Рішення

від 11.02.2013 по справі 5011-75/10112-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-75/10112-2012 11.02.13 За позовом Публічного акціонерного товариства "ХДІ страхування"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Озервін"

про визнання недійсним договору

Судді Васильченко Т.В (головуючий)

Капцова Т.П.

Любченко М.О.

в присутності представників сторін:

від позивача - Лев Р.В., довіреність № 473-ЮР від 28.12.2012.

Проскуріна А., довідка серії АА № 644251 від 27.09.2012.

від відповідача - Сапронов О.В., довіреність б/н від 01.10.2012.

Суть спору: Публічне акціонерне товариство "ХДІ страхування" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Озервін" про визнання недійсним з моменту укладення попереднього договору від 01.02.2012, який зареєстрований в реєстрі правочинів за № 211.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначений договір від імені позивача, як продавця, було укладено головою правління та його заступником на підставі прийнятого ними вдвох рішення правління (протокол № 31 від 21.11.2011) про надання згоди на укладення цього договору, проте останні перевищили свої повноваження та в порушення положень Статуту не отримали на укладення договору згоди Наглядової ради, рішення якої було необхідним, оскільки сукупна вартість запропонованого до продажу нерухомого майна становила більше 5% чистих активів позивача. Крім того, його ринкова вартість не затверджувалась Наглядовою радою, а зазначена в попередньому договорі ціна не відповідала його ринковій вартості. При цьому, позивач посилається на те, що рішенням господарського суду міста Києва від 11.06.2012 у справі № 5011-45/5169-2012 вищезазначене рішення правління, яким голові та заступнику голови правління позивача надано згоду на укладення оспорюваного договору, було визнано недійсним. Відтак, посилаючись на це рішення суду як преюдиціальне, позивач вважає, що оспорюваний договір укладено від імені позивача за відсутності у останнього необхідного обсягу цивільної дієздатності, тому просить визнати його недійним, посилаючись на ст. 92, ч.ч. 1, 2 ст. 203, ч. 1 ст. 207 ГК України, як такий, що суперечить закону та укладений з порушенням спеціальної правосуб'єктності.

10.09.2012 Компанія "КСІ.ДІ.АЙ.Інвестмент ЛТД"(XDI INVESTMENT LTD), як акціонер Публічного акціонерного товариства "ХДІ страхування", через відділ діловодства господарського суду міста Києва звернулася з заявою про вступ у справу у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору та просила суд визнати недійсним попередній договір від 01.02.2012, укладений між позивачем та відповідачем.

Для вирішення клопотання Компанії «КСІ.ДІ.АЙ.Інвестмент ЛТД», в судовому засіданні 10.09.2012, у відповідності до ч. 3 ст. 77 ГПК України, оголошувалась перерва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.09.2012 відмовлено Компанії "КСІ.ДІ.АЙ.Інвестмент ЛТД"(XDI INVESTMENT LTD) в задоволенні заяви про вступ у справу у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

13.09.2012 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив посилаючись на те, що укладений між сторонами попередній договір вчинено з дотриманням всіх передбачених законодавством умов, його зміст не суперечить актам цивільного законодавства, попрередній договір укладено в письмовій формі та посвідчений нотаріально і на виконання попереднього договору відповідачем здійснено передачу позивачу грошового забезпечення. Крім того, відповідач вважає необґрунтованими посилання позивача на рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2012 у справі № 5011-45/5169-2012, оскільки останнє було ухвалено без залучення відповідача. Разом з цим, відповідач посилається на те, що зазначена в попередньому договорі ціна в розмірі 450 000,00 грн. становила менше 5% чистих активів позивача, тому згоди Наглядової ради останнього на укладення такого договору відповідно до статуту не вимагалось.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.09.2012 продовжено строк вирішення спору у даній справі на п'ятнадцять днів та оголошено перерву в судовому засіданні до 08.10.2012.

05.10.2012 позивач подав пояснення по справі, в яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві.

08.10.2012 відповідач подав пояснення, в яких проти позовних вимог заперечив, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні 08.10.2012, в зв'язку зі складністю справи суд дійшов висновку про призначення колегіального розгляду вказаної справи.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 08.10.2012 призначено колегіальний розгляд справи № 5011-75/10112-2012 у наступному складі суду: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Капцова Т.П., Нечай О.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.10.2012 справу № 5011-75/10112-2012 прийнято до провадження колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Капцова Т.П., Нечай О.В. та призначено розгляд справи на 12.11.2012.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 12.11.2012 справу № 5011-75/10112-2012 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Босий В.П., судді:Капцова Т.П., Нечай О.В., у зв'язку із перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.11.2012, на підставі ст. 86 ГПК України, справу №5011-75/10112-2012 прийнято до провадження колегії суддів у складі: Головуючий суддя: БосийВ.П., судді: Капцова Т.П., Нечай О.В. та призначено справу до розгляду.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 19.11.2012 справу № 5011-75/10112-2012 передано для розгляду колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Капцова Т.П., Нечай О.В., у зв'язку із виходом судді Васильченко Т.В. з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2012, на підставі ст. 86 ГПК України, справу № 5011-75/10112-2012 прийнято до провадження колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Капцова Т.П., Нечай О.В. та призначено справу до розгляду.

29.11.2012 позивач через відділ діловодства суду подав пояснення в яких зазначив, що оскільки Наглядова рада позивача не приймала рішення про обрання оцінювача майна позивача ДП «Київська обласна багатопрофільна лабораторія науково-дослідного експертно-криміналістичного центру» та не затверджувала умови договору, що укладався з ним, в порядку визначеному підпунктом 20 п. 10.2 Статуту та п. 20 ч. 2 ст. 52 ЗУ «Про акціонерні товариства» наданий відповідачем звіт про незалежну оцінку майна не може бути прийнятий до уваги, а посилання відповідача на його добросовісність безпідставні, оскільки за звичаями ділового обороту, відповідач мав би перевірити повноваження представників другої сторони, в якому як раз і містяться повноваження наглядової ради позивача та правління.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.11.2012 розгляд справи відкладено на 20.12.2012.

Окрім того, господарським судом міста Києва 29.11.2012 зроблено запит до Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації щодо надання належним чином засвідченої копії рішення Наглядової ради Публічного акціонерного товариства "ХДІ страхування" від 01.12.2011, оформлене протоколом № 1.

14.12.2012 Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація листом № 524-1836 від 10.12.2012 повідомила суд, що рішення Наглядової ради ПАТ "ХДІ страхування" від 01.12.2011, оформлене протоколом № 1 до Голосіївської РДА не надавалось та зауважила, що в матеріалах реєстраційної справи вказаного підприємства не міститься.

Розпорядженням В.о. Голови господарського суду міста Києва від 20.12.2012 справу №5011-75/10112-2012 передано для розгляду колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Блажівська О.Є., Капцова Т.П., у зв'язку із перебуванням судді Нечай О.В. у відпустці.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.12.2012, на підставі ст. 86 ГПК України, справу № 5011-75/10112-2012 прийнято до провадження колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Блажівська О.Є., Капцова Т.П. та призначено справу до розгляду.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 24.01.2013 справу № 5011-75/10112-2012 передано для розгляду колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Капцова Т.П., Любченко М.О., у зв'язку із перебуванням судді Блажівської О.Є. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.01.2013, на підставі ст. 86 ГПК України, справу № 5011-75/10112-2012 прийнято до провадження колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Любченко М.О., Капцова Т.П. та призначено справу до розгляду.

В судовому засіданні 11.02.2013 представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

В судовому засіданні 11.02.2013 представник відповідача проти позовних вимог заперечив.

В судовому засіданні 11.02.2013 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, які приймали участь при розгляді справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Публічним акціонерним товариством "ХДІ страхування" (позивач), як продавцем, в особі голови правління Ксєніча К.М., який діє на підставі Статуту, протоколу № 28 Загальних зборів акціонерів від 08.04.2010, наказу № 29-К від 08.04.2010 та заступника голови правління ВолощукаВ.С., який діє на підставі Статуту, протоколу № 28 Загальних зборів акціонерів від 08.04.2010, наказу № 30-К від 09.04.2010, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Озервін" (відповідач), як покупцем, в особі директора Федяніна В.В., який діє на підставі статуту, протоколу № 01/07/10 установчих зборів від 12.07.2010, наказу № 001 від 19.07.2010, укладено попередній договір від 01.02.2012, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котковою О.А. та зареєстрований в реєстрі за № 211 (далі - спірний договір).

За умовами вказаного договору сторони зобов'язуються в майбутньому, в строк, обумовлений в цьому договорі, укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу частини нежитлового приміщення (Основний договір), на умовах і в порядку, визначених цим договором та діючим законодавством.

Зокрема, позивач за спірним договором зобов'язався в майбутньому, передати у власність відповідача, а відповідач прийняти частину нежитлового приміщення № 2 загальною площею 89,3 кв.м в будинку № 5 по вул. Олеся Гончара у м. Біла Церква Київської області, що складається з восьми окремих приміщень №№ 7-14 за ціною 450 000 грн. з ПДВ (п. 1.2, 1.3, 2.1 договору).

Відповідно до п. 5.1 спірного договору, покупець на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання, передасть, а продавець отримає грошове забезпечення у розмірі 100 000 грн. в строк до 31 березня 2012 року шляхом перерахування зазначеної суми на рахунок продавця.

Згідно умов п. 6.1 договору, за домовленістю сторін, укладення та нотаріальне посвідчення основного договору здійснюватиметься не пізніше 31 грудня 2012 року у приміщенні офісу приватного нотаріуса Коткової О.А. за адресою: місто Київ, вул. І.Федорова, 10, оф. 1а.

На виконання п. 5.1 спірного договору відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти в сумі 100 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 30.03.2012.

Втім, позивач платіжним дорученням від 03.04.2012 повернув відповідачу суму сплачених грошових коштів.

Відповідно до ст. 635 Цивільного кодексу України (ЦК України) попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

При цьому, попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів незастосовується загальний порядок укладення господарських договорів. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства (ч. 2 ст. 182 ГК України, ч. 1 ст. 635 ЦК України).

Як встановлено судом і не спростовано сторонами, основним договором, який сторони обумовили укласти в майбутньому, є договір купівлі-продажу нежилих приміщень (нерухомого майна).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ст.ст. 655, 656, 657 ЦК України).

За загальним правилом, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації (ч. 3 ст. 640 ЦК України).

Аналіз змісту оспорюваного договору дає підстави для висновку, що він містить зобов'язання сторін про укладення у визначений ними час договору купівлі-продажу в майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором, також сторони обумовили предмет майбутнього договору купівлі-продажу, його ціну та інші істотні умови основного договору; містить і умови про порядок забезпечення виконання зобов'язання укласти основний договір. Договір посвідчено нотаріально.

Таким чином, з огляду на зазначені положення Цивільного кодексу України та зміст оспорюваного договору, судом встановлено, що між сторонами укладено попередній договір в розумінні ст. 635 ЦК України, з дотриманням обов'язкової нотаріальної форми для договорів купівлі-продажу нерухомого майна та наявністю в ньому істотних умов основного договору, укладення якого сторони обумовили в майбутньому.

Сторони не заперечували факт надання укладеному між ними договору сили попереднього договору та наявності в ньому всіх істотних умов.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Предметом позову у даній справі є визнання попереднього договору недійсним, а підставою - його суперечність вимогам закону, а також відсутність у осіб, які його уклали від імені юридичної особи, необхідного обсягу цивільної дієздатності, з посиланням на ст. 92, ч.ч. 1, 2 ст. 203, ч. 1 ст. 207 ГК України.

Згідно із роз'ясненнями, наведеними в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено ст. 203 ЦК України, згідно з ч.ч. 1-3, 5-6 якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи питання про недійсність оспорюваного договору з мотивів його суперечності вимогам закону (ч. 1 ст. 203 ЦК України), суд виходить з такого.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України), (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Із наведених положень випливає, що у випадку визнання правочину недійсним як такого, зміст якого суперечить актам цивільного законодавства, суд повинен у рішенні послатися і на нормативний акт, вимогам якого не відповідає правочин.

Однак, дослідивши положення оспорюваного договору та заслухавши пояснення представників сторін, судом не було встановлено, що зміст попереднього договору суперечить Цивільному кодексу України чи іншим актам цивільного законодавства, наведеним вище. За формою і змістом попередній договір відповідає положенням Цивільного кодексу України про договори такого роду.

При цьому, позивач в порушення вимог ст. 33 ГПК України не довів суду факт незаконності змісту оспорюваного договору та не обґрунтував, яким конкретно нормам нормативно-правових актів, на його думку, суперечить зміст попереднього договору.

Отже, посилання позивача, як на підставу недійсності оспорюваного договору, на суперечність змісту правочину актам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 203 ЦК України) є необґрунтованим.

Вирішуючи питання про недійсність оспорюваного договору з мотивів відсутності у осіб, які уклали від імені позивача попередній договір, необхідного обсягу цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України), суд виходить з такого.

Відповідно до положень ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до положень статуту позивача виконавчий орган товариства - правління товариства вирішує всі питання, пов'язані з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів акціонерів і наглядової ради товариства. Правління товариства діє від імені товариства в межах повноважень, встановлених цим статутом (п.п. 11.1, 11.3).

Статутом позивача передбачено укладення договорів колегіально. Так, відповідно до п. 11.13 статуту від імені товариства голова правління та один із членів правління, що діють разом, вправі без довіреності здійснювати дії у порядку, встановлену цим статутом.

Як вбачається зі змісту оспорюваного договору, його було підписано зі сторони позивача - Публічного акціонерного товариства "ХДІ страхування" - головою правління Ксєнічем Костянтином Михайловичем та заступником голови правління - членом правління Волощуком Владиславом Сергійовичем.

Зазначені особи уклали від імені позивача оспорюваний договір на підставі згоди, наданої їм рішенням правління, оформленим протоколом № 31 від 21.11.2011, яким було уповноважено Ксєніча К.М. та Волощука В.С. продати об'єкти нерухомості: приміщення площею 165 кв.м у м. Києві на вул. Горького, 123-А, за ціною 2 000 000 грн.; приміщення площею 89,3 кв.м у м. Біла Церква на вул. О. Гончара, 5, кв. 2, за ціною 450 000 грн. (зазначене приміщення є предметом оспорюваного договору) та приміщення площею 102,3 кв.м з коморою 8 кв.м. у м. Львові на вул. Коперніка, 44, к. 13, за ціною 825 000 грн.

Втім, рішенням господарського суду міста Києва від 11.06.2012 у справі № 5011-45/5169-2012 за позовом акціонера Таланкс Інтернешнл Акцієнгезелльшафт до Публічного акціонерного товариства "ХДІ страхування", було визнано недійсним рішення правління, оформлене протоколом засідання правління № 31 від 21.11.2011, в частині прийнятих рішень з третього по восьме питання, в тому числі й щодо рішення про відчуження приміщення площею 89,3 кв.м. у м. Біла Церква на вул. О. Гончара, 5, кв. 2, за ціною 450 000 грн., яке стало предметом оспорюваного попереднього договору. Зазначене рішення суду набрало законної сили відповідно до ухвали Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2012.

Позивач, посилаючись на зазначене рішення суду як преюдиціальне, просить його врахувати при вирішенні цієї справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 Кодексу (ч. 1 ст. 21 ГПК України).

Отже, з огляду на зазначені норми процесуального права, суд при розгляді даної справи не може взяти до уваги як преюдиціальне рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2012 у справі № 5011-45/5169-2012, оскільки відповідач (ТОВ Озервін") не був стороною у вказаній справі, а відтак, обставини наявності у позивача при укладенні оспорюваного договору необхідного обсягу цивільної дієздатності підлягають встановленню в загальному порядку.

Так, відповідно до ст. 161 Цивільного кодексу України виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом.

Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства.

Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом.

Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).

При цьому, згідно зі ст. 13 Закону України "Про акціонерні товариства" установчим документом акціонерного товариства є його статут. Статут акціонерного товариства повинен містити відомості, зокрема, про склад органів товариства та їх компетенцію, порядок утворення, обрання і відкликання їх членів та прийняття ними рішень, а також порядок зміни складу органів товариства та їх компетенції.

Статтею 32 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що загальні збори є вищим органом акціонерного товариства і можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства.

Наглядова ж рада акціонерного товариства за умовами статті 51 Закону України "Про акціонерні товариства" є органом, який здійснює захист прав акціонерів товариства, і в межах компетенції, визначеної статутом та цим Законом, контролює та регулює діяльність виконавчого органу.

Згідно зі ст. 52 Закону до компетенції наглядової ради належить вирішення питань, передбачених цим Законом, статутом, а також переданих на вирішення наглядової ради загальними зборами. До виключної компетенції наглядової ради , зокрема, належить: затвердження в межах своєї компетенції положень, якими регулюються питання, пов'язані з діяльністю товариства; затвердження ринкової вартості майна у випадках, передбачених цим Законом; обрання та припинення повноважень голови і членів виконавчого органу; прийняття рішення про вчинення значних правочинів у випадках, передбачених частиною першою статті 70 цього Закону; прийняття рішення про обрання оцінювача майна товариства та затвердження умов договору , що укладатиметься з ним, встановлення розміру оплати його послуг; вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції наглядової ради згідно із статутом акціонерного товариства, в тому числі прийняття рішення про переведення випуску акцій документарної форми існування у бездокументарну форму існування.

Питання, що належать до виключної компетенції наглядової ради акціонерного товариства, не можуть вирішуватися іншими органами товариства , крім загальних зборів, за винятком випадків, встановлених цим Законом.

Рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою. Статутом акціонерного товариства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення правочину до значного правочину (ч. 1 ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства").

Згідно з ч. 4 ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства" вимоги до порядку вчинення значного правочину, передбачені цією статтею, застосовуються як додаткові до інших вимог щодо порядку вчинення певних правочинів, передбачених законом або статутом акціонерного товариства.

Відповідно до ст. 58 Закону України "Про акціонерні товариства" виконавчий орган акціонерного товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань , пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради .

Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом, та може бути колегіальним (правління, дирекція) або одноосібним (директор, генеральний директор).

Права та обов'язки членів виконавчого органу акціонерного товариства визначаються цим Законом, іншими актами законодавства, статутом товариства та/або положенням про виконавчий орган товариства.

При цьому, за умовами ст. 59 Закону, Голова колегіального виконавчого органу має право без довіреності діяти від імені товариства, відповідно до рішень колегіального виконавчого органу, в тому числі представляти інтереси товариства, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками товариства. Інший член колегіального виконавчого органу в порядку, визначеному законодавством України, також може бути наділений цими повноваженнями, якщо це передбачено статутом товариства.

З матеріалів справи вбачається, що установчими документами позивача визначений особливий порядок надання правомочності виконавчим органам товариства на укладання договорів щодо рухомого та нерухомого майна товариства.

Так, пунктом 11.14 Статуту позивача встановлено, що від імені товариства без довіреності голова правління та один із членів правління, що діють разом, мають право здійснювати всі передбачені законодавством та цим статутом дії, у тому числі розпоряджатися майном товариства при здійсненні господарської діяльності товариства, придбавати та відчужувати рухоме та нерухоме майно із врахуванням обмежень, передбачених цим статутом.

Разом з тим, відповідно до п. 10.2 Статуту, до виключної компетенції наглядової ради, серед іншого, віднесено затвердження ринкової вартості майна (пп. 7 п. 10.2 статуту); надання правлінню згоди на придбання чи передачу нерухомості, права безстрокового використання майна або частки у нерухомості вартістю понад 5,0 % чистих активів товариства, показаних у поточному квартальному чи річному фінансовому звіті (пп. 18 п. 10.2 статуту); прийняття рішення про обрання оцінювача майна товариства та затвердження умов договору, що укладатиметься з ним, встановлення розміру оплати його послуг (пп. 20 п. 10.2 статуту).

При цьому, питання, що належать до виключної компетенції наглядової ради товариства, не можуть вирішуватися іншими органами товариства, крім загальних зборів, за винятком випадків, встановлених законом (п. 10.3 статуту).

Таким чином, враховуючи наведені норми Статуту позивача суд вважає, що процедура укладення правлінням товариства угод про відчуження майна має наступні етапи:

-наглядова рада у відповідності з підпунктом 20 пункту 10.2. Статуту приймає рішення про обрання оцінювача майна товариства та затверджує умови договору, що укладатиметься з ним, встановлює розмір оплати його послуг;

-після визначення оцінювачем вартості майна, наглядова рада позивача, у відповідності з підпунктом 7 пункту 10.2. Статуту затверджує ринкову вартість майна, що планується відчужити;

-після затвердження наглядовою радою ринкової вартості майна, у відповідності з підпунктом 18 пункту 10.2. Статуту наглядова рада надає згоду правлінню на відчуження, у разі якщо предмет правочину є більше ніж 5% чистих активів товариства показаних у поточному квартальному чи річному фінансовому звіті.

Отже, правління не має права на укладання правочинів щодо майна товариства без його оцінки належним оцінювачем та затвердження такої оцінки наглядовою радою товариства.

Для відчуження належного товариству нерухомого майна вартістю понад 5,0% чистих активів товариства, показаних у поточному квартальному чи річному фінансовому звіті, згідно з пп. 18 п. 10.2 статуту необхідною є і згода наглядової ради товариства на таке відчуження.

Якщо, ж предмет правочину є меншим ніж 5% чистих активів товариства, то рішення про відчуження приймається Правлінням без погодження з наглядовою радою, проте, з урахуванням затвердженої нею ринкової вартості, визначеної на підставі оцінки проведеної відповідно до підпункту 20 пункту 10.2. Статуту.

Як було зазначено вище, спірний договір було укладено на підставі рішення правління позивача, оформленого протоколом № 31 від 21.11.2011.

Вказаним рішенням надано повноваження правлінню позивача на відчуження нерухомого майна товариства на загальну суму 3 275 000 грн. (приміщення площею 165 кв.м у м. Києві на вул. Горького, 123-А, за ціною 2 000 000 грн., приміщення площею 89,3 кв.м у м. Біла Церква на вул. О. Гончара, 5, кв. 2, за ціною 450 000 грн., приміщення площею 102,3 кв.м у м. Львові на вул. Коперніка, 44, к. 13, за ціною 825 000 грн.).

Разом з тим, судом встановлено, що визначення ринкової вартості майна при прийнятті правлінням рішення про його відчуження не проводилось, також не було затверджено ринкової вартості згідно проведеної оцінки наглядовою радою товариства , тобто рішення правління позивача, оформленого протоколом № 31 від 21.11.2011, було прийнято із порушенням положень Статуту ПАТ "ХДІ страхування" та норм Закону України "Про акціонерні товариства", а саме без достатніх повноважень на його прийняття, оскільки як встановлено в Статуті позивача прийняття вказаних рішень належить до виключної компетенції наглядової ради, а не правління товариства, при цьому, слід зауважити, що саме з підстав порушення правлінням п. 10.2 Статуту, зазначене рішення правління і визнано недійсним господарським судом у справі № 5011-45/5169-2012.

Слід зазначити, що відповідно до фінансової звітності позивача за 9 місяців 2011 року вартість його чистих активів склала 74 182 700,00 грн. Отже, 5 % від вказаної суми становить 3 709 135,00 грн. і з наданого позивачем звіту про вартість вищезазначених трьох об'єктів нерухомості вбачається, що вартість приміщення на момент засідання правління (21.11.2011) за даними звіту про оцінку майна у м. Біла Церква складала 500 392 грн., у м. Києві - 10 558 862 грн., у м. Львові - 1 714 262 грн. Загальна вартість зазначених трьох об'єктів становила 12 773 516 грн.

При цьому, п.п. 18 п. 10.2 Статуту позивача не встановлено обмежень щодо кількості об'єктів нерухомості чи кількості правочинів з ними, які можуть вчинятися позивачем протягом конкретного періоду (календарному році чи кварталі) в межах встановленого статутом обмеження розміру їх вартості, а відтак, оскільки правління позивача протоколом № 31 від 21.11.2011 вирішило питання про укладення договорів відчуження щодо трьох об'єктів нерухомості одночасно, то при застосуванні п.п. 18 п. 10.2 Статуту позивача, має обраховуватися саме сукупна вартість цих об'єктів нерухомості.

У зв'язку з цим, суд критично оцінює пояснення відповідача про те, що при вирішенні питання необхідності згоди наглядової ради у даному спорі має братися до уваги лише вартість об'єкту нерухомості, щодо якого укладено попередній договір (приміщення у м. Біла Церква).

Тобто, в даній ситуації, для прийняття рішення правлінням позивача про відчуження майна, оформленого протоколом № 31 від 21.11.2011, необхідна була згода наглядової ради, оскільки сукупна вартість майна, яке планувалось відчужити, становить більше 5 % балансової вартості чистих активів підприємства.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За таких обставин, судом не приймається протокол правління позивача № 31 від 21.11.2011 в якості належного та допустимого доказу наявності визначеної статутом компетенції правління на укладення спірного договору.

Вищенаведене свідчить, що попередній договір від імені позивача було укладено особами, які не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності, що є порушенням п. 2 ст. 203 ЦК України.

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем під час розгляду справи не надано суду належних та допустимих доказів на спростування заявлених позовних вимог, а доводи відповідача щодо погодження наглядовою радою оцінки вартості нерухомого майна, яке є предметом спірного договору та оформлене протоколом № 4 засідання наглядової ради ПАТ "ХДІ страхування" від 01.12.2011, судом до уваги не приймається, оскільки в матеріалах наявна незасвідчена копія протоколу № 4 засідання наглядової ради ПАТ "ХДІ страхування" від 01.12.2011, у якому, зокрема, погоджено лише питання про доручення голові правління Ксєнічу К.М. знайти покупців офісних приміщень та укласти договори продажу за ціною не меншою за оціночну станом на 01.01.2012. Оригінал вказаного протоколу на огляд суду не подавався, а позивач заперечує факт прийняття Наглядовою радою такого рішення. При цьому, згідно відповіді Відділу державної реєстрації Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 04.01.2013 № 102 вказаний протокол від 01.12.2011 в матеріалах реєстраційної справи ПАТ "ХДІ страхування" не міститься.

З огляду на вимоги процесуального законодавства, у суду відсутні підстави для прийняття в якості належного доказу та надання відповідної правової оцінки протоколу № 4 засідання наглядової ради ПАТ "ХДІ страхування" від 01.12.2011 (його незасвідченої копії, що міститься в матеріалах справи), враховуючи, що позивач заперечує прийняття наглядовою радою питань із зазначених у ньому порядку денного, а оригінал такого доказу на вимогу суду не наданий сторонами.

Безпідставними суд визнає і посилання відповідача на вимоги ст. 92 ЦК України, оскільки відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 92 ЦК України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Разом з тим, абзацом 2 вказаної статті встановлено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Як роз'яснила Президія Вищого господарського суду України в п. 2.18 рекомендацій від 28.12.2007 № 04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин", розглядаючи справи про визнання недійсними правочинів, вчинених керівником товариства з перевищенням повноважень, господарським судам необхідно виходити з положень частини третьої статті 92 ЦК України.

При цьому, при застосуванні вищезазначеної норми варто встановити, що відповідач не знав чи за всіма обставинами не міг знати про встановлені статутом позивача обмеження на укладення оспорюваного попереднього договору.

На думку суду, сторони, укладаючи спірний договір, в преамбулі якого зазначено, що особа, яка представляє контрагента на підставі статуту останнього, за звичаями ділового обороту, мала б перевірити його повноваження, що є неможливим без ознайомлення зі змістом Статуту, в якому і містяться обмеження щодо договорів, які можуть вчиняти правління позивача без згоди наглядової ради та порядку їх вчинення.

Таким чином, відповідач мав бути обізнаний про встановлені обмеження у Статуті позивача при укладанні попереднього договору про відчуження нерухомого майна. Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Вищого господарського суду від 06.06.2012 у справі № 5023/9333/11.

Заперечуючи проти позову, відповідач також посилається на вчинення ним дій, що безпосередньо спрямовані на виконання умов попереднього договору, а саме здійснення ним передачі грошового забезпечення відповідно до п. 5.1. попереднього договору.

Однак, як свідчать матеріали справи перераховані відповідачем на виконання п. 5.1 попереднього договору кошти були одразу ж повернуті позивачем, що спростовує доводи відповідача про схвалення позивачем спірного договору.

Враховуючи наведене вище, суд вважає, що договір укладено ПАТ "ХДІ страхування" в особі голови правління Ксєніча К.М. та заступника голови правління Волощука В.С. без належних повноважень, достатні докази чого надані позивачем, що є підставою для визнання спірного договору недійсним на підставі ч. 2 ст. 203 ЦК України, та повного задоволення позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача у зв'язку з задоволенням позову.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним попередній договір від 01.02.2012, укладений між Публічним акціонерним товариством "ХДІ страхування" (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 102, ідентифікаційний код 22868348) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Озервін" (01001, м.Київ, вул. Михайлівська, 24/11-13-В, ідентифікаційний код 37202211), зареєстрований в реєстрі правочинів за № 211.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Озервін" (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 24/11-13-В, ідентифікаційний код 37202211) на користь Публічного акціонерного товариства "ХДІ страхування" (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 102, ідентифікаційний код 22868348) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 00 коп.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.02.2013.

Головуючий суддя Т.В. Васильченко

Т.П. Капцова

М.О.Любченко