Ухвала

від 12.03.2015 по справі 804/205/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" березня 2015 р. м. Київ К/800/40572/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Калашнікової О.В. Васильченко Н.В. Черпіцької Л.Т. розглянувши у порядку письмового провадження за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2013 року у справі № 804/205/13-а за позовом Державного підприємства "Дніпропетровський завод прецизійних труб" до Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська про визнання нечинним та скасування рішення, -

в с т а н о в и л а:

Державне підприємство "Дніпропетровський завод прецизійних труб" звернулось в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська про визнання нечинним та скасування рішення від 17.12.2012 року №1853 про нарахування пені в розмірі 3 881,52 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що спірне рішення прийнято відповідачем на підставі положень закону, які втратили свою чинність на моменту розгляду питання застосування фінансових санкцій, що є порушення частини другої статті 19 Конституції України.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2013 року, позовні вимоги задоволено , визнано противоправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська від 17.12.2012 року №1853.

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та відмовити у позові.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Державне підприємство "Дніпропетровський завод прецизійних труб" створено наказом Міністерства промислової політики України від 13.01.2006 року №11 на базі відокремленого структурного підрозділу (філіалу) Дослідний завод Державного підприємства "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади" шляхом його виділення.

Створене підприємство є правонаступником майнових і не майнових прав і обов'язків Державного підприємства "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім.. Я.Ю. Осади" в частині, яка була закріплена за філіалом відповідно до розподільчого балансу. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців позивач набув статусу юридичної особи за ідентифікаційним кодом 34367550, місцезнаходження юридичної особи: м. Дніпропетровськ, вул. Винокурова, буд.22.

Судами також встановлено, що відповідачем відносно Дослідного заводу ДТІ ім. Осади (49051, м. Дніпропетровська, вул. Винокурова, буд.22) прийнято рішення від 17.12.2012 року №1853, яким на підставі пункту 2 частини дев'ятої статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за несвоєчасну сплату страхувальником страхових внесків нарахована пеня в розмірі 3 881,52 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідач протиправно виніс рішення від 01.03.2011 року № 313 про застосування до позивача фінансових на підставі пункту 2 частини дев'ятої статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки зазначена норма Закону втратила чинність з 01.01.2011 року згідно із Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" і не діяла на дату прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 2 частини дев'ятої статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

Із набранням чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" наведена вище норма матеріального права була скасована (підпункт "й" пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону).

В той же час, відповідно до абзацу п'ятого пункту 7 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що набрав чинності з 01.01.2011 року, стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

Системний аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що заборгованість у зв'язку з несплатою страхових внесків, а відтак і накладені штрафні санкції, які виникли до 01.01.2011 року, мають бути стягнуті і після 01.01.2011 року, оскільки зазначені заборгованість і штрафні санкції виникли в період дії пункту 2 частини дев'ятої статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

У зв'язку з цим, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, застосувавши положення статті 58 Конституції України та задовольнивши позов з підстав відсутності зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Однак, слід зазначити, що в порушення статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судами попередніх інстанцій не встановлено, за який саме період відповідачем нарахована пеня та винесено оскаржуване рішення, що позбавляє суд касаційної інстанції надати повну правову оцінку спірним відносинам, а відтак це питання підлягає дослідженню при новому розгляді справи.

За правилами частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2013 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді: