Постанова

від 14.02.2013 по справі 2а-14048/12/0170/4

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 лютого 2013 р. 0 16:55 Справа №2а-14048/12/0170/4

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю., при секретарі судового засідання Кузьміні О.В., за участі представника позивача - Басюл В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна Рівьєра"

до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Піденна Рівьєра" звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із позовом до Державної податкової інспекції в м. Ялта Автономної Республіки Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.12.2012 року №0005882301 і №0005892301.

Позов мотивовано помилковістю висновків відповідача, які покладено в основу спірних податкових повідомлень-рішень про заниження податку на прибуток та податку на додану вартість по операціях придбання товарів (робіт, послуг) у сумнівного контрагенту, що мають ознаки "нікчемності" та безтоварність зазначених господарських операцій.

Ухвалами суду від 14.01.2013 року відкрито провадження у справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позов, надав пояснення по суті справи, зазначив, що господарські операції, про які вказано в акті перевірки, виконані реально, оформлені усі необхідні документи податкового і бухгалтерського обліку, висновки податкового органу безпідставно базуються на даних акта перевірки контрагенту дії з проведення якої визнані протиправними у судовому порядку.

В судовому засіданні 31.01.2013 року представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні, зауважив, що перевіркою встановлено заниження задекларованого позивачем податку на прибуток, та податку на додану вартість, завищення податкового кредиту по правовідносинах з сумнівним контрагентом, усі операції з постачання товарів (надання послуг) з яким не спричиняють реального настання правових наслідків, є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача» .

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач зареєстрований у якості юридичної особи (ідентифікаційний код юридичної особи 33386017), знаходиться на податковому обліку в ДПІ у м. Ялті АР Крим та є платником податку на додану вартість (а.с.14-15).

Видами діяльності позивача за КВЕД та відповідно до статуту зокрема є оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям з нього (а.с.15).

Посадовими особами податкового органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Бізнес комфорт» (ЄДРПОУ35670671) за березень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 21.11.2012 року №2440/22-01/33386017/234 (далі - Акт) (а.с. 34-43).

За висновками акту встановлено порушення позивачем:

- п.1.31, п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.2.1, п.5.2, п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94. №334/94-ВР (далі - Закон №334), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 1-й квартал 2011 року у сумі 76875,00 грн.;

- п.п.14.1.36, п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року із змінами і доповненнями (далі - ПК України), в результаті чого встановлено заниження позивачем ПДВ за березень 2011 року в сумі 61500,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.12.2012 року №0005882301 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 76876,00 грн., (у тому числі 76875,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними санкціями); №0005892301 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 61501,00 грн. (у тому числі 61500,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними санкціями) (а.с.10-13).

В основу висновків за актом перевірки про порушення позивачем правил оподаткування покладено такі обставини.

Сума донарахування ПДВ у розмірі 61500,00 грн. визначена ДПІ у зв'язку з завищенням податкового кредиту за березень 2011 року, що був нарахований за відсутності належних первинних документів по операціях з "сумнівними" контрагентами, що не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а отже не пов'язані з господарською діяльністю позивача, спрямовані на здійснення операцій з метою надання податкової вигоди з метою формування валових витрат та податкового кредиту.

Сума донарахування податку на прибуток у розмірі 76875,00 грн. визначена ДПІ у зв'язку з віднесенням до складу скоригованих валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування за 1-й квартал 2011 року суми 307500,00 грн., що були нараховані (сплачені) за відсутності належних первинних документів по операціях з "сумнівними" контрагентами, що не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а отже не пов'язані з господарською діяльністю позивача, спрямовані на здійснення операцій з метою надання податкової вигоди з метою формування валових витрат та податкового кредиту.

Згідно Акту перевірки "сумнівним" контрагентом є ТОВ «Бізнес комфорт» (ЄДРПОУ35670671), який має ознаки фіктивності.

"Сумнівність" та «нікчемність» операцій позивача з вказаним контрагентом, на думку ДПІ, пов'язана з наявністю акту перевірки №5981/23-4/35670671 від 13.05.2011 року "Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Бізнес комфорт" з питань достовірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень, лютий, березень 2011 року".

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

В ході проведеної перевірки позивача було встановлено порушення позивачем законодавства в частині оподаткування податком на прибуток підприємств та податком додану вартість за березень 2011 року.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Розділом ІІІ цього Кодексу визначений порядок оподаткування податком на прибуток підприємств.

Проте, в п.1 Розділу ХІХ Прикінцеві положення ПК України зроблено зауваження про те, що Розділ ІІІ цього Кодексу набирає чинності з 01.04.2011 року.

До набрання чинності Розділом ІІІ ПК України порядок оподаткування податком на прибуток підприємств було врегульовано нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"№334/94-ВР від 28.12.1994 року (зі змінами і доповненнями, далі -Закон №334),(в редакції, чинній на час спірних правовідносин).

Таким чином, при визначенні суми податку на прибуток та інших показників декларації за І квартал 2011 року позивач мав керуватися нормами саме цього нормативно-правового акту. Відповідно до ст.3 Закону №334 об'єкт оподаткування визначений як прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону№334, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В силу п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Вичерпний перелік витрат, які не відносяться до складу валових, наведений у п.5.3 ст.5 Закону №334. Відповідно до п.5.11 ст.5 Закону №334 установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з п.6.1. ст.6 Закону №334 якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Поняття господарської діяльності наведено у п.1.32 ст.1 Закону №334, в силу якого господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з п.п.14.1.191. п.14.1. ст.14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.8 ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу п.138.2 ст.138 ПК України.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судом встановлено, що за 1 квартал 2011 року позивачем задекларовано скореговані валові сумі 307500,00 грн. пов'язані із отриманням товарів по правовідносинам з ТОВ «Бізнес комфорт» (ЄДРПОУ35670671).

Висновки податкового органу стосовно заниження податку на прибуток у сумі 76875,00 грн. в результаті завищення скоригованих валових витрат на загальну суму 307500,00 грн. суд вважає безпідставними.

Відхилення з Актом виникло за рахунок того, що податковими органами не прийнято до складу валових витрат витрати, які підтверджені документально та використовувались у господарській діяльності по взаєморозрахункам з ТОВ «Бізнес комфорт».

Так, 25.03.2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Бізнес комфорт» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу №032501, предметом якого є товар в асортименті та в обсязі згідно накладних на момент передачі (а.с.18).

На виконання умов цього договору ТОВ «Бізнес комфорт» у березні 2011 року здійснило на користь позивача продаж товарів (засувка фланцева, фланець сталевий) на загальну суму 369000,00 грн., у т.ч. 61500,00 грн. ПДВ.

За наслідками здійснення господарських операцій складені відповідні документи, що свідчать про придбання товарів, а саме, отримання відповідних товарів підтверджується видатковою накладною від 30.03.2011 року №БК-0330009 на суму 369000,00 грн., у т.ч. 61500,00 грн. ПДВ (а.с.17).

Оплата за товари підтверджується платіжними документами на перерахування коштів в підтвердження взаємовідносин з зазначеним вище контрагентом - платіжними дорученнями №203 від 19.07.2011 року, №308 від 01.11.2011 року, №315 від 15.11.2011 року, №316 від 28.11.2011 року, №38 від 23.02.2012 року, №44 від 05.03.2012 року, №148 від 29.05.2012 року.

Зберігання товарів здійснювалося у орендованих позивачем приміщеннях за договорами №5 від 01.12.2010 року, від 06.12.2011 року.

Сума вартості товарів, отриманих позивачем від ТОВ «Бізнес комфорт» включені позивачем до складу скорегованих валових витрат за 1 квартал 2011 року всього у сумі 307500,00 грн., а сума вартості ПДВ, у складі вартості цих товарів включена позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 61500,00 грн. за березень 2011 року .

Використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача одержаних від ТОВ «Бізнес комфорт» товарів підтверджується документами щодо подальшої реалізації позивачем придбаних товарів ПП «Рабмер», ПП «Інженерні системи»: видатковими накладними; податковими накладними.

Усі надані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку відповідають чинному законодавству щодо вимог, встановлених до цих документів.

Таким чином, висновки відповідача не відповідають зазначеним приписам Закону №334.

Отже, скориговані валові витрати, що відображені позивачем у податковій декларації з податку на прибуток підприємств за 1-й квартал 2011 року у сумі 307500,00 по правовідносинам з ТОВ «Бізнес комфорт» підтверджені документально, а висновки відповідача щодо заниження податку на прибуток у сумі 76875,00 грн., за 1-й квартал 2011 року в результаті завищення скоригованих валових витрат є безпідставними.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства з 2011 року регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до положень п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з положеннями п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Сума донарахування ПДВ у розмірі 61500,00 грн. визначена ДПІ у зв'язку з завищенням податкового кредиту, що був нарахований за відсутності належних первинних документів по операціях з "сумнівним" контрагентом, що не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а отже не пов'язані з господарською діяльністю позивача, спрямовані на здійснення операцій з метою надання податкової вигоди з метою формування валових витрат та податкового кредиту.

На думку ДПІ, позивачем не правомірно віднесено до складу податкового кредиту за березень 2011 року суми 61500,00 грн.

Судом встановлено, що за березень 2011 року позивачем нараховано податковий кредит у сумі 61500,00 ПДВ, пов'язаний із придбаням товарів по правовідносинам з ТОВ «Бізнес комфорт».

Як встановлено судом раніше, факт отримання товарів вищезазначени контрагентом позивача підтверджується видатковими накладними; сплата вартості товарів підтверджується платіжними документами.

За датою виникнення податкових зобов'язань ТОВ «Бізнес комфорт» виписано податкову накладну №165 від 30.03.2011 року на суму ПДВ в розмірі 61500,00 грн. (а.с.16).

Отримана податкова накладна відображена позивачем у Розділі І "Реєстру податкових накладних" за відповідний період.

Вищезазначена податкова накладна мають усі обов'язкові реквізити, передбачені п.201.1, 201.4, 201.7 ст.201 ПК України.

По даті отримання податкової накладної відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України позивач за березень 2011 року нарахував податковий кредит у сумі 61500,00 грн. ПДВ.

Як зазначалося судом раніше, отримані товари щодо яких був нарахований податковий кредит в сумі 61500,00 грн., використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача.

Таким чином, податковий кредит у сумі 61500,00 грн., що нарахований (сплачений) позивачем за березень 2011 року щодо отримання товарів від ТОВ «Бізнес комфорт» у повному обсязі відповідає вимогам норм ПК України та сформований на підставі належних документів податкового та бухгалтерського обліку.

Отже, первинними документами бухгалтерського обліку обґрунтованість висновків ДПІ щодо заниження позивачем податкового кредиту та відповідно податку на додану вартість у сумі 61500,00 грн. спростовується у повному обсязі.

На підставі досліджених в судовому засіданні доказів суд дійшов висновку, що податковий кредит у розмірі 61500,00 грн. по правовідносинам з ТОВ «Бізнес комфорт» позивач сформував на підставі належно оформлених документів податкового обліку, які були складені за наслідками реального здійснення господарських операцій, у відповідному податковому періоді.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені ст.203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Всупереч цьому, відповідачем не було надано суду доказів, які б вказували на нікчемність правочів, укладених між позивачем та ТОВ «Бізнес комфорт», зокрема доказів умисного укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

У зв'язку із цим суд зазначає, що законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та право на декларування понесених витрат в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалах від 24.01.2012 року №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 року №К-19705/10, від 25.04.2012 року №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 року №К-14542/08, від 22.08.2012 року №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 року №К/9991/90896/11.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно із п.2 ст.3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїм постачальником оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось податковими органами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Крім того, суд також зазначає, що у відповідності до положень ст. 75 Податкового кодексу України документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

В той час, як відповідачем при проведенні перевірки зазначено про начебто використання первинних документів позивача, проте з суті Акту перевірки вбачається, що він базувався на висновках акту перевірки №5981/23-4/35670671 від 13.05.2011 року "Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Бізнес комфорт" з питань достовірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень, лютий, березень 2011 року" та відомостях комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем.

В акті перевірки відсутній аналіз первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача, які мали бути досліджені під час проведення перевірки та саме на них мали бути засновані висновки документальної перевірки в силу положень ст. 75 ПК України.

Крім того, суд звертає увагу відповідача, що ТОВ "Бізнес комфорт", не погодившись з висновками акту його перевірки звернулось з позовом до Окружного адміністративного суду АР Крим.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 18.07.2011 року у справі №2а-6608/11/0170/4 визнано протиправними дії Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим, які полягали у проведенні перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес комфорт", в результаті якої було складено акт №5981/23-4/35670671 від 13.05.2011 року "Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Бізнес комфорт" з питань достовірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень, лютий, березень 2011 року".

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2011 року постанова Окружного адміністративного суду АР Крим 18.07.2011 року у справі №2а-6608/11/0170/4 залишена без змін, у зв'язку з чим вона набрала чинності.

Відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України, ч.1 ст.255 КАС України, ч.2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Таким чином, правові підстави для використання під час проведення перевірки позивача висновків акту №5981/23-4/35670671 від 13.05.2011 року "Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Бізнес комфорт" у ДПІ були відсутні.

Таким чином, обставинами, встановленими під час розгляду справи, спростовано висновки перевірки щодо заниження позивачем податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Бізнес комфорт".

Застосування санкцій у податкових повідомленнях-рішеннях від 03.12.2012 року №0005882301; №0005892301 обумовлено визначенням суми грошового зобов'язання за результатами документальної перевірки. Оскільки судом встановлено помилковість відповідних висновків податкового органу, то і для застосування штрафних санкцій не має правових підстав, тож позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі, а податкові повідомлення - рішення від 03.12.2012 року №0005882301 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 76876,00 грн., (у тому числі 76875,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними санкціями); №0005892301 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 61501,00 грн. (у тому числі 61500,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними санкціями) визнаються протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, тому суд вважає можливим стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 1383,77 грн.

Оскільки судом задоволено позовні вимоги позивача, а відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, звільнений від сплати судових витрат, судовий збір підлягає стягненню із Державного бюджету України шляхом його безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача, як зазначено Вищим адміністративним судом України у листі від 21.11.2011 року №2135/11/13-11 "Щодо стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ".

В судовому засіданні 14.02.2013 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 19.02.2013 року.

Керуючись статтями 11, 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби №0005882301 від 03.12.2012 року про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Південна Рівьєра" (ідентифікаційний код юридичної особи 33386017) суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 76876 грн., у тому числі 76875 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби №0005892301 від 03.12.2012 року про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Південна Рівьєра" (ідентифікаційний код юридичної особи 33386017) суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 61501 грн., у тому числі 61500 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна Рівьєра" (ідентифікаційний код юридичної особи 33386017) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1383,77 грн. з Державного бюджету України (шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби).

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Г.Ю.Циганова