Рішення

від 14.02.2013 по справі 919/47/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2013 року справа № 919/47/13-г Господарський суд міста Севастополя у складі судді Головко В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи:

за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради,

ідентифікаційний код 25750044

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

до Малого приватного підприємства „СПЛ",

ідентифікаційний код 22242726

(99022, м. Севастополь, вул. Горпищенка, 62, кв. 37)

про стягнення 11 527,67 грн,

Представники сторін:

позивач - Бекетова Н.С. - представник, довіреність від 25.07.2012;

відповідач - явку уповноваженого представника не забезпечив.

Обставини справи:

29.12.2012 (згідно з поштовим штемпелем на конверті) Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі - суд) з позовом до Малого приватного підприємства „СПЛ" (далі - відповідач) про стягнення 11 527,67 грн, з яких: 1 907,95 грн - заборгованість з орендної плати за період з 01.02.2012 по 31.10.2012; 155,35 грн - 30% річних; 77,55 грн - пеня; 9 386,82 грн - штраф; розірвання договору оренди та зобов'язання звільнити приміщення.

Під час розгляду справи позивач відмовився від позовних вимог про розірвання договору оренди та зобов'язання відповідача звільнити орендовані приміщення і передати їх Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради за актом приймання-передачі.

У зв'язку з цим ухвалою від 14.02.2013 провадження у справі у відповідних частинах було припинено /арк. с. 48-49/.

Водночас, у судовому засіданні 14.02.2013 позивач надав суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з Малого приватного підприємства „СПЛ" на свою користь 9 619,72 грн, з яких: 155,35 грн - 30% річних; 77,55 грн - пеня; 9 386,82 грн - штраф /арк. с. 44-45/.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Отже, зменшення розміру позовних вимог є процесуальним правом позивача, яке може бути ним використано до прийняття рішення у справі. Зважаючи на те, що рішення у справі ще не ухвалене, суд прийняв зменшення розміру позовних вимог.

Присутня у судовому засіданні представник позивача підтримала зменшені позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна № 8-10 від 18.02.2010 в частині своєчасного та повного внесення орендної плати.

Відповідач не скористався своїми процесуальними правами, наданими йому статтями 22, 59 Господарського процесуального кодексу України: письмовий відзив на позов та документи в обґрунтування заперечень проти позову не надав, у засідання суду явку свого повноважного представника не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно і належним чином /арк. с. 24-27/ за адресою, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк. с. 22/; про причини неявки суду не сповістив.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини сторін, а подальше відкладення розгляду справи суперечить міжнародному принципу вирішення спору протягом розумного строку, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність відповідача за наявними у справі матеріалами - в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

18.02.2010 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (Орендодавець) та Малим приватним підприємством „СПЛ" (Орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна № 8-10 (далі - Договір, спірний Договір) /арк. с. 12-13/, який, згідно з його пунктом 9.4, є новою редакцією Договору оренди № 76-05 від 12.04.2005.

Відповідно до пункту 1.1 Договору, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар - прийняти в оренду майно - нежилі приміщення, загальною площею 8,0 м 2 , прибудовані до п'ятиповерхового жилого будинку, розташованого за адресою: м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 69-А, - яке перебуває на балансі РЕП-16 (далі - об'єкт оренди), вартість якого, згідно з незалежною оцінкою станом на 01.03.2008, становить 5 724,00 грн (без ПДВ).

Пунктом 3.2 Договору визначено, що орендна плата становить 164,90 грн за місяць оренди та перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця на відповідні рахунки місцевого бюджету.

Також, 18.02.2010 сторонами підписано Додаткову угоду до Договору, відповідно до якої розділ 3 Договору доповнено пунктом 3.9 наступного змісту: „Розмір орендної плати на період з моменту підписання цієї додаткової угоди до 01.08.2010 визначається згідно з рішеннями Севастопольської міської Ради № 7273 від 14.07.2009, № 8526 від 15.12.2009, становить 117,51 грн на місяць та перераховується Орендарем Орендодавцеві у строки, визначені договором оренди з моменту підписання даної Додаткової угоди. Розмір скоригованої орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру щомісячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю. З 01.08.2010 розрахунок орендної плати поновлюється згідно з умовами договору оренди № 8-10 від 18.02.2010, визначеними до внесення даних змін" /арк. с. 16/.

05.03.2012 Сторонами було підписано Протокол погодження змін до Договору, яким, серед іншого, з 01.02.2012 збільшено розмір орендної плати за місяць до 260,75 грн /арк. с. 18-19/.

Згідно з Рішенням Севастопольської міської Ради № 1617 від 13.02.2007, розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому (пункт 3.3 Договору).

За умовами Договору (підпункт 4.4.3 пункту 4.4 Договору) Орендар зобов'язався своєчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, пов'язані з користуванням об'єктом оренди.

Сторони домовились, що Договір діє з моменту його підписання до 20.01.2015 (пункт 7.1 Договору в редакції Протоколу від 05.03.2012 погодження змін до Договору).

Як установлено судом, позивач свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі, а саме: передав відповідачеві об'єкт оренди за Актом приймання-передачі орендованого майна від 18.02.2010, підписаним обома сторонами без зауважень /арк. с. 14/.

Натомість, відповідач умови Договору порушив: орендну плату вносив несвоєчасно і не в повному обсязі, внаслідок чого у нього перед позивачем за період з лютого по жовтень 2012 року утворилась заборгованість в сумі 1 907,95 грн, що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Під час розгляду справи позивач зменшив розмір позовних вимог, оскільки з'ясувалось, що відповідач повністю погасив існуючу заборгованість ще до подачі цього позову до суду і таке зменшення прийняте судом, про що зазначено вище.

Таким чином, суд продовжує розгляд справи в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 9 619,72 грн, з яких: 155,35 грн - 30% річних; 77,55 грн - пеня; 9 386,82 грн - штраф.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Враховуючи, що об'єктом оренди є комунальне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди комунального майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна", та Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як установлено судом, 18.02.2010 між сторонами укладено Договір № 8-10, який за своєю правовою природою та ознаками є договором оренди.

Так, згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Тобто орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності (ч. 1 ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна").

Наведене дозволяє дійти висновку, що між сторонами виникли орендні правовідносини, врегульовані вказаним Договором, і сторони набули певних прав та взаємних обов'язків за цим Договором.

Частиною третьою статті 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" на орендаря покладений обов'язок вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі. При цьому, за змістом статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Таким чином, укладений між сторонами Договір № 8-10 від 18.02.2010 є підставою для виникнення у відповідача обов'язку щодо своєчасного і в повному обсязі внесення орендної плати за користування об'єктом оренди.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як установлено судом, за умовами Договору (пункт 3.2) Орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

Отже, останній платіж за спірний період (лютий - жовтень 2012 року) відповідач був зобов'язаний здійснити в строк до 20.10.2012.

Проте заборгованість, яка склалася за цей період, погашена відповідачем лише 23.11.2012, що підтверджується бухгалтерською довідкою позивача /арк. с. 38/. Тобто відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання більше ніж на 30 календарних днів, що є господарським правопорушенням.

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 30% річних в сумі 155,35 грн.

Суд вважає дану вимогу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 8.6 Договору встановлено, що у разі прострочення внесення орендної плати понад 30 календарних днів Орендодавець має право вимагати, а Орендар зобов'язаний оплатити на користь Орендодавця 30% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Таким чином, сторони відступили від положень цивільного законодавства та передбачили в Договорі збільшений розмір процентів річних порівняно із тим, який встановлено статтею 625 Цивільного кодексу України, що є їх правом та проявом принципу свободи договору (статті 3, 6, 627-628 Цивільного кодексу України).

Виходячи з фактичних обставин справи суд дійшов висновку про те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання більше ніж на 30 календарних днів, а тому зобов'язаний сплатити позивачеві 30% річних від простроченої суми за весь період прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 30% річних /арк. с. 11/, суд визнає його вірним, а тому, зважаючи на викладене, позовні вимоги в частині стягнення тридцяти процентів річних від простроченої суми в розмірі 155,35 грн є обґрунтованими і підлягають до задоволення в повному обсязі.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Визначення понять „штраф" та „пеня" надано у Цивільному кодексі України.

Так, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до статей 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із пунктом 8.5 Договору, у випадку порушення строку внесення орендної плати, визначеного пунктом 3.2 Договору, Орендар сплачує на користь Орендодавця пеню у розмірі 200% від облікової ставки НБУ, яка діє у період, за який буде нараховуватися пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню в сумі 77,55 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені /арк. с. 11/, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 77,55 грн є обґрунтованими і підлягають до задоволення.

Щодо стягнення штрафу в сумі 9 386,82 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 8.7 Договору, у випадку, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватися більш ніж 60 календарних днів Орендар сплачує на користь Орендодавця штраф у сумі, що дорівнює трьохкратному розміру річної орендної плати за Договором.

Для визначення розміру штрафу позивачем за основу взято розмір річної орендної плати, встановлений пунктом 3.1 Договору в редакції протоколу від 05.03.2012 узгодження змін до Договору (3 128,94 грн); загальний розмір штрафу за розрахунком позивача становить 9 386,82 грн (3 128,94 грн*3 роки), що є суттєво більшим, ніж загальний розмір заборгованості, яка склалась станом на 23.11.2012 (1 907,95 грн).

Частиною першою статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Із даною нормою узгоджується пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Наведені вище приписи законодавчих актів не містять переліку відповідних обставин, так само як і не надають суду право повністю звільнити винну сторону від сплати неустойки.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії. Таким чином, застосовуючи пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України суду належить об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення у виконанні зобов'язання; невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення; негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо стягнення штрафу в розмірі 9 386,82 грн суд зазначає, що позивач в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надав суду жодних доказів на підтвердження факту спричинення йому збитків в результаті несвоєчасного внесення відповідачем орендної плати в контексті заявленої суми.

Натомість, виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості та розумності, а також враховуючи погашення відповідачем наявної заборгованості в повному обсязі суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, до розміру місячної орендної плати - 260,75 грн.

На думку суду, такий розмір відповідальності є адекватним суті вчиненого відповідачем правопорушення та його наслідкам, і відповідає приписам чинного законодавства.

Підсумовуючи викладене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 493,65 грн, з яких: 155,35 грн - 30% річних; 77,55 грн - пеня і 260,75 грн - штраф. В частині стягнення штрафу в сумі 9 126,07 грн (9 386,82 - 260,75) - в позові слід відмовити.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, згідно з абзацом четвертим підпункту 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у разі зменшення судом розміру неустойки судовий збір покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Отже, судові витрати позивача, пов'язані із даною справою, покладаються на відповідача повністю - в сумі 2 682,50 грн.

При цьому судом враховано, що неправильні дії відповідача (приміром, прострочення відповідачем внесення орендної плати за лютий 2012 року тривало більше 9 місяців), спричинили звернення позивача до суду із даним позовом, а відмова від позову в частині розірвання договору оренди та зобов'язання відповідача звільнити орендоване майно та повернути його позивачеві за актом приймання-передачі пов'язана із добровільним повним погашенням заборгованості.

Згідно з частиною другою статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Малого приватного підприємства „СПЛ" (ідентифікаційний код 22242726; 99022, м. Севастополь, вул. Горпищенка, 62, кв. 37; п/р 26000317520001 в ПАТ „КБ „Приватбанк", м. Севастополь, МФО 324935, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044; 99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5; п/р 33213870700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, код ЄДРПОУ 23895637, код платежу 22080400) 493,65 грн (чотириста дев'яносто три грн 65 коп.), з яких: 155,35 грн - 30% річних; 77,55 грн - пеня і 260,75 грн - штраф.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Малого приватного підприємства „СПЛ" (ідентифікаційний код 22242726; 99022, м. Севастополь, вул. Горпищенка, 62, кв. 37; п/р 26000317520001 в ПАТ „КБ „Приватбанк", м. Севастополь, МФО 324935, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044; 99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5; п/р 37188003000416 в ГУ ДКС України в м. Севастополі, МФО 824509) судовий збір у сумі 2 682,50 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят дві грн 50 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В частині стягнення штрафу в розмірі 9 126,07 грн - в позові відмовити.

Повне рішення складено 19.02.2013.

Суддя підпис В.О. Головко