Постанова

від 12.02.2013 по справі 2/4/5022-49/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2013 р. Справа № 2/4/5022-49/2012 Доповідач: суддя Плюшко І. А.

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Алєєвої І.В.,

Прокопанич Г.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк"

на постанову Львівський апеляційного господарського суду від 16 травня 2012 року

у справі № 2/4/5022-49/2012

господарського суду Тернопільської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк"

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікеро-горілчаний завод Калганоф"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернава-Сервіс"

про визнання недійсною Додаткової угоди № 1 від 01.12.2010 р. до Договору позики, який посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салієм Г.Я. та зареєстрований за № 1454 від 01.06.2010р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Тернава-Сервіс" та товариством з обмеженою відповідальністю "Лікеро-горілчаний завод Калганоф" та покладення на відповідачів судових витрат

за участю представників

позивача - Баланчук А.В.

відповідачів 1. не з'явились

2. не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Лікеро-горілчаний завод Калганоф" та товариства з обмеженою відповідальністю "Тернава-Сервіс" про визнання недійсною Додаткової угоди № 1 від 01.12.2010 р. до укладеного відповідачами договору позики, який посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салієм Г.Я. та зареєстрований за № 1454 від 01.06.2010р.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 03 квітня 2012 року (суддя Колубаєва В.О.) у справі №2/4/5022-49/2012, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16 травня 2012 року (судді: Данко Л.С., Давид Л.Л., Гриців В.М.) відмовлено публічному акціонерному товариству "Всеукраїнський акціонерний банк" у задоволенні позову.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2012р. та рішення господарського суду Тернопільської області від 03.04.2012р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.09.2007р. між відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (кредитодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Лікеро-горілчаний завод Калганоф» (позичальник) укладено Кредитний договір № 08/07К, за умовами якого позивачем надано відповідачу-1 кредит у сумі 15000000,00 грн. з остаточним терміном повернення 28.09.2012р. включно, та сплатою 15,5% річних за користування кредитом.

У зв'язку з невиконанням товариством з обмеженою відповідальністю «Лікеро-горілчаний завод Калганоф» взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, з останнього у господарській справі №6/20/5022-241/2011 було стягнуто заборгованість за кредитом, а також інфляційні нарахування та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та сплату відсотків. На підставі рішення господарського суду Тернопільської області від 11.04.2011р. у справі №6/20/5022-241/2011 ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», звернувся з наказом від 28.07.2011р. до Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби про стягнення коштів, яким прийнято постанову від 04.10.2011р. про накладення арешту на виробничі будівлі та споруди відповідача-1, які знаходяться за адресою: м. Збараж, вул. Шолом Алейхема, 1.

При цьому судами також встановлено, що 01.06.2010 р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Тернава-Сервіс» (відповідачем-2) та товариством з обмеженою відповідальністю «Лікеро-горілчаний завод Калганоф» укладено договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г.Я. за реєстраційним № 1454, відповідно до п.1.1. якого позикодавець (ТОВ «Тернава-Сервіс») передає у власність позичальника (ТОВ «ЛГЗ «Калганоф») грошові кошти у розмірі, що обумовлений цим Договором, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, без сплати відсотків, у термін та розмірах, що обумовлені умовами Договору.

Відповідно до п.2.1 розмір позики за цим Договором становить 5000000,00 грн., а строк її надання - 12 (дванадцять) місяців, тобто до 01.06.2011р.(п.4.1. договору).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики ТОВ «Тернава-Сервіс» та ТОВ «Лікеро-горілчаний завод Калганоф» 01.06.2010р. укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г.Я. та зареєстровано в реєстрі за № 1455, відповідно до п.1.2. якого предметом іпотеки є нерухоме майно, виробничі будівлі та споруди, загальною площею 6596,2 кв.м., які розташовані у м. Збараж, Тернопільської області по вулиці Шолом Олейхема, 1, а саме: будинок купажного цеху (цегла) загальною площею 793,5 кв.м. - зазначений в плані земельної ділянки під літерою «А»; склад (цегла) загальною площею 167,5 кв.м. -літера «Б»; прохідна (цегла) загальною площею 61,9 кв.м. -літера «В»; гараж (цегла) загальною площею 184,2 кв.м. -літера «Д»; купажний цех (цегла) загальною площею 97,4 кв.м. -літера «Ж»; цех (цегла) загальною площею 767,9 кв.м. -літера «К»; котельня (цегла) загальною площею 220,2 кв.м. -літера «Л»; спиртосховище, виробничий цех (цегла) загальною площею 510,3 кв.м. -літера «З»; цех розливу, лабораторія, склад (цегла) загальною площею 2732,6 кв.м. -літера «М»; майстерня (цегла) загальною площею 481,2 кв.м. -літера «Є»; склад (залізобетонні блоки, цегла) загальною площею 171,8 кв.м. -літера «Х»; майстерня (цегла) загальною площею 118,5 кв.м. -літера «Е»; склад (цегла) загальною площею 62,4 кв.м. -літера «О»; пожежні водойми (залізобетон) -«І, ІІ, ІІІ); димова труба (металева труба) - «ІУ»; артезіанська свердловина (металеві труби -«У-УІ»; огорожа (метал, камінь) - « 1-12»; склад (з/б панелі) загальною площею 91,9 кв.м. -літера «И»; склад (з/б панелі) загальною площею 134,9 кв.м. -літера «І».

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що 01.12.2010р. між ТОВ «Тернава-Сервіс» та ТОВ «Лікеро-горілчаний завод Калганоф» укладено Додаткову угоду №1 до договору позики від 1 червня 2010р., де у п.1 сторони погодили викласти п.2.1. Договору позики в редакції згідно якої розмір позики за цим договором становить 8000000 (вісім мільйонів) гривень.

Предметом спору у даній справі є вимоги ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» про визнання даної додаткової угоди недійсною, з підстав її невідповідності ст.654, 203 та 215 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписами ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а також правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

При цьому, відповідно до положень постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Тобто, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій зазначили, що заявляючи позов про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 01.12.2010р. до договору позики, позивач не зазначив, яку саме частину ст.203 Цивільного кодексу України було порушено під час її укладення, а відтак, дійшли висновку, що оскільки спірна додаткова угода є виконаною, а норми чинного цивільного законодавства не передбачають обов'язкової вимоги стосовно нотаріального посвідчення договорів позики, підстави для визнання додаткової угоди недійсною відсутні.

Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені висновки помилковими та такими, що не ґрунтуються на нормах права з огляду на наступне.

Статтею 205 Цивільного кодексу України встановлено форму правочину. Вимоги до письмової форми правочину визначені у ст.207 Цивільного кодексу України.

Згідно з положеннями ст.1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Водночас, як вірно зазначив суд попередньої інстанції, відповідно до ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст.639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Проте, якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Судами встановлено та не заперечується сторонами, що договір позики від 01.06.2010р., укладений між відповідачами посвідчено нотаріально, про що приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу здійснено відповідний запис у реєстрі за №1454.

Згідно з ст.654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Тобто, як вірно зазначає заявник касаційної скарги, законодавцем закріплено імперативне положення за яким правочин на зміну або розірвання основного договору належить вчиняти у тій самій формі, у якій договір укладався. Розриваючи або змінюючи договір його сторони, під час вибору форми правочину для його зміни та розірвання, можуть відступити лише у сторону її ускладнення, але не навпаки.

При цьому, обґрунтованими є доводи заявника касаційної скарги стосовно того, що для укладення договору, щодо якого законом або домовленістю сторін передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення, має принципове значення не момент досягнення згоди сторонами за всіма його істотними умовами, а насамперед, момент нотаріального посвідчення такого договору.

Таким чином, оскільки відповідачами у договорі позики не передбачено іншого порядку внесення змін до нього, ніж встановлено зазначеними вище положеннями цивільного законодавства, спірна додаткова угода №1 від 01.12.2010р., яка є невід'ємною частиною договору, повинна вчинятись у тій самій формі, що і договір - тобто бути нотаріально посвідченою.

Відповідно до ч.1 ст.220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Водночас, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що положеннями ст.220 Цивільного кодексу України визначено правові наслідки недійсності лише тих договорів, обов'язковість нотаріального посвідчення яких прямо передбачена законом. Тобто правові наслідки недотримання сторонами домовленості про нотаріальне посвідчення договору, для якого за законом воно не є обов'язковим, може бути підставою для визнання такого правочину недійсним за рішенням суду. При цьому виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним, як помилково дійшли висновку суди попередніх інстанцій.

У відповідності зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

В силу вищенаведених порушень судові рішення попередніх інстанцій зазначеним вимогам не відповідають. Згідно з ч. 1 ст. 111 10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 16 травня 2012 року та рішення господарського суду Тернопільської області від 03 квітня 2011 року підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення, за яким позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16 травня 2012 року та рішення господарського суду Тернопільської області від 03 квітня 2012 року зі справи №2/4/5022-49/2012 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. Позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" задовольнити у повному обсязі.

5. Визнати недійсною додаткову угоду №1 від 01.12.2010р. до договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салієм Г.Я. та зареєстрованим за №1454 01 червня 2010 року, укладену між товариством з обмеженою відповідальністю "Тернава-Сервіс" та товариством з обмеженою відповідальністю "Лікеро-горілчаний завод Калганоф".

6. Стягнути з товариства з обмеженою відповыдальністю "Тернава-Сервіс" (ідентифікаційний код 24634293) на користь публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" (ідентифікаційний код 19017842) 1180,30 (одна тисяча сто вісімдесят) гривень 30 копійок судового збору за розгляд справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

7. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Лікеро-горілчаний завод Калганоф" (ідентифікаційний код 35068869) на користь публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" (ідентифікаційний код 19017842) 1180,30 (одна тисяча сто вісімдесят) гривень 30 копійок судового збору за розгляд справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

8. Доручити господарському суду Тернопільської області видати відповідні накази.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді І. В. Алєєва

Г. К. Прокопанич