Постанова

від 05.02.2013 по справі 2а-14180/12/0170/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 лютого 2013 р. (12:28) Справа №2а-14180/12/0170/15

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Тоскіної Г.Л., за участю секретаря судового засідання Кисельової А.Є., представників сторін:

від позивача - Козуб Л.Л.;

від відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Совєтського районенного споживчого товариства

до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень

Обставини справи: до Окружного адміністративного суду АР Крим звернулося Совєтське районне споживче товариство (далі - позивач) до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0001602201 від 10.12.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 3906,25 грн., у тому числі за основним платежем - 3125,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 781,25 грн. та № 0001612201 від 10.12.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3125,00 грн., у тому числі за основним платежем - 2500,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 625,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм податкового законодавства, відповідачем невірно застосовані норми Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість». Позивач зазначає, що висновки відповідача щодо невірного формування валових витрат та податкового кредиту у зв'язку з тим, що у контрагент позивача - КП «Альянс» відсутній об'єкт оподаткування, трудові ресурси, виробничо-складські приміщення, основні фонди та інші виробничі потужності, необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, що, в свою чергу, на думку податкового органу, свідчить про нікчемність укладених правочинів, не ґрунтуються на нормах податкового та цивільного законодавства. Позивач зауважує, що господарська операція з придбання робіт у контрагента позивача має реальний характер, отримання позивачем робіт з метою використання у власній господарської діяльності підтверджується первинними бухгалтерськими документами, тому спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню. Крім того, позивач вказує, що податковий орган не має повноважень на визнання правочинів нікчемними.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 20.12.2012 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 22.01.2013 за клопотанням представника позивача зупинено провадження у справі. Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 05.02.2013 провадження у справі поновлено.

Представник позивача під час розгляду справи наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість висновків відповідача, викладених в акті перевірки.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав клопотання про розгляд справи за відсутністю представника.

Під час розгляду справи представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував, зазначивши, що в ході проведеної перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства під час формування позивачем податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинах з КП «Альянс», що й стало підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування правової позиції представник відповідача надав письмові заперечення на адміністративний позов.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Совєтське районне споживче товариство (ідентифікаційний код юридичної особи - 01779310) зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України Совєтською районною державною адміністрацією АР Крим 14.02.2008р.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований в податковому органу платником податків та зборів, в тому числі є платником податку на прибуток та податку на додану вартість.

Таким чином, Совєтське районне споживче товариство являється суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язаний виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Посадовими особами податкового органу була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Совєтського районного споживчого товариства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з КП «Альянс» за період 01.01.2009р. по 31.03.2009р.

За результатами перевірки був складений акт від 17.10.2012р. №1428/22-01/01779310 (далі акт перевірки).

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0001602201 від 10.12.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 3906,25 грн., у тому числі за основним платежем - 3125,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 781,25 грн.,

- № 0001612201 від 10.12.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3125,00 грн., у тому числі за основним платежем - 2500,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 625,00 грн.

Сума донарахування зобов'язань з податку на прибуток підприємств у розмірі 3906,25 грн., у тому числі за основним платежем - 3125,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 781,25 грн. визначена податковим органом внаслідок порушення платником податків п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 22.05.1997 №283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами та доповненнями), а саме у зв'язку з завищенням валових витрат позивачем у сумі 12500,00 грн. внаслідок включення до їх складу витрат на придбання робіт у КП «Альянс» у 4 кварталі 2010 р., в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, всього у сумі 3125,00 грн.

Сума донарахування зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 3125,00 грн., у тому числі за основним платежем - 2500,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 625,00 грн. визначена податковим органом внаслідок порушення платником податків пп. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3, п. 4.1. ст. 4, пп.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» по операціям з придбання робіт у КП «Альянс», в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 2500,00 грн., у тому числі по періодах: - за вересень 2010 р. - 1250,00 грн., за листопад 2010 р. - 1250,00 грн.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність донарахування грошових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток та було встановлено наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення - рішення №0001602201 від 10.12.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 3906,25 грн., у тому числі за основним платежем - 3125,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 781,25 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, валові витрати по операціях з КП «Альянс» були сформовані позивачем у 2010 р., отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки ІІІ розділ Податкового кодексу України «Податок на прибуток підприємств» набрав чинності з 01.04.2011 року.

Відповідно до пп. 2.1.1. п.2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. №334/94-ВР (надалі Закон №334 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Пунктом 3.1 ст. 3 Закону №334 об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань.

Згідно з п.5.1 ст. 5 Закону №334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Зазначений обов'язок платника податку - покупця встановлений законодавцем з врахуванням права платника податку на включення до валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг) в податковому періоді за датою оприбуткування цих товарів (робіт, послуг) незалежно від їх оплати, як це передбачено пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 вказаного Закону, зменшуючи при цьому об'єкт оподаткування без понесення реальних витрат у розмірі суми, на яку відбулося таке зменшення.

У такий спосіб законодавець забезпечив відповідність об'єкту оподаткування, а відтак і податкових зобов'язань платника податку фактичним даним його фінансово-господарської діяльності, що відповідає такому принципу побудови системи оподаткування, як обов'язковість, суть якого згідно зі ст. 3 Закону України "Про систему оподаткування" полягає, в тому числі, у впровадженні норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період.

Таким чином, згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 у платника податків виникають валові витрати, в тому числі, понесені у межах відповідних договорів про виконання робіт, послуг.

Згідно з п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, обов'язковими умовами включення витрат платника податків до складу валових витрат є їх пов'язаність з веденням господарської діяльністю, а також підтвердження їх відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Слід зазначити, що п.5.11 ст. 5 Закону №334 заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Правила ведення податкового обліку визначено статтею 11 Закону №334, однак вказана стаття не містить переліку обов'язкових документів, якими повинні бути підтверджені валові витрати.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі Закон №996).

Згідно зі ст.1 Закону №996 бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Пунктом 2 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. п. 1,2 ст. 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з п. 3 ст. 9 Закону №996 інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Судом встановлено, що позивачем до валових витрат у 4 кварталі 2010 р. включені витрати по операціям з придбання робіт у КП «Альянс» за період 4 квартал 2010 р.

Так, в акті перевірки зазначено, що Совєтське районне споживче товариство в порушення п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334 були завищені валові витрати на суму 12500 грн., що призвело до заниження податку на прибуток підприємств у розмірі 3125 грн., у зв'язку з чим, на підставі спірного податкового повідомлення - рішення податковим органом збільшено грошове зобов'язання з податку на прибутку.

За даними податкового органу, завищення валових витрат пов'язане з тим, що Совєтське районне споживче товариство необґрунтовано включило до їх складу витрати на придбання робіт у КП «Альянс» за відсутністю об'єкту оподаткування, а саме операцій поставки робіт.

Сутність порушень, за висновками податкового органу, полягає в тому, що згідно із листів ДПІ у м. Сімферополі АРК ДПС, які надійшли на адресу відповідача в рамках Постанови слідчого групи слідчих, винесеної в рамках кримінальної справи № 69-0146, були направлені акти про неможливість проведення зустрічних звірок з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин.

За даними податкового органу у КП "Альянс" відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість операцій з підприємствами -постачальниками та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам -покупцям. У зв'язку з чим, податковий орган зробив висновок про нікчемність укладеної позивачем з КП "Альянс" угоди, оскільки, на думку податкового органу, вказаний контрагент здійснював діяльність, спрямовану на вчинення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, у тому числі позивачу.

На думку податкового органу діяльність контрагентів позивача, а саме КП «Альянс» була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди своїм контрагентам без мети реального настання правових наслідків, що свідчить про відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань по укладених угодах.

У зв'язку з чим, податковий орган зробив висновок про нікчемність укладеної позивачем з КП «Альянс» угоди.

Крім того, відносно посадових осіб контрагентів позивача порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємства.

При дослідженні сум витрат в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які підлягають віднесенню до складу валових витрат Совєтського районного споживчого товариства по взаємовідносинах з КП «Альянс», судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що між Совєтським районним споживчим товариством та КП «Альянс» було укладено договір на виконання підрядних робіт №185 від 15.09.2010 р., відповідно до якого підрядник взяв на себе зобов'язання виконати комплекс робіт по будівництву та проектуванню лінії електропередач 0,4 кВ, яка живить магазин №4, розташований: смт Совєтське, вул. Гастела,40, магазин №86, розташований: смт Совєтське, пер Совєтський, 28.

На виконання умов вказаного договору КП «Альянс» виконало комплекс робіт по будівництву та проектуванню лінії електропередач 0,4 кВ, яка живить магазин №86 на суму 7500,00 грн., в т.ч ПДВ 1250,00 грн. (вартість без ПДВ 6250,00 грн.), комплекс робіт по будівництву та проектуванню лінії електропередач 0,4 кВ, яка живить магазин №4 на суму 7500,00 грн., в т.ч ПДВ 1250,00 грн. (вартість без ПДВ 6250,00 грн.), що підтверджується актами виконаних робіт за листопад 2010 р ( форми КБ-2в), довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за листопад 2010 р (форма КБ-3).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем здійснена оплата вартості отриманих робіт у сумі 7500,00 грн., в т.ч ПДВ 1250,00 грн. (вартість без ПДВ 6250,00 грн.), що підтверджується платіжним дорученням №573 від 07.09.2010 р. з призначенням платежу «аванс за комплекс робіт по будівництву та проектуванню лінії електропередач 0,4 кВ, яка живить магазин №4, №86 згідно рахунку №3386 від 15.09.2010 р у сумі 7500,00 грн., в т.ч ПДВ 1250,00 грн.» та у сумі 7500,00 грн., в т.ч ПДВ 1250,00 грн. (вартість без ПДВ 6250,00 грн.), що підтверджується платіжним дорученням №682 від 04.11.2010 р. з призначенням платежу «оплата за комплекс робіт по будівництву та проектуванню лінії електропередач 0,4 кВ, яка живить магазин №4, №86 згідно рахунку №3386 від 15.09.2010 р у сумі 7500,00 грн., в т.ч ПДВ 1250,00 грн.». Загалом позивачем здійснено перерахування на розрахунковий рахунок КП «Альянс» в оплату вартості отриманих робіт 15000,00 грн., в т.ч. ПДВ 2500,00 грн.(вартість без ПДВ 12500,00 грн.).

А відтак, за датою отримання вказаних робіт/оплати вартості робіт, відповідно до приписів п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334, позивач включив до складу валових витрат у 4 кварталі 2010 р. суму у розмірі 12500,00 грн.

Досліджуючи взаємозв'язок отриманих робіт від КП «Альянс» в 4 кварталі 2010р. з господарською діяльністю позивача, судом встановлене наступне.

Пунктом 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334 встановлено, що «Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є власником магазина №4, розташованого: смт Совєтське, вул. Гастела,40, магазина №86, розташованого: смт Совєтське, пер Совєтський, 28.

Згідно акту -вимоги від 20.04.2010 р. ВАТ «Крименерго» встановлено ряд зауважень по роботі схеми обліку, відповідно до якого позивач був зобов'язаний виконати роботи щодо приведення схеми обліку у відповідності до норм технічної документації.

На виконання вказаного акту позивачем були отримані технічні умови та укладений договір на виконання підрядних робіт №185 від 15.09.2010 р. з КП «Альянс».

Відповідно до довідки про виконання технічних умов вказані роботи були виконані КП «Альянс» у відповідності до проектної документації, зауважень не має.

З матеріалів справи вбачається, що виконані роботи у подальшому враховані позивачем при збільшенні балансової вартості основних засобів та при розрахунку амортизаційних відрахувань, що підтверджується, розрахунком амортизації за 2011 р., бухгалтерськими довідками про балансову вартість основних засобів.

У зв'язку з чим, суд вказує, що отримані роботи пов'язані з господарською діяльністю позивача, та призвели до збільшення вартості основних фондів платника податків.

А відтак, враховуючи зміст господарської операції, приймаючи до уваги, що валові витрати у сумі 12500,00 грн. підтверджуються первинними бухгалтерськими документами позивача та пов'язані з веденням господарської діяльністю останнього, вказані витрати є валовими витратами у розумінні приписів п. 5.1. ст. 5 Закону №334.

Таким чином, суд зазначає, що Совєтським районним споживчим товариством виконані усі умови, передбачені Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", для віднесення до валових витрат, витрат, пов'язаних з придбанням робіт у КП «Альянс» на суму 12500,00 грн., оскільки за результатами вказаних витрат збільшилась балансова вартість основних засобів.

А відтак, позивачем обґрунтовано до складу валових витрат було віднесено суму у розмірі 12500,00 грн., у зв'язку з чим, податкове повідомлення-рішення про збільшення податковим органом грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств у розмірі 3906,25 грн., у тому числі за основним платежем - 3125,00 грн. (12500 х 25%) та за штрафними (фінансовими) санкціями - 781,25 грн. є протиправним.

Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення - рішення № 0001612201 від 10.12.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3125,00 грн., у тому числі за основним платежем - 2500,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 625,00 грн., суд зазначає наступне.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість, в тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями та було встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, податковий кредит по операціям з КП «Альянс» був сформований позивачем у 2010 роки, отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про податок на додану вартість".

Платники податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій під час формування позивачем податкового кредиту у 2010 року були визначені в Законі України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (надалі Закон №168).

Суд зазначає, що згідно з підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді.

За пунктом 1.7 статті 1 Закону №168 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.

У підпункті 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону №168 зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював такий платник податку оподатковані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно із п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168 підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Таким чином, отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Відповідно до п.п.7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону №168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Вона складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.

Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Вимоги до порядку оформлення податкової накладної перелічені у п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168, а саме: платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи

або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на

додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної

особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.3.4 ст. 3 наказу Державної податкової адміністрації України №166 від 30.05.1997р. «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання», зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 09.07.1997р. за №250/2054, із змінами, що діяли у дослідженому періоді, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.

Як вбачається з висновків акту перевірки, податковим органом було встановлено порушення платником податків пп. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3, п. 4.1. ст. 4, пп.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» по операціям з придбання робіт у КП «Альянс», в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 2500,00 грн., у тому числі по періодах: за вересень 2010 р. - 1250,00 грн., за листопад 2010 р. - 1250,00 грн.

Сутність порушень, за висновками податкового органу, полягає в тому, що згідно із листів ДПІ у м. Сімферополі АРК ДПС, які надійшли на адресу відповідача в рамках Постанови слідчого групи слідчих, винесеної в рамках кримінальної справи № 69-0146, були направлені акти про неможливість проведення зустрічних звірок з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин.

За даними податкового органу у КП "Альянс" відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість операцій з підприємствами -постачальниками та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам -покупцям. У зв'язку з чим, податковий орган зробив висновок про нікчемність укладеної позивачем з КП "Альянс" угоди, оскільки, на думку податкового органу, вказаний контрагент здійснював діяльність, спрямовану на вчинення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, у тому числі позивачу.

На думку податкового органу діяльність контрагентів позивача, а саме КП «Альянс» була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди своїм контрагентам без мети реального настання правових наслідків, що свідчить про відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань по укладених угодах.

У зв'язку з чим, податковий орган зробив висновок про нікчемність укладеної позивачем з КП «Альянс» угоди.

Крім того, відносно посадових осіб контрагента позивача порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємства.

Як було зазначено вище, між позивачем та КП «Альянс» було укладено договір на виконання підрядних робіт №185 від 15.09.2010 р., відповідно до якого підрядник взяв на себе зобов'язання виконати комплекс робіт по будівництву та проектуванню лінії електропередач 0,4 кВ, яка живить магазин №4, розташований: смт Совєтське, вул. Гастела,40, магазин №86, розташований: смт Совєтське, пер Совєтський, 28.

На виконання умов вказаного договору КП «Альянс» виконало комплекс робіт по будівництву та проектуванню лінії електропередач 0,4 кВ, яка живить магазин №86 на суму 7500,00 грн., в т.ч ПДВ 1250,00 грн. (вартість без ПДВ 6250,00 грн.), комплекс робіт по будівництву та проектуванню лінії електропередач 0,4 кВ, яка живить магазин №4 на суму 7500,00 грн., в т.ч ПДВ 1250,00 грн. (вартість без ПДВ 6250,00 грн.), що підтверджується актами виконаних робіт за листопад 2010 р ( форми КБ-2в), довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за листопад 2010 р (форма КБ-3).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем здійснена оплата вартості отриманих робіт у сумі 7500,00 грн., в т.ч ПДВ 1250,00 грн. (вартість без ПДВ 6250,00 грн.), що підтверджується платіжним дорученням №573 від 07.09.2010 р. з призначенням платежу «аванс за комплекс робіт по будівництву та проектуванню лінії електропередач 0,4 кВ, яка живить магазин №4, №86 згідно рахунку №3386 від 15.09.2010 р у сумі 7500,00 грн., в т.ч ПДВ 1250,00 грн.» та у сумі 7500,00 грн., в т.ч ПДВ 1250,00 грн. (вартість без ПДВ 6250,00 грн.), що підтверджується платіжним дорученням №682 від 04.11.2010 р. з призначенням платежу «оплата за комплекс робіт по будівництву та проектуванню лінії електропередач 0,4 кВ, яка живить магазин №4, №86 згідно рахунку №3386 від 15.09.2010 р у сумі 7500,00 грн., в т.ч ПДВ 1250,00 грн.». Загалом позивачем здійснено перерахування на розрахунковий рахунок КП «Альянс» в оплату вартості отриманих робіт 15000,00 грн., в т.ч. ПДВ 2500,00 грн.(вартість без ПДВ 12500,00 грн.).

По факту отримання робіт/списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату робіт КП «Альянс» виписані податкові накладні на загальну суму 15000,00 грн. у тому числі ПДВ у розмірі 2500 грн. (ціна без ПДВ - 12500.00 грн.): №3233 від 27.09.2010 р. на суму 7500,00 грн., в т.ч. ПДВ 1250,00 грн. (вартість без ПДВ 6250,00 грн.), №4114 від 03.11.2010 р. на суму 7500,00 грн., в т.ч. ПДВ 1250,00 грн. (вартість без ПДВ 6250,00 грн.).

Вказані податкові накладні отримані позивачем у вересні, листопаді 2010 р. та включені до реєстру податкових накладних за відповідні податкові періоди вересня, листопада 2010 р.

Таким чином, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані товари, що підтверджено податковими накладними, та проведена їх оплата, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

У зв'язку з чим, по даті отримання податкових накладних, що засвідчує факт придбання платником податків робіт /по даті списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату робіт відповідно до п.п.7.5.1. п.7.5. ст. 7 Закону №168 у позивача виникло право на формування податкового кредиту на суму ПДВ - 1250 грн. у вересні 2010 р., 1250 грн. - у листопаді 2010 р.

Судом встановлено, що податкові накладні, які стали підставою для нарахування податкового кредиту у звітних періодах у вересня, листопада 2010 р. по взаємовідносинах з КП «Альянс» містять усі обов'язкові реквізити, передбачені п.п.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону №168.

Таким чином, вказані податкові накладні, які оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства, є звітними податковими документами і одночасно розрахунковими документами, тобто документами, які підтверджують витрати позивача, та надають право на формування податкового кредиту по вказаним господарським операціям.

Суд зазначає, що постачальник - КП «Альянс» відповідно до п.п.7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону №168 мав право виписки податкових накладних на час їх складання, так як був зареєстрований платником ПДВ за даними офіційного сайту ДПС України (http://www.sta.gov.ua).

Крім того, постачальник позивача був зареєстрованим суб'єктом господарювання - юридичною особою на час вчинення господарських операцій згідно даних офіційного сайту ДП «Інформаційно-ресурсний центр» (http://irc.gov.ua).

ПДВ в сумі 2500,00 грн., включений платником податків до складу податкового кредиту за вересень, листопад 2010 р. відповідає вимогам п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону №168, сплачений у складі витрат на придбання товару, який був використаний в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків, виходячи з наступного.

Як було зазначено вище, виконані роботи у подальшому враховані позивачем при збільшенні балансової вартості основних засобів та при розрахунку амортизаційних відрахувань, що підтверджується розрахунком амортизації за 2011 р., бухгалтерськими довідками про балансову вартість основних засобів.

Таким чином, судом встановлено, що сума податку на додану вартість - 2500,00 грн. була сплачена позивачем, зазначена сума увійшла до складу ціни придбаних робіт.

Матеріалами справи підтверджується реальний рух активів в процесі здійснення господарської операції; податковий статус контрагента позивача як платника ПДВ на час здійснення господарських операцій; наявність безпосереднього зв'язку між фактом придбання робіт та господарською діяльністю позивача; наявність господарської мети при укладенні угод з контрагентами - постачальниками.

Водночас ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи відповідачем не спростований факт отримання робіт від КП «Альянс».

А відтак, податковий кредит в сумі 2500,00 грн., нарахований Совєтським районним споживчим товариством, за вересень, листопад 2010 р. по операціях придбання робіт у КП «Альянс» є обґрунтованим та відповідає нормам Закону №168.

Що стосується посилань податкового органу на нікчемність укладеного позивачем з КП «Альянс» правочину, то суд вказує на наступне.

Суд зазначає, що під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України та Законом України «про оподаткування прибутку підприємств».

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України, Закону №334 є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

В даному випадку, позивачем та КП «Альянс» були вчинені господарські операції з придбання робіт. Оплата за угодою була здійсненна позивачем повністю.

А відтак, зазначене свідчить про те, що господарські операції між позивачем та його постачальником були спрямовані на реальне настання правових наслідків і при виконанні господарських операцій, зокрема, позивач діяв у межах діючого законодавства України. Таким чином, викладене спростовує висновок відповідача, що даний правочин є нікчемним та суперечать інтересам держави та суспільства.

Суд зазначає, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, укладених позивачем з контрагентами, відповідачем не наведено.

В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд вважає, що відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладених позивачем з КП «Альянс» правочину на настання обумовлених ним правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується його суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд зауважує, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.

Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

В той же час, ч. 2 ст.19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Матеріали справи свідчать про те, що правочин у встановленому законом порядку недійсним не визнано, а відтак є дійсним, направлений на настання реальних наслідків.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з отримання робіт від КП «Альянс», на які платник податків посилається як на підставу виникнення у нього права на формування податкового кредиту та включення понесених витрат до складу валових витрат, відповідачем спростовані не були.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

Суд погоджується з доводами позивача про те, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

Стосовно посилання податкового органу в Акті перевірки на матеріали кримінальної справи, суд зауважує, що матеріали кримінальної справи, використані податковим органом під час перевірки, не є належними та допустимими доказами в адміністративному судочинстві у розумінні приписів Кодексу адміністративного судочинства України.

Слід зазначити, що у складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Зазначена позиція викладена в Ухвалі ВАСУ від 14.11.2012 у справі №К/9991/50772/12.

А відтак, за відсутністю вироку суду, яким підтверджено фіктивність здійснення операцій між позивачем та КП «Альянс», вказаних в акті перевірки, безперечних доказів, які свідчать про неможливість отримання робіт від КП «Альянс» (зокрема доказів отримання вказаних робі від інших постачальників), та при наявності доказів, які підтверджують отримання робіт саме від КП «Альянс» та його використання в господарської діяльності позивачем, у суду відсутні підстави визнання вказаних операцій фіктивними, такими, що спрямовані на ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди.

Що стосується посилань податкового органу на те, що контрагент позивача не має достатніх трудових ресурсів, машин, механізмів та обладнання, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємств, то суд зазначає що це не є беззаперечним доказом неможливості здійснювати ним господарської операції з виконання робіт: адже необхідні необоротні активи могли бути орендовані у інших осіб, а робочі активи могли залучатись на умовах підряду з СПД-ФО, або шляхом аутстафінгу (позикова робоча сила) і т.п. (аналогічна думка викладена ВАСУ в Ухвалі від 01.03.2012 р. по справі №К/9991/76143/11, від 08.12.2011 р. по справі №К/9991/50633/11).

Крім того, посилання податкового органу на відсутність відповідних доказів реальності поставок робіт, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності, що, в свою чергу, може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом, на думку суду є тільки припущенням.

Більш того, у позивача відсутній обов'язок та право перевіряти кількість робітників, наявність транспорту, складських приміщень та інших необоротних активів контрагентів, а відтак відсутня залежність правомірності формування валових витрат платником податків від наявності вказаних параметрів у постачальників (аналогічна думка викладена ВАСУ в Постанові від 10.01.2012 р. по справі №К/9991/81953/11, в Ухвалах від 26.10.2011 р. по справі №К-26345/10, від 19.04.2012 р. по справі № К/9991/11054/12).

Суд вказує, що ВАСУ в Ухвалі від 16.05.2012 р. по справі №К-9991/6724/12 дотримується наступної думки: «Посилання податкового органу на факт відсутності постачальника за його місцезнаходженням, свідчить лише про порушення даною юридичною особою законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб».

ВАСУ в Ухвалі від 30.10.2012 р. по справі №К-28070/10 викладає наступну думку: «Витрати для цілі визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків».

Таким чином, обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення суми податкового кредиту у розмірі 2500,00 грн. та виключення валових витрат у сумі 12500,00 грн. по операціях з КП «Альянс» знаходяться поза межами вимог Закону №168, Закону №334.

А відтак, враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення - рішення Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби №0001602201 від 10.12.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 3906,25 грн., у тому числі за основним платежем - 3125,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 781,25 грн., № 0001612201 від 10.12.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3125,00 грн., у тому числі за основним платежем - 2500,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 625,00 грн., прийняті з порушенням основних принципів адміністративної процедури, встановлених ст. 2 КАС України, та є протиправними.

У зв'язку з чим, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Зазначена позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11.

Під час судового засідання, яке відбулось 05.02.2013 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 11.02.2013 року.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби №0001602201 від 10.12.2012р., № 0001612201 від 10.12.2012р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Совєтського районного споживчого товариства (ЄДРПОУ 01779310) 107,30 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунків суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Тоскіна Г.Л.