Ухвала

від 07.02.2013 по справі 2а-3361/12/1470

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2013 р.Справа № 2а-3361/12/1470

Категорія: 10.3.4 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Стас Л.В.

суддів- Турецької І.О., Косцової І.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Коровай - Н» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 липня 2012 року по справі за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Коровай - Н» про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Коровай - Н» про стягнення з відповідача коштів в сумі 6583,64грн., з яких адміністративно-господарські санкції за 2011 рік у розмірі 6508,24грн., та пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за 2011 рік у розмірі 75,40грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 липня 2012 року адміністративний позов Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коровай-Н» на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно господарські санкції та пеню на загальну суму 6583,64 грн.

В апеляційній скарзі, ТОВ «Коровай - Н», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 липня 2012 року - скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідачем не вжито всіх, залежних від нього, заходів для виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що тягне за собою накладення господарсько-правової відповідальності, позовні вимоги Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, виходячи з наступного.

Як, встановлено судом першої інстанції, 26 липня 2011 року ТОВ «Коровай-Н» зареєстрований Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради як юридична особа, про що свідчить довідка з Головного Управління статистики у Миколаївській області.

Згідно ч.3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою вказаної статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Згідно з п. 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, відповідач повинен був повинен інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільне робоче місце та вакантну посади, на яких може використовуватись праця інваліда.

Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України «Про занятість населення» підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів. Формою подання зазначених адміністративних даних є форма звіту № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затверджена Наказом Міністерства юстиції України 21.12.2012 року за № 1534/11814.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем були порушені вимоги ч. 4 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення», оскільки адміністративні дані про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів у формі звіту № 3-ПН подавались до Заводського районного центру зайнятості не щомісячно, а лише протягом одного місяця, а саме 31.10.2011, про що свідчить лист Заводського РЦЗ від 16.05.2012 року № 04-797/13. Враховуючи те, що звіт за формою № 3-ПН подається тільки у випадку наявності вакансій, не щомісячне подання даних про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів вказує на непостійний характер існування у відповідача вакансій для працевлаштування інвалідів. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, при обов'язку створити ще два робочих місця для виконання нормативу робочих місць для інвалідів у 2001 році, відповідачем було заявлено лише 1 вакантне місце для інваліда.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не вжито всіх залежних від нього заходів для виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що тягне за собою накладення господарсько-правової відповідальності.

Статтею 20 Закону передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. ч. 1, 2 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Таким чином, за 2 робочих місця, призначених для працевлаштування інвалідів та не зайнятих інвалідами у 2011 році, відповідач до 18.04.2012 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 6508,24 грн. Розмір заборгованості підтверджується звітом за формою 10-ПІ № 06-12/2487 від 12.03.2012 за 2011 рік та розрахунком заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій.

У відповідності до ч.2 ст. 20 Закону порушення термінів сплати адміністративно господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 % річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Таким чином, відповідачу була нарахована пеня у сумі 75,40 грн., що підтверджується розрахунком пені по сплаті адміністративно-господарських санкцій.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято заперечень відповідача, оскільки Президією Вищого адміністративного суду України в Рекомендаціях від 14.04.2008 року № 07.2-10/2 Про деякі питання практики застосування судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування, на які, до речі, посилається відповідач у своїх запереченнях, зазначено, що при розгляді зазначеної категорії справ адміністративним судам потрібно встановити такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямуванням центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів.

Таким чином, виконання підприємствами, установами, та організаціями зобов'язань щодо працевлаштування інвалідів в першу чергу пов'язується із створенням робочих місць відповідно до встановленого нормативу та інформуванням центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в порядку та строки, передбаченому законодавством.

Так, на підприємстві відповідача кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» складає 8 осіб. Фактично на підприємстві у 2011 році працювало 6 осіб. Отже, у разі дотримання нормативу створення робочих місць, відповідач повинен був мати 2 вакантних робочих місця для інвалідів. Про наявність вакантних робочих місць відповідач повинен був звітувати до Заводського районного центру зайнятості кожного місяця, на виконання вимог частини 4 статті 20 Закону України «Про зайнятість населення». Проте, відповідачем такий звіт був поданий лише станом на 31.10.2011 року в кількості 1 вакантного робочого місця для зайнятості інваліда. Це дає можливість зробити висновок про недобросовісне вжиття відповідачем заходів щодо працевлаштування інвалідів.

Отже, оскільки відповідачем були порушені вимоги статті 20 Закону України «Про зайнятість населення», статті 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що містить ознаки вчинення правопорушення у сфері господарювання, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, колегія суддів вважає обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи та вимогам закону, тому підстав для скасування ухваленого рішення не вбачається.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Коровай - Н» - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 липня 2012 року по справі за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Коровай - Н» про стягнення заборгованості - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: