Постанова

від 13.02.2013 по справі 5019/1514/12

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2013 р. Справа № 5019/1514/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Гудак А.В.

Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Берун О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Лендком Симонів" від 22.11.2012 р. на рішення господарського суду Рівненської області від 13.11.12 р. у справі № 5019/1514/12

за позовом Фермерського господарства "Чемерис Клавдія Віталійовича"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Лендком Симонів"

про стягнення 12 117 грн. 97 коп. 3% річних

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача - Садовнік П.С. - директор.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 13.11.2012 р. у справі № 5019/1514/12 (суддя Горплюк А.М.) задоволено позов Фермерського господарства "Чемерис Клавдія Віталійовича" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лендком Симонів" та стягнуто з відповідача на користь позивача - 12 117 грн. 97 коп. 3% річних. При прийнятті рішення суд виходив з того, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 12 117 грн. 97 коп. 3% річних за відповідні періоди обґрунтовані, стверджуються матеріалами справи і підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із даним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лендком Симонів" звернулося з апеляційною скаргою від 22.11.2012 р., в якій просило скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 13.11.2012 р. у справі № 5019/1514/12 повністю та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням та внаслідок неправильного застосування норм процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, недоведені обставини справи, які суд визнав встановленими, рішення є незаконним та необґрунтованим. З норми ст. 625 ЦК України випливає, що для сплати трьох процентів річних від простроченої суми, необхідно, щоб боржник прострочив виконання грошового зобов'язання, а також була пред'явлена вимога кредитора. Станом на сьогоднішній день, позивач не отримував жодної вимоги від відповідача про сплату трьох процентів річних, а відтак у відповідача не виникло зобов'язання по сплаті трьох процентів річних. Натомість суд, у рішенні вказує, що позовна заява за своєю природою і є вимогою кредитора до боржника про сплату заборгованості (в даному випадку трьох процентів річних). Судом не встановлено і не досліджено суттєвої обставини справи - відповідності позовних вимог позивача нормам чинного законодавства, внаслідок чого зроблено висновок необґрунтований і протиправний. Всі обставини, що суттєво впливають на розгляд справи, судом не взято до уваги та не проаналізовано. Рішення не ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні доказів і висновки суду суперечать обставинам справи.

В додаткових поясненнях до апеляційної скарги відповідач зазначив, що між сторонами 20.12.2012 р. укладено мирову угоду у справі № 5019/1890/12, що перебуває у провадженні господарського суду Рівненської області за позовом Фермерського господарства "Чемерис Клавдій Віталійович" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лендком Симонів" про стягнення заборгованості в сумі 679 574 грн. 07 коп. по агентському договору № 7 від 17.01.2011 р. та вказує, що сторони узгодили, остаточну суму заборгованості по вказаному договору у розмірі 550 000,00 грн. Відповідач сплатив повністю вказану суму боргу 24.12.2012 р. Просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач - Фермерське господарство "Чемерис Клавдія Віталійовича" у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги не заперечує, просить її задоволити, посилаючись на те, що скаржник повністю сплатив позивачу суму боргу по агентському договору № 7 від 17.01.2011 р. у сумі 550 000, 00 грн. та зазначає, що, вказану суму сторони погодили, про що складено мирову угоду щодо виконання грошових зобов'язань по даному договору, відповідно відсутні будь-які претензії щодо стягнення по ньому.

Позивач явку представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про день і час розгляду апеляційної скарги, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали апеляційного суду) (а.с.71).

Оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника позивача.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Представник відповідача (апелянта) в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі з підстав зазначених в ній, вважає рішення господарського суду незаконним та необґрунтованим; пояснив, що після прийняття рішення уклали мирову угоду і сплатили 550 000 грн.; просив рішення господарського суду скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити.

Заслухавши пояснення представника відповідача; розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

17.01.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лендком Симонів" та Фермерським господарством "Чемерис Клавдія Віталійовича" укладено агентський договір № 7, згідно пункту 1.1. якого комерційний агент в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, за агентську винагороду зобов'язується надавати довірителю послуги із сприяння у вчиненні (укладанні та реєстрації) від імені та за рахунок довірителя правочинів: договорів оренди землі сільськогосподарського призначення, на земельні ділянки, що розташовані в Корецькому районі (на території Головницької та Жадківської сільських рад) Рівненської області на загальну площу 2200 гектар, але не менше 1000 гектар (а.с. 86-88).

Відповідно до пункту 1.2 договору послуги надаються комерційним агентом у сфері надання послуг у сфері із сприяння у вчиненні (укладанні) від імені та за рахунок довірителя договорів оренди землі.

Згідно пунктів 2.1, 2.2, 2.3, 2.4 договору після укладення та державної реєстрації договорів оренди землі на сформований певний масив, сторони підписують акт наданих послуг із обов'язковим зазначенням гектарів землі. На які були укладені та зареєстровані договори, та списком орендодавців. В даному акті зазначається і вартість послу, наданих комерційним агентом; за виконання своїх обов'язків за цим договором довіритель зобов'язаний сплатити комерційному агентові агентську винагороду в розмірі 1433,00 грн., в тому числі ПДВ за один гектар землі, на який укладено договір оренди. Після підписання довірителем з фізичними особами - орендарями першої частини договорів оренди землі на загальну площу не менше 500 га, довіритель сплачує комерційному агенту завдаток у розмірі 573 200, 00 грн., в тому числі ПДВ. За взаємною згодою сторін, після підписання Акту наданих послуг сума завдатку буде вважатись оплатою за надані послуги. Всі інші платежі за даним договором здійснюється лише на підставі акта, визначеного в пункті 2.1 даного договору, підписаного повноважними представниками обох сторін, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок комерційного агента протягом п'яти банківських днів з моменту підписання акта про надані послуги (а.с. 86).

Відповідно до пункту 5.1 договору у випадку порушення договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України (а.с. 87).

Пунктом 5.1.1 договору передбачено, що порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

30.12.2011р. між позивачем та відповідачем укладено договір про внесення змін та доповнень до агентського договору № 7 від 17 січня 2011 року, згідно якого пункт 2.4 розділу 2 агентського договору № 7 від 17.01.2011р. викладено у наступній редакції: "2.4. Всі інші платежі за даним договором здійснюється лише на підставі акта, визначеного в пункті 2.1 даного договору, підписаного повноважними представниками обох сторін, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок комерційного агента протягом 30 календарних днів з моменту підписання акта про надані послуги" (а.с. 89).

Факт виконання позивачем умов агентського договору № 7 підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг від 14.06.2011 р. на суму 115 213, 20 грн.; від 03.08.2011 р. на суму 129 399, 90 грн.; від 25.01.2012 р. на суму 343 509, 68 грн.; від 25.01.2012 р. на суму 166 300, 04 грн.; від 25.01.2012р. на суму 202 096, 56 грн.; від 25.01.2012 р. на суму 350 935, 67 грн.; від 23.02.2012 р. на суму 231 520, 50 грн. Акти підписані обома сторонами (а.с. 90-96).

Рішенням господарського суду Рівненської області від 02.07.2012 р. у справі № 5019/956/12 за позовом Фермерського господарства "Чемерис Клавдія Віталійовича" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лендком Симонів" встановлено, що загальна вартість послуг відповідно до актів приймання-передачі становить 1 538 985,55 грн., а відповідач оплатив надані позивачем послуги лише частково, на суму 758 413,20 грн. і станом на день розгляду справи у відповідача перед позивачем існує борг у розмірі 780 572,35 грн. та стягнуто з відповідача на користь позивача 780 572 грн. 35 коп. за надані послуги (а.с. 9-14).

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.08.2012 р. вказане рішення залишено без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Лендком Симонів" - без задоволення (а.с. 15-19).

Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони (стаття 35 ГПК України).

Пунктом 2.6. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Отже, факт порушення відповідачем умов агентського договору № 7 від 17.01.2011 р. на суму 780 572 грн. 35 коп. встановлено рішенням господарського суду Рівненської області від 02.07.2012 р. у справі № 5019/956/12.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач сплатив вказаний вище борг в сумі 780 572 грн. 35 коп., на виконання рішення господарського суду у справі № 5019/956/12, лише 10.09.2012 р., що стверджується платіжним дорученням № 9373 від 10.09.2012 р. (а.с. 20).

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (статті 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач - Фермерське господарство "Чемерис Клавдія Віталійовича" у даній справі просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лендком Симонів" суму 3% річних у розмірі 11 938 грн. 26 коп. за період з 25.02.2012 р. по 10.09.2012 р. (а.с. 2-4).

23.10.2012 р. Фермерське господарство "Чемерис Клавдія Віталійовича" подало до суду першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог, в якій просило стягнути з відповідача 12 117 грн. 97 коп. (а.с. 30-31).

Відповідно до частини 4 статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Пунктами 3.10, 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Отже, суд першої інстанції правомірно прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог та розглядав вимоги щодо стягнення 12 117 грн. 97 коп.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Строк виконання грошового зобов'язання, згідно пункту 2.1 договору про внесення змін та доповнень до договору № 7 від 30.12.2011 р., по актах приймання-передачі наданих послуг від 25.01.2012 р. на суму 202 096 грн. 56 коп. та 350 935 грн. 67 коп. настав 25.02.2012 р., а по акту від 23.02.2012 р. на суму 231 520 грн. 50 коп. - 25.03.2012 р. (а.с. 89,94-96).

Як вбачається з уточненого розрахунку позовних вимог, позивач нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 12 117 грн. 97 коп., а саме: по актах приймання-передачі наданих послуг від 25.01.2012 р. на суму 549 051, 50 грн. (з врахуванням часткової проплати в сумі 3 980, 73 грн.) за період з 25.02.2012 р. по 10.09.2012 р. в розмірі 8 910 грн. 84 коп.; по акту приймання-передачі наданих послуг від 23.02.2012 р. на суму 231 520, 50 грн. за період з 25.03.2012 р. по 10.09.2012 р. в розмірі 3 207 грн. 13 коп. ( а.с. 31).

Розрахунок позивача проведений правомірно та обґрунтовано, з урахуванням періоду виконання зобов'язань згідно договору № 7 від 17.01.2011 р. Вимога доведена матеріалами справи і підлягає до задоволення.

Отже, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про стягнення з відповідача 12 117 грн. 97 коп. - 3% річних за період з 25.02.2012 р. по 09.09.2012 р. та за період з 25.03.2012 р. по 09.09.2012 р.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника по договору та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків по ньому, враховуючи невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань по договору, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України є обґрунтованим.

Відповідно, вимога про стягнення з відповідача трьох процентів річних, заявлена на підставі статті 625 ЦК України, відповідає вимогам законодавства.

Згідно частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищенаведене, рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи.

Доводи викладені в апеляційній скарзі є безпідставними та необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним і не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення та не можуть бути підставою для його скасування.

Доводи скаржника щодо скасування оскаржуваного рішення з підстав укладення між сторонами мирової угоди, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки мирова угода сторонами укладена 20.12.2012 р., тобто після прийняття оскаржуваного рішення у справі 5019/1514/12 і судом вона не затверджувалася.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим .

За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Рівненської області від 13.11.2012 р. у справі 5019/1514/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лендком Симонів" від 22.11.2012 р. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді А.В. Гудак

Г.Є. Олексюк