Рішення

від 13.02.2013 по справі 902/163/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 лютого 2013 р. Справа № 902/163/13-г

Провадження № 7/902/7/13

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банасько О.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Закутнівської сільської ради Первомайського району Харківської області, с.Закутнівка, Первомайський район, Харківська область

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯМІ Лімітед", смт.Турбів, Вінницька область

про стягнення збитків в сумі 294795 грн. згідно договору закупівлі товарів

при секретарі судового засідання Павловій Т.С.

за участю представників:

позивача: Мокроусов Ю.С. , довіреність № 02-18/83 від 08.02.2013 року, сл. посвідчення № 21.

Москаленко П.І., сл. посвідчення № 1 - сільський голова.

відповідача: не з'явився.

присутні: Босенко Є.В., паспорт серії МТ 175013 виданий Орджонікідзевським РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області

В С Т А Н О В И В :

До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Закутнівської сільської ради Первомайського району Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯМІ Лімітед" про стягнення з останнього завданих збитків у вигляді вартості переданого на зберігання майна - сміттєвоз КО-431-05 з боковим завантаженням на шасі ГАЗ-3309 в кількості 1 одиниці, 2011 року випуску № двигуна 2646165, № шасі Х96330900В1011852, в сумі - 294 795, 00 грн..

Ухвалою від 31.01.2013 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/163/13-г та призначено до розгляду на 13.02.2013 року.

11.02.2013 року до суду надійшов відзив в якому відповідач борг в сумі 294 795,00 грн. визнає вказуючи на те, що заборгованість буде погашено при наявності грошових коштів.

Також у відзиві відповідач просить розглянути справу без участі його представника.

13.02.2013 року позивачем через канцелярію суду подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, яку ухвалою від 13.02.2013 року задоволено судом.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

20.12.2011 року між Закутнівською сільською радою Первомайського району Харківської області (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ямі Лімітед" (Учасник) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти, відповідно до п.1.1 якого Учасник зобов'язується у грудні 2011 року поставити Замовникові товар, зазначений в п.1.2 Договору, а Замовник прийняти та оплатити товар (а.с.8-11, т.1).

Згідно п.1.2 Договору товаром являється сміттєвоз (спеціалізований транспортний засіб для перевезення побутових відходів), (сміттєвоз КО-431-05 з боковим завантаженням на шасі ГАЗ-3309) - 1 шт..

Ціна договору становить 294 795,00 гр. разом з ПДВ (п.3.1 Договору).

Відповідно до п.6.3.1 Договору ТОВ "ЯМІ Лімітед" зобов'язувалось забезпечити поставку у строки, встановлені цим договором, а Закутнівська сільська рада на підставі п.6.1.1. Договору зобов'язувалась своєчасно та в повному обсязі оплатити за поставлений товар.

На виконання взятих на себе зобов'язань позивачем були перераховані кошти в розмірі 294795, 00 грн. на поточний рахунок відповідача, що підтверджується платіжним доручення № 1 від 18.05.2012 року, а відповідачем передано позивачу автомобіль згідно акту приймання-передачі від 27.12.2011 року та накладної № 233 від 27.12.2011 року (а.с.12, 15-16, т.1).

27.12.2011 року між ТОВ "ЯМІ Лімітед" (Зберігач) та Закутнівською сільською радою Первомайського району Харківської (Поклажодавець) області був укладений договір відповідального зберігання № 1, відповідно до п.1.1 якого Поклажодавець передав Зберігачу на відповідальне зберігання сміттєвоз К0-431-05 з боковим завантаженням на шасі ГАЗ-3309 в кількості 1 одиниці, 2011 року випуску № двигуна 2646165, № шасі Х96330900В1011852 (надалі - майно), яке належить Поклажодавцю на праві власності (а.с.13, т.1).

Згідно умов вказаного договору відповідач зобов'язувався, крім іншого, нести відповідальність за втрату або пошкодження майна в період його перебування у Зберігача та повернути майно Поклажодавцю за першою вимогою (п.п.2.1.3, 2.1.5 Договору).

27.12.2011 року між сторонами договору відповідального зберігання підписано акт приймання-передачі (а.с.14, т.1).

Матеріалами справи підтверджується факт неодноразового надіслання позивачем відповідачу вимог (претензій) про повернення автомобіля з відповідального зберігання, які залишились без належного реагування зі сторони останнього (а.с.17-21, т.1).

Так, в листах від 23.10.2012 року, від 05.12.2012 року відповідач вказував на те, що здійснить повернення майна в строк до 04.11.2012 року та 04.12.2012 року відповідно (а.с.23-24, т.1).

При цьому, як вбачається із матеріалів справи, зокрема із листа Управління Державтоінспекції ГУМВС України в Харківській області, згідно даних автоматизованого обліку УДАІ ГУМВС України в Харківській області транспортний засіб ГАЗ 3309 К0433-01 № двигуна 2646165, № шасі Х96330900В1011852, який є предметом договору відповідального зберігання № 1 від 27.12.2011 року зареєстровано 25.05.2012 року за Пістинською сільською радою Косівського району Івано-Франківської області (а.с.25-26, т.1).

Слід вказати, що із змісту відзиву відповідача вбачається, що останній не заперечує факту відсутності майна отриманого на зберігання за договором від 27.12.2011 року № 1.

Неповернення відповідачем майна отриманого від позивача на відповідальне зберігання в добровільному порядку спонукали позивача звернутись за захистом свого порушеного права з відповідним позовом до суду.

Враховуючи встановлені обставини суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, виходячи із встановлених обставин спору судова колегія дійшла висновку, що між сторонами укладено договір зберігання правовідносини по якому врегульовано в параграфі 1 "Загальні положення про зберігання" глави 66 ЦК України "Зберігання".

Згідно ч.1 ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ст.938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Статтею 942 ЦК України визначено, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

В ст.953 ЦК України вказано, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ , навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

В силу ч.ч. 1, 2 ст.949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ , яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості . Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Згідно ч.1 ст.950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах

Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість (ч.1 ст.951 ЦК України).

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не забезпечено збереження отриманого на зберігання майна - автомобіль із індивідуально-визначеними ознаками зареєстровано за іншою юридичною особою перо що вказувалось вище.

Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Частина 1 ст. 530 ЦК України вказує, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось раніше, позивач неодноразово звертався з вимогами до відповідача про повернення майна переданого на зберігання за договором від 27.12.2011 року № 1.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи із встановлених обставин, умов Договору та норм цивільного законодавства наведених вище, суд приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість вимоги позивача про стягнення збитків у розмірі вартості майна переданого на зберігання відповідачу, який не забезпечив його схоронності в зв'язку з чим задовольняє її.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам процесуального законодавства та вимогам ухвал суду відповідачем не надано жодного доказу в спростування позовних вимог позивача.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі із врахуванням процесуальної позиції відповідача, яка власне зводиться до визнання позову в повному обсязі.

Витрати на сплату судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

При розподілі судового збору суд зауважує, що позивачем було сплачено надмірно судовий збір в сумі 257,34 грн., позаяк виходячи із ціни позову судовий збір повинен був бути сплачений позивачем в розмірі 5 895,90 грн..

Разом з тим, повернення надмірно сплаченого судового збору судом не здійснюється, оскільки як вказувалось вище позивачем було подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, яку було задоволено судом.

При цьому судом враховано, що в п.1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 23.05.2012 року № 01-06/704/2012 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" зазначено наступне.

Підпунктом 3 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України передбачено справляння судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову в розмірі 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Водночас Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК) не передбачено наслідків неподання доказів сплати названого збору в установленому порядку і розмірі. Відтак господарський суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами за правилами статті 49 ГПК у залежності від результатів розгляду заяви про вжиття заходів до забезпечення позову. Про такий розподіл може бути зазначено в рішенні (постанові) господарського суду або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

З огляду на вказане з позивача підлягає достягненню в доход Державного бюджету судовий збір в сумі 1 463,16 грн. (з врахуванням розміру надмірно сплаченого судового збору при подачі позовної заяви), а з відповідача на користь позивача 1 720,50 грн. судового забору за заяву про вжиття заходів до забезпечення позову та 5 895,90 грн. судового збору за подання позовної заяви, а разом 7 616,40 грн..

13.02.2013 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ямі Лімітед", вул.Миру, 147, смт.Турбів, Вінницька область, 22513 (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 23103566) на користь Закутнівської сільської ради, вул.Миру, 1, с.Закутнівка, Первомайський район, Харківська область, 64150 (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 04398465) - 294 795 грн. 00 грн. збитків, 7 616 грн. 40 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Стягнути з Закутнівської сільської ради, вул.Миру, 1, с.Закутнівка, Первомайський район, Харківська область, 64150 (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 04398465) - в доход Державного бюджету України - 1 463 грн. 16 коп. - судового збору.

4. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 18 лютого 2013 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - вул. Миру, 147, смт.Турбів, Вінницька область, 22513.