Ухвала

від 17.01.2013 по справі 2а-9169/09/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" січня 2013 р. м. Київ К-35840/10

№ К-35840/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є.,

при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.03.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2010

у справі № 2а-9169/09/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничого проектно-будівельного об'єднання «Будпластик»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.03.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2010, позов задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 10.02.2009 №№ 0000032308/0, 0000022308/0.

Висновок судів обґрунтований посиланням на встановлений у судовому процесі факт придбання позивачем у TOB «Центр розвитку будівництва», TOB «ТНС-Сервіс», ПП «Кристал і К», TOB «Будпромінвест», TOB «Ювентіна», ПП «Меркурій Трейд Інвест», ПП «Укрмашкомплект», ПП «Будремком Сервіс», TOB «Укрторгальянс», TOB «Сяйво і Ф»послуг, вартість яких була включена позивачем до валових витрат відповідного податкового періоду, а суми ПДВ, сплачені у вартості цих послуг, - до податкового кредиту, що підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт, податковими накладними та фактом розрахунку позивача за отримані послуги.

У касаційній скарзі ДПІ у Голосіївському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкових зобов`язань з податку на прибуток, з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 02.02.2009 № 50/1-23-08-25291151, про порушення позивачем норм підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону № 334/94-ВР, а саме: завищено суму валових витрат за ІІІ квартал 2005 року - І квартал 2007 року на суму витрат за господарськими операціями з TOB «Центр розвитку будівництва», TOB «ТНС-Сервіс», ПП «Кристал і К», TOB «Будпромінвест», TOB «Ювентіна», ПП «Меркурій Трейд Інвест», ПП «Укрмашкомплект», ПП «Будремком Сервіс», TOB «Укрторгальянс», TOB «Сяйво і Ф»у зв`язку з не підтвердженням цих операцій розрахунковими, платіжними або ж іншими документами, внаслідок чого занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток за ІІІ, ІV квартали 2005 року, І, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2006 року, І квартал 2007 року. Крім того, за висновком податкового органу, позивачем порушено норми підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР внаслідок завищення податкового кредиту за період з липня 2005 року по січень 2007 року на загальну суму 163520,00 грн., внаслідок чого позивачем завищено залишок від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за жовтень, листопад, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, листопад, грудень 2006 року на загальну суму 125226,00 грн. та занижено суми ПДВ на загальну суму 163520,00 грн. за період з липня 2005 року по січень 2007 року.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.02.2009 № 0000032308/0 про визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 196861,50 грн.( у т.ч. 131241,00 грн. - основний платіж, 65620,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції) та № 0000022308/0 про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 157489,50 грн.( у т.ч. 104993,00 грн. - основний платіж, 52496,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

У судовому процесі встановлено, що за період, що перевірявся між позивачем (замовником) та TOB «Центр розвитку будівництва», TOB «ТНС-Сервіс», ПП «Кристал і К», TOB «Будпромінвест», TOB «Ювентіна», ПП «Меркурій Трейд Інвест», ПП «Укрмашкомплект», ПП «Будремком Сервіс», TOB «Укрторгальянс», TOB «Сяйво і Ф»(виконавці) були укладені договори про надання послуг ( зокрема, з розробки документації на земельні ділянки, ремонт та монтаж обладнання), за наслідками яких сторони підписали акти виконаних робіт, виконавці виписали податкові накладні, а позивач оплатив вартість послуг. Вартість отриманих послуг позивач включив до складу валових витрат відповідного податкового періоду, а суми ПДВ, сплачені у їх вартості, - до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього Закону визначено. що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. № 2505-IV) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку..

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті у редакції Закону України від 25.03.2005 р. № 2505-IV).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на віднесення вартості отриманих товарів (послуг) до валових витрат, а сум ПДВ у їх вартості на включення сум податку до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником -платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ, зменшення сум бюджетного відшкодування ПДВ.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор»до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Разом з тим, факт поставки позивачу TOB «Центр розвитку будівництва», TOB «ТНС-Сервіс», ПП «Кристал і К», TOB «Будпромінвест», TOB «Ювентіна», ПП «Меркурій Трейд Інвест», ПП «Укрмашкомплект», ПП «Будремком Сервіс», TOB «Укрторгальянс», TOB «Сяйво і Ф»послуг, вартість яких позивач відніс до валових витрат, а суми ПДВ в ціні за які включив до податкового кредиту в податкових деклараціях за вищевказані податкові звітні періоди, не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Разом з тим, ні судом першої, ані судом апеляційної інстанції обставини щодо реальної поставки послуг позивачу вищевказаними контрагентами встановлені не були.

Відхиляючи довід ДПІ про відсутність реального характеру поставок, на підтвердження яких позивач надав акти приймання-передачі виконаних робіт, податкові накладні, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що ці документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону № 168/97-ВР, що свідчить про правомірність включення вартості отриманих транспортно-експедиційних послуг до складу валових витрат, а сум ПДВ, сплачених у їх вартості, - до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду.

Таке твердження є справедливим лише частково з огляду на те, що докази, на які послалися суди в обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки послуг), а відтак і обґрунтованість формування валових витрат та визначення податкового кредиту позивача.

Так, згідно з приєднаними до справи копіями протоколів допиту громадян ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, допитаних як свідки чи підозрювані в досудовому розслідуванні по кримінальній справі № 49-2088, порушеній Генеральною прокуратурою України відносно громадян ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 та ОСОБА_19 за ознаками злочинів, встанволених частиною 3 ст. 28, частиною 2 ст. 205, частиною 2 ст. 358, частиною 2 ст. 212 Кримінального кодексу України, ці особи, вказані як засновники, керівники, головні бухгалтери TOB «Ювентіна», TOB «Центр розвитку будівництва», TOB «ТНС-Сервіс», TOB «Будпромінвест», ПП «Меркурій Трейд Інвест», ПП. «Укрмашкомплект», ПП «Будремком Сервіс», TOB «Укрторгальянс», ПП «Кристал і К», TOB «Сяйво і Ф»в реєстраційних документах, договорах, первинних документах бухгалтерського обліку, в документах податкової звітності, у тому числі і в податкових накладних, виписаних від імені цих підприємств, спростували свою причетність до створення, діяльності, документообігу зазначених підприємств.

Згідно з протоколами допиту обвинувачених по цій кримінальній справі ОСОБА_20 та ОСОБА_19 вони, а також ОСОБА_21 за вказівкою ОСОБА_22, ОСОБА_14 та ОСОБА_16 підробляли підписи директорів та головних бухгалтерів на документах, якими оформлялись фіктивні господарські операції з участю TOB «Ювентіна», TOB «Центр розвитку будівництва», TOB «ТНС-Сервіс», TOB «Будпромінвест», ПП «Меркурій Трейд Інвест», ПП. «Укрмашкомплект», ПП «Будремком Сервіс», TOB «Укрторгальянс», ПП «Кристал і К», TOB «Сяйво і Ф»; складали підроблені платіжні доручення, здійснювали електронні платежі в системі «Клієнт-банк», контролювали рух коштів по рахунках фіктивних підприємств, отримували готівку в касі банку та передавали її замовнику.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Даючи оцінку вище зазначеним протоколам допиту як неналежним доказам, суди попередніх інстанцій послались на статтю 323 КПК України, згідно з якою суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. Разом з тим, правила доказування в адміністративному судочинстві встановлені нормами КАС України, якими і повинен був керуватися суд при вирішенні адміністративного спору.

Відповідно до частини 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною 2 цієї статті визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Натомість, у судах попередніх інстанцій повідомлені ДПІ фактичні обставини щодо фіктивності операцій з поставки послуг з посиланням на конкретне джерело інформації щодо цих фактів (показання обвинувачених, підозрюваних та свідків у кримінальній справі) не отримали оцінки, хоча вони є належними доказами, оскільки стосуються як обставин щодо реальності поставок, суми ПДВ у зв'язку з якими позивач включив до податкового кредиту, так і юридичної сили первинних документів (актів приймання-передачі, податкових накладних) як допустимого доказу цих сум. Маючи дані щодо джерела такої інформації, суд в разі виникнення сумнівів у її достовірності, зокрема з підстав порушення встановленого законом порядку її отримання, повинен її перевірити з використанням передбачених частиною 2 ст. 69 КАС України засобів доказування в адміністративному судочинстві.

Визнаючи податкові накладні, виписані TOB «Центр розвитку будівництва», TOB «ТНС-Сервіс», ПП «Кристал і К», TOB «Будпромінвест», TOB «Ювентіна», ПП «Меркурій Трейд Інвест», ПП «Укрмашкомплект», ПП «Будремком Сервіс», TOB «Укрторгальянс», TOB «Сяйво і Ф»належним та допустимим доказом задекларованих позивачем сум податкового кредиту, суд послався на їх відповідність вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР. Разом з тим, вимоги, встановлені цим підпунктом, не єдині вимоги, яким повинна відповідати податкова накладна для того, щоб вона була визнана допустимим доказом сум ПДВ, що можуть бути включені до податкового кредиту. Так, відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку -виконавця.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ»до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Відповідно до статті 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті). Згідно зі статтею 159 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини другої ст. 227 цього Кодексу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги зазначене в цій ухвалі, правильно встановити обставини справи та дати їм належну юридичну оцінку. Водночас суду слід дотриматися правової позиції щодо застосування підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, викладеної в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 у справі за позовом ПП «Ангара»до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Так, Верховний Суд України вказав, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва задовольнити частково, скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2010 та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.03.2010, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя підписЄ.А. Усенко Судді підписМ.І. Костенко підписН.Є. Маринчак