Постанова

від 06.02.2013 по справі 37/405

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2013 р. Справа№ 37/405

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 06.02.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2007 року

у справі № 37/405 (суддя Кондратова І.Д.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дім-Ранок»

про стягнення 101 435,27 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.12.2007 року у справі №37/405 позов задоволено частко. Стягнуто з об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дім-Ранок» на користь позивача 1 403,16 грн. основного боргу, 8 333,88 грн. інфляційних втрат, 2 674,96 грн. три відсотки річних, 124,12 грн. державного мита та 14,43 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 21.11.2012 року у справі №37/405 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю. В своїх доводах позивач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2008 року у складі колегії суддів: головуючий суддя Лосєв А.М., судді Зубець Л.П., Євсіков О.О. прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №37/405 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Ухвалою від 05.11.2008 року апеляційним господарським судом провадження у даній справі було зупинено у зв'язку з неможливістю розгляду справи до набрання чинності постанови Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 21/43-А. Сторони були зобов'язані повідомити про усунення підстав, які зумовили зупинення провадження у справі.

04.07.2012 року після повторного автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2007 року у справі № 37/405 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Майданевичу А.Г.

Відповідно до Розпорядження Голови Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2012 року сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 37/405 колегію суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Лобань О.І., Федорчук Р.В.

Листом від 04.12.2012 року №03-4/471/12 Окружним адміністративним судом міста Києва повідомлено, що згідно даних КП «Діловодство спеціалізованого суду» станом на 04.12.2012 року справа № 21/43-А не зареєстрована в Окружному адміністративному суді міста Києва. У зв'язку з чим, ухвалою від 18.12.2012 року Київським апеляційним господарським судом було поновлено провадження у справі № 37/405 та призначено розгляд справи у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони повноважних представників не направили, своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 ГПК України, не скористалися. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання про розгляд апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про поновлення провадження у справі учасників судового процесу було попереджено, що неявка учасників судового процесу без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу без участі в судовому засіданні представників сторін.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вірно встановлено господарським судом міста Києва та вбачається з матеріалів справи, 01.01.2003 року між позивачем (електропостачальною організацією) та відповідачем (споживачем) був укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №3011263 (далі - договір №1), за умовами якого енергопостачальна організація зобов'язується поставити споживачу теплову енергію в гарячій воді в кількості, на умовах, передбачених цим договором (а.с. 26-37, т. 1).

Відповідно до умов договору позивач зобов'язався поставляти теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору, при зміні тарифів (додаток №3 до договору) повідомляти абонента у п'ятиденний термін з моменту отримання розпорядження держадміністрації міста Києва про їх змінення, а відповідач - додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії, а також виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку №4 до договору.

Облік споживання відповідачем теплової енергії за договором передбачено проводити по приладах обліку (п. 5.1 договору).

Додатком № 4Б до договору №1 сторони погодили порядок та строки розрахунків за теплову енергію (а.с. 31, т. 1).

01.10.2005 року між сторонами було укладено договір № 301263 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку №1, а споживач зобов'язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку №1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2.

Сторони дійшли згоди, що при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.

Згідно з п. 2.2.1 договору позивач зобов'язався безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1.

Відповідач (споживач за договором) зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії (п.п. 2.3.1 договору).

Сторонами було підписано додаток № 1 до договору № 3010263 від 01.10.2005 року, в якому визначено обсяги постачання теплової енергії відповідачу, в період з 01.10.2006 року по 01.06.2006 року теплову енергію в гарячій воді в межах 2 665,0 Гкал/рік.

У додатку № 2 до договору передбачено, що розрахунки за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10.12.2004 р. №2249 (а.с.19, т.1).

Відповідно до п.п. 5 додатку № 2 до договору визначено, що споживач, який має будинкові прилади обліку, щомісячно надає постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії в МВРТ-4 не пізніше 28 числа поточного місяця.

Згідно п. 10 додатку № 2 до договору передбачено, що споживач щомісячно: забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числі поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Строк дії договору відповідно до п. 4.1, п. 4.3 договору встановлений з дня його підписання до 01.06.2006 року та вважається пролонгованим на кожний наступний період, якщо за місяць до його закінчення про припинення договору не буде письмово заявлено однією із сторін.

Однак, як зазначає позивач, відповідач у порушення умов договору свої зобов'язання не виконує, внаслідок чого за період з 01.10.2004 року по 01.09.2007 року у останнього виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка становить 56 958,19 грн., що підтверджується табуляграмами споживання теплової енергії.

У зв'язку із виниклою заборгованістю позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення основного боргу в сумі 56 958,19 грн. за спожиту теплову енергію, 8 816,03 грн. інфляційних втрат, 2 883,73 грн. 3% річних.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач при нарахуванні вартості наданих послуг з постачання теплової енергії у вигляді гарячої води необґрунтовано застосовував тарифами, які затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 30.10.2006 року № 1575 в редакції від 15.12.2007 року № 1786, № 86 від 31.01.2007 року, №142 від 12.02.2007 року та № 643 від 30.05.2007 року, оскільки останні не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровані ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.

Крім того, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за період з 01.10.2004 року по 01.09.2007 року у розмірі 1403,16 грн. були визнані судом першої інстанції законними та обґрунтованими, а в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 55 555,03 грн. судом було відмовлено, оскільки позивач при нарахуванні вартості наданих послуг застосовував тарифи, які як встановлено судом, затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, що протирічать вимогам чинного законодавства та не застосовуються судом.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Як визначено частиною 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до норм статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до абзацу 10 ст. 25 ЗУ «Про теплопостачання» передбачено, що теплопостачальна організація зобов'язана при зміні тарифів на теплову енергію повідомляти споживача письмово або в засобах масової інформації в порядку, встановленому законодавством.

При прийнятті оскаржуваного рішення місцевим господарським судом достовірно було встановлено, що енергопостачальна організація при нарахуванні вартості наданих послуг з постачання теплової енергії у вигляді гарячої води, керувалася тарифами, які затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 30.10.2006 року № 1575 в редакції від 15.12.2007 року № 1786, № 86 від 31.01.2007 року, №142 від 12.02.2007 року та № 643 від 30.05.2007 року.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 року № 586-XIV, на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.

Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Порядок набрання чинності нормативно-правовими актами, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, до яких віднесені місцеві державні адміністрації, визначено п. 3 Указу Президента України від 03.10.1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», відповідно до якого вказані нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Пунктом 2 вищевказаного Указу передбачено, що державна реєстрація здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року № 731.

Положенням встановлений обов'язок міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю своєчасно подавати на державну реєстрацію нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян та не допускати випадків направлення на виконання нормативно-правових актів, що не пройшли державну реєстрацію.

Відповідно до п. п. 1, 2 Положення передбачено, що державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Враховуючи наведене, розпорядження Київської міської державної адміністрації підлягають обов'язковій державній реєстрації (аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 року, яка є обов'язковою, в силу ст. 111-28 ГПК України).

Разом з цим, всупереч вищенаведеним нормам, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30.10.2006 року № 1575 в редакції від 15.12.2007 року № 1786, № 86 від 31.01.2007 року, № 142 від 12.02.2007 року та № 643 від 30.05.2007 року, які застосовувались у спірному періоді, не пройшли державної реєстрації, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.

Отже, зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач необґрунтовано застосовував вищезазначені розпорядження при нарахуванні вартості наданих послуг, у зв'язку з чим місцевий господарський суд дійшов вірного висновку не застосовувати тарифи, які затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 30.10.2006 року № 1575 в редакції від 15.02.2007 року № 1786, № 86 від 31.01.2007 року, № 142 від 12.02.2007 року та № 643 від 30.05.2007 року, оскільки дані розпорядження не набрали чинності, протирічать та не відповідають чинному законодавству України. Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції перевірено наявність розпоряджень КМДА, які відповідають вимогам Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та можуть бути підставою для нарахування плати за спожиті відповідачем послуги.

Так, чинним на зазначений період, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10.12.2004 року № 2249 передбачено тариф для житлово-експлуатаційних організацій в розмірі 65,30 грн. (з ПДВ) за 1 Гкал., для бюджетних організацій - в розмірі 77,68 грн. (з ПДВ) за 1 Гкал., а також для інших інших споживачів у розмірі 96,00 грн. (з ПДВ) за 1 Гкал., що мали застосовуватися у розрахунках сторін.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції, за період з 01.11.2004 року по 01.09.2007 року позивачем було надано послуг на суму 214 625,55 грн., відповідач в свою чергу за надані послуги сплатив позивачу грошові кошти в розмірі 213 222,39 грн., у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 1 403,16 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи табуляграмами, розрахунками та платіжними дорученнями.

Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок заборгованості, нарахованої позивачем дійшов висновку, що господарським судом міста Києва, яким здійснено арифметичний перерахунок заявленої до стягнення позивачем суми основного боргу, правомірно задоволені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 1 403,16 грн.

З огляду на зазначені вище обставини, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за період з 01.10.2004 року по 01.09.2007 року підтверджується частково у розмірі 1 403,16 грн., а тому визнаються законними та обґрунтованими, а в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 55 555,03 грн. слід відмовити, оскільки позивач при нарахуванні вартості наданих послуг застосовував тарифи, які затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, що протирічать вимогам чинного законодавства.

Окрім цього, на підставі ст. 625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача 8 816,03 грн. інфляційних втрат, 2 883,73 грн. 3% річних за період з 01.11.2004 року по 01.03.2007 року за порушення договірного зобов'язання.

Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних, дійшов висновку, що розрахунок, який здійснено господарським судом міста Києва є арифметично вірним, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суму інфляційних втрат в розмірі 8 333,88 грн. та 3% річних в сумі 2 674,96 грн. за час прострочення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Позивачем - ПАТ «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 21.12.2007 року.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2007 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2007 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2007 року у справі № 37/405 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2007 року у справі № 37/405 залишити без змін.

3. Справу № 37/405 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Лобань О.І.

Федорчук Р.В.

Повний текст складено та підписано 13.02.2013 року.