Постанова

від 13.02.2013 по справі 18/2/2012/5003

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2013 р. Справа № 18/2/2012/5003 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Кравчука Г.А.,

суддів: Мачульського Г.М., Полянського А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 р. у справі господарського суду№ 18/2/2012/5003 Вінницької області за позовомВінницької міжрайонної природоохоронної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства Вінницької області до 1) Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, 2) фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне управління охорони навколишнього природного середовища у Вінницькій області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління культури і туризму Вінницької облдержадміністрації провизнання рішення 26 сесії 4 скликання від 14.04.2005 р. незаконним, його скасування та визнання договору оренди земельної ділянки недійсним в судовому засіданні взяли участь представники:

прокурор відділу ГПУ Романов Р.О., посв. № 014714 від 21.01.2013 р.; позивача: не з'явились; відповідача-1: не з'явились; відповідача-2: ОСОБА_1, ОСОБА_3, дов. ВТВ № 018461 від 14.11.2012 р.; третьої особи на стороні позивача: Пилявець Ю.М., дов. № 12-0/918 від 01.01.2013 р.; третьої особи на стороні відповідача: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2012 р. Вінницький міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства Вінницької області до господарського суду Вінницької області з позовною заявою, у якій просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення 26 сесії 4 скликання Стрижавської селищної ради (далі - Рада ) від 14.04.2005 р. "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для передачі їх в оренду СПД ОСОБА_1 під спортивно-оздоровчий комплекс з зоною відпочинку та салон-магазин в межах селища Стрижавка та укладення договору оренди" (далі - Рішення від 14.04.2005 р. ) як таке, що прийнято з порушенням вимог чинного законодавства;

- визнати Договір оренди земельної ділянки, укладений 21.09.2005 р. Радою з суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (далі - Підприємець ) на земельну ділянку, загальною площею 0,8165 га, переданою під спортивно-оздоровчий комплекс з зоною відпочинку, розташовану в межах селища Стрижавка, зареєстрований 17.05.2006 р. за № 040655900016 у Вінницькій філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" недійсним.

Позовні вимоги Вінницький міжрайонний природоохоронний прокурор, посилаючись на норми Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Водного кодексу України та Закону України "Про оренду землі", обґрунтовував тим, що спірне рішення Ради від 14.04.2005 р. прийняте з порушенням порядку надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, визначеного ст. 123 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим, воно має бути визнано незаконним та підлягає скасуванню. При цьому, укладений на його підставі договір оренди земельної ділянки від 21.09.2005 р. має бути визнаний недійним, оскільки у ньому не конкретизовано наявні обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки водного фонду, а зазначені у Договорі обмеження є формальними.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 05.09.2012 р. (колегія суддів: Маслій І.В., Говор Н.Д., Мельник П.А.) у задоволенні позовних вимог Вінницького міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства Вінницької області відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 р. (колегія суддів: Олексюк Г.Є., Василишин А.Р., Юрчук М.І.) рішення господарського суду Миколаївської області від 14.09.2012 р. залишено без змін.

В частині відмови визнати незаконним та скасувати рішення Ради від 14.04.2005 р., рішення та постанова мотивовані тим, що Вінницький міжрайонний природоохоронний прокурор пропустив строк позовної давності, про застосування якого заявлено Підприємцем (т. 1 а.с. 83; т. 2, а.с. 1 ), що у відповідності до ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

В частині відмови визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 21.09.2005 р. рішення та постанова мотивовані тим, що прокурор не довів наявності обставин, які у відповідності до вимог законодавства України є підставами для визнання його недійсним.

Заступник прокурора Вінницької області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 р. і рішення господарського суду Вінницької області від 05.09.2012 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Викладені у касаційній скарзі вимоги заступник прокурора обґрунтовує посиланням на обставини справи та положення спірного договору, ст. 19 Конституції України, ст. ст. 21, 104, 203, 216 Цивільного кодексу України, ст. ст. 12, 59, 61, 123, 141, 188 Земельного кодексу України, ст. 89 Водного кодексу України та ст. 15 Закону України "Про оренду землі".

Підприємець скористався правом, наданим ст. 111 2 Господарського процесуального кодексу України, та надіслав до Вищого господарського суду України свої заперечення на касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 р. - без змін. Викладені у запереченнях вимоги Підприємець обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова прийнята з урахуванням фактичних обставин справи та у відповідності до законодавства України.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 111 2 Господарського процесуального кодексу України, та відзиви на касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга заступника прокурора Вінницької області не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- рішенням Ради від 18.03.2004 р. № 21 надано згоду Підприємцю на передачу земельної ділянки площею 1,0 га, за рахунок земель, не наданих у власність та користування (запасу селищної ради - боліт ) на умовах довгострокової оренди терміном 20 років та дозвіл на розробку її проекту відведення для будівництва зони відпочинку в межах населеного пункту;

- рішенням Ради від 18.03.2004 р. № 46 продовжено термін надання згоди Підприємцю на розроблення проекту відведення земельної ділянки для обслуговування салону-магазину по вул. Київська площею 0,15 га. в межах населеного пункту;

- на виконання зазначених рішень Ради Приватним підприємством "Земельно-кадастрове бюро" виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для передачі їх в оренду Підприємцю під спортивно-оздоровчий комплекс з зоною відпочинку та салон-магазин, розташованих в межах селища Стрижавка Вінницького району Вінницької області;

- даний проект землеустрою містить висновки та погодження: Вінницької районної СЕС № 60 від 16.02.2005 р., Вінницької регіональної екологічної інспекції № 3/13 від 24.02.2005 р., лист головного спеціаліста відділу заповідної справи б/н та без дати; Державного управління екології та природних ресурсів у Вінницькій області № 561/09 від 01.03.2005 р., відділу архітектури та містобудування Вінницького району вінницької області № 47 від 16.02.2005 р., Вінницького районного відділу земельних ресурсів від № 04-89 від 21.03.2005 р. та висновок державної експертизи землевпорядної документації № 317 від 25.04.2005 р.;

- рішенням Ради від 14.04.2005 р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 0,9665 га для передачі їх в оренду Підприємцю під спортивно-оздоровчий комплекс з зоною відпочинку та салон-магазин в межах селища Стрижавка та вирішено передати Підприємцю в оренду терміном на 20 років земельні ділянки загальною площею 0,9665 га під спортивно-оздоровчий комплекс з зоною відпочинку, з них 0,7124 га земель водного фонду (боліт), 0,1041 га земель загального користування (вулиці) і 0,15 га під салон магазин, з них 0,08 га зелених насаджень загального користування (парк) та 0,07 га запасу селищної ради (забудовані землі);

- на підставі вищевказаного рішення, між Радою та Підприємцем 21.09.2005 р. було укладено договір оренди земельної ділянки, державну реєстрацію якого здійснено 17.05.2006 р. за № 040655900016. Актом прийому-передачі земельна ділянка загальною площею 0,9665 га була передана користувачу.

Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Ради від 14.04.2005 р. колегія суддів Вищого господарського суду зазначає наступне.

Звертаючись із позовом в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства Вінницької області, Вінницький міжрайонний природоохоронний прокурор посилався на те, що рішення Ради від 14.04.2005 р. було прийняте за відсутності висновку державної землевпорядної експертизи, оскільки сам висновок державної землевпорядної експертизи видано лише 25.04.2005 р., а також за відсутності висновків природоохоронного органу та органу охорони культурної спадщини. У зв'язку з чим, Радою при прийнятті спірного рішення порушено порядок надання земельної ділянки у користування, визначений ст. 123 ЗК України, а саме ч. 6 зазначеної статті, якою встановлено, що розроблений проект відведення земельної ділянки погоджується з територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, та після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради для подальшого затвердження (стаття в редакції що діяла на момент прийняття рішення).

За наслідками розгляду справи судом першої інстанції зазначені обставини знайшли своє підтвердження, у зв'язку з чим встановлено формальну невідповідність затвердженого проекту землеустрою вимогам законодавства.

Проте, як з'ясовано судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Ради від 14.04.2005 р., Вінницький міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся лише у лютому 2012 р., тобто більше ніж через сім років з моменту прийняття цього рішення.

10.04.2012 р. та 17.04.2012 р. Підприємцем заявлено клопотання про застосування позовної давності відповідно до ст.ст. 257, 261 ЦК України та з цих підстав відмови у позові. (т. 1 а.с. 83; т. 2, а.с. 1 )

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. А відповідно до ст. 257 цього кодексу, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною четвертою ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, проект відведення земельної ділянки досліджувався Головним управлінням Держкомзему України у Вінницькій області вчасно, по результатах цих досліджень складено висновок державної експертизи землевпорядної документації № 317, затверджений начальником обласного головного управління земельних ресурсів 25.04.2005 р., з позитивною оцінкою документації. На підставі наявного у справі акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 12.10.2007 р. судами також встановлено, що під час перевірки контролюючому органу надавалися для огляду висновки відповідних державних виконавчих органів, які погоджували проект відведення земельної ділянки, і з якими представник позивача знайомився під час її здійснення. А тому, позивач мав достатньо часу та можливості звернутися з відповідною позовною заявою в межах встановленого законодавством строку позовної давності.

Між тим, Вінницький міжрайонний природоохоронний прокурор не навів обставин, які, свідчили б про те, що строк позовної давності за вимогою про визнання незаконним та скасування рішення Ради від 14.04.2005 р. пропущено з поважних причин.

Зважаючи на наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що господарськими судами попередніх інстанцій обґрунтовано відмовлено Вінницькому міжрайонному природоохоронному прокурору у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Ради від 14.04.2005 р. у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 21.09.2005 р. колегія суддів Вищого господарського суду зазначає наступне.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5-6 ст. 203 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 21.09.2005 р., Вінницький міжрайонний природоохоронний прокурор посилався на те, що сторонами у договорі не досягнуто однієї із істотних умов договору, зокрема сторонами у договорі не конкретизовано обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки водного фонду, що наявні у договорі обмеження є формальними. Окрім того, в порушення вимог ст. 59, 61 Земельного Кодексу України та ст. 89 Водного кодексу України орендарю спірним договором надано право за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законом порядку виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини четвертої ст. 59 Земельного кодексу України, громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Статтею 61 Земельного кодексу України та ст. 89 Водного кодексу України визначено обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах, а саме: у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

Аналізуючи положення договору оренди земельної ділянки від 21.09.2005 р. місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для визнання його недійсним, оскільки останній відповідає вимогам законодавства, а сторонами у договорі досягнуто згоди щодо усіх істотних умов. Зокрема, господарськими судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи було встановлено, що:

- пунктом 19 договору оренди земельної ділянки від 21.09.2005 р, визначено обмеження щодо використання земельної ділянки, а саме: використання земельної ділянки тільки за цільовим призначенням; забезпечення екологічної безпеки землекористування шляхом дотримання вимог земельного і природоохоронного законодавства; використання земель в прибережній смузі та охоронній зоні лінії електропередач 10 кВ. здійснювати з обмеженнями згідно Правил відповідних Міністерств і відомств.

- відповідно до п. 23 договору, орендарю надано право за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законом порядку виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди тощо.

При цьому, як вірно зазначено місцевим господарським судом, пунктом 23 спірного договору не обумовлюється питання зведення будь яких споруд саме у прибережних захисних смугах, оскільки у користування надавалися земельні ділянки не лише із земель водного фонду.

Таким чином, місцевим та апеляційним господарським судом встановлені обставини справи, що підтверджуються певними доказами, яким попередніми судами надано належну оцінку, правом переоцінки яких в силу приписів ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не наділена, з огляду на що висновок господарських судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 21.09.2005 р., колегія суддів Вищого господарського суду України також визнає правомірним та обґрунтованим.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 р. ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги заступника прокурора Вінницької області не спростовують висновків господарського суду другої інстанції, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 та 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 р. у справі № 18/2/2012/5003 господарського суду Вінницької області - без змін.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя Г.М. Мачульський

Суддя А.Г. Полянський