 35437796) зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України Сімферопольською районною державною адміністрацією АР Крим 07.12.2010р.

Відповідно до довідки серії АА №461979 від 07.04.2011 р. з Єдиного Державного Реєстру підприємств та організацій України основним видом економічної діяльності підприємства є, зокрема, Будівництво будівель (КВЕД 45.21.1), будівництво місцевих трубопроводів, ліній зв'язку і трансформаторів (КВЕД 45.21.4), монтаж електродвигунів, генераторів і трансформаторів (КВЕД 31.10.3), діяльність у сфері інжинірингу (КВЕД 74.20.1) та інші.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований в податковому органу платником податків та зборів, в тому числі є платником податку на додану вартість.

Таким чином, ТОВ "Кримська мехколона № 8" являється суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язаний виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Посадовими особами податкового органу була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Кримська мехколона № 8" з питань достовірності формування податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП «Юніком-Плюс» за вересень 2010 р.

За результатами перевірки був складений акт № 227/23-01/35437796 від 06.02.2012 (далі акт перевірки).

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийняте податкове повідомлення-рішення: №0000302301 від 14.02.2012 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 250000,00 грн., у тому числі за основним платежем - 200000,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 50000,00 грн.

Сума донарахування зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 250000,00 грн., у тому числі за основним платежем - 200000,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 50000,00 грн. визначена податковим органом внаслідок порушення ч. 1, ч. 5 статті 203, статті 215, ч. 1 статті 216, статті 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Кримська мехколона № 8» з ПП «Юніком плюс», пп. 7.2.4 п.7.2 статті 7, пп. 7.4.5 п.7.4 статті 7, п. 7.4.1 п. 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997, в результаті чого донараховано ПДВ за вересень 2010 року у сумі 200000 грн.

Не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність донарахування грошових зобов'язань з податку на додану вартість та було встановлено наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення - рішення №0000302301 від 14.02.2012 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 250000,00 грн., у тому числі за основним платежем - 200000,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 50000,00 грн., суд зазначає наступне.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість, в тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями та було встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, податковий кредит по операціям з ПП «Юніком Плюс» був сформований позивачем у 2010 році, отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про податок на додану вартість".

Платники податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій під час формування позивачем податкового кредиту у 2010 року були визначені в Законі України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997, №168/97-ВР (надалі Закон №168).

Суд зазначає, що згідно з підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді.

За пунктом 1.7 статті 1 Закону №168 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.

У підпункті 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону №168 зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював такий платник податку оподатковані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно із п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168 підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Таким чином, отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Відповідно до п.п.7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону №168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Вона складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.

Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Вимоги до порядку оформлення податкової накладної перелічені у п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168, а саме: платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи

або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на

додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної

особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.3.4 ст. 3 наказу Державної податкової адміністрації України №166 від 30.05.1997р. «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання», зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 09.07.1997р. за №250/2054, із змінами, що діяли у дослідженому періоді, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.

Як вбачається з висновків акту перевірки, податковим органом було встановлено порушення платником податків порушення ч. 1, ч. 5 статті 203, статті 215, ч. 1 статті 216, статті 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Кримська мехколона № 8» з ПП «Юніком-Плюс», пп. 7.2.4 п.7.2 статті 7, пп. 7.4.5 п.7.4 статті 7, п. 7.4.1 п. 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 в результаті чого донараховано ПДВ за вересень 2010 року у сумі 200000 грн.

Сутність порушень, за висновками податкового органу, полягає в тому, що у акті перевірки вказано, що під час проведення перевірки направлені запити до ДПІ у Приморському районі м. Одеса (вихідний № 951/23-02 від 25.02.2011, № 1071/23-02 від 14.06.2011). На день складання акту перевірки відповідь не отримана. Місцезнаходження суб'єкта господарювання відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію: 65000 Одеська обл., м. Одеса, вул. Градоначальницька, буд. 105. Станом на 08.09.2011 згідно з базою даних має стан «8», направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням.

Крім того, за даними податкового органу ПП «Юніком-Плюс» не задекларувало зобов'язання по операціям з ТОВ "Кримська мехколона № 8". Станом на 31.01.2012 р. відхилення складають 200000,00 грн.

У зв'язку з чим, податковий орган зробив висновок про нікчемність укладеної позивачем з ПП «Юніком-Плюс» угоди.

Перевіряючи правомірність формування позивачем податкового кредиту по операціям придбання послуг у ПП «Юніком-Плюс» у вересні 2010 р. на суму 200000,00 грн. ПДВ, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що 01.03.2010 укладено агентський договір поставки № 1 між ТОВ «Кримська мехколона № 8» та ПП «Юніком-Плюс».

Відповідно до п. 1.1. даного Договору ТОВ «Кримська мехколона № 8» (Принципал) доручає, а ПП «Юніком-Плюс» (Комерційний агент) приймає на себе зобов'язання виступати у якості агента Принципала та надавати йому передбачені договором послуги. При цьому Принципал виступає від імені та за рахунок Принципала.

Згідно п. 1.2. Договору Комерційний агент здійснює пошук замовників (клієнтів) на виконувані Принципалом у сфері його основної господарської діяльності роботи: електромонтажні та пов'язані з ними будівельні роботи, надає інші послуги, які сприяють укладенню договорів та інших угод між Принципалом та його замовниками.

Пунктом 5.2 Договору передбачена виплата ПП «Юніком-Плюс» на підставі акту виконаних робіт не пізніше 5 робочих днів з дати підпису акту. Даний договір діє по 31.12.2011.

На виконання умов вказаного договору ПП «Юніком-Плюс» та позивачем складені протоколи погодження агентської винагороди по агентському договору поставки від 01.03.2010 укладеному з ПП «Юніком-Плюс» за березень - вересень 2010 року на загальну суму 1200000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 200000,00 грн. та акти здачі-прийняття виконаних робіт за вересень 2010 р. на загальну суму 1200000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 200000,00 грн.

По факту отримання послуг ПП «Юніком-Плюс» виписані податкові накладні на загальну суму 1200000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 200000,00 грн.

Зазначені обставини встановлені висновком судово-економічної експертизи по адміністративній справі № 2а-2192/12/0170/15 від 10.01.2013.

Вказані податкові накладні отримані позивачем у вересні 2010 р. та включені до реєстру податкових накладних за відповідний податковий період вересня 2010 р.

Таким чином, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані послуги, що підтверджено податковими накладними, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

У зв'язку з чим, по даті отримання податкових накладних, що засвідчує факт придбання платником податків послуг, відповідно до п.п.7.5.1. п.7.5. ст. 7 Закону №168 у позивача виникло право на формування податкового кредиту на суму ПДВ - 200000,00 грн.

Судом встановлено, що податкові накладні, які стали підставою для нарахування податкового кредиту у звітний період вересня 2010 по взаємовідносинах з ПП «Юніком-Плюс», містять усі обов'язкові реквізити, передбачені п.п.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону №168.

Таким чином, вказані податкові накладні, які оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства, є звітними податковими документами і одночасно розрахунковими документами, тобто документами, які згідно з вимогами податкового законодавства повинні підтверджувати витрати позивача, та надають право на формування податкового кредиту по вказаним господарським операціям.

Суд зазначає, що постачальник - ПП «Юніком-Плюс» відповідно до п.п.7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону №168 мав право виписки податкових накладних на час їх складання, так як був зареєстрований платником ПДВ за даними офіційного сайту ДПС України (http://www.sta.gov.ua).

Крім того, постачальник позивача був зареєстрованим суб'єктом господарювання - юридичною особами на час вчинення господарських операцій згідно даних офіційного сайту ДП «Інформаційно-ресурсний центр» (http://irc.gov.ua).

ПДВ в сумі 200000,00 грн., включений платником податків до складу податкового кредиту за вересень 2010 р. відповідає вимогам п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону №168, був використаний в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків, виходячи з наступного.

Термін «господарська діяльність» не встановлений Законом №168, але п.1.15. ст.1 Закону №168 передбачено, що «Інші терміни використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування або іншими законами, у частині, що не суперечить цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування».

Пунктом 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що «Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах».

Відповідно до довідки серії АА №461979 від 07.04.2011 р. з Єдиного Державного Реєстру підприємств та організацій України основним видом економічної діяльності підприємства є, зокрема, Будівництво будівель (КВЕД 45.21.1), будівництво місцевих трубопроводів, ліній зв'язку і трансформаторів (КВЕД 45.21.4), монтаж електродвигунів, генераторів і трансформаторів (КВЕД 31.10.3), діяльність у сфері інжинірингу (КВЕД 74.20.1) та інші.

Суд вказує, що метою укладання агентського договору є пошук замовників на роботи, які виконує ТОВ «Кримська мехколона № 8» у сфері його основної господарської діяльності: електромонтажні та пов'язані з ними будівельні роботи.

З матеріалів справи вбачається, що за результатом вчинення операцій позивачем були укладені договори з покупцями на виконання підрядних робіт, які здійснюються в межах статутної діяльності позивача.

В результаті дослідження журналу - ордеру та картки рахунку 631 «Розрахунки з постачальниками» ТОВ «Кримська мехколона № 8» по розрахункам з ПП «Юніком-Плюс» у вересні 2010 року, судом встановлено, що ПП «Юніком-Плюс» було надано послуг на суму 1200000,00 грн. В бухгалтерському обліку операції відображено по кредиту 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»: Дт 92 «Адміністративні витрати» - 1 000 000,00 грн.; Дт 64 «Податок на додану вартість» - 200000,00 грн. Сальдо розрахунків на 01.09.2010 - 0,00 грн. Сальдо розрахунків на 30.09.2010 - 1200000,00 грн. Оплата відсутня.

Зазначені обставини встановлені висновком судово-економічної експертизи по адміністративній справі № 2а-2192/12/0170/15 від 10.01.2013 р.

Отже матеріалами справи підтверджується податковий статус контрагента позивача як платника ПДВ на час здійснення господарських операцій; наявність безпосереднього зв'язку між фактом придбання послуг та господарською діяльністю позивача; наявність господарської мети при укладенні угоди з ПП «Юніком-Плюс» та подальше укладання позивачем договорів з покупцями підрядник робіт.

Водночас ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи відповідачем не спростований факт отримання послуг від ПП «Юніком-Плюс».

А відтак, податковий кредит в сумі 200000,00 грн., нарахований платником податків, за вересень 2010 р. по операціях придбання послуг у ПП «Юніком-Плюс» відповідає нормам Закону №168.

Що стосується посилань податкового органу на нікчемність укладеного позивачем з ПП «Юніком-Плюс» правочину, то суд вказує на наступне.

Суд зазначає, що під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України та Законом України «про оподаткування прибутку підприємств».

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України, Закону №334 є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

В даному випадку, позивачем та ПП «Юніком-Плюс» були вчинені господарські операції з придбання послуг, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, дослідженими у судовому засіданні та експертом під час проведення експертизи.

А відтак, зазначене свідчить про те, що господарські операції між позивачем та його постачальником були спрямовані на реальне настання правових наслідків і при виконанні господарських операцій, зокрема, позивач діяв у межах діючого законодавства України. Таким чином, викладене спростовує висновок відповідача, що даний правочин є нікчемним та суперечать інтересам держави та суспільства.

Суд зазначає, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, укладених позивачем з контрагентами, відповідачем не наведено.

В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд вважає, що відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладеного позивачем з ПП «Юніком-Плюс» правочину на настання обумовлених ним правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується його суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд зауважує, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.

Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

В той же час, ч. 2 ст.19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Матеріали справи свідчать про те, що правочин у встановленому законом порядку недійсним не визнано, а відтак є дійсним, направлений на настання реальних наслідків.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з отримання послуг від ПП «Юніком-Плюс», на які платник податків посилається як на підставу виникнення у нього права на формування податкового кредиту відповідачем спростовані не були.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

Суд погоджується з доводами позивача про те, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

Суд підкреслює, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, хто не був постачальником товару. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 31.11.2011р.

Крім того, згідно із практикою Європейського Суду з прав людини, у праві "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами хисту права власності.

Слід зазначити, що у складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Зазначена позиція викладена в Ухвалі ВАСУ від 14.11.2012 у справі №К/9991/50772/12.

А відтак за відсутністю вироку суду, яким підтверджено фіктивність здійснення операції між позивачем та ПП «Юніком-Плюс», безперечних доказів, які свідчать про неможливість отримання послуг від ПП «Юніком-Плюс» (зокрема доказів отримання вказаних послуг від інших постачальників чи не отримання їх взагалі), та при наявності доказів, які підтверджують отримання послуг саме від ПП «Юніком-Плюс» та їх використання в господарської діяльності позивачем, у суду відсутні підстави визнання вказаних операцій фіктивними, такими, що спрямовані на ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди.

Суд вказує, що посилання податкового органу на відсутність відповідних доказів реальності поставок послуг, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності, що, в свою чергу, може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом, на думку суду є тільки припущенням.

Суд вказує, що ВАСУ в Ухвалі від 16.05.2012 р. по справі №К-9991/6724/12 дотримується наступної думки: «Посилання податкового органу на факт відсутності постачальника за його місцезнаходженням, свідчить лише про порушення даною юридичною особою законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб».

Таким чином, обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення суми податкового кредиту у розмірі 200000,00 грн. знаходяться поза межами вимог Закону №168, у зв'язку з чим неправомірним є нарахування також штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

А відтак, враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим №0000302301 від 14.02.2012, прийняте з порушенням основних принципів адміністративної процедури, встановлених ст. 2 КАС України, та є протиправним.

У зв'язку з чим, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Зазначена позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11.

Під час судового засідання, яке відбулось 07.02.2013, були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 12.02.2013.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим №0000302301 від 14.02.2012.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська мехколона № 8" (ЄДРПОУ 35437796) 250,00 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Тоскіна Г.Л.