Рішення

від 12.02.2013 по справі 6/131-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" лютого 2013 р. Справа № 6/131-12

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Комспек-ЛТД" до приватного акціонерного товариства „Іванківська пересувна механізована колона №2" про стягнення боргу,

за участю представників:

позивача : Мазур Ю.О. (дов. № 22-01/13 від 22.01.2013),

відповідача: не з'явилися.

СУТЬ СПОРУ:

У грудні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю „Комспек-ЛТД" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до приватного акціонерного товариства „Іванківська пересувна механізована колона №2" (далі - відповідач) про стягнення боргу.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого товару за видатковими накладними у період з 09.05.2012 по 22.08.2012. У зв'язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача 36158,27 грн боргу.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.12.2012 порушено провадження у справі № 6/131-12 та призначено її до розгляду на 15.01.2013.

Розгляд справи, що призначався на 15.01.2013 та на 29.01.2013 відкладався, у зв'язку з з неявкою в судові засідання представників сторін, неподанням сторонами витребуваних доказів та враховуючи клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 12.02.2013 представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач свого представника в судове засідання 12.02.2013 знову не направив, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомленим про час та місце судового засідання.

Відтак, на підставі ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позовну заяву за наявними в ній матеріалами та без участі представника відповідача, так як його нез'явлення та не подання відзиву не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

Як вбачається з матеріалів справи, між товариством з обмеженою відповідальністю „Комспек-ЛТД" та приватним акціонерним товариством „Іванківська пересувна механізована колона №2" була досягнута усна домовленість, відповідно до якої позивач зобов'язався поставити відповідачу товар, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити його вартість.

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 205 ГПК України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом ч. 1 ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Стаття 218 Цивільного кодексу України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

На виконання умов домовленості позивачем на адресу відповідача була здійснена поставка продукції у період з 27.08.2011 по 30.04.2012 (а.с. 70-79) та у період з 09.05.2012 по 22.08.2012 (а.с. 8-30) на загальну суму 115712,81 грн, що підтверджується видатковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи.

Як на доказ існування правовідносин з поставки товару між сторонами позивач посилається на видаткові накладні за період з 27.08.2011 по 22.08.2012.

Зі змісту наданих до позовної заяви видаткових накладних вбачається, що вони, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме:

· найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ;

· назву документа(форми);

· дату і місце складення документа;

· зміст та обсяг господарської операції;

· одиницю виміру господарської операції(у натуральному та\або вартісному виразі);

· посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

· особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, суд звертає увагу, що в ухвалах суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи відповідачу було запропоновано подати відзив на позовну заяву з документальним обґрунтуванням його доводів, однак останній не надав суду будь-яких доказів того, що відповідач заперечує факт отримання товару, у визначених видаткових накладних.

Отже, факт передання відповідачу матеріальних цінностей підтверджується видатковими накладними, доданих до позовної заяви, які надав позивач на підтвердження факту передачі товару, підписані та засвідчені печатками як з боку позивача так і відповідача, тобто, за документами оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства та за відсутності у відповідача заперечень щодо найменування (номенклатури), кількості, якості та щодо ціни отриманої продукції при її прийнятті.

Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За приписом ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відтак, факт передачі товару позивачем та прийняття його відповідачем свідчить про укладення між сторонами правочину, у відповідності до ст.ст. 202, 205, 207 Цивільного кодексу України, яка відповідає вимогам ч. 1, 2 ст. 180 ГК України, п. 1 ст. 181 ГК України та містять ознаки поставки.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення свого грошового зобов'язання вартість отриманого товару сплатив частково, що підтверджуються наявними в матеріалах справи банківськими виписками на загальну суму 79554,55 грн (а.с. 32-36, 54-61).

Інших доказів на підтвердження проведеної відповідачем часткової оплати по видатковим накладним, які містяться в матеріалах справи сторонами подано не було.

Відтак, враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку, що на час вирішення спору в суді вартість не оплаченого товару відповідачем за видатковими накладними становить 36158,27 грн (115712,82 грн - 79554,55 грн).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Враховуючи виконання продавцем своїх зобов'язань з передачі товару покупцю за накладними, у першого виникло право вимагати оплати вартості переданого товару.

Однак, судом встановлено, що з правовідносин як склалися між сторонами ( в тому числі зі змісту видаткових накладних та рахунків на оплату) неможливо визначити строк, за яким у відповідача виник обов'язок оплатити отриманий товар, тому, господарський суд дійшов висновку, що момент оплати товару сторонами не визначений.

Водночас, відповідно до частини першої ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем видаткових накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Згідно зі ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Оскільки інший строк оплати товару сторонами у видаткових накладних встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем після отримання товару.

Таким чином, враховуючи дату прийняття товару за накладними та положення ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний був здійснити оплату отриманого товару саме в день його отримання.

Крім того в матеріалах справи міститься надіслана відповідачу вимога позивача № 20-11/12/1 віл 20.11.2012 про оплату поставленого товару.

Проте, доказів сплати відповідачем повної вартості отриманого товару, в розумінні ст.ст. 1087, 1088 ЦК України та пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", матеріали справи не містять, а відтак факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати взятих на себе договірних зобов'язань доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів повної оплати відповідачем вартості отриманого товару у розмірі 36158,27 грн, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем становить - 36158,27 грн.

Згідно зі ст. 73 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідач, на якого, відповідно до вимог статей 4-3, 33, 34 ГПК України, покладається обов'язок доказування, не надав доказів на підтвердження проведення оплати за отриманий товар по видатковим накладним.

Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків в рахунок оплати боргу (36158,27 грн) за отриманий товар відповідачем надано не було.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про доведеність існування боргу відповідача перед позивачем в розмірі 36158,27 грн, а відтак заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних, в порядку ст. 38 ГПК України, сторонами доказів.

За таких обставин, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 36158,27 грн основного боргу є правомірною, обґрунтованою, документально підтвердженою, відповідачем належним чином не запереченою та не спростованою, а тому підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства „Іванківська пересувна механізована колона №2" (код ЄДРПОУ 32000813) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Комспек-ЛТД" (код ЄДРПОУ 35893292) 36158,27 грн боргу, а також 1 609,50 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.