Ухвала

від 07.02.2013 по справі 2а-1617/08/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2013 року м. Київ К-20369/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.04.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2010

у справі № 2а-1617/08/1370

за позовом Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Колір Про",

Товариства з обмеженою відповідальністю „Малс Плюс"

про визнання недійсним господарського зобов'язання

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Колір Про", Товариства з обмеженою відповідальністю „Малс Плюс" про визнання недійсним господарського зобов'язання.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01.04.2009 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2010 постанову Львівського окружного адміністративного суд від 01.04.2009 скасовано в частині визнання недійсним господарського зобов'язання та закрито провадження, в решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з жовтня 2005 року по травень 2006 року ТОВ „Малс Плюс" та ТОВ „Колір ПРО" вчинили купівлю-продаж фотоматеріалів та хімії (закріплювач, проявник) на загальну суму 1642085 грн., в тому числі податок на додану вартість 273680, 90 грн., що підтверджується податковими накладними та відображені в бухгалтерському обліку по журналах-ордеру і Відомостях по рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками", платіжними дорученнями, довідкою Першої Львівської філії ВАТ „КРЕДОБАНК" про такий перерахунок коштів та зведеного меморіального ордеру, реєстром отриманих та виданих податкових накладних, журналами-ордерами і Відомостями по рахунку ВР Валові витрати, які долучені до матеріалів справи.

Розрахунки за отримані товари проводились виключно через розрахунковий рахунок ТОВ „Колір ПРО".

Факт отримання товару підтверджується накладними, згідно яких товар одержувала уповноважена особа.

Транспортування продукції від постачальника ТОВ „Малс Плюс" до ТОВ „Колір ПРО" проводилося за рахунок коштів останнього шляхом замовлення транспортних послуг у ТОВ „Нова пошта" (кур'єрська доставка), про що свідчать виписки по особовим рахункам про перерахунок коштів ТОВ „Нова пошта", актами здачі прийняття робіт - кур'єрська доставка фотоматеріалів ТОВ „Нова пошта".

Позивач, звертаючись з даним позовом, вважає вказану угоду такою, що вчинена з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства, посилаючись на вимоги ст. ст. 207, 208 ГК України, оскільки вважає, що угода була укладена з метою ухилення від оподаткування.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірну угоду укладено правосуб'єктними особами, які на момент укладення цієї угоди не були виключені з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та станом на 27.06.2005 обидві сторони були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин; недоведеності позивачем умислу відповідачів на укладення спірної угоди з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Судами правильно зазначено, що наявність умислу відповідача-2 при укладенні угоди не може бути підтверджено лише рішенням зазначеного районного суду, оскільки предметом дослідження в такій справі є відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність умислу при укладенні угоди при здійсненні ним підприємницької діяльності.

Також юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, у тому числі держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" в разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Крім того, безпідставність позову в частині визнання недійсним договору обумовлює безпідставність позову в похідній від неї іншій частині позову щодо застосування адміністративно-господарських санкцій.

Згідно ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним як такого, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, передбачені ч. 1 ст. 208 цього Кодексу. Цю норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже - нікчемним. Як зазначено у ч. 2 ст. 215 цього Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається, а тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби в такому випадку можуть на підставі п. 11 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.04.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2010 у справі № 2а-1617/08/1370 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220 1 , 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.04.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2010 у справі № 2а-1617/08/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко