Постанова

від 07.02.2013 по справі 2а-16149/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 лютого 2013 року 13:05 № 2а-16149/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі: судді Добрянської Я.І., секретаря судового засідання Корніюк А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інститут економіки та права» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.11.2012 р. № 0012362203 та № 0012352203 за участю представників сторін:

від позивача: Янко І.М. (довіреність № б/н від 22.01.2013 р.)

від відповідача: Шкодич Ю.В. (довіреність № 33/9/10-109 від 05.09.2012 р.)

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 07.02.2013 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інститут економіки та права» звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.11.2012 р. № 0012362203 та № 0012352203.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.11.2012 р. позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут економіки та права» була залишена без руху з підстав не надання позивачем доказів сплати належної суми судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру та не надання підтверджень щодо повноважень ОСОБА_3 (який підписав позовну заяву), як директора ТОВ «Інститут економіки та права».

Зважаючи на усунення позивачем недоліків позовної заяви у встановлені судом строки, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.12.2012 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження у справі № 2а-16149/12/2670 та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 07.02.2013 р. представник позивача позовні вимоги підтримав та судових дебатах просив суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 15.11.2012 р. № 0012362203 та № 0012352203.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що при проведенні перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового Кодексу України щодо заниження суми податку на додану вартість в лютому 2011 року на суму ПДВ 107 930, 00 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки, є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються допустимими доказами у справі, оскільки позивачем, у повній відповідності до вимог чинного законодавства, було включено до складу податкового кредиту суми сплачених коштів (суми ПДВ) по правовідносинах із контрагентом ТОВ «СВВ» (код ЄДРПОУ 22973699), що підтверджується відповідними первинними документами, наявними в матеріалах справи, а також податковою накладною, виписаною належним чином, оскільки на час здійснення таких правовідносин та складання відповідних первинних документів зазначений контрагент позивача був у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрований платником податку на додану вартість; установчі документи такого контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними; відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента; правовідносини відбувалися на підставі договору, виконання якого підтверджується відповідним актом приймання-передачі товару; а сплата коштів за такими договірними відносинами підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача та не заперечувалась відповідачем.

Також представник позивача зазначив, що посилання відповідача в Акті перевірки на те, що такий контрагент ТОВ «СВВ» фактично не міг здійснювати поставку товару зважаючи на відсутність в нього вантажного транспорту, а договори з субпідрядниками з метою постачання товару також не укладалися, не відповідають дійсності та не підтверджуються допустимими доказами по справі, оскільки з даного приводу позивачем направлявся відповідний адвокатський запит до контрагента ТОВ «СВВ» з метою надання пояснень яким саме чином здійснювалась така поставка товару (технологічного обладнання), та згідно відповіді на такий адвокатський запит контрагент ТОВ «СВВ» пояснив, що даний товар (технологічне обладнання) поставлявся в орендне користування позивачу легковим автомобілем, що належить керівнику ТОВ «СВВ», оскільки цей товар не є великогабаритним, та послуги ліцензованих вантажних перевізників в даному випадку не потребувалися.

Крім того, як зазначив представник позивача, відповідач особисто підтвердив той факт (та зазначене підтверджується наявними у справі доказами), що контрагентом позивача ТОВ «СВВ» (код ЄДРПОУ 22973699) було в повному обсязі визначено всі податкові зобов'язання по правовідносинах із позивачем для сплати до Державного бюджету, а відповідно за наслідками таких правовідносин позивача із ТОВ «СВВ» (код ЄДРПОУ 22973699) не було завдано шкоди Державному бюджету.

Відповідач позов не визнав, просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, та зазначив, що при проведенні документальної виїзної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут економіки та права» (код ЄДРПОУ 22973699) з питань дотримання вимог податкового за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року, контролюючим органом було встановлено порушення позивачем вимог ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового Кодексу щодо заниження суми податку на додану вартість в лютому 2011 року на суму ПДВ 107 930, 00 грн.

В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача зазначив, що оскільки зустрічною звіркою ТОВ «СВВ» документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ «Інститут економіки і права», їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме встановлено відсутність у ТОВ «СВВ» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладених угодах та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, то таке в свою чергу свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, тобто така угода позивача із ТОВ «СВВ» носить фіктивний характер

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва було проведено документальну виїзну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут економіки та права» (код ЄДРПОУ 22973699) з питань дотримання вимог податкового за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 01.11.2012 року № 959/22-3/22973699 , в якому встановлені порушення позивачем вимог ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового Кодексу України щодо заниження суми податку на додану вартість в лютому 2011 року на суму ПДВ 107 930, 00 грн.

За наслідками вищевказаного Акта перевірки відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 15.11.2012 р. № 0012362203 (форма В4), яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 53 387 грн.00 коп.;

- від 15.11.2012 р. № 0012352203 (форма Р), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» в сумі 54 543 грн. 00 коп.

Однак, не погоджуючись із прийнятими ДПІ у Печерському районі м. Києва зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями від 15.11.2012 р. № 0012362203 та № 0012352203, позивач оскаржив їх в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи зокрема на наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, в якості єдиного обґрунтування висновків про порушення позивачем вказаних вимог податкового законодавства, відповідачем в Акті перевірки зазначено про те, що зустрічною звіркою ТОВ «СВВ» документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ «Інститут економіки і права», їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме встановлено відсутність у ТОВ «СВВ» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладених угодах та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що відповідно свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, а отже така угода позивача із ТОВ «СВВ» носить фіктивний характер

Як зазначено контролюючим органом в Акті перевірки, контрагент ТОВ «СВВ» фактично не міг здійснювати поставку товару позивачу, зважаючи на відсутність в нього вантажного транспорту, а договори з субпідрядниками з метою постачання товару також не укладалися, та товаротранспортної документації позивачем під час перевірки надано не було.

Проте, вивчивши наявні матеріали справи та норми відповідного законодавства, чинного на момент виникнення спірних відносин, суд не може погодитися із таким висновком контролюючого органу, зважаючи на наступне.

Згідно вимог чинного податкового законодавства, та позиції Вищого адміністративного суду, що викладена в його рішеннях, Акт перевірки не має юридичного характеру, оскільки безпосередньо не стосується прав і обов'язків суб'єктів господарювання, не містить обов'язкового для нього припису, та не є правовим актом індивідуальної дії, а відтак висновки Акта перевірки не можуть апріорі бути доказовою базою при розгляді справи в суді, крім випадків коли факти, встановлені в Акті, підтверджені відповідним судовим рішенням (що набрало законної сили), якого відповідачем в даному випадку надано не було. А отже, висновки, викладені в Акті перевірки, повинні підтверджуватися контролюючим органом в судовому засіданні допустимими доказами.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» передбачено, що органи державної податкової служби в Україні у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади з питань оподаткування, виданими в межах їх повноважень.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, в перевіряємому періоді позивач ТОВ «Інститут економіки та права» мав правовідносини з контрагентом ТОВ «СВВ» (код ЄДРПОУ 22973699).

Так, між ТОВ «СВВ» (Продавцем), в особі директора ОСОБА_4 та ТОВ «Інститут економіки та права» (Покупцем), в особі директора ОСОБА_3 був укладений Договір купівлі-продажу товарів № б/н від 04.02.2011 р., згідно умов якого Продавець (ТОВ «СВВ») зобов'язується передати у власність Покупцю (ТОВ «Інститут економіки і права»), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити Товар (технологічне обладнання).

Так, на виконання умов Договору, сторонами був підписаний Акт приймання-передачі товарів № б/н від 04.02.2011 року, на загальну суму 647 580 грн. (в т.ч. ПДВ - 107 930 грн.).

В подальшому, на виконання зазначеного Договору ТОВ «СВВ» було виписано на адресу ТОВ «Інститут економіки і права» податкову накладну № 3 від 04.02.2011 р. на загальну суму 647 580 грн., в т.ч. ПДВ - 107 930 грн.

Таким чином, на підставі зазначеної податкової накладної, виписаної контрагентом ТОВ «СВВ», позивачем в лютому 2011 р. було сформовано податковий кредит в сумі ПДВ 107 930 грн.

Повна та належна сплата коштів за такими правовідносинами позивача з контрагентом ТОВ «СВВ» підтверджується відповідними банківськими виписками по рахунках позивача, що наявні в матеріалах справи, а також зазначеного не заперечувалося відповідачем.

Також, як вбачається з наявних матеріалів справи, та не було допустимими доказами заперечено відповідачем, під час здійснення правовідносин позивача із ТОВ «СВВ», зазначений контрагент позивача був у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрований платником податку на додану вартість, установчі документи такого контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента.

Крім того, відповідачем не було надано суду жодних доказів щодо невизначення контрагентом позивача ТОВ «СВВ» сум податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем для сплати до Державного бюджету, а відповідно жодними допустимими доказами не було доведено суду, що за наслідками таких правовідносин позивача із ТОВ «СВВ» було завдано шкоди Державному бюджету.

В свою чергу позивачем до матеріалів справи були надані докази щодо повного та належного визначення його контрагентом ТОВ «СВВ» податкових зобов'язань з ПДВ в розрізі правовідносин із позивачем, для їх сплати до Державного бюджету (податкова декларація ТОВ «СВВ» за лютий 2011 р. з додатком № 5).

Також на підтвердження товарності (фактичності здійснення) зазначеної господарської операції із контрагентом ТОВ «СВВ» (щодо поставки в орендне користування технологічного обладнання), позивачем до матеріалів справи були надані фотоматеріали, на яких зображено таке технологічне обладнання (Doremi Server DC Post та Doremi Station Rapid2K-2X), передане контрагентом ТОВ «СВВ» в орендне користування ТОВ «Інститут економіки і права» за Договором № б/н від 04.02.2011 р.

Більш того, посилання відповідача в Акті перевірки на те, що такий контрагент ТОВ «СВВ» фактично не міг здійснювати поставку товару зважаючи на відсутність в нього вантажного транспорту, а договори з субпідрядниками з метою постачання товару також не укладалися, не відповідають дійсності та не підтверджуються допустимими доказами по справі, оскільки з даного приводу (як підтверджується наявними матеріалами справи) позивачем направлявся відповідний адвокатський запит до контрагента ТОВ «СВВ» з метою надання пояснень яким саме чином здійснювалась така поставка товару (технологічного обладнання), та згідно відповіді на такий адвокатський запит контрагент ТОВ «СВВ» пояснив, що даний товар (технологічне обладнання) поставлявся в орендне користування позивачу легковим автомобілем, що належить керівнику ТОВ «СВВ», оскільки цей товар не є великогабаритним, та послуги ліцензованих вантажних перевізників в даному випадку не потребувалися.

На підтвердження зазначеного ТОВ «СВВ» були надані позивачу також копія технічного паспорту на автомобіль Пежо 307, д.р.н. АА 5074 ЕА, яким здійснювалося перевезення зазначеного товару, а також розміри такого технологічного устаткування, що складають: 42 см. * 54 см. * 18 см., та відповідно дозволяють перевезення такого товару легковим автомобілем.

Згідно вимог п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового Кодексу визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Правовий аналіз наведених норм законодавства дає підстави зробити висновок, що суб'єкт господарювання може розраховувати на податковий кредит, якщо в нього є в наявності податкові накладні та вони виписані особами, які у встановленому порядку зареєстровані як платники податку.

Як було встановлено судом, та не було допустимими доказами заперечено відповідачем, податок на додану вартість в сумі 107 930 грн. по правовідносинах із TOB «СВВ», що був включений позивачем до складу податкового кредиту за лютий 2011 року, та був сплачений позивачем у вартості ціни товару (послуг) на підставі належним чином оформленої податкової накладної, виписаної суб'єктом господарювання, зареєстрованого платником ПДВ у встановленому порядку, який в свою чергу визначив таке податкове зобов'язання в сумі 107 930 грн. в податковій декларації з ПДВ за лютий 2011 року для сплати до Державного бюджету.

Крім того, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, жодними допустимими доказами по справі не була доведена безтоварність зазначеної господарської операції за наслідками правовідносин позивача із TOB «СВВ», натомість як позивачем було надано до матеріалів справи підтвердження фактичності наданих TOB «СВВ» послуг (поставка в орендне користування технологічного обладнання) на користь ТОВ «Інститут економіки і права».

Відповідно до частини першої ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин. який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

З приводу наведеного суд вважає, що оскільки відповідачем не надано допустимих доказів визнання укладених позивачем та TOB «СВВ» правочинів недійсними, посилання на їх фіктивність є безпідставними та до уваги братися не можуть.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважаться таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак, відповідачем не було надано суду доказів наявності вироку суду відносно посадових осіб TOB «СВВ».

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частіші.

Також, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного га всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, та не було допустимими доказами заперечено відповідачем, укладені між позивачем та TOB «СВВ» правочини не віднесені законом до нікчемних, а також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, неправомірно виходив з фіктивності (нікчемності) спірних правочинів, а висновок про те, що зазначені угоди очевидно суперечать інтересам держави та суспільства не підтверджений відповідачем допустимими доказами та рішеннями суду про визнання їх такими.

В силу положень ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Також, відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»: «…при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі».

Як було зазначено вище, та підтверджується наявними матеріалами справи, відповідачем не було надано суду доказів наявності вироку суду відносно посадових осіб TOB «СВВ».

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 15.11.2012 р. № 0012362203 та № 0012352203 - є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки висновки Акта перевірки позивача є необґрунтованими, та такими що спростовуються доказами наявними у справі..

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів суду правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 15.11.2012 р. № 0012362203 та № 0012352203.

Натомість представник позивача надав суду обґрунтовані пояснення, підтверджені допустимими доказами, щодо протиправності винесення відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 15.11.2012 р. № 0012362203 та № 0012352203.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В позовній заяві та в судових дебатах позивач не заявляв вимоги щодо відшкодування йому судових витрат із сплати судового збору. Тому суд не вирішував питання, в порядку ст. 94 КАС України, щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 15.11.2012 р. № 0012362203 та № 0012352203.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 12.02.2013 р.