Ухвала

від 26.09.2013 по справі 2а-14008/12/0170/13

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-14008/12/0170/13

26.09.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Дудкіної Т.М. ,

Омельченка В. А.

секретар судового засідання Самбурська Т.В.

за участю сторін:

представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролів"- Ольховський Роман Вікторович, довіреність № 7/589 від 10.06.13

представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролів"- Захарова Людмила Іванівна, довіреність № 7/588 від 10.06.13

представник відповідача - Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим - не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Ольшанська Т.С. ) від 07.02.13 по справі № 2а-14008/12/0170/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролів" (вул. Кірова, буд. 41, м. Керч, Автономна Республіка Крим, 98300)

до Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. С. Борзенко, буд. 40, м. Керч, Автономна Республіка Крим, 98300)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.09.2012 №0001382201 та №0001392201,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 07 лютого 2013 року у справі № 2а-14008/12/0170/13 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Пролів» до Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Керчі АР Крим ДПС від 29.09.2012 року № 0001382201 та № 0001392201. Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 07 лютого 2013 року та у задоволенні адміністративного позову позивачу відмовити.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права. Заявник апеляційної скарги посилається на постанову Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05.08.2011 року по справі № 1-301/11, вважає правочини між позивачем та ПП «Спецстанкострой» нікчемними у зв'язку із фіктивністю ПП «Спецстанкострой», посилається на відсутність у позивача під час здійснення перевірки транспортних заявок на перевезення вантажу, відсутність у позивача товарно-транспортних накладних та ветеринарних свідоцтв на товар. Крім того, відповідач вважає, що під час розподілу судових витрат по справі суд першої інстанції порушив вимоги статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні суд за письмовим клопотанням Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим здійснив заміну відповідача по справі, а саме: Державну податкову інспекцію у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби на її правонаступника - Керченську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів в АР Крим.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився. Від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутністю його представника.

Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Представники позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечували, вважав, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та ухвалено на підставі повного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи. Представники позивача просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення суду першої інстанції без змін. У письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач висловив свою правову позицію щодо незгоди з апеляційною скаргою.

Колегія суддів, заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом АР Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 80200,00 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 25.09.2012 року № 0001382201 та у зв'язку із збільшенням суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 67768,00 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 25.09.2012 року № 0001392201.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі висновків акту від 10.09.2012 року № 785/22-02/37466258 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Пролів» (код за ЄДРПОУ 37466258) з питання достовірності визначення показників податкової звітності по взаємовідносинам з ТОВ «Монблан 09» (код ЄДРПОУ 36365859) за лютий 2012 р., з ПП «Спецстанкострой» (код ЄДРПОУ 36841879) за січень 2011р., лютий 2011р.» та на підставі відповіді на заперечення від 20.09.2012 року № 12904/10/22-2.

Згідно висновків акту перевірки позивачем було завищено валові витрати та податковий кредит з ПДВ на суму 67768,00 грн. у т.ч. за лютий 2011 року на суму 22664 грн., за квітень 2011 року на суму 45104 грн. при придбанні ТМЦ у постачальника - ПП «Спецстанкострой», що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ на суму 67768,00 грн. та заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств на суму 80200,00 грн., у т.ч. за 1 квартал 2011 року на суму 28330,00 грн., за 2 квартал 2011 року на суму 51870,00 грн.

Судова колегія зазначає, що встановлюючи завищення валових витрат та податкового кредиту за 2 квартал 2011 року та квітень 2011 року відповідно, податкова інспекція вийшла за межі періоду, що підлягав перевірці, оскільки за фінансово-господарськими правовідносинами із ПП «Спецстанкострой» підлягало перевірці податковий період - січень -лютий 2011 року.

Донарахування податкових зобов'язань здійснено податковою інспекцією за фінансово-господарськими правовідносинами позивача із ПП «Спецстанкострой».

При таких обставинах справи судова колегія не може вважати правомірним збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ за квітень 2011 року у сумі 45104 грн. та збільшення податкових зобов'язань з податку на прибуток за 2 квартал 2011 року на суму 51870,00 грн.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Що стосується висновків відповідача про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за 1 квартал 2011 року та лютий 2011 року по фінансово-господарським взаємовідносинам із ПП «Спецстанкострой», судова колегія зазначає наступне.

У акті перевірки податкова інспекція посилається на постанову Самарського районного суду м. Дніпропетровська по справі № 1-301/11 від 05.08.2011 року, що була прийнята відносно ОСОБА_4 - засновника ПП «Спецстанкострой», обвинуваченого по ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст.28, ч.2 ст. 205, ч.3 ст. 28, ч. 1 ст.364, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України. Вказаною постановою провадження по кримінальній справі відносно ОСОБА_4 було припинено на підставі Закону України «Про амністію».

Постановою суду було встановлено, що ОСОБА_4 керувал діями членів організованої групи, умисно здійснив утворення низки суб'єктів підприємницької діяльності , зокрема ПП «Спецстанкострой» з метою здійснення та прикриття незаконної діяльності по переведенню грошових коштів з безготівкової у готівкову форму та незаконному формуванні податкового кредиту з ПДВ.

Відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська по справі № 1-301/11 від 05.08. 2011 року не було встановлено будь-яких обставин щодо злочинної діяльності посадових осіб ТОВ «Пролів» під час фінансово-господарських взаємовідносин із ПП «Спецстанкострой», не встановлені також обставини щодо нікчемності правочинів між позивачем та ПП «Спецстранкострой».

Судова колегія відмічає, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії"№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

Таким чином, на прикладі справ «Булвес АД проти Болгарії» та «Бізнес Сепорт Сентр проти Болгарії» ЄСПЛ було фактично впроваджено та закріплено на практиці принцип індивідуалізації юридичної відповідальності суб'єкта податкових правовідносин, який полягає в тому, що платник податків може зазнавати негативних наслідків у податкових правовідносинах з державою тільки у випадку порушення саме цим платником податків вимог національного податкового законодавства. Порушення податкового законодавства контрагентами платника податків мають призводити до негативних податкових наслідків саме для таких контрагентів, які безпосередньо порушують національне податкове законодавство.

Законодавство України передбачає фундаментальну основу для безпосереднього застосування адміністративними судами України Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, в тому числі й численних рішень ЄСПЛ, прийнятими за результатами розгляду заяв щодо порушення Конвенції у податкових правовідносинах між особою (платником податків) та державою.

Статтею 17 (Застосування судами Конвенції та практики Суду) Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України безпосередньо передбачено обов'язок адміністративного суду застосовувати судову практику Європейського суду з прав людини.

При таких обставинах справи у суду немає правових підстав до висновку про нікчемність правочину між позивачем та ПП «Спецстанкострой» з підстав прийняття Самарським районним судом м. Дніпропетровська постанови по справі № 1-301/11 від 05.08. 2011 року, тому суд повинен встановити чи мали реальне здійснення фінансово-господарські операції між позивачем та ПП «Спецстранкострой».

Суд першої інстанції ретельно дослідив вказане питання та встановив наступне.

04.01.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Пролів" (покупець) та ПП "Спецстанкострой" (продавець) був укладений договір постачання №15/1/11 275 відповідно до якого, покупцю поставляється товар на умовах само вивозу зі складу постачальника згідно заявок на конкретну партію товарів згідно асортименту, цінам, вказаним у прас-листах, за плату.

На виконання умов договору 27.01.2011 ТОВ «Пролів» було придбано кільку с/м у кількості 19998,00 кг за ціною 6,80 грн. на загальну суму 135986,40 грн. у тому числі ПДВ 22664,00 грн. Придбання оформлено видатковою накладною від 27.01.2011 №38, податковою накладною від 27.01.2011 №38. Оплата проведена безготівковим шляхом 11.02.2011 у сумі придбання.

Факт перевезення товару підтверджується товарно-транспортною накладною від 27.01.2011 №14, відповідно до якої продукція «кілька свіжо морожена» у кількості 19998,00 кг за ціною 6,80 грн. перевезена з м. Дніпропетровськ до м. Керч автомобілем «Сканія» з причепом, що належить СПД ОСОБА_6

У подальшому придбаний товар був облікований позивачем по рахунку 6311. Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджено наказом Мінфіну України від 30.11.1999 №291, ведеться облік розрахунків з вітчизняними постачальниками та підрядниками за одержані товарно-матеріальні цінності, виконанні роботи і надані послуги.

28.01.2011 товар був проданий ТОВ «Долгос-Серві» згідно витратної накладної від 28.01.2011 №ПР-0000066 у кількості 19998,00 грн. за загальною вартістю 135987,20 грн. у тому числі ПДВ 22664,53 грн.

01.02.2011 позивачем було придбано у ПП «Спецстанкострой» 19998,00 кг кільки с/м за ціною 6,80 грн. за кг на загальну суму 135986,40 грн. у тому числі ПДВ 22664,40 грн. Оплата проведена безготівковим шляхом 25.02.2011 у сумі 16430,00 грн., у сумі 100000,00 грн., у сумі 33660,00 грн. Перевезення відбувалося транспортом СПД ОСОБА_6 на підставі товарно-транспортної накладної від 01.02.2011 автомобілем «Сканія» з причепом. 02.02.2011 товар був проданий ТОВ «Долгос-Сервіс» згідно витратної накладної від 02.02.2011 №ПР-0000160 за ціною 5,75 грн. без ПДВ на загальну суму 137986,20 грн., у тому числі ПДВ 22997,70 грн.

04.02.2011 ТОВ «Пролів» придбало у ПП «Спецстанкострой» кільку с/м у кількості 19800,00 кг на загальну суму 134640,00 грн., у тому числі ПДВ 22440,00 грн., яка була перевезена автомобілем «Сканія» з причепом СПД ОСОБА_6 04.02.2011, оплачений безготівковим шляхом 24.03.2011 у сумі 40626,40 грн., 06.05.2011 у сумі 40000,00 грн., 10.05.2011 у сумі 40000,00 грн., а у подальшому 05.02.2011 продана ТОВ «Долгос-Сервіс» за витратною накладної №ПР-00000164 за ціною 5,75 грн. без ПДВ на загальну вартість 136620,00 грн., у тому числі ПДВ 22770,00 грн.

У зв'язку з тим, що у ТОВ «Пролів» не існує власного вантажного транспорту, то ТОВ «Пролів» уклало з ФОП ОСОБА_6 договір № 47 перевезення вантажу від 01.01.2011 р., який здійснює перевезення вантажів згідно з письмовими Заявками Замовника. ТОВ «Пролів» звернулось до останнього з транспортними заявками: № 13/1-01 від 26.01.2011 р., № П02/1-02 від 31.01.2011 р., П07/1-02 від 03.02.2011 р. про перевезення вантажів ПП «Спецстанкострой» з м. Дніпропетровська до м. Керч. Факт поставки товару по договору поставки № 15/1/11 від 04 січня 2011 р. підтверджується товарно - транспортними накладними: № 14 від 27.01.2011р., № 32 від 01.02.2011 р., № 36 від 04.02.2011 р., де містяться всі необхідні реквізити передбачені чинним законодавством щодо ТТН.

Оплата за проданий товар від ТОВ «Долгос-Сервіс» була проведена авансом 26.01.2011 у сумі 4000000,00 грн. безготівковим шляхом, про що позивачем 26.01.2011 та 28.01.2011 були податкові накладні №82, №50.

Під час апеляційного провадження судом було досліджено у судовому засіданні Журнал вхідного контролю сировини за спеціальною формою К-1(а), який прошнурований та пронумерований та встановлено відображення у ньому отримання сировини (риби) від ПП «Спецстанкострой».

Посилання податкової інспекції на ненадання позивачем під час проведення перевірки ветеринарних свідоцтв на сировину не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки судовій колегії у судовому засіданні був наданий Акт на списання використаних бланків суворої звітності від 25.08.2011 року, згідно якого ветеринарні свідоцтва від 04.02.2011 року Серії Я-32 № 029360, від 27.01.2011 року Серії ДГ-04 № 398163, від 01.02.2011 року Серії ДГ-04 № 398146 , що були надані постачальником - ПП «Спецстанкострой» на кільку балтійську с/м у кількості 19800 кг. (номер партії 40), у кількості 19998 кг. (номер партії 29), у кількості 19998 кг. (номер партії 34) відповідно - були списані.

При таких обставинах справи на час здійснення відповідачем перевірки у вересні 2012 року ветеринарні свідоцтва вже були списані.

Відповідно до п. 6.2 Порядку видачі ветеринарних документів, затвердженого наказом Державного комітету ветеринарної медицини України від 13.04.2009 року № 85 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.06.2009 року за № 519/16535 із змінами та доповненнями, ветеринарні свідоцтва, видані суб'єктам господарської діяльності, громадянам, зберігаються протягом періоду реалізації харчових продуктів.

Згідно Технічних умов (ДСТУ 4868:2007), які затверджені Держспоживстандартом України (п. 10.3), встановлений шестимісячний строк зберігання морської риби.

Таким чином, матеріалами справи у повному обсязі підтверджується не тільки реальне отримання позивачем від ПП «Спецстанкострой» сировини - кільки балтійської с/м, та також підтверджується факт використання позивачем отриманої сировини у власній господарській діяльності.

Позивач пояснив факт отримання товару не працівниками ТОВ «Пролів» тим, що позивач був зареєстрований тільки 20.12.2010 року. Згідно договору оренди № 377 від 06.01.2011 року з ТОВ «Південна мануфактура «Пролів»», останнє надало позивачу у оренду комплекс виробничих будівель та споруд для здійснення ТОВ «Пролів» своєї виробничої діяльності, але на момент поставки рибної сировини у січні 2011 року позивачу ще не був наданий номер для маркування продукції власного виробництва, у зв'язку з чим генеральним директором ТОВ «Пролів» було надано робітнику ТОВ «Південна мануфактура «Пролів» ОСОБА_7 довіреність на отримання на адресу ТОВ «Пролів» вантажів на строк до 30.06.2011 року.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу

Згідно пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно до підпункту 139.1.1. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат, зокрема: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Податкова інспекція під час здійснення перевірки позивача не досліджувала питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманої від ПП «Спецстанкострой» сировини.

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені між позивачем та його контрагентом, спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується матеріалами справи.

Що стосується доводів апеляційної скарги про невідповідність судового рішення суду першої інстанції положенням статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України в частині прийняття рішення про стягнення судового збору на користь позивача шляхом його безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим ДПС, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до п.п. 3 п. 9 розділу УІ Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюється органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами судові витрати із Державного бюджету України у разі ухвалення судового рішення на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягають стягненню шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Аналогічну думку висловив Вищий адміністративний суд України у листі від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11.

При таких обставинах справи судова колегія не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07.02.13 по справі № 2а-14008/12/0170/13 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 01 жовтня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис Т.М. Дудкіна

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська