Постанова

від 28.11.2006 по справі 12/2415

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

12/2415

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

28 листопада 2006 р.                                                                                   № 12/2415  

Вищий  господарський  суд  України  у складі колегії суддів:

головуючого Т.Б.  Дроботової,

суддів :Н.О. Волковицької,Л. І.  Рогач

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуНаціональної акціонерної компанії “Украгролізинг” в особі  Житомирської філії Національної акціонерної компанії “Украгролізинг”

на  рішеннягосподарського суду Житомирської області від 20.09.2006р.

у справі№ 12/2415

господарського суду Житомирської області

за позовомПрокурора Ємільчинського району в інтересах держави в особі  Національної акціонерної компанії “Украгролізинг” в особі  Житомирської філії Національної акціонерної компанії “Украгролізинг”

доПриватно - орендного сільськогосподарського підприємства “Межиріччя”

простягнення 6460,40 грн.

за участю представників:

позивачаДубовик П.В. дов. від 16.03.2006р.

відповідачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином)

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Ємільчинського району звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом в інтересах держави в особі  Національної акціонерної компанії “Украгролізинг” в особі Житомирської філії Національної акціонерної компанії “Украгролізинг” до Приватно- орендного сільськогосподарського підприємства “Межиріччя” про стягнення 6460,40 грн., з яких 4196,00 грн. –заборгованість по лізинговим платежам, 2264,40 грн. –пеня. В подальшому позивач уточнив розмір пені, яка підлягає стягненню в сумі 398,62 грн.

Вимоги позову обгрунтовані неналежним виконанням зобов'язань по договору лізингу щодо повної та своєчасної сплати лізингових платежів,  порушенням економічних інтересів держави та унеможливленням державного управління в сфері сільського господарства внаслідок невиконання відповідачем договірних зобов'язань.

Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство “Межиріччя” не скористалося своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 20.09.2006р. (суддя Сікорська Н.А.) позов задоволено частково: стягнуто з Приватно-орендного підприємства "Межиріччя" на користь Національної акціонерної компанії "Украгролізинг", уповноваженим представником якого є Житомирська філія Національної акціонерної компанії "Украгролізинг" 2051,00 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів та 196,45 грн. пені; в дохід Державного бюджету України - 35,48 грн. витрат по сплаті державного мита та 41,05грн.- витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судове рішення мотивовано набуттям відповідачем прав та обов'язків лізингоодержувача за договором лізингу, статтями 526, 625 Цивільного кодексу України щодо умов виконання грошового зобов'язання за лізинговими платежами та приписами пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, статтею 71 Цивільного кодексу УРСР щодо загального строку позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням Національна акціонерна компанія “Украгролізинг” в особі Житомирської філії Національної акціонерної компанії “Украгролізинг” звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалене у даній справі судове рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в частині відмови, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України та пунктів 4, 6 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу

Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав та не скористався правом на участь представників в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

З матеріалів справи вбачається, що між Відкритим акціонерним товариством “Облагропромтехніка”(лізингодавець) та КСП “Межиріччя” (лізингоодержувач) укладено договір від 25.05.98р. №8 про умови лізингу сільськогосподарської техніки,  її поставки,   повернення  коштів  за  надану в лізинг сільськогосподарську техніку та здійснення інших платежів, на виконання умов якого згідно акту передачі - приймання сільськогосподарсько техніки від 27.05.98 №9 відповідачу передано косарку КР - 1 вартістю 4400,00 грн.

Згідно додаткової угоди №1 від 06.06.2000р. лізингоодержувача - KCП "Межиріччя" замінено на Приватно-орендне підприємство "Межиріччя" і визначено загальний розмір лізингових платежів у сумі 6028грн.

В подальшому, між Житомирською філією НАК „Украгролізинг" та ВАТ "Житомирська облагропромтехніка" було укладено договір від 01.10.01р. №20, згідно якого лізингодавцем по договору № 8 від 25.05.98 визначено Житомирську філію Національної акціонерної компанії "Украгролізинг".

Розмір, склад лізингових платежів та порядок розрахунків сторони обумовили у розділі 8 та 9 договору № 8 від 25.05.98р. та у додатковій угоді № 1 до цього договору, згідно пунктів 9.1, 9.3 якого розмір лізингових платежів та терміни сплати встановлюються графіком сплати, внесення лізингових платежів лізингоодержувачем здійснюється щокварталу, рівними частками в розмірі 1/4 від річної суми лізингового платежу не пізніше 15 числа останнього місяця кварталу.

Враховуючи передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи, касаційна інстанція розглядає тільки предмет оскарження.

Господарським судом встановлено, що позов до господарського суду надійшов 27.02.06р.; згідно пункту 9.1 договору від № 8 від 25.05.1998р., загальна сума лізингових платежів становила 6028грн. і повинна була сплачуватись в порядку: до 15.12.98р. -1540,00 грн.; до 15.12.99р. - 1267,00 грн.; до 15.12.2000р. - 1170,00 грн.; до 15.12.2001р.- 1074,00 грн.; до 15.12.2002р. - 977,00 грн.

Станом на 01.10.01р. згідно акту звірки взаєморозрахунків відповідач підтвердив заборгованість по сплаті лізингових платежів у сумі 6028,00 грн., а оскільки 10.09.03р. на підставі накладної № 587  відповідач частково провів розрахунки шляхом поставки зерна на суму 1832,00 грн., залишок боргу становив 4196,00 грн.

Відповідно до пунктів 4, 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Отже, господарські правовідносини між сторонами виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України.

Статтями 71, 76 Цивільного кодексу УРСР встановлено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Судом першої інстанції встановлено момент виконання грошових зобов'язань щодо лізингових платежів на підставі умов договору та графіку повернення платежів.

Також, першою інстанцією встановлено, що відповідачем 10.09.2003р. проведені часткові розрахунки на суму 1832,00 грн. за раніше виниклу заборгованість, строк сплати якої настав 15.12.98 в сумі 1540,00 грн. та частково в сумі 292,00грн., строк сплати якої настав 15.12.1999р.

Таким чином, господарський суд встановив, що строк позовної давності по стягненню залишку суми 975,00грн. строк сплати якої настав 15.12.1999р. та суми 1170,00 грн., строк сплати якої настав 15.12.2000р., сплив відповідно 15.12.2002р. та 15.12.2003р., тобто до набрання чинності Цивільним кодексом України.

Відповідно до встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що положення Цивільного кодексу України щодо строків позовної давності слід застосовувати щодо вимог про стягнення лізингових платежів в розмірі 2051 грн., за якими строк позовної давності згідно статті 71 Цивільного кодексу УРСР сплинув після набрання чинності цим Кодексом.

Листом від 15.09.2006р. відповідно до пункту 13.2 договору №8 від 25.05.98р. та Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань" за порушення термінів сплати лізингових платежів позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за останні півроку в сумі 398,62 грн. Суд  оцінив заяву позивача, як заяву про зменшення позовних вимог.

Отже, для визначення пені судом було взято до уваги задоволена сума лізингових платежів, приписи Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 №54396-ВР та визначена позивачем сума для стягнення пені.

Пеня за несвоєчасно проведені розрахунки за період з 28.08.05 по 27.02.06р. становить 196,45 грн. (2051,00 грн. *9,5%*2/365/100*184). Отже,  різниця нарахованої до стягнення пені становить 202,17 грн. (398,62 грн. - 196,45 грн.).

Таким чином, господарський суд Житомирської області, прийшов до обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 2145,00 грн. - заборгованості по сплаті лізингових платежів, та пені в сумі 202,17 грн.

Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли  суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності  з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування  апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.

Інші наведені скаржником доводи стосуються обставин справи та оцінки доказів встановлених судоми першої інстанції, що відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі касаційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України  

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу   Національної акціонерної компанії “Украгролізинг” в особі Житомирської філії Національної акціонерної компанії “Украгролізинг” залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 20.09.2006р. у справі № 12/2415 господарського суду Житомирської області без змін.

Головуючий                                                                                         Т. Дроботова

Судді:                                                                                                    Н. Волковицька

                                                                                                    Л. Рогач