Постанова

від 07.02.2013 по справі 2а-14008/12/0170/13

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 лютого 2013 р. Справа №2а-14008/12/0170/13

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Ольшанської Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засіданні Тарасової О.М., представників позивача- Ольховський Р.В., довіреність № 7/15/2 від 17.12.12; Захарова Л. І., довіреність № 7/12 від 14.01.13, представників відповідача- Дацько К. О., довіреність № 12852/10/10-00 від 18.09.12; Шутенко К. П., довіреність № 1264/10/10 від 28.01.13, адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролів"

до Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.09.2012 №0001382201 та №0001392201,

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Пролів" звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.09.2012 №0001382201 та №0001392201.

Представники позивача у судовому засіданні наполягали на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у позові.

Представники відповідача заперечували проти задоволення позову.

Розглянув матеріали справи, дослідив докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статтю 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

На підставі статті 20, розділу I, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України, наказу ДПІ у м.Керчі від 30.08.2012 №532 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Пролів» з питань достовірності визначення показників податкової звітності по взаємовідносинам з ТОВ «Монблан 09», з ПП «Спецстанкострой» за січень 2011 року, лютий 2011 року.

За результатами перевірки складений акт від 10.09.2012 №785/22-02/37466258 в якому зафіксоване порушення Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролів":

-частини 1-3, 5-6, статті 203, частин 1-2 статті 215, частини 1 статті 216, частини 2 статті 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Пролів» при придбання ТМЦ у постачальника ПП «Спецстанкострой»,

-статей 185, 198 Податкового кодексу України, пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого завищено суму податкового кредиту на суму ПДВ 67768,00 грн., у тому числі за лютий 2011 рік - 22664,00 грн., за квітень 2011 року - 45104,00 грн.;

-пункту 138.2, 139.1.9. Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств в сумі 80200,00 грн., у тому числі за 1 квартал 2011 року - 28330,00 грн., за 2 квартал 2011 року - 51870,00 грн.

По результатам акту перевірки винесені наступні податкові повідомлення-рішення:

-від 25.09.2012 №0001382201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 80201,00 грн., у тому числі 80200,00 грн. основного платежу, 1,00 грн. за штрафними санкціями;

Від 25.09.2012 №0001392201 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 67769,00 грн., у тому числі за основним платежем - 67768,00 грн., за штрафними санкціями - 1,00 грн.

Не погодившись з даними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем було оскаржено у судовому порядку до Окружного адміністративного суду АР Крим.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Порядок оподаткування податком на податок на прибуток підприємств з 01.01.2011 визначений розділом III Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Пунктами 138.1, 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.8 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

З 01.01.2011 Порядок оподаткування податком на додану вартість визначений розділом V Податкового кодексу України (далі -ПК України).

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (підпункт 14.1.181 пункт 14.1 стаття 14 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 стаття 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункт 198.6 стаття 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Як зазначено в акті перевірки від 10.09.2012 на підставі постанови від 05.08.2011 №1-301/11 Самарського районного суду м. Дніпропетровськ встановлено, ТОВ «Пролів» декларувало у податковій звітності господарські операції щодо придбання товарі (робіт, послуг) у підприємства, яке виключає наявність фінансово-господарських відносин та відображало у бухгалтерському та податковому обліку придбання товарів (робіт, послуг) у постачальників, які фактично не відбувалися. В результаті чого зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону. У продавця ПП «Спецстанкострой» зменшені податкові зобов'язання на підставі постанови Самарського районного суду від 05.08.2011 у зв'язку із здійсненням «нікчемних» правочинів (ПК-ПЗ «Податкова яма»).

Судом встановлено, що 05.08.2011 Самарським районним судом м.Дніпропетровськ прийнята постанова по кримінальній справі №1-301/11 зі звинувачування ОСОБА_4 за вчинення злочину передбаченого статтями ч.2 ст.205, ч.3 ст.28 ч.2 ст.205, ч.3 ст.28 ч.1 ст.364, ч.3 ст.28 ч.1 ст. 366 КК України, відповідно до якої суд застосував до звинувачуваного пункт «в» статті 1 Закону України «Про амністію» та звільнив його від кримінальної відповідальності.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Водночас частиною четвертою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Наведеними нормами Кодексу адміністративного судочинства України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Диспозиція правової норми частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, на відміну від норми частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.

Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.

Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Крім того, обов'язковість преюдиційних обставин, передбачена частиною четвертою статті 72 КАС України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми поширюється лише на обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відповідно обставини, установлені в інших процесуальних актах у кримінальних справах чи справах про адміністративні проступки (наприклад, у постанові про закриття кримінальної справи), не можуть розглядатися як обов'язкові відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як встановлено у постанові від 05.08.2011 в листопаді 2009г. ОСОБА_5 дав вказівку ОСОБА_6 виступити засновником і директором створюваного суб'єкта підприємницької діяльності, організаційно-правова форма якого і назва має бути приватне підприємство «Спецстанкострой». ОСОБА_6, виконуючи обов'язки члена організованої групи осіб, діючи по вказівці ОСОБА_5, 23.11.2009 склав і підписав рішення власника №1 про створення ПП «Спецстанкострой» і 24.11.2009 здійснив підписання і нотаріальне посвідчення Статуту підприємства, після чого надав дані і інші необхідні документи в Управління по питаннях державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців Дніпропетровського міського виконавського комітету, за адресою: м. Дніпропетровськ. пр.ім. Газети «Правда», 42. 24.11.2009 на підставі наданих в Управління по питаннях державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців Дніпропетровського міського виконавчого комітету, за адресою: м. Дніпропетровськ, пр.ім.Газети «Правда», 42 документів проведена державна реєстрація юридичної особи ПП «Спецстанкострой» і привласнений код ЕГРПОУ 36841879. Надалі ОСОБА_6, як засновник і директор ПП «Спецстанкострой», виконуючи відведену йому роль в скоєнні злочину у складі організованої групи, відкрив підприємству поточні банківські рахунки, здійснив дії з постановки підприємства на облік в державній податковій інспекції і інших органах.

У період з 24.11.2009 по 01.03.2011, коли незаконна діяльність організованої групи присічена правоохоронними органами, організована група під керівництвом ОСОБА_5 у складі членів групи, зокрема ОСОБА_6, маючи в розпорядженні статутні, реєстраційні документи, друк, поточні банківські рахунки СПД, використовувала підприємство ПП «Спецстанкострой» для здійснення незаконної діяльності по переказу грошових коштів з безготівкової в готівкову форму. Таким чином, ОСОБА_5, діючи повторно, спільно з членами організованої групи зокрема ОСОБА_6, наміром яких також охоплювалося створення підприємства, зробив фіктивне підприємство у складі організованої групи осіб, а саме створення суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) ПП «Спецстанкострой» с метою використання підприємства для прикриття незаконної діяльності.

Таким чином у судовому рішенні від 05.08.2011 не зазначено, що ПП «Спецстанкострой» будь-якою господарською діяльністю не займалося, за юридичною адресою не знаходилось, а печатка та документи використовувались для незаконного оформлення безтоварних операцій та складання фіктивних документів по операціях з ТОВ «Пролів».

Згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином об'єктом доказування по даній справі є обставини встановлення позивачем досягнення фінансово-господарського результату, в іншому випадку визначення податкового зобов'язання можна визнати обґрунтованим, незважаючи на наявність у платника податку - позивача у справі, доказів сплати продавцю ПДВ у вартості товару та належно оформлених податкових накладних.

Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 27.03.2012 № 21-737во10, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

відсутність первинних документів обліку.

Таким чином, докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, котрі беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Рішенням Керченської міської ради від 20.12.2010 зареєстроване ТОВ «Пролів» за №1141102000001846. 21.12.2010 ТОВ «Пролів» в'язко на податковий облік У ДПІ у м.Керчі, та 06.01.2011 зареєстроване платником податку на додану вартість.

У період 1 кварталу 2011 року платником податків здійснювалася діяльність з виробництва рибних продуктів (15.20.0). В цій період Товариство з обмеженою відповідальністю "Пролів" мало господарським стосунки з ПП "Спецстанкострой».

Як зазначено у статті 179 Господарського кодексу України господарсько-договірни зобов'язання виникають між суб'єктами господарювання на підставі господарських договорів. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (стаття 180 ГК України).

Судом встановлено, що 04.01.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Пролів" (покупець) та ПП "Спецстанкострой" (продавець) був укладений договір постачання №15/1/11 275 відповідно до якого, покупцю поставляється товар на умовах само вивозу зі складу постачальника згідно заявок на конкретну партію товарів згідно асортименту, цінам, вказаним у прас-листах, за плату.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином суд робить висновок, що зміст укладеного позивачем договору відповідає обов'язковим вимог до договору постачання, передбаченим законодавством.

На виконання умов договору 27.01.2011 ТОВ «Пролів» було придбано кільку с/м у кількості 19998,00 кг за ціною 6,80 грн. на загальну суму 135986,40 грн. у тому числі ПДВ 22664,00 грн. Придбання оформлено видатковою накладною від 27.01.2011 №38, податковою накладною від 27.01.2011 №38. Оплата проведена безготівковим шляхом 11.02.2011 у сумі придбання.

Факт перевезення товару підтверджується товарно-транспортною накладною від 27.01.2011 №14, відповідно до якої продукція «кілька свіжо морожена» у кількості 19998,00 кг за ціною 6,80 грн. перевезена з м. Дніпропетровськ до м. Керч автомобілем «Сканія» з причепом, що належить СПД ОСОБА_7

У подальшому придбаний товар був облікований позивачем по рахунку 6311. Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджено наказом Мінфіну України від 30.11.1999 №291, ведеться облік розрахунків з вітчизняними постачальниками та підрядниками за одержані товарно-матеріальні цінності, виконанні роботи і надані послуги.

28.01.2011 товар був проданий ТОВ «Долгос-Серві» згідно витратної накладної від 28.01.2011 №ПР-0000066 у кількості 19998,00 грн. за загальною вартістю 135987,20 грн. у тому числі ПДВ 22664,53 грн.

01.02.2011 позивачем було придбано у ПП «Спецстанкострой» 19998,00 кг кільки с/м за ціною 6,80 грн. за кг на загальну суму 135986,40 грн. у тому числі ПДВ 22664,40 грн. Оплата проведена безготівковим шляхом 25.02.2011 у сумі 16430,00 грн., у сумі 100000,00 грн., у сумі 33660,00 грн. Перевезення відбувалося транспортом СПД ОСОБА_7 на підставі товарно-транспортної накладної від 01.02.2011 автомобілем «Сканія» з причепом. 02.02.2011 товар був проданий ТОВ «Долгос-Сервіс» згідно витратної накладної від 02.02.2011 №ПР-0000160 за ціною 5,75 грн. без ПДВ на загальну суму 137986,20 грн., у тому числі ПДВ 22997,70 грн.

04.02.2011 ТОВ «Пролів» придбало у ПП «Спецстанкострой» кільку с/м у кількості 19800,00 кг на загальну суму 134640,00 грн., у тому числі ПДВ 22440,00 грн., яка була перевезена автомобілем «Сканія» з причепом СПД ОСОБА_7 04.02.2011, оплачений безготівковим шляхом 24.03.2011 у сумі 40626,40 грн., 06.05.2011 у сумі 40000,00 грн., 10.05.2011 у сумі 40000,00 грн., а у подальшому 05.02.2011 продана ТОВ «Долгос-Сервіс» за витратною накладної №ПР-00000164 за ціною 5,75 грн. без ПДВ на загальну вартість 136620,00 грн., у тому числі ПДВ 22770,00 грн.

Оплата за проданий товар від ТОВ «Долгос-Сервіс» була проведена авансом 26.01.2011 у сумі 4000000,00 грн. безготівковим шляхом, про що позивачем 26.01.2011 та 28.01.2011 були податкові накладні №82, №50.

Таким чином за матеріалами справи встановлений продаж товару у об'ємі, що підтверджений первинними документами, складеними у момент проведення господарських операцій. Перевезення швидкопсувного товару відбулося за допомогою транспортного засобу «Сканія», що є рефрежіратором, тобто ізотермічним сідельним тягачем, з вантажопідйомністю 7,5 т. Наступний продаж відбувався за ціною, що є вищою ніж ціна придбання товару.

Суд вважає, що вказані податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), підтверджують факт поставки товар, а тому висновок податкового органу необґрунтованим.

Податковий орган вважає, що показники податкової звітності сформовані за документами, що не відповідають вимогам до первинних документів фінансової звітності та бухгалтерського обліку, оскільки визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Суд зазначає, що згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне . відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; право чини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до частини 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Угоди, які укладені між позивачем та контрагентом не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

Частино 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки товар був поставлений, оплата проведена, договір виконано сторонами в повному обсязі.

Посилання ДПІ у м. Керч в акті перевірки на частини 1, 5 статті 203, частини 1, 2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і стаття 20 ПК України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а податкові повідомлення-рішення від 25.09.2012 №001382201, №0001392201 є протиправним та підлягає скасуванню.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Під час судового засідання, яке відбулось 07.02.2013 були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України постанову складено 13.02.2013.

Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Скасувати податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби від 29.09.2012 №0001382201 та №0001392201.

3.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролів" судовий збір у розмірі 1479,70 грн. з Державного бюджету АР Крим шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Т.С. Ольшанська