Постанова

від 12.02.2013 по справі 804/205/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2013 р. Справа № 804/205/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Коренева А.О.,

при секретарі - Пасічника Т.В.

за участю

представника позивача - Савельєва К.В.,

представника відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Дніпропетровський завод прецизійних труб» до Управління пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська про визнання нечинним та скасування рішення від 17.12.12 №1853, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ДП «Дніпропетровський завод прецизійних труб», звернувся до суду з позовом до УПФУ в Індустріальному районі м. Дніпропетровська про визнання нечинним та скасування рішення від 17.12.12 №1853. На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що спірне рішення прийнято управлінням на підставі положень закону, які втратили свою чинність на моменту розгляду питання застосування фінансових санкцій, що є порушення ч.2 ст.19 Конституції України. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач, Управління пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська, в судове засідання не прибув, направив до суду клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача в порядку письмового провадження. На думку відповідача, викладену в запереченнях проти позову від 05.02.13 №1341/08/40, до правовідносин, що є предметом розгляду в зазначені справі, повинно застосовуватись законодавством, що діяло на момент виникнення заборгованості, за якою спірним рішенням нарахована пеня, а тому рішення від 17.12.12 №1853 є правомірним та скасуванню не підлягає.

Вивчивши доводи позову та заперечень, заслухавши пояснення позивача, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, при винесені рішення виходить з наступних підстав та мотивів.

Як вбачається з матеріалів справи, ДП ««Дніпропетровський завод прецизійних труб» створено Наказом Міністерства промислової політики України від 13.01.06 №11 на базі відокремленого структурного підрозділу (філіалу) Дослідний завод Державного підприємства «Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю, осади» шляхом його виділення. Створене ДП «Дніпропетровський завод прецизійних труб» є правонаступником майнових і не майнових прав і обов'язків Державного підприємства «Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім.. Я.Ю. Осади» в частині, яка була закріплена за філіалом відповідно до розподільчого балансу. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців позивач набув статусу юридичної особи за ідентифікаційним кодом 34367550, місцезнаходження юридичної особи: м. Дніпропетровськ, вул. Винокурова, буд.22.

Судом встановлено, що відповідачем відносно Дослідного заводу ДТІ ім. Осади (49051, м. Дніпропетровська, вул. Винокурова, буд.22) прийнято рішення від 17.12.12 №1853, яким на підставі п.2 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058 за несвоєчасну сплату страхувальником страхових внесків нарахована пеня в розмірі 3 881,52 грн.

Перевіряючи оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд зауважує на наступному.

До 01.01.11 відносини між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регулювались Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058 (далі - Закон №1058). Саме означеним Законом визначалися платники страхових внесків, порядок їх нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками. За правилам п.2 ч.9 ст.106 Закону №1058, в редакції чинній до 01.01.11, виконавчі органи Пенсійного фонду були уповноважені застосовувати за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховувалась пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

01.01.11 набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI (далі - Закону №2464), згідно з положеннями якого частини 1-9 ст.106 Закону №1058 виключені. Згідно з абз.5 п.7 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №2464, стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, оскільки положення ч.1-9 ст. 106 Закону №1058 втратили чинність з 01.01.11, то з 01.01.11 втратили чинність норми, які визначали склад правопорушення і розміри відповідальності в галузі нарахування і стягнення страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Як встановлено судом, відповідачем спірним рішенням позивачу нарахована пеня на підставі п.2 ч.9 ст.106 Закону №1058 після 01.01.11, а саме 17.12.12, тобто коли зазначена норма Закону вже втратила чинність, тому суд доходить висновку, що її застосування з 01.01.11 є протиправним, оскільки суперечить ст. 58 Конституції України, а відтак унеможливлює її застосування після 01.01.11.

Крім того, суд зважує на наступне. Положеннями ч.2 ст.161 КАС України визначено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу. Приписи наведеної норми процесуального закону прямо кореспондуються з положеннями ст.244-2 КАС України, відповідно до ч.1 якої рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Окружним адміністративним судом встановлено, що відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 20.11.12 по адміністративні справі про визначання противоправним рішення управління Пенсійного фонду України в Березнівському районі Рівненської області, управління ПФУ протиправно винесло рішення від 15.08.11 про застосування до позивача фінансових санкцій за несвоєчасне подання звітності до органів ПФУ за 2008-2009 та 2010 роки на підставі п.5 ч.9 ст.106 Закону № 1058-IV, оскільки зазначена норма Закону втратила чинність з 1 січня 2011 року згідно із Законом № 2464-VI і не діяла на дату прийняття відповідачем оскаржуваних рішень. Враховуючи вищенаведені приписи процесуального закону, суд вважає, що викладені в означеному судовому рішенні висновки Верховного Суду України мають бути обов'язково взяті до уваги при розв'язанні даного спору по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

За викладених обставин, відповідач, діючи у межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений законодавством, зобов'язаний був при вирішенні 17.12.12 питання щодо прийняття рішення про нарахування позивачу пені за несвоєчасну сплату стразових внесків за період з 22.06.06 до 09.02.07 врахувати положення Закону №2464 та ст.58 Конституції України. З огляду на наведене, факт незаконності оскаржуваного рішень знайшов своє підтвердження, відтак позов підлягає задоволенню, а рішення Управління пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська від 17.12.12 №1853 - визнанню противоправним та скасуванню.

Згідно з ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати противоправним та скасувати рішення Управління пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська від 17.12.12 №1853.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Дніпропетровський завод прецизійних труб» (код ЄДРПОУ 34367550) витрати по сплаті судового збору в розмір 108 грн. (сто вісім гривень).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлений 15.02.13.

Суддя А.О. Коренев