Рішення

від 14.02.2013 по справі 910/91/2013

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/91/2013 14.02.13

За позовом Інституту фізики Національної академії наук України

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Іфан»

Про стягнення 116 000,00 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Подлящук О.П. представник за довіреністю № 60/1-79а від 06.02.13.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Інституту фізики Національної академії наук України (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Іфан» (далі - відповідач) про стягнення 116 000,00 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за типовим Договором оренди № А-3/08-3 від 01.12.10. нерухомого майна, що знаходиться на балансі НАН України та віднесених до її відання установ, організацій та підприємств, у Товариства з обмеженою відповідальністю «Іфан» перед позивачем виникла заборгованість по оплаті платежів, що і зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.01.13. порушено провадження у справі № 910/91/2013, розгляд справи призначено на 24.01.13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.13., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, невиконання сторонами вимог ухвали суду, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 14.02.13.

В судовому засіданні 14.02.13. представником позивача підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 14.02.13. повторно не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем , повідомлення про вручення поштового відправлення наявне в матеріалах справи.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/91/2013.

В судовому засіданні 14.02.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.12.10. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) укладено типовий Договір оренди № А-3/08-3 нерухомого майна, що знаходиться на балансі НАН України та віднесених до її відання установ, організацій та підприємств (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме державне майно - приміщення (далі - Майно) площею 463,10 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, проспект Науки, 46 на 1 поверсі, корпус 2; площею 78,00 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, проспект Науки, 46 на 1 поверсі, корпус 3; площею 23,8 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, проспект Науки, 46 на 1 поверсі, корпус 2, що перебуває на балансі позивача.

Згідно з п. п. 2.1, 2.3 Договору, Орендар вступає у строкове платне користування Майном в термін, вказаний в Договорі, але не раніше дати підписання сторонами Договору та акту приймання-передачі. Обов'язок щодо складання акту приймання-передачі покладається на Орендодавця.

На виконання умов Договору між сторонами було складено та підписано відповідні акти приймання-передачі нежитлових приміщень.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 10.1 з 01.12.10. до 01.12.11. включно.

Пунктом 10.4 Договору встановлено, що строк його дії не може бути продовжений автоматично. Фактичне використання майна після закінчення дії Договору не є продовженням Договору на новий строк.

Відповідно до наявних в матеріалах справи актів приймання-передачі (повернення), відповідачем орендовані приміщення були повернуті позивачу 01.04.11. та 01.06.11.

Відповідно до п. п. 3.1.1-3.1.3 Договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державною майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.95. № 786 зі змінами (далі - Методика розрахунку), або за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - жовтень 2010 р.: 30 353,42 грн., 5 112,43 грн., 2 012,90 грн. Крім орендної плати Орендар сплачує Орендодавцю по розрахункам Орендодавця: відшкодування комунальних платежів; відшкодування податку на землю; витрати на утримання будинку та прилеглої території; інші витрати.

Нарахування ПДВ здійснюється у порядку, визначеному законодавством. Орендна плата перераховується Орендарем відповідно до вимог чинного законодавства за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця. Орендна плата за кожний наступний місяць, визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. п. 3.2, 3.3 Договору).

Згідно з п. 3.10 Договору, розмір додаткових платежів, пов'язаних з утриманням орендованого майна та прилеглої до будинку території, з наданням послуг, зі сплатою податків, та ін., розраховується Орендодавцем пропорційно площам, які займає Орендар, кількості працюючих, з урахуванням електроприладів Орендаря та надається Орендарю за перший місяць оренди при укладанні Договору з розшифровкою і письмовою вказівкою, що в подальшому така сума буде змінюватись в залежності від фактичних витрат та змін тарифів.

При цьому, в матеріалах справи наявні докази сплати відповідачем відповідним організаціям земельного податку на заявлену до стягнення з відповідача суму, рахунки, що виставлялись позивачем відповідачу на виконання умов Договору.

Додатково суд відзначає, що між позивачем та відповідачем було складено, підписано та скріплено печатками акт звіряння взаєморозрахунків за період з 01.01.11. по 01.07.11., з якого вбачається, що сторонами погоджено розмір основної заборгованості за взаємними розрахунками Товариства з обмеженою відповідальністю «Іфан» перед Інститутом фізики Національної академії наук України, яка станом на 01.07.11. становила 189 303,09 грн., зауважуючи, що вказаний акт звіряння № б/н згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не є первинним документом.

Далі відповідачем здійснювались часткові проплати в рахунок погашення існуючої за Договором заборгованості на загальну суму 73 303,09 грн. (підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, у Товариства відповідача перед позивачем виникла заборгованість по оплаті платежів за період з 01.12.10. (початок дії Договору) по 01.06.11. (повернення останнього орендованого за Договором приміщення відповідачем позивачу за актом приймання-передачі).

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (ст. 2, ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Приписами ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначається, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Орендар зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі за Договором (п. 5.14 Договору).

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте відповідач свого обов'язку по сплаті передбачених Договором платежів в терміни, визначені Договором, в повному обсязі не виконав, доказів оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві, до матеріалів справи не надав.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Іфан» в порушення покладеного на нього законом та Договором обов'язку по сплаті передбачених Договором платежів за користування приміщенням не виконав, в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 116 000,00 грн., яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги Інституту фізики Національної академії наук України про стягнення 116 000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75 ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Іфан» (03680, м. Київ, проспект Науки, б. 46; ідентифікаційний код 33777146) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іфан» (036801, м. Київ, проспект Науки, б. 46; ідентифікаційний код 05417302) 116 000 (сто шістнадцять тисяч) грн. 00 коп. заборгованості та 2 320 (дві тисячі триста двадцять) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.02.13.

Суддя Т.М. Ващенко