Постанова

від 30.01.2013 по справі 0870/10720/12

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2013 року (17 год. 36 хв.) Справа № 0870/10720/12 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Киселя Р.В.,

при секретарі судового засідання Кай К.В.,

за участю представників:

позивача - Дерев'янко І.О.,

відповідача - Селецького Д.Ю., Мащенко О.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Фірма «Дінас» до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

12.11.2012 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного підприємства «Фірма «Дінас» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя (далі - відповідач), в якому позивач просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.10.2012 № 0000112214 та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем була проведена документальна позапланова перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість в період з 01.04.2012 по 30.04.2012 по взаємовідносинам з ТОВ «ЦЕЗІЙ» за результатами якої складено акт від 05.10.2012 №1689/2214/25216474 (далі - Акт перевірки). В обґрунтування висновків Акту перевірки позивача відповідач посилається на нікчемність правочину укладеного між позивачем та ТОВ «ЦЕЗІЙ». На підставі Акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.10.2012 № 0000112214. Висновки Акту перевірки позивач вважає необґрунтованими, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення на думку позивача є безпідставним.

Ухвалою від 13.11.2012 через невідповідність позовної заяви вимогам ст. 106 КАС України її було залишено без руху, наданий позивачу строк для усунення недоліків позову до 30.11.2012.

У визначений судом строк позивач усунув недоліки позову.

Ухвалою від 03.12.2012 року було відкрито провадження у цій справі, судове засідання призначене на 17.12.2012.

У судове засідання 17.12.2012 представники сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не прибули.

Ухвалою від 17.12.2012 за клопотаннями сторін провадження у справі було зупинене до 08.01.2013.

Ухвалою від 08.01.2013 провадження у справі було поновлене, судове засідання призначене на 08.01.2013.

У судовому засіданні оголошувалась перерва до 22.01.2013 та до 30.01.2013.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві, зокрема зазначивши, що про реальність господарських операцій позивача із ТОВ «ЦЕЗІЙ» свідчать дані наданих відповідачу для перевірки документи первинного бухгалтерського та податкового обліку позивача. Посилання відповідача на нікчемність, укладеного позивачем із ТОВ «ЦЕЗІЙ» правочину, є необґрунтованим та не доведеним у встановленому законодавством порядку. Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав викладених у запереченнях проти позову, зокрема зазначивши, що висновки, яких дійшов відповідач в Акті перевірки, свідчать про нереальність угод між позивачем та ТОВ «ЦЕЗІЙ». Відсутність товарно-транспортних накладних або інших первинних документів, що підтверджували б транспортування товару, свідчить про не підтвердження факту поставки товару за перевіряємий період позивачу від ТОВ «ЦЕЗІЙ». Тому, вважає оскаржуване податкове повідомлення - рішення правомірним, через що просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судовому засіданні 30.01.2013 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

01.02.2012 між позивачем та ТОВ «ЦЕЗІЙ» був укладений договір №0102/02 на поставку товару.

На виконання договору ТОВ «ЦЕЗІЙ» поставило на склад позивача картон. За наслідками виконання поставки товару ТОВ «ЦЕЗІЙ» видавались позивачу податкові накладні від 02.04.2012 №3, від 03.04.2012 №6, від 09.04.2012 №12, від 10.04.2012 №13, від 16.04.2012 №20, від 17.04.2012 №22, від 23.04.2012 №29, від 24.04.2012 №34 на загальну суму 459773,30 грн. у тому числі ПДВ у сумі 76628,89 грн. та видаткові накладні на зазначену суму.

Розрахунки із ТОВ «ЦЕЗІЙ» за виконання зазначеного договору здійснювались у безготівковій формі, шляхом переказу коштів на банківський рахунок ТОВ «ЦЕЗІЙ».

В податковій декларації за квітень 2012 року з податку на додану вартість позивач відобразив податковий кредит з податку на додану вартість, крім іншого, у сумі 76628,88 грн., при цьому в якості контрагента по операціях із яким був сформований цей податковий кредит було зазначено індивідуальний податковий номер ПП «Сітал».

30.08.2012 позивачем відповідачу був поданий уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку і виправленням самостійно виявлених помилок за квітень 2012 року, в якому замість індивідуального податкового номеру ПП «Сітал» позивачем був визначений індивідуальний податковий номер ТОВ «Цезій», по операціях з яким позивачем був сформований податковий кредит у сумі 76628,88 грн. за квітень 2012 року.

На підставі наказу відповідача від 22.08.2012 №541 в період з 03.09.2012 по 07.09.2012 відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань своєчасності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських відносин з ПП «Сітал» за період з 01.04.2012 по 30.04.2012, за наслідками якої була складена довідка №1316/2214/25216474 від 14.09.2012.

Згідно із висновками зазначеної довідки, відповідачем під час перевірки позивача було вс оновлено, що згідно податкової декларації з ПДВ за квітень 2012 року податковий кредит з ПДВ по взаємовідносинах з ПП «Сітал» складає 76628,88 грн., згідно уточнюючого розрахунку з ПДВ за квітень 2012 року зменшено ПДВ ПП «Сітал» на суму 76628,88 грн.

Відповідачем в адресу позивача були надіслані запити від 13.09.2012 №3983/10/22-1417 щодо надання пояснень та документальних підтверджень, від 24.09.2012 №4159/10/22-1417 про надання документів та від 27.09.2012 №4292/10/22-1417 про надання пояснень та документів щодо взаємовідносин позивача із ТОВ «Цезій».

Листом від 04.10.2012 №117 позивач повідомив, що всі первинні документи щодо його взаємовідносин з ТОВ «ЦЕЗІЙ» були надані відповідачу в ході позапланової виїзної перевірки в період з 24.09.2012 по 28.09.2012. Щодо взаємовідносин з ПП «СІТАЛ» позивач повідомив, що не отримував від ПП «СІТАЛ» товару та не здійснював жодних платежів.

На підставі наказу від 20.09.2012 №615, з 24.09.2012 відповідачем була проведена документальна позапланова перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість в період з 01.04.2012 по 30.04.2012, тривалістю 5 робочих днів.

За результатами перевірки 05.10.2012 відповідачем був складений Акт перевірки, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем в період з 01.04.2012 по 30.04.2012 вимог пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за квітень 2012 на загальну суму 76629,00 грн.

Позивачем до відповідача були подані заперечення на Акт перевірки, які не були враховані відповідачем.

В обґрунтування висновків Акту перевірки відповідач посилається на те, що ним встановлено неправомірне включення в квітні 2012 року позивачем до складу податкового кредиту операцій по взаємовідносинам з ТОВ «ЦЕЗІЙ».

На підставі Акту перевірки 24.10.2012 відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000112214, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 95786,25 грн., з яких 76629,00 грн. за основним платежем, 19157,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки Акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.

Відповідач в Акті перевірки позивача посилається на недотримання, позивачем вимог пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України, внаслідок укладання між позивачем та ТОВ «ЦЕЗІЙ» правочину.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, Податкового Кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Судом встановлено, що у квітні 2012 позивачем задекларовано податкового кредиту на загальну суму з ПДВ 125215,00 грн., у тому числі ПДВ у сумі 76628,89 грн. по операціях з ТОВ «ЦЕЗІЙ».

На виконання умов укладеного договору №0102/02 від 01.02.2012 ТОВ «ЦЕЗІЙ» товар було поставлено на склад позивача. Продавцем на суму поставки 459773,30 грн. у тому числі ПДВ у сумі 76628,89 грн. виписано податкові накладні 02.04.2012 №3, від 03.04.2012 №6, від 09.04.2012 №12, від 10.04.2012 №13, від 16.04.2012 №20, від 17.04.2012 №22, від 23.04.2012 №29, від 24.04.2012 №34 та видаткові накладні №Ц-00000770 від 02.04.2012, №Ц-00000771 від 03.04.2012, №Ц-00000772 від 09.04.2012, №Ц-00000773 від 10.04.2012, №Ц-00000774 від 16.04.2012, №Ц-00000775 від 17.04.2012, №Ц-00000776 від 23.04.2012, №Ц-00000777 від 24.04.2012. Позивач розрахувався за поставлений товар у повному обсязі, про що свідчать банківські виписки.

Всі вищевказані документи наявні в матеріалах справи.

Згідно із пп. 3.3 договору №0102/02 від 01.02.2012 доставка товару на склад покупця здійснюється продавцем за рахунок Продавця.

Відповідач стверджує, що підтвердити факт реальності операцій поставки ТОВ «ЦЕЗІЙ» на адресу позивача не має можливості, оскільки до перевірки не надано товарно-транспортних накладних.

В обґрунтування твердження про необхідність документального оформлення факту транспортування товару від ТОВ «ЦЕЗІЙ» до позивача відповідач посилається на вимоги Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568.

Згідно із преамбулою зазначених Правил, Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила) визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Відтак, ці Правила регламентують взаємовідносини між перевізниками з одного боку та вантажовідправниками і вантажоодержувачами з іншого боку, і не підлягають обов'язковому застосуванню в разі транспортування вантажу транспортом постачальника або покупця товару.

З наведених підстав, суд вважає безпідставним посилання відповідача на вимоги Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, оскільки регламентовані ними відносини різняться із відносинами, які склалися між позивачем та ТОВ «ЦЕЗІЙ».

Суд зазначає, що для отримання товару від ТОВ «ЦЕЗІЙ» за договором №0102/02 від 01.02.2012 позивач виписував на ім'я директора ОСОБА_6 довіреності №35 від 02.04.2012, №38 від 09.04.2012, №42 від 16.04.2012, №48 від 23.04.2012.

Згідно п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

ТОВ «ЦЕЗІЙ» 05.09.2012 надало до Печерської ДПІ м. Києва уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за квітень 2012 року, яким збільшено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 76628,89 грн. по ПП «Фірма «Дінас» та збільшило податковий кредит по ТОВ «Коревса лімітед» на суму 313763 грн.

Позивач 30.08.2012 подав до відповідача уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за квітень 2012, яким зменшив податковий кредит на суму 76628,88 грн. по постачальнику ПП «СІТАЛ» та збільшив податковий кредит на суму 76628,88 грн. по постачальнику ТОВ «ЦЕЗІЙ»

Таким чином, позивач та ТОВ «ЦЕЗІЙ», шляхом подання уточнюючих розрахунків внесли зміни до податкових декларацій до початку проведення невиїзної позапланової перевірки позивача від 14.09.2012 та виїзної позапланової перевірки від 24.09.2012. Отже, поставку картону позивачу у квітні 2012 здійснювало лише ТОВ «ЦЕЗІЙ» з яким і було здійснено розрахунок.

В Акті перевірки відповідач посилається на акт від 21.06.2012 №2012/22-9/21695093 Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «СІТАЛ», щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.12.2011 по 30.05.2012, який було отримано від ДПІ в Печерському районі м. Києва ДПС. За результатами зустрічної звірки ДПІ в Печерському районі м. Києва ДПС було встановлено відсутність реального здійснення операцій ПП «СІТАЛ» при придбанні та продажу товарів (робіт, послуг).

Крім того, у зазначеному акті зроблено висновок, із посиланням на ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, про нікчемність правочину укладеного між позивачем та ТОВ «ЦЕЗІЙ» від 01.02.2012.

Також, відповідач в Акті перевірки посилається на висновок щодо наявності ознак фіктивності за відсутності факту реального здійснення господарської діяльності №895 та висновок спеціаліста №315 від 18.06.2012 сектору фототехнічних, портретних, технічних досліджень документів та почерку відділу криміналістичних досліджень науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України на Південо-Західній залізниці, згідно якого підписи на документах від імені керівника та засновника ПП «СІТАЛ» виконані різними особами.

Відповідач зазначає, що операції ПП «СІТАЛ» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. Встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Відповідач робить висновок, про те що фінансово-господарська діяльність ПП «СІТАЛ» здійснюється поза межами правового поля, а фінансово-господарські взаємовідносини між ПП «СІТАЛ» та контрагентами є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені ними.

Що стосується контрагента позивача ТОВ «ЦЕЗІЙ», в Акті перевірки визначено, що згідно декларацій з податку на прибуток за 1 квартал 2012 - 1 півріччя 2012 наданих ТОВ «ЦЕЗІЙ» до відповідача - основні засоби на підприємстві відсутні, чисельність працюючих на підприємстві відсутня. Крім того, відповідач зазначає, що розрахунки між позивачем та ТОВ «ЦЕЗІЙ» не проводились (платіжні доручення, виписки з банку на сплату за товари (послуги) підприємству ТОВ «ЦЕЗІЙ» до перевірки не надавались).

Відповідачем до ДПІ в Печерському районі м. Києва ДПС направлявся запит №2055/7/22-1411 від 13.09.2012 про проведення зустрічної перевірки ТОВ «Цезій», на який було отримано відповідь про неможливість проведення зустрічної звірки. Згідно Акту від 05.12.2012 №5274/22-10/32381023 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ЦЕЗІЙ» щодо підтвердження господарських відносин із ПП «Фірма «Дінас», зустрічну звірку не можливо було провести у зв'язку з тим, що згідно бази AIC PПП підприємству 03.12.2012 встановлено стан «9» - «Направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням».

Оскільки судом не встановлено факту формування податкового кредиту позивача за квітень 2012 року по контрагенту ПП «Сітал», то висновки відповідача щодо нікчемності правочину позивача із зазначеним підприємством є такими, що не стосуються обставин формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за квітень 2012 року.

Щодо посилання відповідача на нікчемність правочину укладеного між позивачем та ТОВ «ЦЕЗІЙ» суд зазначає наступне.

За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені без повного та всебічного дослідження наявної інформації.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів наявності фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним, внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «ЦЕЗІЙ» правочинів.

Суд зазначає, що на даний час у суду відсутні відомості щодо наявності судового рішення, яке б спростовувало факт реальності виконання договору №0102/02 від 01.02.2012 між позивачем та ТОВ «ЦЕЗІЙ».

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угода між позивачем та ТОВ «ЦЕЗІЙ» порушує публічний порядок, суперечить моральним засадам суспільства та спрямована на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - що є лише припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статті 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Також, суд зазначає, що у разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено. Таким чином, несплата податків однією із сторін правочину чи їх приховування не є підставою для висновку про нікчемність правочину.

Отже, висновок відповідача про нікчемність укладеного позивачем правочину зроблений з огляду на діяльність його контрагентів є безпідставним та не обґрунтованим.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон України №996-ХІV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закон України №996-ХІV визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

У позивача як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт виконання умов договору.

З наведених вище підстав суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та необхідність його скасування.

З приводу вимоги позивача про стягнення з відповідача судового збору, суд зазначає, що за приписами ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Отже, в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача судового збору у розмірі 957,87 грн. слід відмовити.

Доданими до матеріалів справи платіжним дорученням №829 від 07.11.2012 документально підтверджується факт сплати позивачем судового збору в сумі 957,87 грн.

Відтак, ця сума підлягає присудженню на користь позивача з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 94, 98, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Фірма "Дінас" до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби від 24.10.2012 № 0000112214, яким Приватному підприємству «Фірма «Дінас» збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 95786,25 грн., з яких за основним платежем 76629,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -19157,25 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Фірма «Дінас» (код ЄДРПОУ 25216474, зареєстрований: 69118, м. Запоріжжя, вул. Чубанова, буд. 1) судовий збір у сумі 957,87 грн. (дев'ятсот п'ятдесят сім гривень 87 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Кисіль

Постанова складена у повному обсязі 05.02.2013.