Постанова

від 24.12.2012 по справі 2а/2370/4628/2012

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2012 року Справа № 2а/2370/4628/2012

15 год. 15 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого -судді Кульчицького С.О.,

при секретарі -Поштаренка О.І.,

за участю:

представника позивача -Єрьомінка В.В. (за довіреністю),

представника відповідача -Левенець А.М. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобудвест»до державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Житлобудвест»до державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.08.2012 року №0003832301 та №0003842301.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що оскаржуване рішення суперечить Закону України «Про податок на додану вартість»та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, позов просив задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві та додаткових поясненнях по справі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував повністю з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлобудвест»зареєстроване як юридична особа 19.04.2010 року, ідентифікаційний код 37035023, зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 05.05.2010 року №100282267.

З матеріалів справи вбачається, на підставі наказів та направлень, виданих ДПУ у м. Черкасах, згідно із пп.20.1.4, п. 20.1 ст. 20 та п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на ІІ квартал 2012 року проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Житлобудвест»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 21.04.2010 року по 31.03.2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт перевірки від 31.07.2012 року № 150/22-11/37035023 та встановлено порушення:

- п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 пп. 5.3.9, п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22 травня 1997 року №283/97-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток за І півріччя 2010 року у сумі 509908 грн., за 9 місяців 2010 року у сумі 1472833 грн., за 2010 рік на загальну суму 1472833 грн.;

- пп. 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/'97-ВР «Про податок на додану вартість», ТОВ «Житлобудвест»занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 1178265 грн.

На підставі встановленого порушення державною податковою інспекцією у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби винесено податкові повідомлення-рішення від 08.08.2012 року №0003832301 та №0003842301.

З акту перевірки вбачається, що відповідач зробив висновок про те, що правочини, укладені між позивачем та ПП «Т-Груп», ПП «Хавер», є нікчемними, без реального здійснення господарських операцій.

Між позивачем та споживчим товариством «Інбуд»та відкритим акціонерним товариством «Трест Київміськбуд-3»укладені договори від 20.04.2010 року № 47/10, від 20.04.2010 року № 48/10, від 26.07.2010 року № 154, від 20.07.2010 року № 133 виконання комплексу будівельно-монтажних робіт, виконання робіт по влаштуванню цегляної кладки стін та перегородок.

На виконання вищезгаданих договірних зобов'язань, між позивачем та ПП «Т-Груп»укладені договори підряду від 23.07.2010 року № 03, від 23.07.2010 року № 04, від26.07.2010 року № 05, від 27.07.2010 року № 06, та з ПП «Хавер»договори підряду від 22.04.2010 року № 01, від 22.04.2010 року № 02. На виконання укладених контрактів сторонами складені довідки форми КБ-2в, КБ-3 про вартість та види будівельних робіт, які наявні в матеріалах справи.

Відповідно до вищезазначених договорів, ПП «Т-Груп»та ПП «Хавер»(підрядники) зобов'язались виконати будівельно-монтажні роботи на об'єктах будівництва у м. Києві.

Виконання зазначених договорів підтверджується податковими накладними, актами прийняття виконаних робіт, платіжними дорученнями, які складені у відповідності до вимог законодавства, що підтверджує дійсність даних правочинів.

Факт виконання договірних зобов'язань між позивачем та ПП «Т-Груп», ПП «Хавер»підтверджується актами готовності об'єктів до експлуатації, які знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" - бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Разом з цим, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11, визначено, що згідно статті 1 Закону України від 16.07.99 N 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, судом встановлено, що умови укладених між позивачем та ПП «Т-Груп», ПП «Хавер»договорів підряду (від 23.07.2010 року № 03, від 23.07.2010 року № 04, від26.07.2010 року № 05, від 27.07.2010 року № 06, від 22.04.2010 року № 01, від 22.04.2010 року № 02) - виконані, про що свідчать первинні документи.

Частиною 1, 2 статті 3 Господарського кодексу України визначено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Окрім цього, підтвердженням виконання вищезгаданих договірних зобов'язань між позивачем та ПП «Т-Груп»є рішення господарського суду Черкаської області від 23.08.2011 року у справі №13/5026/1709/2011, 23.08.2011 року у справі №13/5026/1706/2011, 23.08.2011 року у справі №13/5026/1707/2011, 23.08.2011 року у справі №13/5026/1708/2011, які залишені без змін Київським апеляційним господарським судом, в яких зазначено, що договори підряду від 23.07.2010 року № 03, від 23.07.2010 року № 04, від26.07.2010 року № 05, від 27.07.2010 року № 06 укладені з дотриманням норм Цивільного кодексу України та частково виконані.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94).

В пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94 зазначено, що не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 7.2.6 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР, чинного на момент здійснення спірних господарських операцій, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку..

Згідно вимог п. 3 ст. 5 та п. 1 ст. 7 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 даного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг),- дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як вже вище зазначалось, позивач правомірно визначив податковий кредит, що підтверджується: податковими накладними, договорами підряду, актами прийняття виконаних робіт.

Щодо посилання представника відповідача на встановлені обставини кримінальної справи щодо притягнення до кримінальної відповідальності директора ПП «Т-Груп», суд зазначає наступне.

Встановлені під час розгляду кримінальної справи обставини є необґрунтованими, оскільки дані обставини стосуються лише злочинних дій посадової особи ПП «Т-Груп», а саме директора -ОСОБА_4, однак вони не спростовують реальність господарських операцій між позивачем та юридичною особою -ПП «Т-груп»і самі по собі не доводять порушення позивачем податкового законодавства під час здійснення господарських операцій за перевіряємий період.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок доказування порушення позивачем норм податкового законодавства, на підставі яких йому визначено відповідні грошові зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Щодо висновків податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ПП «Т-Груп», ПП «Хавер», то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

При укладені позивачем договорів зі своїми контрагентами додержані вимоги ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. З ст. 228 ЦК України).

В свою чергу, державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, ... (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»№509-ХІІ від 04.121990 року).

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Також необхідно взяти до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд вважає, що відповідач, визнавши договори поставки зернової сировини (соняшника) , укладений між позивачем і його контрагентами, нікчемним, вийшов за межі своїх повноважень.

Доводи відповідача щодо неможливості здійснення контрагентами позивача господарської діяльності у зв'язку з відсутністю у підприємства основних засобів та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності, є необґрунтованими, оскільки чинним цивільним та господарським кодексами дійсність і реальність договорів та правомірність виписаних за ними, зокрема, видаткових та податкових накладних не обумовлені наявністю у постачальника матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Висновок, викладений в акті перевірки, зроблений на підставі податкової звітності та реєстраційних документів ТОВ «Житлобудвест», про неможливість здійснення господарської діяльності його контрагентами, у зв'язку з відсутністю основних засобів та трудових ресурсів є суб'єктивним, необґрунтованим.

Згідно частини 1 статті 203 ЦК, зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 ЦК, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). ДПІ у місті Черкасах не враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 ЦК, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Крім того, застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 ГК, є правовим наслідком визнання недійсним відповідного господарського зобов'язання в судовому порядку (стаття 207 ГК) і не може бути правовим наслідком нікчемного правочину. Стаття 207 ГК не містить особливостей регулювання господарських стосунків, але містить загальні правила про недійсність господарських зобов'язань, що суперечать ЦК як по термінології, так і по сенсу.

Тому стаття 207 ГК відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 4 ЦК, абзацу 2 частини 1 статті 4 ГК застосовуватися не може.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом.

У зв'язку зі внесеними до ст. 228 ЦК України, які набрали чинності з 01.01.2011 року, такі договори із категорії нікчемних перейшли в категорію оскаржуваних, а рішення про їх нікчемність приймається виключно рішенням суду.

Суд звертає увагу, що позивач та його контрагенти (ПП «Т-Груп», ПП «Хавер») є належними суб'єктами господарювання України, що набули правоздатності та внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців під час здійснення договірних зобов'язань.

У відповідності до п. 184.1. ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.

Отже, враховуючи положення п. 184.1 ст. 184 ПК України, судом встановлено, що під час укладання договору та в момент його виконання (січень 2011 року) сторони за спірним договором були зареєстрованими у встановленому законом порядку платниками податку на додану вартість і це не заперечується відповідачем.

Відповідно до ст. 47 Податкового кодексу України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органом, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи. Отже, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

У листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України»зазначено, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

У постанові Верховного суду України від 13.01.2009 року по справі № 09/05 викладено, що покупець не може нести відповідальність ані за несплату податків продавцем, ані за можливу недостовірність відомостей про продавця, що містяться у Єдиному реєстрі, за діяльності продавцем.

Крім того, у довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 року «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість»викладено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Отже, допущені порушення одним платником податків у відображенні у податковому обліку певної господарської операції, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

До того ж, ст. 61 Конституції України передбачено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Таким чином, враховуючи, що позивачем жодних порушень не вчинено, відповідач безпідставно поклав на позивача відповідальність за дії його контрагентів (ПП «Т-груп», ПП «Хавер»).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають до повного задоволення.

Згідно п. 2. ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Інших доказів сторони суду не назвали та не надали.

Керуючись ст. ст. 9, 69-71, 86, 94, 97, 122, ст. ст. 158-163 КАС України, Черкаський окружний адміністративний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби від 08.08.2012 року №0003832301 та №0003842301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобудвест»сплачений судовий збір в сумі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку, передбаченому ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий С.О.Кульчицький