Постанова

від 01.02.2013 по справі 2а-16756/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2013 року справа № 2а-16756/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Вазарі» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВ «Вазарі» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами проведеної перевірки податковим органом встановлено порушення пп.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, ст.185 п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України та винесено податкові повідомлення-рішення від 05.12.2012 №0013602208, яким визначено штрафну (фінансову) санкцію з податку на додану вартість на суму 900,00грн. та від 05.12.2012 №0013612208, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 242795,00грн. Встановлене порушення, як вважає представник позивача, не відповідає дійсним обставинам справи. У зв'язку з чим представник позивача просить позов задовольнити та скасувати податкове повідомлення-рішення.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, надано суду усні та письмові пояснення, які мотивовано тим, що за результатами проведеної перевірки встановлено порушення пп.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, ст.185 п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, що підтверджується актом перевірки, тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

З урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Вазарі» зареєстроване Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 11.01.2002 за №10701050001001974 за адресою: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 30/а та взято на податковий облік у ДПІ у Печерському районі м. Києва15.01.2002 №27468.

Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва на підставі наказу 03.08.2012 №1065, посвідчення УКМ №057454 та пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.11 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Вазарі» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Ваел Плюс» за період з 01.01.2011 по 30.09.2011.

За результатами проведеної перевірки податковим органом складено Акт від 23.08.2012 №646/22-08/31813022, яким встановлено пп.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, ст.185 п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України та винесено податкові повідомлення-рішення від 19.09.2012 №0009252208 та від 19.09.2012 №0009262208.

Зазначеною перевіркою встановлено порушення ТОВ «Вазарі» вимог пп.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 242794,00грн. та ст.185 п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 207791,00грн.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивачем оскаржено в адміністративному порядку.

Рішенням Державної податкової служби у м.Києві про результати розгляду первинної скарги від 23.11.2012 №7818/10/12-114 скаргу директора підприємства задоволено частково. Податкове повідомлення-рішення від 19.09.2012 №0009252208 залишено без змін, податкове повідомлення-рішення від 19.09.2012 №0009262208 скасовано в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 8481,00грн. та збільшено податкове повідомлення-рішення від 19.09.2012 №0009252208 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 900,00грн.

В зв'язку з чим відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 05.12.2012 №0013602208, яким визначено штрафну (фінансову) санкцію з податку на додану вартість на суму 900,00грн. та від 05.12.2012 №0013612208, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 242795,00грн.

Суд не може погодитись з доводами представника відповідача щодо правомірності винесених податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Між ТОВ «Вазарі» та ТОВ «Ваел Плюс» укладено договір про надання рекламних послуг №РК-03 від 01.03.2011. На виконання договору ТОВ «Ваел Плюс» виписано накладні та акти здачі-прийомки виконаних робіт (надання послуг) на загальну суму 1246750,00грн.

На думку представника позивача, як це передбачено податковим законодавством, виписані документи ТОВ «Ваел Плюс» є достатніми документами, що дають йому право на податковий кредит.

В судовому засіданні представником відповідача зазначено, що під час проведення перевірки податковим органом використано акт перевірки від 17.05.2012 №127/23-33352187 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Ваел Плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ за період з 01.12.2010 по 30.09.2011, складений Ленінською МДПІ у м.Луганську Луганської області ДПС.

Зазначеним актом перевірки встановлено, що ТОВ «Ваел Плюс» зареєстроване Виконавчим комітетом Луганської міської ради, свідоцтво про державну реєстрацію від 14.02.2005 №13821070001002925. Директор підприємства - ОСОБА_1 Місцезнаходження підприємства: м. Луганськ, вул. Леніна, 38. Свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ від 04.02.2011 №100320967 анульоване 04.10.2011. В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб наявний запис про відсутність за місцезнаходження або запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.

Крім того, згідно отриманим від ВПМ Ленінської МДП у м.Луганську листом №1871/7/07-01 від 03.05.2012, встановлено місцезнаходження засновника та керівника підприємства ОСОБА_1, який підтвердив свою причетність до фінансово-господарської діяльності підприємства та господарські взаємовідносини з контрагентами, однак пояснити обставини укладення угод та постачання ТМЦ не зміг, посилаючись на те, що на вказані питання він дасть повні пояснення тільки після ознайомлення з первинними документами.

ВПМ Ленінської МДП у м.Луганську 10.01.2012 порушено кримінальну справу №02/12/8004 відносно директора ТОВ «Ваел Плюс» ОСОБА_1 за фактом ухилення від сплати в особливо великих розмірах за ч.3 ст.212 КК України та від 06.04.2012 матеріали кримінальної справи відносно керівника ТОВ «Ваел Плюс» ОСОБА_1 направлені з обвинувальним вироком до прокуратури Ленінського району для подальшого направлення на судовий розгляд.

Згідно постанови старшого слідчого по ОВС СУ ДПС в Луганській області від 18.04.2012 встановлено, що ТОВ «Ваел Плюс» є учасником єдиної фінансово-промислової групи, створеної з метою надання послуг з мінімізації податкових зобов'язань з ПДВ, а також конвертації грошових коштів. Також встановлено, що ТОВ «Ваел Плюс» причетне до формування податкового кредиту з ПДВ, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування легальним платникам податків.

Тобто, як вважає представник податкового органу, в ході проведеної перевірки ТОВ «Ваел Плюс» встановлено відсутність матеріальної бази, відсутні працівники, будь які автотранспортні засоби для поставки товару та надання послуг, а також складські приміщення, які необхідні для зберігання ТМЦ, що робить фактичне виконання умов угод неможливим.

Отже, представник відповідача вважає, що правочин, укладений між ТОВ «Вазарі» та ТОВ «Ваел Плюс» відповідно до пп.1, 2 ст.215, пп.1, 5 ст.203 Цивільного кодексу України, є нікчемним, і, в силу ст.216 Цивільного кодексу України, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, тому бухгалтерські та податкові документи, складені ТОВ «Ваел Плюс» стосовно взаємовідносин з ТОВ «Вазарі», не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, що підтверджують правомірність формування валових витрат та віднесення сум ПДВ до податкового кредиту ТОВ «Вазарі».

Також представником відповідача зазначено про недійсність укладеного між ТОВ «Вазарі» та ТОВ «Ваел Плюс» правочину. Обґрунтовуючи свій висновок, відповідач посилається одночасно на норми Цивільного кодексу України, якими врегульовано поняття «недійсного» та «нікчемного» правочинів.

Оцінюючи подані сторонами докази, керуючись своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договору, на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, посадові особи сторін правочину з цього приводу навіть не опитувались. Отже, доводи представника відповідача щодо нікчемності правочину, укладених між позивачем та контрагентом, судом до уваги не приймаються.

На момент укладання договору, на якому ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентами, а також під час здійснення господарських операцій, згідно даних ЄДРПОУ контрагенти зареєстровані в податкових органах як платники ПДВ.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» встановлено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки них не внесено відповідних змін.

Суд також звертає увагу на інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 №1112/11/13-10, в якому зазначено, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість, постачальники були включені до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.21.1.1. п.21.1. ст.21 Кодексу посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно пп. а п.198.1, п.198.2., п.198.3. ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (надалі по тексту - Закон).

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону).

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 №1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2 зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Як вбачається з акту перевірки позивача, ним надавались відповідачу належним чином засвідчені копії первинних документів, зокрема, податкових накладних, отриманих від контрагента, що підтверджує факт їх наявності. Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій за договором з контрагентом. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган ані в акті перевірки, ані в запереченнях не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд прийшов до висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстрований як платники податку на додану вартість, оформлені договором, який не був визнаний недійсним в судовому порядку, а також підтверджені виданими контрагентом відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд не бере до уваги доводи представника відповідача, сформовані на підставі акту перевірки від 17.05.2012 №127/23-33352187 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.12.2011 по 30.09.2011, які використані під час перевірки позивача. Оскільки відповідно до вимог п.3 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги А тому посилання представника відповідача на висновки зазначеного акту є безпідставними.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст.9, 11, 69, 70, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

позовні вимоги ТОВ «Вазарі» задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 05.12.2012 №0013602208 та від 05.12.2012 №0013612208.

Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00коп. на користь ТОВ «Вазарі» (м.Київ, бульвар Лесі України, 30/а, код ЄДРПОУ 31813022) за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (м.Київ, вул. Лєскова, 2, код 26088831) за рахунок бюджетних асигнувань.

. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.М. Клименчук