Постанова

від 12.02.2013 по справі 5011-7/12850-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2013 р. Справа№ 5011-7/12850-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Петренку В.А.,

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вента БГ» та Дочірнього підприємства «Кентавр ВТХ»

на рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2012р.

у справі №5011-7/12850-2012 (суддя Якименко М.М.)

за позовом Спільного українсько-болгарського товариства з обмеженою відповідальністю «ХМЕСІЛ лтд»

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Вента БГ»

2) Дочірнього підприємства «Кентавр ВТХ»

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Спільне українсько-болгарське товариство з обмеженою відповідальністю "ХМЕСІЛ лтд" (далі - позивач) звернулося в господарський суд м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента БГ" (далі - відповідач 1) та Дочірнього підприємства "Кентавр ВТХ" (далі - відповідач 2) про стягнення 2 072 199,48 грн.

27.11.2012р. представник позивача подав заяву, у якій, посилаючись на ст.22 ГПК України, з урахування сплати відповідачем основного боргу, просив стягнути з відповідачів солідарно суму основного боргу в розмірі 1 617 000 грн., пеню та 3% річних, та судовий збір, які зазначені в заяві про збільшення позовних вимог (т.2, а.с.160). Тобто, зазначеною заявою позивач фактично зменшив розмір позовних вимог.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.11.2012р. у справі

№ 5011-7/12850-2012 позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача 1 617 700 грн. основного боргу, 26 575, 52 грн. - 3% річних, 52 661,51 грн. - судового збору. Також стягнуто з відповідача 2 на користь позивача 132 932,67 грн. пені та судові витрати у сумі 2 658,65 зі сплати судового збору.

Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги закону, дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення солідарно з відповідачів основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню. На підставі умов договору та ст.ст. 546, 549, 625 ЦК України та ст. 231,232 ГК України, суд погодився з розрахунком пені та 3 % річних та визнав вимоги про їх стягнення обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач 1 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2012р. у справі № 5011-7/12850-2012 скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач 1 посилається на те, що рішення суду прийнято з чисельними порушеннями. Зокрема, відповідач 1 зазначає, що при його винесенні неправильно застосовано норми матеріального права, внаслідок чого рішення є необґрунтованим у частині задоволення позовних вимог до відповідачів. На думку відповідача 1, рішення прийнято за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.

11.02.2013р. представником відповідача 1 подано пояснення до апеляційної скарги, відповідно до яких, відповідач 1 зазначає про повне погашення усієї суми заборгованості перед позивачем. У зв'язку з цим, відповідач 1 просить суд змінити частково рішення господарського суду м. Києва від 27.11.2012р. у частині солідарного стягнення з відповідача 1 та відповідача 2, та прийняти нове рішення у цій частині, яким стягнути з відповідача 1 та відповідача 2 солідарно 26 575 грн. - 3% річних та 52 065,50 грн. судового збору.

Відповідач 2 також не погодився з прийнятим рішенням та подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2012р. у справі № 5011-7/12850-2012 скасувати в частині стягнення з відповідача 2 пені у сумі 132 932,65 грн. та прийняти нове рішення у цій частині, яким стягнути з відповідача 2 пеню у сумі 130 118,53 грн. та 2 570,40 грн. судового збору. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач 2 посилається на те, що рішення суду прийнято з чисельними порушеннями. Зокрема, відповідач 2 зазначає, що при його винесенні неправильно застосовано норми матеріального права, внаслідок чого рішення є необґрунтованим у частині задоволення вимог про стягнення пені з відповідача 2. На думку відповідача 2, рішення прийнято за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.

27.12.2012р. відповідачем 2 подано пояснення до апеляційної скарги, у яких він просить скасувати частково рішення суду в частині стягнення з відповідача 2 132 932,65 грн. пені та «прийняти нове рішення у цій частині, яким стягнути з відповідача -2 79026 (сімдесят дев'ять тисяч двадцять шість) (сто тридцять тисяч сто вісімнадцять) вісімдесят п'ять копійок - пені, 1580 (тисячу п'ятсот вісімдесят) п'ятдесят три коп. - судового збору» (т.3, а.с.107), посилаючись на те, що пеня стосовно відповідача 2, як поручителя, повинна нараховуватися з 18.08.2012р. після отримання ним від кредитора відповідного повідомлення, а не з моменту прострочення основного зобов'язання.

У відзивах на апеляційні скарги відповідачів позивач зазначає про їх необґрунтованість, просить рішення суду залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення. Також позивач подав свої зауваження щодо перерахунку пені відповідачем 2.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.12.2012р. апеляційні скарги відповідачів 1 та 2 прийнято до провадження та об'єднано в єдине апеляційне провадження. Розгляд скарг призначено у судовому засіданні на 12.02.2013р.

Через відділ документального забезпечення 12.02.2013р. від представника відповідача 1 Шевчук І.А. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з тим, що цей представник братиме участь у судовому засіданні в іншій справі господарського суду м. Києва, яке призначено на 12.02.2013р. о 14.30 год., спір, на його думку, не може бути вирішений за його відсутності, а розгляд справи потребує його пояснень по суті. Позивач у судовому засіданні 12.02.2013р. заперечив проти відкладення розгляду справи, пославшись на зловживання правом з боку відповідача 1.

Колегія суддів вважає, що вказане клопотання слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач 1 був повідомлений про час та місце судового засідання своєчасно 02.01.2013р. та у встановленому законом порядку. Як вбачається з ксерокопії наданої відповідачем 1 ухвали господарського суду м. Києва від 05.02.2013р. у іншій справі про відкладення розгляду на 12.02.2013р. у судовому засіданні 05.02.2013р. брав участь інший представник відповідача 1 - Гургула О.Б. та директор, а не представник Шевчук І.А. Доказів того, що Гургула О.Б. або інший представник відповідача 1 не може брати участь в судовому засіданні 12.02.2013р. у іншій справі немає, тому посилання заявника клопотання на те, що він 12.02.2013р. з поважних причин не зможе брати участь у розгляді даної справи є необгрунтованими. У цьому контексті також слід зазначити, що відповідач 1 є юридичною особою і не позбавлений права направити у дане судове засідання іншого уповноваженого представника. До того ж, слід врахувати приписи ч. 3 ст. 22 ГПК України, відповідно до якої сторони повинні добросовісно користуватися своїми процесуальними правами. Відповідно до положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, право на вирішення спору «упродовж розумного строку» наявне у обох сторін спору.

Враховуючи наведене та з метою недопущення порушення прав іншої сторони на розгляд справи впродовж розумного строку, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду скарги, передбачених ст. 77 ГПК України та вважає за можливе здійснювати апеляційний перегляд за наявними у справі матеріалами.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги, подані відповідачами у даній справі, задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

03.01.2010 р. між Спільним українсько-болгарським товариством з обмеженою відповідальністю "ХМЕСІЛ лтд" (далі - позикодавець, кредитор) та Закритим акціонерним товариством "Вента" (далі- позичальник) укладено Договір № 1/10-фп про надання поворотної фінансової допомоги (далі - Договір, т.1 ,а.с. 18,19).

Відповідно до п. 1.1 Договору позикодавець передає позичальнику у користування на визначений строк суму грошових коштів, а Позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів у строк та в порядку передбаченому цим договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору сума грошових коштів, що надаються позикодавцем у користування Позичальнику за цим договором становить всього 10 000 000 грн. (Десять мільйонів грн. 00 коп.).

Згідно з пунктами 3.1 та 3.2 Договору поворотна фінансова допомога за цим договором надається позичальникові частинами. Вся сума поворотної фінансової допомоги повинна бути надана Позикодавцем у строк до 30.06.2011 року.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що сума коштів, що є предметом цього договору надається позичальнику в користування на строк до 31.12.2012 року.

Згідно з пунктами 4.2 та 4.3 Договору датою надання поворотної фінансової допомоги вважається дата списання коштів обслуговуючим банком з розрахункового рахунку позикодавця. датою повернення поворотної фінансової допомоги позичальником є дата зарахування перерахованих позичальником коштів на розрахунковий рахунок позикодавця.

Відповідно до п. 7.1 Договору договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання його сторонами.

Додатковою угодою №1 від 09.09.2011 року до Договору №1/10-фп від 03.01.2010 року про надання поворотної фінансової допомоги (позики) сторони визначили, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Вента БГ" (далі - позичальник) є правонаступником усього майна, прав та обов'язків ЗАТ "Вента" у звязку з його реорганізацією зі збереженням ідентифікаційного коду та юридичної адреси (т.1, а.с.84). Цією ж угодою внесено зміни в пункти 4.1 та 4.3 Договору та викладено їх в наступній редакції: "п. 4.1. Договору сума коштів, що є предметом цього договору, підлягає поверненню Позикодавцю в строк до 60 календарних днів з дня підписання Сторонами Додаткової угоди; п. 4.3. Договору датою повернення поворотної фінансової допомоги Позичальником є дата зарахування перерахованих Позичальником коштів на розрахунковий рахунок Позикодавця або дата підписання Додаткової угоди про проведення Сторонами заліку взаємних боргів".

Між позивачем та відповідачем 1 укладено Договір про особливий порядок розрахунків від 09.09.2011 р. та Додаткову угоду №1 до нього від 07.11.2011 р., в яких сторони погодили порядок розрахунків (додаток № 1 "Графік платежів") між сторонами на загальну суму 7 177 000,00 гривень (т.1, а.с.85-90).

Судом встановлено, що 09.09.2011 р. між Спільним українсько-болгарським товариством з обмеженою відповідальністю "ХМЕСІЛ лтд" (далі - позикодавець, кредитор) та Дочірнім підприємством "Кентавр ВТХ" (далі - поручитель) укладено Договір поруки (далі - Договір поруки, т.1, а.с. 91-94), за умовами якого, з урахуванням додаткової угоди № 1 від 07.11.2011р. до Договору поруки (т.1 а.с.95-97), поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником (ТОВ "Вента БГ") фінансових зобов'язань, наявних у боржника перед кредитором на дату підписання цього договору, на загальну суму 7 177 000 грн.

Відповідно до п. 2.1 Договору поруки в разі невиконання боржником грошових зобов'язань перед кредитором, як це визначено в п. 1.1 цього Договору, поручитель відповідатиме перед кредитором як солідарний боржник по зазначеним зобов'язанням боржника.

10.08.2012р. кредитором (позивач) на адресу відповідача 1 та відповідача 2 надіслано вимогу до поручителя щодо сплати заборгованості за Договором (т.1, а.с.98-104).

В обґрунтування заявлених вимог у даній справі, позивач посилається на те, що відповідач 1 порушив зобов'язання щодо сплати грошових коштів, наданих та визначених додатком № 1 "Графік платежів" Додаткової угоди №1 від 07.11.2011 р. до Договору про особливий порядок розрахунків від 09.09.2011р., а тому його заборгованість перед позивачем складає 1 617 000 грн. Враховуючи умови Договору поруки, позивач вказує на солідарний обов'язок поручителя відповідати перед кредитором за невиконання або неналежне виконання Договору.

З урахуванням встановлених у даній справі обставин та наявних доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Судом першої інстанції вірно встановлено правову природу укладених між сторонами спору договорів, які є договорами позики та поруки.

Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 3. ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Частинами 1, 2 ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Належне виконання позивачем своїх зобов'язань в частині надання поворотної фінансової допомоги підтверджується наявними у матеріалах справи довідкою та виписками з рахунків (т.1, а.с.20-83), та не заперечується відповідачами.

Укладений між позивачем та відповідачем 1 Договір про особливий порядок розрахунків від 09.09.2011 р. та Додаткову угоду №1 до нього від 07.11.2011 р., в яких сторони погодили порядок розрахунків (додаток № 1 "Графік платежів") між сторонами на загальну суму 7 177 000 гривень, та який фактично є підставою даного позову, за своєю правовою природою є новацією.

Відповідно до ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Судом встановлено, що відповідач 1 в порушення умов Договору про особливий порядок розрахунків та Додатку № 1 "Графік платежів" Додаткової угоди №1 від 07.11.2011 р. до Договору про особливий порядок розрахунків від 09.09.2011р. грошові кошти в розмірі 1 617 000 грн. не повернув.

При цьому, колегія суддів враховує, що згідно з розрахунком відповідача 2, доданим до його апеляційної скарги (т.3, а.с.10), станом на 23.11.2012р. заборгованість відповідача 1 перед позивачем за Договором про особливий порядок розрахунків від 09.09.2011 р. та Додатковою угодою №1 до нього від 07.11.2011 р., становить 1 617 200 грн.

Водночас, відповідно до заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог від 27.11.2012р., станом на 27.11.2012р. вказана заборгованість становить 1 617 000 грн., яку позивач просить стягнути.

У зв'язку з цим, враховуючи, що сума заборгованості в розмірі 1 617 000 грн. за Договором про особливий порядок розрахунків та Додаткової угоди № 1 до нього, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та розрахунками сторін, на підставі умов Договору поруки та наведених приписів закону позивач вправі вимагати стягнення вказаної суми коштів з поручителя та боржника солідарно.

Таким чином, сума основного боргу, яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів становить 1 617 000 грн.

Колегія суддів враховує, що суд першої інстанції у своєму рішенні помилково зазначив, що в судовому засіданні 27.11.2012р. представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути солідарно з відповідача 1 та відповідача 2, зокрема 1 617 700 грн. основного боргу, та помилково задовольнив позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 1 617 700 грн., тобто на 700 грн. більше, ніж просив позивач у своїй заяві, оскільки позивач просив стягнути суму основного боргу у розмірі 1 617 000 грн., тому рішення в цій частині слід змінити з огляду на описку суду.

Стосовно вимог про стягнення з відповідача 2 на користь позивача пені в розмірі 132 932,67 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4.2 Договору поруки поручитель відповідає за грошовими зобов'язаннями, перед кредитором в тому ж обсязі, що і божник. Причини невиконання боржником своїх зобов'язань за угодою та/або порукою та/або придбанням жодним чином не можуть впливати на виконання поручителем зобов'язань за цим і договором. У випадку невиконання або неналежного виконання грошових зобов'язань, поручитель зобов'язується сплатити кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період невиконання або несвоєчасного виконання зазначеного зобов'язання, за кожен день такого невиконання або несвоєчасного виконання від суми заборгованості.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Наведене, на думку колегії суддів, свідчить про обґрунтованість вимог позивача про стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем 2 взятих на себе зобов'язань в розмірі 132 932,67 грн., а тому висновок суду першої інстанції про правомірність вказаних вимог та їх задоволення є обґрунтованим.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги відповідача 2 щодо завищення розміру пені, нарахованої позивачем та стягнутої рішенням суду, слід зазначити таке.

Позивачем нарахована пеня за прострочення грошового зобов'язання у розмірі 132 932,65 грн., яку повністю стягнуто з відповідача 2, як поручителя. Відповідачем 2 до апеляційної скарги додано власний розрахунок пені (т.3, а.с.10-16), згідно з яким розмір пені складає 130 118,53 грн.

Позивачем 11.02.2013р. подано відзив на апеляційну скаргу відповідача 2, до якого додано довідку про різницю у розрахунках пені, де зазначено 8 розбіжностей (помилок) в розрахунку пені відповідачем 2.

За розрахунком позивача сума пені розрахована відповідачем 2 занижена на 3 472,59 грн.

Колегією суддів перевірено зазначені зауваження щодо 8 розбіжностей (помилок) та встановлено, що розрахунок відповідача 2 дійсно містить 7 помилок, окрім суми пені, «яка виникла 23 березня 2012р.» та становить 286.89 грн. (правильна облікова ставка НБУ на 23.03.2012р. - 15,0%, а не 15,5%, як помилково зазначив позивач).

В решті семирозбіжностей відповідачем 2 помилково занижено розмір пені на 3462,29 грн., додавання яких до розрахованих відповідачем 2 (130 118,53 грн. + 3 462,29 грн. = 133 580,82 грн.) свідчить про те, що судом першої інстанції не стягнуто зайвих сум пені, оскільки розрахунок сум пені позивача не перевищує обґрунтовано розрахованої суми пені (з урахуванням розбіжностей).

Посилання ж відповідача 2 у поясненні до апеляційної скарги (т.3, а.с.107-109) на те, що пеня стосовно відповідача 2, як поручителя, повинна нараховуватися з 18.08.2012р., тобто, на думку відповідача 2, з моменту отримання поручителем від кредитора письмового повідомлення про невиконання боржником зобов'язань, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки це суперечило б приписам ч. 2 ст. 554 ЦК України та положенням п. 4.2 Договору поруки щодо відповідальності поручителя перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

Стосовно вимог про стягнення з відповідачів 26 575,52 грн. - 3% річних, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід погодитись з обґрунтованістю розрахунку позивача сум 3 % річних, що, враховуючи приписи ст. 625 ЦК України та наявний факт прострочення виконання грошового зобов'язання, дає підстави дійти висновку про доведеність вимог в цій частині та наявність підстав для їх задоволення у повному обсязі, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача 1 в частині неправильного зазначення в рішенні сум наданої поворотної фінансової допомоги, проте, це не призвело до прийняття неправильного рішення, а тому не може бути підставою для його скасування згідно з приписами ст. 104 ГПК України.

З урахуванням викладеного вище, доводи апеляційних скарг не є обґрунтованими та наведених у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції висновків не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються. У зв'язку з цим апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2012р. у справі №5011-7/12850-2012 є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст. 104 ГПК України для його скасування, відсутні.

Разом з тим, враховуючи помилковість зазначення судом першої інстанції у своєму рішенні суми основного боргу, яка підлягає стягненню з відповідачів, колегія суддів на підставі ст. 104 ГПК України вважає за необхідне зміни рішення в цій частині, зазначивши у п. 2 резолютивної частини рішення правильну суму основного боргу, що стягується солідарно з відповідачів. В решті ж рішення слід залишити без змін.

У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційних скарг, судові витрати зі сплати судового збору за їх подання відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржників.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вента БГ» та Дочірнього підприємства «Кентавр ВТХ» на рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2012р. у справі №5011-7/12850-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2012р. у справі

№ 5011-7/12850-2012 змінити в частині стягнення суми основного боргу, зазначивши у п. 2 резолютивної частини рішення правильну суму основного боргу, що стягується солідарно з відповідачів: 1 617 000 грн. (один мільйон шістсот сімнадцять тисяч грн. 00 коп.).

В решті рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2012р. у справі

№ 5011-7/12850-2012 слід залишити без змін.

3. Матеріали справи № 5011-7/12850-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Суховий В.Г.

Судді Агрикова О.В.

Чорногуз М.Г.

Повний текст складено та підписано 15.02.2013р.