Постанова

від 15.04.2013 по справі 6/131-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2013 р. Справа№ 6/131-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Кондес Л.О.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Мазур Ю.О. - представник, дов. № 01/03/13 від 01.03.2013;

від відповідача: Бондар І.Г. - представник, дов. № 13 від 28.02.2013;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Приватного акціонерного товариства "Іванківська пересувна механізована колона № 2"

на рішення Господарського суду Київської області від 12.02.2013

у справі № 6/131-12 (суддя Черногуз А.Ф.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комспек-ЛТД"

до Приватного акціонерного товариства "Іванківська пересувна механізована колона № 2"

про стягнення боргу

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.02.2013 у справі № 6/131-12 позов задоволено повністю; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 36 158,27 грн. основного боргу, 1 609,50 грн. судового збору.

Рішення мотивоване тим, що факт передачі товару позивачем та прийняття його відповідачем свідчить про укладення між сторонами правочину, відповідно до ст.ст. 202, 205, 207 ЦК України, який відповідає вимогам ч. 1, 2 ст. 180 ГК України, п. 1 ст. 181 ГК України та містить ознаки поставки; як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення свого грошового зобов'язання вартість отриманого товару сплатив частково, що підтверджується наявними в матеріалах справи витягами із особового рахунку на загальну суму 79 554,55 грн.; якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 ЦК України, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується; оскільки інший строк оплати товару сторонами у видаткових накладних встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем після отримання товару; таким чином, враховуючи дату прийняття товару за накладними та положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний був здійснити оплату отриманого товару саме в день його отримання; крім того, в матеріалах справи міститься надіслана відповідачу вимога позивача № 20-11/12/1 від 20.11.2012 про оплату поставленого товару; за таких обставин, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 36 158,27 грн. основного боргу є правомірною, обґрунтованою, документально підтвердженою, відповідачем належним чином не запереченою та не спростованою.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду Київської області від 12.02.2013 у справі № 6/131-12 змінити в частині встановлення строків виконання грошового зобов'язання з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального права.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вважає, що суд, дійшовши до висновку, що строк (термін) виконання відповідачем обов'язку не був встановлений, зобов'язаний був застосувати норму ч. 2 ст. 530 ЦК України, на як посилався і позивач у позовній заяві, а застосування судом ч. 1 ст. 692 ЦК України є неправильним, оскільки дана норма визначає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, але не встановлює конкретного строку виконання грошового зобов'язання.

На думку скаржника, строк виконання грошового зобов'язання настав у відповідача тільки після представлення відповідачем вимоги № 20-11/12/1 від 20.11.2012, яку, як вказано у позовній заяві, відповідач отримав 28.11.2012; суд вказавши у рішенні, що покупець зобов'язаний був здійснити оплату отриманого товару саме в день його отримання, фактично втрутився в договірні відносини сторін, самостійно встановив строк виконання зобов'язання, що не входить до повноважень суду.

Скаржник вказує на те, що рішення необхідно змінити в частині неправильно застосованих норм матеріального права та встановлення строків виконання грошового зобов'язання, оскільки факти, встановлені рішенням господарського суду, яке набере законної сили, можуть бути використані як незаперечні докази, при вирішенні інших спорів, зокрема, щодо відповідальності за порушення зобов'язання.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що вважає оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, а скаргу безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

15.04.2013 від позивача через відділ документального забезпечення суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи № 6/131-12, у зв'язку з неможливістю прибуття представника позивача у судове засідання.

Однак, у судове засідання 15.04.2013 представник позивача з'явився, та повідомив, що обставини, які були причиною для подання клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги у справі № 6/131-12, відсутні.

Таким чином, апеляційний господарський суд, розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду Київської області позовну заяву про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 36 158,27 грн.; судового збору.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було передано відповідачу щебеневу продукцію, відсів (далі - товар), всього на загальну суму 70 582,62 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме: № АН09/05-13 від 09.05.2012 на суму 3 654,00 грн., № АН10/05-33 від 10.05.2012 на суму 3 792,00 грн., № АН11/05-14 від 11.05.2012 на суму 2 589,18 грн., № АН15/05-18 від 15.05.2012 на суму 7 863,16 грн., № АН16/05-17 від 16.05.2012 на суму 8 999,46 грн., № АН18/05-13 від 18.05.2012 на суму 10 880,10 грн., № АН06/06-11 від 06.06.2012 на суму 6 049,81 грн., № АН18/07-26 від 18.07.2012 на суму 7 749,00 грн., № АН20/07-21 від 20.07.2012 на суму 4 082,40 грн., № АН02/08-9 від 02.08.2012 на суму 3 679,20 грн., № АН04/08-14 від 04.08.2012 на суму 3 710,70 грн., № АН07/08-14 від 07.08.2012 на суму 3 786,30 грн., № АН22/08-21 від 22.08.2012 на суму 3 746,40 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Отже, підписавши та скріпивши відбитками печаток зазначені видаткові накладні, сторонами укладено договір купівлі-продажу та виконано його позивачем й частково відповідачем, оскільки позивачем, як продавцем, передано відповідачу, як покупцю, товари, а останній їх прийняв, проте повністю не оплатив.

Як зазначає позивач у позовній заяві та вбачається із витягів із особового рахунку позивача (а.с. 32-36), відповідачем частково, у розмірі всього 34 424,35 грн., сплачено за поставлений позивачем товар, у зв'язку із чим, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 36 158,27 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем надіслано на адресу відповідача вимогу від 20.11.2012 № 20-11/12/1, у якій позивач просив до 30.11.2012 розрахуватись за поставлену щебеневу продукцію на суму 36 158,27 грн.

Відповідач зазначену вимогу залишив без задоволення.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як передбачено ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач не надав доказів оплати всієї вартості одержаного від позивача товару.

Таким чином, позовна вимога про стягнення 36 158,27 грн. заборгованості є такою, що відповідає нормам законодавства та підтверджена матеріалами справи, тому підлягає задоволенню.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Оскільки договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, то відповідач зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, як це встановлено в ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Згідно із ч. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", із змінами, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 N 5002-8/481-2011); при цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар; строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 N 9/252-10).

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем у суді першої інстанції не доведено неможливості здійснення оплати отриманого товару в день його отримання.

За наявністю зазначених обставин, кредитор також не позбавлений права на пред'явлення боржнику вимоги, про виконання останнім грошового зобов'язання.

Посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог (п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", із змінами і доповненнями).

Оскільки встановлення дня настання обов'язку оплати товару здійснюється лише на підставі оцінки усіх наявних доказів у конкретній справі, то висновок суду за результатом оцінки доказів, наявних у справі № 6/131-12, не може вважатись фактом, у порядку ст. 35 ГПК України, який звільняє від доказування у інших справах.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Київської області від 12.02.2013 у справі № 6/131-12 залишити без змін, а скаргу Приватного акціонерного товариства "Іванківська пересувна механізована колона № 2" без задоволення.

2. Справу № 6/131-12 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя Ропій Л.М.

Судді Кондес Л.О.

Рябуха В.І.