Рішення

від 05.02.2009 по справі 28/118пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

28/118пд

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

05.02.09 р.                                                                                                       Справа № 28/118пд                               

Господарський суд Донецької області у складі судді: Курило Г.Є.

при секретарі судового засідання Кондратьєвій К.О.   

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи

за позовом: Відкритого акціонерного товариства „Дніпровагонмаш”, м.Дніпродзержинськ, код ЄДРПОУ 05669819

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Машекспорт”, м.Маріуполь, код ЄДРПОУ 30073565

про розірвання договору №43-08 від 18.01.2008р. та стягнення 940953грн.36коп.

Представники:

Від позивача: Станкевич Н.Є. на підставі довіреності № 2/25юр-12 від 29.10.2008р.

Від відповідача: Рябоконева А.В. на підставі довіреності №19-12 Д від 19.12.2008р.

СУТЬ СПОРУ:

                                                                                  В судовому засіданні оголошувалась

                                                                                  перерва з 28.01.2009 р. по 05.02.2009р.

Позивач, Відкрите акціонерне товариство „Дніпровагонмаш”, м.Дніпродзержинськ звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Машекспорт”, м.Маріуполь про розірвання договору №43-08 від 18.01.2008р. та стягнення основного боргу в розмірі 620004грн.80коп., штрафу в розмірі 201600грн.38коп. та збитків в розмірі 119348грн.18коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір №43-08 від 18.01.2008р., специфікацію №1 від 18.01.2008р. до вказаного договору, рахунок-фактуру №СФ-0000001 від 22.01.2008р., платіжне доручення №512 від 24.01.2008р., банківську виписку від 24.01.2008р., видаткову накладну №РН-0000001 від 08.02.2008р., листи ВАТ „Дніпровагонмаш” від 25.03.2008р., 01.04.2008р., лист-відповідь ТОВ „Машекспорт” від 01.04.2008р., банківські виписки від 31.03.2008р., 06.05.2008р., 06.06.2008р., листи ВАТ „Сведбанк” від 25.06.2008р., 04.07.2008р., претензію №2/25юр-14 від 03.07.2008р., листи ВАТ „Сведбанк” від 11.08.2008р., 06.08.2008р., кредитний договір №003/19.12.06-Н/к від 06.02.2007р. з додатковими угодами до нього.

Господарський суд Донецької області ухвалою від 10.12.2008р. порушив провадження у справі № 28/118пд та призначив її розгляд на 12.01.2009р.

Розгляд справи судом відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

05.01.2009р. через канцелярію господарського суду позивач надав уточнення до позовної заяви №2/25-50юр від 24.12.2008р., відповідно з якими відмовляється від вимоги щодо розірвання договору №43-08 від 18.01.2008р. та просить суд стягнути з відповідача  заборгованість  в розмірі 520004грн.80коп., штраф в розмірі 201600грн.38коп. та збитків в розмірі 119348грн.18коп.

Таким чином, позивачем відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України  зменшено розмір позовних вимог.

Суд розглядає зменшені позовні вимоги.

Відповідач надав відзив на позовну заяву №31-12И від 09.01.2009р., відповідно з яким позовні вимоги визнає частково, а саме визнає суму основної заборгованості в розмірі 520004грн.80коп. та заперечує проти стягнення штрафу та збитків, посилаючись на необґрунтованість відповідних вимог.

Крім того, 28.01.2009 р. відповідач надав пояснення від 26.01.2009 р. № 26-01И на уточнення  позивача до позовної заяви.

02.02.2009 р. до суду від позивача надійшли письмові пояснення до відзиву від 21.01.2009 р. № 2/25юр-3

Позивачем надана заява про прийняття заходів по забезпеченню позову.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача у попередніх судових засіданнях, господарський суд встановив:

18.01.2008р. між позивачем, Відкритим акціонерним товариством „Дніпровагонмаш”, м.Дніпродзержинськ,  та відповідачем,  Товариством з обмеженою відповідальністю „Машекспорт”, м.Маріуполь укладений договір №43-08, відповідно з яким постачальник (відповідач) зобов`язується поставити і передати у власність покупцю на умовах цього договору, а покупець (позивач) зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити продукцію в асортименті, кількості, за цінами та в строки, які зазначені в специфікаціях, що є невід`ємною частиною цього договору (п.1.1 договору).

Відповідно до п.10.8 договору, цей договір діє з дати укладання строком по 31.12.2008р. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від його виконання.

Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено договір поставки.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, між сторонами виникли господарські правовідносини щодо поставки товару за договором №43-08 від 18.01.2008р.

Ціни на момент підписання договору зазначені в специфікації №1 від 18.01.2008р., яка є невід`ємною частиною цього договору (п.3.2 договору).

В свою чергу, згідно специфікації №1 від 18.01.2008р. до вказаного вище договору, сторони дійшли згоди про те, що відповідач повинен поставити продукцію на загальну суму 3150006грн.00коп.

Відповідно до п.4.1 договору, порядок розрахунків за продукцію викладений в специфікаціях, які після підписання представниками сторін та скріплення їх печатками підприємств складають невід`ємну частину цього договору. Датою оплати вважається дата списання коштів з поточного рахунку покупця (п.4.2 договору).

Одночасно, п.6 специфікації №1 передбачено, що оплата продукції здійснюється в перебігу 2-х банківських днів після письмового підтвердження постачальником про наявність продукції для відвантаження.

Так, в якості підтвердження про наявність продукції для відвантаження відповідачем на адресу позивача виставлений рахунок-фактура №СФ-0000001 від 22.01.2008р.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач здійснив 100% передоплату продукції на суму в розмірі 3150006грн.00коп., що підтверджується платіжним дорученням №512 від 24.01.2008р. та банківською виписку від 24.01.2008р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Як вбачається з зазначеного платіжного доручення, призначенням платежу є передоплата за литво візка, дог.№43-08 від 18.01.2008р., сч.01 від 22.01.2008р.

З наведеного вбачається, що позивач добросовісно виконав свої зобов`язання за договором, здійснивши 100% передоплату за належний до поставки товар.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що продукція повинна бути поставлена покупцю в строки і на умовах, викладених в специфікаціях, які після підписання представниками сторін та скріплення їх печатками підприємств складають невід`ємну частину цього договору.

Відповідно до п.4 специфікації, строк поставки продукції по специфікації №1 – на протязі 10-ти календарних днів після оплати.

За приписом ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, відповідач повинен був поставити оплачену продукцію в строк до 03.02.2008р.

За твердженням позивача, всупереч вимогам договору та закону, після спливу встановленого для поставки строку, відповідач поставив товар на загальну суму 630001грн.20коп., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000001 від 08.02.2008р., копія якої залучена до матеріалів справи.

Листами від 25.03.2008р., 01.04.2008р. ВАТ „Дніпровагонмаш” звертався до ТОВ „Машекспорт” з вимогою повернути грошові кошти за непоставлений товар.

В свою чергу, листом від 01.04.2008р. відповідач визнав отримання від позивача передоплати в розмірі 3150006грн.00коп. та зобов`язався повернути залишок передоплати.

За твердженням позивача, в якості повернення передоплати за литво візка відповідачем сплачено грошові кошти в розмірі 1 600 000грн.00коп., що підтверджується наданими до матеріалів справи копіями банківських виписок від 31.03.2008р., 06.05.2008р., 06.06.2008р. та платіжними дорученнями №32 від 31.03.2008р., №51 від 06.05.2008р., №45 від 14.05.2008р., №72 від 06.06.2008р., №74 від 26.06.2008р.

У зв`язку із неповерненням відповідачем залишку заборгованості, позивачем на адресу відповідача була направлена претензія №2/25юр-14 від 03.07.2008р. з вимогою про повернення суми передоплати (докази направлення претензії відповідачу наявні в матеріалах справи).

19.09.2008р. відповідач частково погасив заборгованість на суму 100 000грн.00коп., що підтверджується платіжним дорученням №72 від 19.09.2008р.

Таким чином,  сума основного боргу становить 520004грн.80коп.

За твердженням позивача, незважаючи на попередню оплату товару, відповідач до теперішнього часу не здійснив остаточну поставку товару, обумовленого договором та не повернув залишок грошових коштів.

Відповідних доказів того, що відповідач поставив вищевказану продукцію позивачу, незважаючи на оплату останнім його вартості, суду не надано.

За приписом ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

        Згідно до приписів ст. 670 Цивільного кодексу України якщо  продавець  передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу,  покупець має  право вимагати   передання  кількості  товару,  якої  не  вистачає,  або відмовитися від переданого товару  та  його  оплати,  а  якщо  він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

В розумінні зазначених норм, в разі невиконання продавцем своїх договірних зобов`язань, у покупця виникає можливість пред`явлення до продавця альтернативних вимог – або передати обумовлені договором товари, за які вже була здійснена попередня оплата, або вимагати повернення сплаченої за товар суми. Право вибору при цьому належить покупцеві.

        Частиною 2   ст. 530 Цивільного кодексу України якщо  строк  (термін)  виконання  боржником  обов'язку  не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від  дня  пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

         Як зазначалось, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами повернути  грошові кошти.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Оскільки відповідачем не представлено суду доказів перерахування на рахунок позивача грошових коштів  в розмірі 520004грн.80коп., суд робить висновок, що дана сума не перерахована до теперішнього часу.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства „Дніпровагонмаш”, м.Дніпродзержинськ в частині стягнення заборгованості в розмірі 520004грн.80коп. є обґрунтованими, доведеними належними чином та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу  України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом (ст.611 ЦК України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановлених законом або договором мір відповідальності.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що у разі прострочення строків поставки або недопоставки продукції постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 8% від вартості продукції, непоставленої в строк.

Договір в цій частині підписаний сторонами без заперечень, у судовому порядку недійсним не визнаний.

На підставі вищезазначеного пункту договору позивачем нарахований штраф в розмірі 201600грн.38коп.

Заперечення відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності , яка встановлена ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, та недотримання позивачем досудового порядку урегулювання спору в частині стягнення неустойки судом не приймається до уваги на підставі наступного.  

Одночасно, згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними    санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

  Оскільки Господарський  кодекс  України  не  містить  визначень неустойки,  штрафу та пені, які сплачуються у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання,  слід виходити із визначень,  наведених у Цивільному кодексі  України.

 Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язань. Штрафом є неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно  виконаного  грошового  зобов'язання  за  кожен   день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

         Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю; зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

        Відповідно до ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Таким чином,  ч.6 ст.232 Господарського кодексу України передбачає строк, у межах  якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права  встановлюється Цивільним кодексом  України.

Судом встановлено, що строк позовної давності щодо стягнення штрафу позивачем не пропущений, в зв'язку з тим, що відповідач повинен був здійснити поставку товару в строк до 03.02.2008 р., а позов був направлений до господарського суду  Донецької області 01.12.2008 р.   

        Відповідач в поясненнях від 26.01.2009 р. № 26-01 И зазначив, що  недотримання  позивачем досудового порядку урегулювання спору в частині стягнення неустойки  є підставою для залишення позову в цій частині без розгляду на підставі п. 3 ст.  81 Господарського процесуального кодексу України.  

         Відповідно до Закону України  „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо досудового врегулювання спорів” від 23.06.2005  № 2705-IV  п.  3  ч.  1  статті 81 Господарського процесуального кодексу України виключено.   

          Крім того, Конституційний Суд  України  в  рішенні від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002  у справі за конституційним зверненням Товариства  з  обмеженою  відповідальністю  "Торговий  Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення  частини  другої статті 124 Конституції України  (справа про досудове врегулювання спорів)  зазначив,  що   положення   частини   другої статті 124  Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі  правовідносини,   що   виникають   у   державі,   в   аспекті конституційного  звернення необхідно розуміти так,  що право особи (громадянина України,  іноземця, особи без громадянства, юридичної особи)  на  звернення  до  суду  за  вирішенням спору не може бути обмежене законом,  іншими нормативно-правовими актами.  При  цьому Конституційний  Суд  України  вказав,  що встановлення законом або договором  досудового   врегулювання   спору   за   волевиявленням суб'єктів  правовідносин  не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

На підставі вищевикладеного, перевіривши арифметичній розрахунок суми штрафу, враховуючи прострочення строків поставки продукції, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення штрафу в розмірі 201600грн.38коп. є обґрунтованими, а відтак такими, що підлягають задоволенню.

Крім викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача збитки в розмірі 119343грн.18коп.

В обґрунтування зазначеної вимоги позивач посилається на п.7.1 договору, відповідно з яким постачальник відшкодовує покупцю збитки, які спричинені порушенням строку поставки.

За твердженням позивача, для сплати передоплати за договором №43-08 від 18.01.2008р. ЗАТ „Дніпровагонмаш” використовувало кредитні кошти, за користування якими згідно кредитному договору №003/19.12.06-Н/К від 06.02.2007р. та додатків до даного договору сплачував відсотки за користування кредитом.

Як зазначено позивачем, через несвоєчасне виконання зобов`язань з боку Товариства з обмеженою відповідальністю „Машекспорт”, м. Маріуполь, Відкритому акціонерному товариству „Дніпровагонмаш”, м.Дніпродзержинськ,  було завдано збитків у вигляді необхідності сплати відсотків за користування кредитними коштами.

На думку позивача, за час прострочення поставки товару за договором №43-08 від 18.01.2008р. Відкрите акціонерне товариство „Дніпровагонмаш” сплатило банку відсотки  за користування кредитними коштами в розмірі 119348грн.18коп.

Зазначену суму позивач визначає як збитки, понесені останнім в результаті невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань.

Суд не приймає посилання позивача з огляду на наступне:

За приписом ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема, відшкодування збитків.

Частиною 2 ст.22 Цивільного кодексу України до збитків віднесені: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Аналогічно, стаття 224 Господарського кодексу України визначає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Крім того, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню, включається, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Суд зазначає, що необхідними умовами цивільно-правової відповідальності по відшкодуванню збитків за загальними правилами є:

1) протиправність поведінки;

2) збитки, як результат протиправної дії;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою і завданими збитками;

4) вина особи, що заподіяла збитки.

Втім, цивільно-правова відповідальність по відшкодуванню збитків настає при наявності зазначених умов у сукупності. Відсутність хоча б однієї з умов є підставою для відмови щодо відшкодування збитків.

Відповідно до інформаційного листа Вищого арбітражного суду України від 06.06.94 N 01-8/368 "Про деякі питання практики вирішення господарських спорів" сторона за договором має право вимагати від несправної сторони відшкодування відсотків, сплачених банку за користування кредитом, але вони можуть бути стягнуті з відповідача тільки у випадку подання позивачем доказів, що підтверджують як причинний зв'язок між невиконанням зобов'язання і заподіяними збитками, так і прийняття кредитором заходів до запобігання або зменшення збитків.

Як встановлено судом наявність причинного зв'язку у даному випадку  не доведено.

Крім того,  сплата відсотків повинна здійснюватись позивачем незалежно від того, чи своєчасно виконано відповідачем зобов`язання щодо поставки товару.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення збитків в розмірі 119348грн.18коп. є необґрунтованими, недоведеними, а тому підлягають залишенню без задоволення.

Позивачем надана заява від 19.01.2009 р. № 2/25юр-2 про прийняття заходів по забезпеченню позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на рахунках відповідача в розмірі 840953 грн. 36 коп., а при їх відсутності – на майно, транспортні засобі та іншу нерухомість , що належить відповідачу.

      В обґрунтування своєї заяви позивач посилається на те, що позовні вимоги носять майновий характер і їх розмір достатньо значний, при цьому відповідач має необмежені можливості стосовно відчуження майна і грошових коштів, які йому належать.

Згідно ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

         За приписами ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або  грошові  суми,  що  належать відповідачеві.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Одночасно, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд оцінює вмотивованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

        Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням вищевказану заяву, вважає її такою, що не підлягає задоволенню у зв'язку з тим, що позивач не довів належними доказами наявність у відповідача коштів на рахунках в банках, крім того вказана заява заснована лише на припущеннях позивача стосовно того, що грошові кошти, які є у відповідача, можуть зникнути, зменшитися за кількістю на момент винесення рішення господарським судом.

      В частині накладення арешту на майно відповідача заява також не підлягає задоволенню  у зв'язку з тим, що позовні вимоги по цій справі пов'язані зі стягненням коштів, на підставі чого, суд не бачить підстав для накладення арешту на майно відповідача.  Крім того, позивач не довів суду належними доказами наявність майна у відповідача.  

Судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, при розгляді справи судом встановлено, що позивач в позовній заяві зазначив як вимоги майнового характеру (стягнення з відповідача 940953 грн. 40 коп.), так і вимоги немайнового характеру (розірвання договору).

       Виходячи зі змісту ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України №7-93 від 21.01.1993р. “Про державне мито” із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлено ставку державного мита в розмірі 1% ціни позову, але не менш 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більш 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, із  позовних   заяв   немайнового характеру встановлено ставку державного мита в розмірі 5  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85 грн. 00 коп.).

Таким чином, позивачем повинно бути сплачено державне мито в сумі 9494 грн. 53коп.

Як встановлено судом, при подачі позовної заяви позивачем згідно з платіжним дорученням №7168 від 27.08.2008р. було сплачено державне мито в розмірі 10688 грн. 02 коп.

За таких обставин, за висновками суду, у відповідності до ст.47 Господарського процесуального кодексу України надлишково сплачене позивачем державне мито в розмірі 1193 грн. 49 коп. підлягає поверненню позивачу з державного бюджету України.

На підставі вищенаведеного, ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 36, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Відкритого акціонерного товариства „Дніпровагонмаш”, м.Дніпродзержинськ до Товариства з обмеженою відповідальністю „Машекспорт”, м.Маріуполь задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Машекспорт” (за адресою: вул.26-й квартал, 1, м.Маріуполь, Донецька область, 87518; поштова адреса: вул.Громової, 63, м.Маріуполь, Донецька область, 87518; р/р 26004900175112 у філії ПУМБ м.Маріуполь, МФО 335742, код ЄДРПОУ 30073565) на користь Відкритого акціонерного товариства „Дніпровагонмаш” (за адресою: вул.Українська, 4, м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область, 51925, р/р 26003043538501 в Дніпродзержинському відділенні ВАТ „Сведбанк”, МФО 300164, код ЄДРПОУ 05669819) суму основного боргу в розмірі 520004грн.80коп. та штраф в розмірі 201600грн.38коп., а також витрати по сплаті державного мита в розмірі 7216грн.17коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 90грн.49коп.

Видати наказ після набуття рішенням законної сили.

  Повернути Відкритому акціонерному товариству „Дніпровагонмаш” (за адресою: вул.Українська, 4, м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область, 51925, р/р 26003043538501 в Дніпродзержинському відділенні ВАТ „Сведбанк”, МФО 300164, код ЄДРПОУ 05669819) з державного бюджету України надлишково сплачене державне мито в сумі 1193 грн. 49 коп.

  Видати довідку.    

           В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

У судовому засіданні 05.02.2009р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення підписаний 05.02.2009 р.

               Суддя