Ухвала

від 11.02.2013 по справі 0670/7476/12

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1-й інстанції: Чернова Г.В.

Суддя-доповідач:Охрімчук І.Г.

УХВАЛА

іменем України

"11" лютого 2013 р. Справа № 0670/7476/12

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Охрімчук І.Г.

суддів: Бондарчука І.Ф.

Хаюка С.М.

при секретарі Кошиль О.Ю.

за участю представників сторін:

розглянувши апеляційну скаргу Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "06" грудня 2012 р. у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства "Коростишівський кар'єр" до Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням зменшення позовних вимог просив скасувати податкове повідомлення-рішення Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції № 0000892340 від 23.10.2012 року .

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 06.12.2012 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу. В своїй апеляційній скарзі відповідач посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 061.12.2012 року та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Коростишівською міжрайонною державною податковою інспекцією Державної податкової служби України проведено позапланову невиїзну перевірку відкритого акціонерного товариства "Коростишівський кар'єр" код ЄДРПОУ - 00292445 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо взаємовідносин з ТОВ " ГМФ" за період липень 2011 року, про що складено акт №127/01-13/22/00292445 від 04.10.2012 року.

Не погоджуючись з висновками податкового органу, ВАТ "Коростишівський кар'єр" подало заперечення, за результатами розгляду якого відповідач надав відповідь та видав податкове повідомлення-рішення № 0000892340 від 23.10.2012 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 6600,00 грн.

Вище вказаною перевіркою встановлено відсутність поставок товарів (робіт, послуг) та укладання угод з метою настання реальних наслідків. Господарські операції за період липень 2011 року щодо придбання ВАТ "Коростишівський кар'єр" товарів у контрагентів - постачальників не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності дозвільних документів, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій. Також, в акті зазначено, що у зв'язку з тим, що угоди поставки з контрагентом - постачальником, а саме ТОВ "ГМФ", мають ознаки нікчемності.

Таким чином, перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.3, п.198.2, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ, в результаті чого було завищено податковий кредит сформований від ТОВ "ГМФ" у сумі 6600,00 грн. по податковій декларації з ПДВ за липень 2011 року. В результаті чого завищено від"ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за липень 2011 р. на суму 6600,00 грн., а також порушення ВАТ "Коростишівський кар'єр" п.1, п5 ст. 203, п.1, п.2 ст. 215, п.1 ст. 216, ст.216, ст. 228, ст. 626, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Суд першої інстанції не погодився з висновками податкового органу і з таким висновком суду першої інстанції погоджується судова колегія апеляційного адміністративного суду, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що при проведенні перевірки позивачем були надані для перевірки всі первинні документи, необхідні для обліку господарських операцій, про що свідчить запис в розділі 3 акта вищезазначеної перевірки, а саме: договір купівлі-продажу № 53 від 18.07.2011 року; видаткова накладна № 67 від 21.07.2011 року на суму 39600,00 грн.; податкова накладна № 101 від 21.07.2011 року на суму 39600,00 грн.; платіжне доручення № 363 від 21.07.2011 року на суму 30000,00 грн.; платіжне доручення № 366 від 22.07.2011 року на суму 9600,00 грн.; ж/о № 631/0 за липень 2011 року та матеріальний звіт, де зазначено отримання ТМЦ; матеріальний звіт за липень 2011 року та за грудень 2011 року, де зазначено використання ТМЦ; спеціальний дозвіл №3297 від 15.12.2003 року на користування надрами; довідка АБ № 400565 про включення до ЄДРПОУ.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, тому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів в разі фактичного здійснення господарської операції. Згідно із зазначеною статтею Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Документи, які були надані для перевірки, складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог ст. 9 Закону N 996-XIV, мають всі необхідні реквізити, а тому є первинними документами, що підтверджують факт здійснення операцій по придбанню товару.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, регулюються ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі - Кодекс).

Так, пп. "а" п. 198.1 ст. 198 Кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 цієї ж статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами п. 198.6 ст. 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Крім того, п. 201.8 ст. 201 ПК України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

У п. 201.10 зазначеної статті ПК України вказано, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Проаналізувавши наведені норми чинного законодавства суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку єдиними та достатніми підставами для формування податкового кредиту є наявність податкової накладної, що засвідчує факт сплати отримувачем товару (робіт, послуг) їх вартості з урахуванням податку на додану вартість. Зміст наведених норм свідчить на користь того, що наявність господарських операцій з придбання товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Так податковий орган вказує, що не було пред'явлено подорожніх листів, тобто не підтверджено факт використання нафтопродуктів у господарській діяльності позивача, чим порушено п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у ТОВ "ГМФ" ТМЦ, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення сплаченого ПДВ до податкового кредиту, відповідачем не спростовані.

Зазначені обставини знайшли своє підтвердження у ході судового розгляду справи, під час якого було встановлено, що позивач належними доказами довів факт придбання у ТОВ "ГМФ" канату різального з сегментами, його отримання від вказаного контрагента.

Крім того, враховуючи той факт, що ТОВ "ГМФ" податкову накладну за липень 2011 року виписано з дотриманням вимог податкового законодавства, ТОВ "Коростишівський кар"єр" правомірно включив до складу податкового кредиту з ПДВ за липень 2011 року суму ПДВ з вартості придбаних товарів у ТОВ "ГМФ" на загальну суму 39600,00 грн.

Посилання відповідача на те, що фінансово-господарські відносини між ТОВ "ГМФ" та позивачем є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами, тобто є нікчемними - безпідставні, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частиною 5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З умов укладеного між позивачем та ТОВ "ГМФ" договору купівлі продажу № 53 від 18.07.2011 року продавець - ТОВ "ГМФ" зобов'язувалось передати у власність покупцеві ВАТ "Коростишівський кар'єр " продукцію - трос для різки каменю, а останній - зобов'язаний прийняти та оплатити вказаний товар, обумовлений договором. Таким чином, на підставі договору ТОВ "ГМФ" продав ВАТ "Коростишівський кар'єр " канат різальний з сегментами по ціні за 1 погонний метр 792 грн., згідно податкової накладної № 101 від 21.07.2011 року на суму 39600,00 грн. з ПДВ. ВАТ "Коростишівський кар'єр " в свою чергу оформило видаткову накладної № 67 від 21.07.2011 року на відповідну суму.

Відповідно до вищезазначених первинних документів ТОВ "ГМФ" повністю виконало взяті на себе зобов'язання по постачанню товару в обсязі, передбаченому в договорі, а ВАТ "Коростишівський кар'єр " в свою чергу сплатило його вартість, тобто настали правові наслідки обумовлені вказаними договорами.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 228 Цивільного кодексу України передбачає правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Слід вказати, що в Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року визначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однієї зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, суд не вбачає підстав вважати, що укладений правочин: спрямований на фактичне настання правових наслідків, що обумовлений ним, порушує публічний порядок, або вчинений з метою, що суперечать інтересам держави і суспільства. Первинними документами підтверджено реальне виконання сторонами умов договору, що спростовує висновки позивача про фіктивність договору.

Крім того суд зазначає, що чинним законодавством України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару (робіт, послуг) та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть у разі, якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань зі сплати податків, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Також законодавство України не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Отже, сам факт не визначення ТОВ "ГМФ" своїх зобов'язань та не сплата їх до бюджету, відсутність майна чи інших матеріальних ресурсів для здійснення операцій з купівлі продажу, не може бути підставою для висновку про неправомірність включення позивачем сум податку до податкового кредиту.

У справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч. 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

З огляду на викладене законодавче регулювання спірних правовідносин та на встановлені у справі обставини щодо дотримання позивачем усіх визначених Податковим кодексом України умов для включення сплаченого в ціні придбаних товарів податку на додану вартість до складу податкового кредиту підприємства та при наявності належним чином складених податкових накладних, виданих платником податку на додану вартість, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що оскаржуване рішення Коростишівської МДПІ не відповідає вимогам чинного законодавства, з огляду на що позовні вимоги про його скасування є обґрунтованими та такими, що підлягали задоволенню.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, постанова суду першої інстанції у даній справі є обґрунтованою та законною, а тому її слід залишити без змін, доводи відповідача є не переконливими, спростовуються наведеним вище та відповідно, не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "06" грудня 2012 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис) І.Г. Охрімчук

судді: (підпис) (підпис) І.Ф.Бондарчук С.М.Хаюк З оригіналом згідно: суддя

Повний текст cудового рішення виготовлено "14" лютого 2013 р.

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу Відкрите акціонерне товариство "Коростишівський кар'єр" вул. Червоних партизанів, 29,м.Коростишів,Житомирська область,12500

3- відповідачу Коростишівська міжрайонна державна податкова інспекція Житомирської області Державної податкової служби вул.Шевченка, 1,м.Коростишів,Житомирська область,12500