Постанова

від 16.04.2013 по справі 37/405

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2013 року Справа № 37/405 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогач за участю представників: позивачаМарковська В.В. - довіреність від 26.12.2012р. відповідачаГусаров М.В. - голова правління розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго"в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" на постановувід 06.02.2013 р. Київського апеляційного господарського суду у справі№ 37/405 господарського суду м. Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго"в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" доОб'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дім-Ранок" простягнення 101 435,27 грн.

В С Т А Н О В И В :

Акціонерне енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дім-Ранок" про стягнення з останнього боргу в розмірі 101435,27 грн. за договором № 3010263 від 01.01.2003р. та договором № 3010263 від 01.10.2005 р. на постачання теплової енергії у гарячій воді: 56 958, 19 грн. основного боргу, 8816,03 грн. -інфляційних витрат, трьох процентів річних в розмірі 2883,73 грн. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог т. 1 а.с. 84).

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.12.2007 р. (суддя Кондратова І.В.) позов Публічного акціонерного товариства "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" задоволено частко.

Стягнуто з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дім-Ранок" на користь позивача 1 403,16 грн. основного боргу, 8 333,88 грн. інфляційних втрат, 2 674,96 грн. три відсотки річних. В іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, щодо обгрунтованості та доведеності вимог про стягнення з відповідача основного боргу за період з 01.10.2004 року по 01.09.2007 року у розмірі 1403,16 грн., при цьому вказавши на безпідставність нарахування боргу у розмірі 55 555,03 грн., з огляду на застосування позивачем тарифів затверджених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, які не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровані ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.

За апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" Київський апеляційний господарський суд (судді: Майданевич А.Г., Лобань О.І., Федорчук Р.В.) переглянувши рішення господарського суду м. Києва від 21.12.2007 р. в апеляційному порядку, постановою від 06.02.2013 р. залишив його без змін з тих же підстав.

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 06.02.2013р. та рішення господарського суду м. Києва від 21.12.2007 р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Скаржник, зокрема, посилається на залишення судами поза увагою норм статей 1, 20 Закону України "Про теплопостачання", необхідність з'ясування дійсної вартості теплової енергії, поставленої у спірний період та наявність обов'язку відповідача щодо здійснення оплати поставленої та спожитої теплоенергії.

Заявник касаційної скарги також звертає увагу на відсутність законодавчо закріпленої вимоги обов'язкової реєстрації актів Київської міської державної адміністрації щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції,01.01.2003 року між позивачем (електропостачальною організацією) та відповідачем (споживачем) був укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №3011263 (далі - договір №1), за умовами якого енергопостачальна організація зобов'язується поставити споживачу теплову енергію в гарячій воді в кількості, на умовах, передбачених цим договором (а.с. 26-37, т. 1).

Відповідно до умов договору позивач зобов'язався поставляти теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору, при зміні тарифів (додаток №3 до договору) повідомляти абонента у п'ятиденний термін з моменту отримання розпорядження держадміністрації міста Києва про їх змінення, а відповідач - додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії, а також виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку №4 до договору.

Облік споживання відповідачем теплової енергії за договором передбачено проводити по приладах обліку (пункт 5.1 договору).

Додатком № 4Б до договору №1 сторони погодили порядок та строки розрахунків за теплову енергію (а.с. 31, т. 1).

01.10.2005 року між сторонами було укладено договір № 301263 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку №1, а споживач зобов'язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку №1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2.

Сторони дійшли згоди, що при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.

Згідно з пункту 2.2.1 договору позивач зобов'язався безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1.

Відповідач (споживач за договором) зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії (підпункт 2.3.1 договору).

Сторонами було підписано додаток № 1 до договору № 3010263 від 01.10.2005 року, в якому визначено обсяги постачання теплової енергії відповідачу, в період з 01.10.2006 року по 01.06.2006 року теплову енергію в гарячій воді в межах 2 665,0 Гкал/рік.

У додатку № 2 до договору передбачено, що розрахунки за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10.12.2004 р. №2249 (а.с.19, т.1).

Відповідно до підпункту 5 додатку № 2 до договору визначено, що споживач, який має будинкові прилади обліку, щомісячно надає постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії в МВРТ-4 не пізніше 28 числа поточного місяця.

Згідно пункту 10 додатку № 2 до договору передбачено, що споживач щомісячно: забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числі поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Строк дії договору відповідно до пункту 4.1, пункту 4.3 договору встановлений з дня його підписання до 01.06.2006 року та вважається пролонгованим на кожний наступний період, якщо за місяць до його закінчення про припинення договору не буде письмово заявлено однією із сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога Публічного акціонерного товариства "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" про стягнення з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дім-Ранок", боргу за спожиту теплову енергію в сумі 101 435,27 грн., 89 735,51 грн. - основного боргу, 8 816,03 грн. інфляційних втрат, 2 883,73 грн. - 3% річних, нараховану у зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язання за договором, застосувавши для визначення вартості поставленої теплової енергії позивачем застосовано тарифи, які затверджено розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 2249 від 10.12.04р., № 1575 від 30.10.2006 р. в редакції № 1786 від 15.12.2007 р., № 86 від 31.01.2007 р., № 142 від 12.02.2007 р. та № 643 від 30.05.2007 р.

Здійснюючи судовий розгляд справи та задовольняючи позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" в частинні стягнення з відповідача основного боргу за період з 01.10.2004р. по 01.09.2007р. в розмірі 1 403,16 грн., суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, послався на те, що чинним на зазначений період, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10.12.04р. № 2249 передбачено тариф для житлово - експлуатаційних організацій в розмірі 65,30 грн. (з ПДВ) за 1 Гкал., для бюджетних організацій - в розмірі 77,68 грн. (з ПДВ) за 1 Гкал а також для інших інших споживачів у розмірі 96,00 грн. (з ПДВ) за 1 Гкал.

Разом з цим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 55 555,03 грн. судами було зазначено, що позивач при нарахуванні вартості наданих послуг застосував тарифи, які затвердженні розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 30.10.2006 року № 1575 в редакції від 15.12.2007 р. № 1786, № 86 від 31.01.2007 р., № 142 від 12.02.2007 р. та № 643 від 30.05.2007 року, проте які не пройшли державної реєстрації, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.

Проте, колегія суддів вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій передчасними виходячи з наступного.

Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас взаємовідносини сторін з постачання та споживання теплової енергії врегульовані не лише договором, а й нормативними актами, зокрема Законом України "Про житлово-комунальні послуги", який визначає постачання гарячої води та централізоване опалення одним із видів житлово-комунальних послуг, що надаються у порядку, визначеному ст. 16 Закону з покладанням обов'язку щодо їх оплати на споживача, Законом України "Про теплопостачання", котрий, у свою чергу, визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії.

Відповідно до цього Закону постачання теплової енергії є господарською діяльністю, яка полягає у надані теплової енергії споживачам за допомогою технічних засобів транспортування з обов'язком останніх щомісячно оплачувати теплопостачальній організації фактично отриману теплову енергію.

Статтею 1 названого Закону передбачено, що тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно з статтею 20 зазначеного Закону, тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування та повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері теплопостачання.

При цьому вартість теплової енергії, яка є грошовим виразом витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії ( 1 Гкал ) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових визначається тарифом, що забезпечує відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Закріплене у нормах Закону України "Про теплопостачання" право теплопостачальної організації вимагати оплати поставленої ним теплової енергії за тарифами (ціною), які б враховували затрати на її виробництво та граничний рівень рентабельності зобов'язувало суд з'ясувати як питання щодо набрання чинності нормативних актів про затвердження тих чи інших тарифів, так і перевірити відповідність визначення вартості поставленої теплової енергії позивачем вимогам статті 20 Закону України "Про теплопостачання".

Проте, судами попередніх інстанції зазначені обставини не з'ясовувались, дійсна вартість теплової енергії, яка постачалась у спірний період (за відсутності спору щодо спожитого обсягу) та її відповідність вимогам статті 20 Закону України "Про теплопостачання" судами не визначено.

Зазначені обставини мають істотне значення для правильного вирішення даного спору.

Також судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.04.2012р. скасовано постанову Шевченківського районного суду м.Києва від 30.07.2007р., постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2009р. та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29.03.2011р., згідно з якими визнано дії Київської міської державної адміністрації при зміні тарифів на комунальні послуги з 01.12.2006р. такими, що порушують пункти 1.6 статті 6, пункт 2 статті 20, пункти 3,4, 5,7 статті 30, пункти 2, 3 статті 31 та пункт 5 статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", скасовано розпорядження Київської міської державної адміністрації №640, №642, №643; справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

За приписами статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 вказаного Кодексу передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судом чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню в частинні відмови у задоволенні позовних вимог, а справа - направленню на новий розгляд в цій частині до господарського суду м. Києва.

Керуючись пунктом 3 статті 111 9 , статтями 111 5 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2013 р. у справі № 37/405 та рішення господарського суду м. Києва від 21.12.2012 р. скасувати в частині відмови у стягненні 56 245, 95 грн. (55 555,03 грн. - основного боргу, 482, 15 грн. - інфляційних витрат, 208, 77 грн. - 3% річних) і в цій частинні справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

В решті рішення та постанову залишити без змін.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач