Постанова

від 07.02.2013 по справі 826/761/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 лютого 2013 року 14:49 № 826/761/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.;

при секретарі Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

представника позивача - Корнієнко Д.І.,

представника відповідача - Алексєєнко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, що призвело до порушення його законних прав та інтересів.

В позовній заяві позивач просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.12.2012р. № 2262/17-20, яким збільшено суму податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 556 432, 61грн. та нараховано штрафні санкції у сумі 278 216, 31грн. та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.12.2012р. №2261/17-20 від 13.12.2012р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 654 627грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 327 313,50 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав повністю та зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши представника позивача, представника відповідача, суд дійшов наступних висновків:

Судом встановлено, що позивачем, подано до ДПІ в Шевченківському районі м. Києва ДПС податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2011 року та додаток №5 до даної декларації з ПДВ «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5)».

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва ДПС проведено позапланову документальну невиїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 по фінансово-господарським взаємовідносинам з суб'єктом господарювання ПП «Цитадель-Буд» код ЄДРПОУ 36107484 та ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Соларіс» код ЄДРПОУ 25301576 за період вересень, жовтень, грудень 2011 року.

В результаті проведеної перевірки, податковим органом виявлені порушення норм податкового законодавства, а саме:

- п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.10р. №2755-IV зі змінами та доповненнями (надалі Податковий кодекс), ФОП ОСОБА_3 було завищенно валові витрати в сумі 3273133грн.;

- п.177.2 ст.177 Податкового кодексу ФОП ОСОБА_3 у 2011 році встановлено заниження чистого оподатковуваного доходу на суму 3273133грн.;

Відповідно до абз.1,2 п.167.1. ст.167 Податкового кодексу, ФОП ОСОБА_3 донараховано ПДФО в сумі 556 432,61грн.

- п.198.1 ст.198, п. 200.1 ст.200 Податкового кодексу, ФОП ОСОБА_3 неправомірно відніс до податкового кредиту ПДВ в сумі 654 627грн., в т.ч.: вересень 2011р. - 191198грн. (ПП «Цитадель-Буд» (код ЄДРПОУ 36107484); жовтень 2011р. - 230261грн. (ПП «Цитадель-Буд» (код ЄДРПОУ 36107484); грудень 2011р. - 233168грн. (ТОВ «ТПК «Соларіс» (код ЄДРПОУ 25301576), чим занизив податок, що підлягає сплаті до бюджету на суму ПДВ 654627грн.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 29.11.2012р. №2064/17-20/НОМЕР_1 та прийнято податкове повідомлення - рішення від 13.12.2012р. № 2262/17-20, яким збільшено суму податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 556 432, 61грн. та нараховано штрафні санкції у сумі 278 216, 31грн. та прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.12.2012р. №2261/17-20 від 13.12.2012р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 654 627грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 327 313,50 грн.

З матеріалів справ вбачається, що позивач здійснював проектні та будівельні роботи по реконструкції житлових будинків для проведення телекомунікації, інтернету, прокладання телефонних, кабельних мереж, монтаж зовнішнього та внутрішнього кабелю, на підставі Ліцензії Міністерства регіонального розвитку та будівництва України Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 22.06.10р. серія АВ №515507, термін дії з 22.06.10 по 22.06.15р.- господарська діяльність пов'язана із створенням об'єктів архітектури.

Між СПД ОСОБА_3 та ТОВ «ТПК «Соларіс», в особі директора ОСОБА_6. був укладений договір на виконання підрядних робіт від 28.11.2011р. № 1/ТПКС/НСВ.

Між СПД ОСОБА_3 та ПП «Цитадель-Буд» був укладений договір на виконання підрядних робіт від 22.08..2011р. № ЦДБ/НСВ 22/08/11.

Відповідно до акту перевірки та як вбачається із матеріалів справи підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стало наявність ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності з ПП «Цитадель -Буд» та ТОВ «ТПК «Соларіс», а також неможливістю проведення зустрічної перевірки ПП «Цитадель-Буд», та фіктивністю і відсутністю факту реального здійснення господарської діяльності платниками податків, що виступають постачальниками товарів (послуг). Виявлені порушення було відображено у відповідних актах ДПІ в Слолом'янському районі м. Києва від 08.06.2012р. № 354/22-08/36107484 та ДПІ в Обухівському районі Київської області ДПС від 04.07.2012р. № 90/3-220/25301576.

Актом від 08.06.2012р. № 354/22-08/36107484 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Цитадель-Буд», код за ЄДРПОУ 36107484 щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за жовтень 2011 року, складеним ДПІ в Слолом'янському районі м. Києва, встановлено, що ПП «Цитадель-Буд» є вигодотранспортуючим суб'єктом (транзитером) - суб'єкт господарювання (платник ПДВ), що здійснює посередницьку функцію між вигодоформуючим суб'єктом та вигодонабувачем, у якого відповідно до податкової звітності податкові зобов'язання на рівні податкового кредиту за всіма операціями чи по окремих операціях або різниця між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом незначна, економічна вигода від діяльності, що ними здійснюється, чи від окремих операцій, що вони здійснюють, відсутня.

Крім того, перевіркою встановлено, що ПП «Цитадель-Буд» мало господарські відносини з ТОВ «ЦС-ТАБ», щодо якого встановлено відсутність трудових ресурсів, складських приміщень, виробничої потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, що свідчить про проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, а отже дане підприємство має ознаки фіктивності та здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб.

Відповідно до висновків Акту від 08.06.2012р. № 354/22-08/36107484 визначено, що звіркою не встановлено факту реального здійснення господарських операцій ПП «Цитадель-Буд», за період жовтень 2011 року. Встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг), які підпадають під визначення ст.22, ст.185 Податкового кодексу України.

Відповідно до акту ДПІ в Обухівському районі Київської області ДПС від 04.07.2012р. № 90/3-220/25301576, про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «ТПК «Соларіс» (код ЄДРПОУ 25301576) щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами, їх реальності та повноти відображення обліку за період з липня 2011 року по травень 2012 року, встановлено відсутність необхідних умов для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, відсутність керівництва, що свідчить про те, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «ТПК «Соларіс» здійснюється поза межами правового поля, а фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «ТПК «Соларіс» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Як вбачається з матеріалів справи засновником підприємства ТОВ «ТПК «Соларіс» був ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_1. Демирською селищною радою Вишгородского району Київської області зафіксовано смерть). Керівником ТОВ «ТПК «Соларіс» згідно баз даних АІС РПП являється ОСОБА_6., яка відповідно до пояснень відібраних оперуповноваженим ВПМ Лозівської ОДПІ Харківської області Гаврищук В.В., від 27.07.2012р., пояснила, що не є директором ТОВ «ТПК «Соларіс», підприємство не реєструвала, жодних наказів чи протоколів на призначення директора та головного бухгалтера не складала та не підписувала документів, не здійснювала жодних фінансово-господарській взаємовідносин з іншими підприємствами.

Крім того, старшим слідчим з ОВС СУ ДПС у Київській області, капітаном міліції Т.В. Гордійчуком порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_8 (головний бухгалтер ТОВ «ТПК «Соларіс»), за фактом вчинення ним фіктивного підприємництва, тобто створення та придбання суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) ТОВ «ТПК «Соларіс» з метою прикриття незаконної діяльності, за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України.

Таким чином, перевіркою встановлено, що ТОВ «ТПК «Соларіс» здійснювало правові взаємовідносини з суб'єктами господарювання без мети реального настання правових наслідків, а з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ТОВ «ТПК «Соларіс» та ПП «Цитадель-Буд», що свідчить про те, що правочини укладені між позивачем та ТОВ «ТПК «Соларіс», ПП «Цитадель-Буд» здійснені без мети настання реальних наслідків.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з ч.2 ст.30 Цивільного кодексу України цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також нести відповідальність у разі їх невиконання.

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст.91 Цивільного кодексу).

Статтею 92 ЦК України (Цивільна дієздатність юридичної особи») встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Вказана підстава, відповідно до ст.234 ЦК України є безумовною підставою для визнання вказаного правочину недійсним, адже відповідно до ст.42 підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (відповідно до ст.1 Закону України «Про підприємництво», підприємництво - це безпосередня самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством).

Відповідно до п. 4 прикінцевих положень Цивільного Кодексу України, до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Цивільного Кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст.656 ЦК України).

За ст.662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Моментом виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст.664 ЦК України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.1. ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно п.2. ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Однак, як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи ФОП ОСОБА_3 по взаєморозрахункам з ТОВ «ТПК «Соларіс» та ПП «Цитадель-Буд» здійснювались поза межами правового поля.

Положення статі 17 Господарського кодексу України передбачає, що система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються виключно законами України. Система оподаткування будується за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян. Система оподаткування в Україні повинна передбачати граничні розміри податків і зборів, які можуть справлятись з суб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до закону включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їх господарської діяльності.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України (далі-Кодекс) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (п.198.1. ст.198 Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.201.4. ст.201 Кодексу, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Отже, законодавством передбачено правовий зв'язок між бюджетним відшкодуванням (визначенням податкового кредиту) та отриманням Державним бюджетом надмірно сплаченого податку.

Як встановлено судом, первинні документи контрагента позивача виписані з порушенням законодавства, а відповідно, позивачем не було належним чином визначено податкового зобов'язання по правовідносинах контрагента із позивачем для сплати до державного бюджету.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість, а відповідно і не виникає підстав для віднесення відповідних коштів до валових витрат.

Також, згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки.

Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу -позивачем до суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому суд приходить до висновку щодо необґрунтованості позовних вимог позивача та відсутності підстав для їх задоволення.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов