Рішення

від 11.02.2013 по справі 12/5014/3202/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.02.13 Справа № 12/5014/3202/2012.

Суддя Палей О.С. , розглянув матеріали справи за позовом

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Астаховське", м. Свердловськ Луганської області

до відповідача - Фермерського господарства "Колос", м. Свердловськ Луганської області

про стягнення 120 000 грн. 00 коп.

в присутності представників сторін:

від позивача - Лопатюк С.Л. , довіреність № 793 від 15.11.2012, ТОВ "Астаховське";

від відповідача - Мухін М.М ., довіреність № б/н від 02.12.2011, ФГ "Колос";

обставини справи : позивачем поданий позов про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів в сумі 120 000,00 грн. за платіжним дорученням від 29.09.2008р. № 259 на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

В судовому засіданні, на підставі ст. 77 ГПК України, оголошено перерву з 04.02.2013 по 11.02.2013.

Розглянувши матеріали справи та додатково надані, заслухавши присутніх у судовому засіданні, суд

в с т а н о в и в :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Астаховське", м. Свердловськ Луганської області, звернувся до суду з позовною заявою за якою просить суд стягнути з відповідача - Фермерського господарства "Колос", м. Свердловськ Луганської області, на його користь грошові кошти в сумі 120 000,00 грн.

На обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те , що ним були перераховані грошові кошти у сумі 120 000,00 грн. платіжним дорученням від 29.09.2008р. № 459 на підставі рахунку - фактури від 29.09.2008р. № 36, як передплата за сільськогосподарську продукцію на розрахунковий рахунок ФГ "Колос".

У відповідності до п. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України позивачем було направлено 02.11.2012р. відповідачу платіжну вимогу від 02.11.2012р. № 773-13/17б/2011 щодо відвантаження товару або повернення передплати в сумі 120 000,00 грн., яку відповідач отримав 14.11.2012р., таким чином позивач вважає, що право вимоги у нього настало 21.11.2012р.

Станом на момент подання позовної заяви відповідач товар не відвантажив, грошові кошти у сумі 120 000,00 грн. не повернув позивачу.

У судовому засіданні 10.01.2013, до початку розгляду справи по суті, позивачем, в порядку ст. 22 ГПК України, була подана заява про зміну предмету позову, за якою він просить суд стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти в сумі 120 000,00 грн. за платіжним дорученням від 29.09.2008р. № 259 на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Як зазначено у п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 3 та від 17 жовтня 2012 року № 10) право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

З огляду на викладене, суд прийняв зазначену заяву позивача.

Відповідач відзивом б/н від 04.02.2013 проти заявлених вимог заперечує, посилаючись на те, що між позивачем та відповідачем договору на поставку сільськогосподарської продукції не було укладено. Відтак, відповідачем вибрано неналежний спосіб захисту своїх прав та інтересів.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (частина 1 статті 33 ГПК України).

Згідно з частиною 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Посилаючись на приписи частини 3 ст. 267 ЦК України відповідач просить суд застосувати позовну давність до позовних вимог про стягнення з ФГ "Колос" грошових коштів у сумі 120 000,00 грн. та у задоволенні позову ТОВ "Астаховське" відмовити в повному обсязі.

Заявою від 07.02.2013 №45-13/17б/2011 позивач просить вважати помилково поданою 10.01.2013, до початку розгляду справи по суті, в порядку ст. 22 ГПК України, заяву про зміну предмету позову та просить вважати предметом даного спору стягнення коштів за невідвантажений товар, перерахованих за платіжним дорученням від 29.09.2008 № 459.

Суд не приймає до розгляду вищезазначену заяву, оскільки позивачем фактично у - третє змінений предмет позову,що не відповідає процесуальній нормі ст. 22 ГПК України.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані до матеріалів справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення його прав та інтересів, а також самостійно обирає спосіб захисту права, а суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, дослідити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту права вимогам закону та чи призводить до поновлення порушеного права та реального його захисту у випадку задоволення позову, і в залежності від встановлених обставин вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Згідно ч. 1 ст. 144 Господарського кодексу України майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати: з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать; з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом; внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав; внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності; з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

До предмета доказування у даній справі входить встановлення наявності чи відсутності певних юридичних фактів, а саме: підстав виникнення у сторін зобов'язань з купівлі-продажу, зокрема, у відповідача обов'язку поставити певний товар у встановлений строк; здійснення позивачем попередньої оплати; порушення відповідачем відповідного зобов'язання передати товар, або у відповідача існує обов'язок повернення безпідставно набутого майна.

Єдиним доказом по даній справі є факт перерахування грошових коштів у сумі 120 000,00 грн. за платіжним дорученням від 29.09.2008р. № 459 на підставі рахунку - фактури від 29.09.2008р. № 36.

За приписами ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Матеріалами справи підтверджується, що між сторонами договір у належній письмовій формі не укладався.

Розцінити дії сторін по пред'явленню рахунку - фактури від 29.09.2008р. № 36 та перерахуванню грошових коштів у сумі 120 000,00 грн. за платіжним дорученням від 29.09.2008р. № 459 як взаємне волевиявлення сторін, спрямоване на настання певних правових наслідків, та укладення усного правочину не вважається можливим, оскільки між сторонами не досягнуто домовленості щодо всіх суттєвих умов для такого вида угод, зокрема, не визначений обсяг, асортимент сільськогосподарської продукції, тощо, що також виключає можливість виконання правочину сторонами в момент його вчинення.

При визначенні правової природи взаємовідносин сторін по даному спору суд виходить з наступного:

- між позивачем та відповідачем відсутні договірні стосунки, що виключає застосування до спірних відносин норм зобов'язального права, в тому числі ст.693 ЦК України щодо попередньої оплати товару;

- фактично спір виник внаслідок безпідставного отримання відовідачем майна - грошових коштів у сумі 120 000,00 грн., що обумовлює застосування до спірних відносин положень глави 83 ЦК України.

Позивач помилково пов'язує строк позовної давності зі строком виконання зобов'язання, оскільки за приписами ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Суд, з огляду на положення статей 261 та 1212 Цивільного кодексу України вважає, що обов'язок повернення безпідставно набутого майна виникає негайно після отримання такого майна.

Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності (частина 2 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до частини 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно з частиною 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд встановлює факт набуття відповідачем грошових коштів у розмірі 120 000,00 грн. без достатньої правової підстави.

Втім, оскільки на момент подання позовної заяви строк позовної давності за вимогою про повернення безпідставно отриманого майна сплив, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності, що обумовлює відмову у позові.

У зв'язку зі спливом строків позовної давності, будь - який обраний позивачем спосіб захисту прав та законних інтересів не призведе до поновлення порушеного права та реального захисту його прав.

У зв'язку з відмовою в позові, та відповідно до ст. 49 ГПК України, понесені позивачем судові витрати в розмірі 2 400,00 грн. сплаченого судового збору, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85, 87 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Повне рішення складено 14.02.2013р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

3. Рішення надіслати:

ѕ позивачу (вул. Енгельса, 51, м. Свердловськ, Луганська обл., 94800);

ѕ ліквідатору ТОВ "Астаховське" Дейнегіній Катерині Миколаївні (вул. Совєтская, буд. 59-А, кв. 13, м. Луганськ);

ѕ відповідачу - ФГ "Колос" (пров. Больничний, буд. 27, м. Свердловськ, Луганська обл., 94800).

Суддя О.С. Палей