Рішення

від 13.02.2013 по справі 5008/1186/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.02.2013 Справа № 5008/1186/2012

За позовом державного територіально-галузевого об"єднання "Львівська залізниця", м. Львів

до відповідача Рахівської районної державної адміністрації, м. Рахів

до відповідача приватного підприємства "Мета-плюс", с. Богдан Рахівського району

про: визнання недійсними розпорядження Рахівської РДА №294 від 28.08.03, договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акту від 26.04.05, визнання недійсними розпорядження Рахівської РДА № 468 від 27.10.08, договору оренди земельної ділянки №1/01-27 від 13.01.09, звільнення земельної ділянки

Головуючий суддя - Івашкович І.В.

представники:

від позивача - Левчук І.М., довіреність №ню-21 від 01.01.13

від відповідача 1 - Бендик Л.В., начальник юридичного відділу апарату Рахівської РДА, довіреність №01-13/5 від 03.01.13

від відповідача 2 - Шорбан В.В., директор, Шорбан П.С., довіреність №4 від 12.02.13

У судовому засіданні 05.02.13 за участі представників сторін: від позивача - Левчук І.М., довіреність №ню-21 від 01.01.13; від відповідача 1 - Бендик Л.В., начальник юридичного відділу апарату Рахівської РДА, довіреність №01-13/5 від 03.01.13; від відповідача 2 - Шорбан В.В., директор, Шорбан П.С., довіреність №4 від 12.02.13, оголошувалася перерва до 13.02.13 11:00 год.

СУТЬ СПОРУ : Державне територіально-галузеве об"єднання "Львівська залізниця", м.Львів звернулось з позовом до відповідача 1 Рахівської районної державної адміністрації, м.Рахів, до відповідача 2 приватного підприємсства "Мета-плюс", с.Богдан Рахівського району про визнання недійсними розпорядження Рахівської РДА №294 від 28.08.03, договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04.03.2005 р. №491 та державного акту від 26.04.05, визнання недійсними розпорядження Рахівської РДА № 468 від 27.10.08, договору оренди земельної ділянки №1/01-27 від 13.01.09, звільнення земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ті обставини, що розпорядження Рахівської РДА №294 від 28.08.03 „Про викуп у власність земельних ділянок" та розпорядження Рахівської РДА № 468 від 27.10.08 "Про затвердження проекту землеустрою, втрат сільськогосподарського виробництва та передачу земельної ділянки в оренду за межами населеного пункту" прийнято з порушенням вимог ст.ст. 68, 84, 149 Земельного кодексу України та ст. ст. 6, 23 Закону України „Про залізничний транспорт".

Вважає, що при прийнятті розпорядження Рахівської РДА №294 від 28.08.03 та укладенні між Рахівською РДА та приватним підприємством "Мета -плюс" договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 04.03.2005 р. №491 (площею 0,15 га), а також розпорядження Рахівської РДА № 468 від 27.10.08 та договору оренди земельної ділянки №1/01-27 від 13.01.09 (площею 0,0649 га), Рахівською районною державною адміністрацією не було враховано, що зазначені земельні ділянки перетинаються (накладаються) частково з смугою відведення земель залізничного транспорту (з прив"язкою до колії від 149 км пк3 з правої сторони за ходом кілометра на перегоні Рахів-Держкордон). Смуга відведення залізниці в даному місці згідно "Плану смуги відведення земель Львівської залізниці Рахівського району" становить 30 м від осі колії, а наближення земельних ділянок відповідача ПП "Мета-плюс" становить від 15,6 м. до 18 м. від осі колії. Разом з тим, згідно довідки Держкомзему про земельні смуги відведення залізниці по с.Ділове (за межами населеного пункту) обліковується за дирекцією 7,9 га, що відповідає смузі відведення залізниці.

З огляду на те, що відповідно до законодавства, яке діяло на час облаштування залізничного полотна та смуги відведення, а саме "Инструкции о нормах и порядке отвода земель для железных дорог и использовании полосы отвода" (затв. Міністерством шляхів сполучення СРСР 30.01.1963), "Положения о землях предоставленных транспорту" (затв. пост. СНК СССР 07.02.1933), "Об упорядочении отвода земель для железных дорог.." (затв. пост. Ради Міністрів СРСР 27.01.1962р. №83), інших нормативних актів та будівельних норм, вважає, що вимог щодо обов'язкового виготовлення та отримання державного акту не передбачалося. Оформлення прав органів шляхів сполучення на землі, що закріплювалися за ними, проводилося лише шляхом відведення за схемою згідно вказаних нормативних актів.

Стверджує, що при подальшій зміні законодавства та введенні інституту державних актів вимоги щодо їх оформлення поширювалися лише на нові земельні ділянки при їх відведенні та не вимагалося їх оформлення на земельні ділянки, які вже знаходилися у користуванні.

Зазначає, що залізницею як землекористувачем сплачується земельний податок за земельну ділянку, що підтверджується довідкою, податковою декларацією та обліковується площа в формі 6-зем саме на підставі плану смуги відведення.

Наголошує, що всупереч вищезазначеному частина земельних ділянок смуги відведення залізниці була передана у власність чи оренду відповідачу 2, де останнім веде підприємницьку діяльність у безпосередній близькості до залізничного полотна. Вилучення земельної ділянки у залізниці у встановленому порядку не проводилось.

Посилаючись на п. п. 5, 6 постанови Верховної Ради України №562 від 18.12.1990р. "Про порядок введення в дію Земельного кодексу України", рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005р. у справі №5-рп/2005, стверджує про те, що залізниця не втратила право землекористування на земельні ділянки, які їй було виділено при будівництві та облаштуванні залізничного полотна, оформлення права постійного користування відповідно до норм Земельного кодексу України на землі, які фактично перебувають у користуванні залізниці, не є обмеженим у часі.

З огляду на положення ст. 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", ч.3 ст. 152. ч.1 ст. 155 Земельного кодексу України, ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України обгрунтовує право на звернення до суду з вимогами про визнання недійсними оспорюваних розпоряджень Рахівської РДА, укладених на їх підставі договорів та виданого державного акту на право власності на земельну ділянку ПП "Мета-Плюс".

Додатковими поясненнями від 11.01.13 №12-ю з посиланням на ст. 152 Земельного кодексу України, ст. 393 Цивільного кодексу України обгрунтовує право на звернення із вимогою про звільнення земельної ділянки, спрямованою на відновлення її до стану, що існував до порушення прав залізниці на землекористування.

Заявою від 11.02.13 №72-ю наводить обгрунтування своїх заперечень проти доводів відповідачів. До заяви додано копію плану смуги відведення та ситуаційної схеми накладки земельних ділянок, яка виготовлена на замовлення позивача підрядною організацією ПП "Нові технології".

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Посилається на підтвердження позовних вимог доданими до матеріалів справи документальними доказами

Представники відповідачів Рахівська РДА та ПП "Мета-плюс" проти позовних вимог заперечили з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву, просять відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідач 1 Рахівська РДА згідно з письмовим відзивом на позов стверджує про те, що розпорядження Рахівської РДА №294 від 28.08.03 "Про викуп у власність земельних ділянок" прийняте на виконання Указу Президента України від 12.07.95 р. №608/95 "Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності" та в повній відповідності до вимог закону та підзаконних нормативно-правових актів.

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 25.04.05 ПП "Мета-плюс" є власником земельної ділянки площею 0,15 га в с.Ділове ур. Бутин, земельна ділянка закріплена межовими знаками. Разом з тим, не доведено, яким чином закріплені на місцевості землі залізниці, такі не винесені в натуру, у позивача відсутній державний акт на землю, а доданий позивачем "План смуги відведення..." від 1975 р. та 1952 р. викликає сумнів на предмет його дійсності на теперішній час.

Стверджує, що чинним на той час Земельним кодексом УРСР від 1970р. у ст. 20, а також відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік передбачалось оформлення державного акту на право користування землею, який мав видаватись після відводу земельних ділянок в натурі. Чинним Земельним кодексом України відповідно до ст. 125 передбачено виникнення права власності, права постійного користування та права оренди земельної ділянки з моменту державної реєстрації цих прав, а ст. 126 цього кодексу містить чіткий перелік документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Наголошує, що оскільки державного акту на право користування землею чи державного акту на право постійного користування по смузі відведення Залізниці із прив"язкою до колії від 149 км пк 3 з правої сторони за ходом кілометра на перегоні Рахів-Держкордон Рахівського району не виготовлено, то позивач і не вступив у право користування спірною земельною ділянкою. Відповідно, розпорядження голови Рахівської РДА не порушують прав та інтересів залізниці, прийняті відповідно до чинного законодавства.

Вважає, що виходячи із визначеного згідно зі ст. ст. 140, 141, 143 Земельного кодексу України чіткого переліку підстав припинення та примусового припинення в судовому порядку прав на земельну ділянку, не передбачено припинення права власності шляхом скасування рішення органу державної влади, що відповідно до чинного законодавства розпоряджається земельними ділянками за межами населеного пункту. Наголошує, що судовий орган не може перебирати на себе функції органів державної виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, вирішення питань щодо надання земельних ділянок юридичним особам здійснюється лише на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Посилається на судову практику з вирішення аналогічних спорів щодо відмови залізницям у задоволенні аналогічних позовів.

Представником відповідача 1 підтримано позиції заперечень проти позову, викладені у письмовому відзиві. Подано також додаткові пояснення з наведенням мотивів заперечень.

Відповідач 2 згідно з письмовим відзивом на позов позовні вимоги заперечив в повному обсязі з аналогічних до наведених відповідачем 1 підстав.

Наголошено на наявності письмового погодження Львівської залізниці №347 від 31.07.1992р. на передачу земельної ділянки 1,3 га на 149 км.ПК-3 ст. Ділове, адресованого голові Рахівської РДА, для розвитку рекреаційної зони "Центр Європи". У 2000р. розроблено нові проекти розбудови цієї зони та ПП "Мета-Плюс" надано дозвіл на розбудову цієї території. При виготовленні геодезичної зйомки земельної ділянки гр. Шорбан В.В. надано відповідне погодження представником Львівської державної залізниці Гнатишак М.І.

Представники відповідача 2 заперечення проти позову підтримали.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, виходячи з правової оцінки встановлених дослідженими в ході судового розгляду доказами обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. ст. 1, 2 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються, зокрема, підприємства і організації за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, які вважають порушеними. При цьому позивач за правилами ст. ст. 4-3, 33 ГПК України зобов"язаний довести наявність суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, та факту порушення його права чи інтересу. Господарський суд при здійсненні провадження з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмову у позові.

Захист порушених прав та інтересів особи здійснюється із застосуванням передбачених законом належних способів захисту, здатних відновити порушене право позивача. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України. Зокрема, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Відповідно до ч.1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.2 ст. 16 ЦК України).

Ст. 152 Земельного кодексу України врегламентовано правові засади захисту прав на земельні ділянки та передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Із системного аналізу вищенаведених правових норм слідує, що при зверненні за захистом права землекористування позивач зобов"язаний довести набуття ним в установленому порядку прав на землю, які він вважає порушеними та на захист яких подано позов.

Згідно із ст. 125 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на день подання даного позову) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, вказані в ст. 126 ЗК України, зокрема, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, право постійного користування земельною ділянкою - державним актом на право постійного користування, а право оренди земельної ділянки - договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Таким чином, обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на відповідну земельну ділянку.

Дослідженими в ході судового розгляду доказами встановлено, що прийнятим відповідно до Указу Президента України від 12.07.1995р. №608/95 "Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності" розпорядженням голови Рахівської РДА №294 від 28.08.03 "Про викуп у власність земельних ділянок" передбачено затвердити вартість земельних ділянок відповідно до висновків експерта про вартість об"єкта оцінки та продати у власність громадянам-підприємцям земельні ділянки згідно з додатком. До додатку до розпорядження від 28.08.03 №294 включено, зокрема, юридичну особу ПП "Мета-Плюс", із зазначенням місця розташування земельної ділянки - с.Ділове ур. Бутин, площа - 0,15 га, цільове призначення земельної ділянки - розміщення торгово-готельного комплексу. На підставі вказаного розпорядження між Рахівською РДА, як Продавцем, та ПП "Мета-плюс", як Покупцем, укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 04.03.2005 р. (посвідчений нотаріально за реєстр. №491, зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 09.03.05 за №493215), за умовами якого ПП "Мета-Плюс" придбано у власність земельну ділянку площею 1500 кв.м згідно з планом земельної ділянки, в с.Ділове, урочище "Бутин", Рахівського району Закарпатської області. Право власності ПП "Мета-Плюс" на придбану на підставі розпорядження голови Рахівської РДА №294 від 28.08.03 та договору купівлі-продажу від 04.03.2005р. земельну ділянку посвідчено виданим йому Державним актом на право власності на земельну ділянку Серії ЗК №058597 від 26.04.05, зареєстрованим за №020507080006.

Розпорядженням голови Рахівської РДА № 468 від 27.10.08 "Про затвердження проекту землеустрою, втрат сільськогосподарського виробництва та передачу земельної ділянки в оренду за межами населеного пункту" затверджено проект землеустрою та передано ПП "Мета -плюс" в оренду строком на 49 років земельну ділянку загальною площею 0,0649 га довиділення до існуючої ділянки для комерційного користування (обслуговування торгово-готельного комплексу) на території земель Діловецької сільської ради, за межами населеного пункту, в урочищі "Бутин".

На підставі вказаного розпорядження між Рахівською РДА, як Орендодавцем, та ПП "Мета-Плюс", як Орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки №1/01-27 від 13.01.09 (кадастровий номер 2123682500:08:001:0007), за умовами якого відповідачу передано в оренду земельну ділянку загальною площею 649 кв.м. із земель несільськогосподарського призначення (додатком до договору є схема земельної ділянки наданої в оренду).

Позивач звернувся з даним позовом про визнання недійсними вищевказаних розпоряджень Рахівської РДА, укладених на їх підставі договорів та Державного акту про право власності на земельну ділянку, посилаючись на порушення при продажу відповідачу 2 ПП "Мета-Плюс" у власність та наданні йому в оренду земельних ділянок права ДП "Львівська залізниця" на користування земельною ділянкою, що знаходиться в межах смуги відведення земель залізничного транспорту з прив"язкою до колії від 149 км пк3 з правої сторони за ходом кілометра на перегоні Рахів-Держкордон, визначеної відповідним Планом смуги відведення земель Львівської залізниці (додано витяг Плану 1975 р.), оскільки земельні ділянки ПП "Мета-Плюс" частково накладаються із землями смуги відведення залізниці.

При цьому позивач у позовній заяві не зазначає чітко розмір та межі накладки земельної ділянки, право на яку вважає порушеним. До позовної заяви долучено засвідчену копію Акту обстеження земельної ділянки від 26.04.12, що містить висновок комісії у складі представників Івано-Франківської дистанції колії ДТГО "Львівська залізниця" про орієнтовну площу накладення земельних ділянок, що складає 0,039 га. В процесі судового розгляду позивачем згідно із заявою від 11.02.13 №762-ю долучено копію ситуаційної схеми накладки земельних ділянок на смугу відведення залізниці в адміністративних межах Діловецької сільської ради на перегоні Рахів-Держкордон з прив"язкою 148 км 285 м, яка складена за замовленням позивача підрядною організацією. Вказана схема містить дані про площу накладки 0,0487 га.

При аналізі доводів позивача щодо наявності порушеного права землекористування залізниці, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 68 Земельного кодексу України ( редакції, чинній на день звернення з позовом) до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонногоколійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв"язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Ст. 65 Земельного кодексу України (у чинній редакції) передбачено, що землями промисловості, транспорту , зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про залізничний транспорт", ст. 23 Закону України "Про транспорт" встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу таких земель віднесено землі, які є смугою відведення залізниці, із зазначенням їх переліку.

У відповідності до ч. 2 ст.4 Закону України "Про залізничний транспорт" визначення територіальних меж залізниць здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту.

Таким чином, згідно чинного на день звернення з позовом законодавства України передбачено обов"язкову наявність у підприємств та організацій залізничного транспорту державного акту на право постійного користування земельною ділянкою як підтвердження відповідного права землекористування.

Постановою Верховної ради України від 18.12.1990 "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" введено в дію з 15.03.1991р. Земельний кодекс Української РСР та визнано таким, що втратив чинність з 15.03.1991р. Земельний кодекс Української РСР 1970р. Згідно з ч. 5 вказаної Постанови передбачалось, що громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Земельного кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку права власності на землю чи землекористування. Разом з тим, раніше чинний Земельний кодекс УРСР 1970р. у ст. 16, якою регламентувалось надання земель у користування, містив положення про те, що надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відповідно до ст.20 Земельного кодексу Української РСР 1970р. право землекористування засвідчується державними актами на право користування землею, які видаються за встановленою формою після відводу земельної ділянки в натурі.

Позивач у підтвердження свого права на землю посилається на План смуги відведення дільниці Хриплин-Держкордон Львівської залізниці 1975 року, який за регламентацію норм чинного на той час Земельного кодексу УРСР 1970 р. не є документом, що посвідчує право землекористування.

Посилання позивача на обставини набуття ним права землекористування на земельні ділянки в межах вказаної ним смуги відведення у період раніше прийняття Земельного кодексу УРСР 1970 р. суд вважає необгрунтованими.

Так, до прийняття Основ земельного законодавства Союзу РСР та союзних республік (прийнято Законом СРСР від 13.12.1968р.) та Земельного кодексу УРСР 1970р. в СРСР не було єдиного нормативного документу, який би визначав порядок оформлення права користування земельними ділянками.

Підзаконні нормативні акти в сфері регулювання земель транспорту періоду до прийняття Основ земельного законодавства Союзу РСР та союзних республік 1968 р. та Земельного кодексу УРСР 1970р. (в т.ч. і ті, на які зроблено посилання позивачем у позовній заяві) передбачали порядок надання земельних ділянок у користування шляхом відведення відповідно до встановлених норм та технічної документації.

З прийняттям Основ земельного законодавства Союзу РСР та союзних республік 1968 р. та Земельного кодексу УРСР 1970р. документом, що посвідчує право користування на земельну ділянку є державний акт.

У позивача відсутній оформлений відповідно до раніше діючих нормативно встановлених вимог або згідно з законодавством України державний акт, який би посвідчував його право постійного користування на земельну ділянку, на захист якого подано даний позов. Надані позивачем витяги із проектно-технічної документації, зокрема, Плану смуги відведення дільниці Хриплин-Держкордон Львівської залізниці, не можуть вважатися правовстановчими документами, що посвідчують його право постійного користування земельною ділянкою. Зазначена документація є лише підтвердженням відводу відповідних земель (із зазначенням їх відповідних меж) для надання їх в користування відповідно до встановленого на той час правового механізму надання земельних ділянок.

Виходячи з вищевикладених обгрунтувань, суд констатує висновок про недоведеність позивачем наявності у нього суб"єктивного матеріального права (права постійного користування земельною ділянкою), на захист якого подано даний позов.

Окрім того, позивачем не подано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження конкретного розміру, меж, місця розташування (з прив"язкою до місцевості, суміжних землекористувачів) земельної ділянки, право постійного користування на яку вважає порушеним у зв"язку з накладкою земель відповідача ПП "Мета-Плюс".

За правилами ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона зобов"язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які посилається як на підстави вимог чи заперечень.

Позивачем не подано належних доказів на підтвердження його права постійного користування земельною ділянкою, не визначено конкретно та не підтверджено належним чином розмір, місцерозташування земельної ділянки, що є підставою для відмови у позові.

При аналізі та оцінці обставин справи в сукупності суд звертає увагу на відсутність встановлених в ході судового розгляду порушень вимог чинного законодавства при прийнятті оскаржуваних актів Рахівської РДА та укладених на їх підставі договорів.

Відповідно до ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених Земельним кодексом.

Відповідно до п.12 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Земельного кодексу України в редакції, яка діяла на час прийняття відповідачем 1 розпорядження №294 від 28.08.03 „Про викуп у власність земельних ділянок" та розпорядження № 468 від 27.10.08 "Про затвердження проекту землеустрою, втрат сільськогосподарського виробництва та передачу земельної ділянки в оренду за межами населеного пункту", до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 43 Закону України „Про місцеві державні адміністрації" підставою для скасування актів місцевих державних адміністрацій є їх суперечність Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України, іншим актам законодавства.

При прийнятті спірних розпоряджень Рахівська районна державна адміністрація діяла в межах наданих їй повноважень та у відповідності до діючого на той час законодавтсва, у зв"язку з чим підстави для визнання розпоряджень нечинними відсутні.

За таких обставин відсутні підстави для визнання недійсними укладених на підставі вказаних розпоряджень договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 04.03.2005 р. (посвідчений нотаріально за реєстр. №491, зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 09.03.05 за №493215) та договору оренди земельної ділянки №1/01-27 від 13.01.09 (кадастровий номер 2123682500:08:001:0007), а також виданого відповідачу 2 Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЗК №058597 від 26.04.05, зареєстрованого за №020507080006. Відповідно безпідставною є вимога про звільнення земельної ділянки.

В задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України за результатами вирішення спору судові витрати по оплаті судового збору слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 4-3, 33, 34, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати по оплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення може бути оскаржено в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст рішення підписано 15.02.13.

Суддя І.В.Івашкович