Постанова

від 12.02.2013 по справі 817/170/13-а

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/170/13-а

12 лютого 2013 року 16год. 55хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Клименко О.М. за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник не прибув;

відповідача: представник не прибув;

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дейвіс" до Державна податкова інспекція у Рівненському районі Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дейвіс» (далі - ТОВ «Дейвіс») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Рівненському районі (далі - ДПІ у Рівненському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001222351 від 20.09.2012 року та №0001212351 від 20.09.2012 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що оскаржувані рішення прийнято на підставі акта перевірки, у якому податковий орган зазначив про те, що правочин між ТОВ «Дейвіс» та його контрагентом Приватним підприємством «Актив-В» (далі - ПП «Актив-В») вчинено без мети настання реальних наслідків, а отже є нікчемним. Позивач вважає дані висновки необґрунтованими, оскільки такі ґрунтуються на підставі акту ДПІ у Рівненському районі про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Актив-В» №7/22-141/37154430 від 19.07.2012 року з питань підтвердження господарських відносин з платником податків за квітень 2012 року. Зазначає про те, що податковий орган не надав належної правової оцінки документам, які підтверджують факт здійснення господарських операцій позивача з названим вище контрагентом, а також доказам, які свідчать про наступну реалізацію отриманого товару його контрагенту Товариству з обмеженою відповідальністю «Нумінатор». Долучені до матеріалів справи документи, на думку позивача, повністю спростовують висновки відповідача про нереальність такого правочину, а тому прийняті на основі таких висновків податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню. Представник позивача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. 08.02.2013 року подав через канцелярію суду клопотання, в якому просить розгляд справи провести без участі представника позивача, позовні вимоги підтримує повністю та просить позов задовольнити.

Відповідач позов заперечив повністю з підстав, викладених в письмових запереченнях на позовну заяву, зміст яких зводиться до такого. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі висновків акта №246/22/22-141/37154472 від 10.09.2012 року про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Дейвіс» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ПП «Актив-В», за період з 01.04.2012 року по 30.04.2012 року. В основу акта перевірки ТОВ «Дейвіс» покладено висновки акта ДПІ у Рівненському районі про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Актив-В» №7/22-141/37154430 від 19.07.2012 року з питань підтвердження господарських відносин з платником податків за квітень 2012 року, у якому, серед іншого, встановлено, що ПП «Актив-В» не знаходиться за юридичною адресою. Крім того зазначає про відсутність у ПП «Актив-В» будь-яких виробничих потужностей та ресурсів для здійснення господарської діяльності та, як наслідок, відсутність реального проведення господарських операцій. На цій підставі податковий орган дійшов висновку про порушення вимог ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, а саме відсутність реального виконання господарських операцій на підставі договору, який позивач уклав з ПП «Актив-В».

У підсумку відповідач зазначив, що ТОВ «Дейвіс» занижено податок на прибуток на загальну суму 17 352 грн. та занижено ПДВ за квітень 2012 року в сумі 16 526 грн. Саме з цих мотивів податковий орган прийняв оскаржувані податкові повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 17 352 грн. за основним платежем та 4 338 грн. штрафних (фінансових) санкцій та збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 16 526 грн. за основним платежем та 4 132 грн. штрафних (фінансових) санкцій і на думку відповідача підстав для їх скасування немає. 12.02.2013 року через канцелярію суду представник відповідача подав клопотання, в якому просить розгляд справи провести без участі представника податкового органу, проти позову заперечує повністю, позовні вимоги не визнає та в задоволенні позову просить відмовити.

За таких обставин, суд на підставі ст.ст. 122, 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ухвалив розглянути справу на підставі наявних у ній доказів у письмовому провадженні.

Дослідивши в порядку письмового провадження подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.

ТОВ «Дейвіс» зареєстроване як юридична особа Рівненською районною державною адміністрацією від 30.08.2010 року. Позивача взято на облік в ДПІ у Рівненському районі 31.08.2010 року за №1755. Позивач зареєстрований платником податку на додану вартість в ДПІ у Рівненському районі відповідно до свідоцтва №1100303563 від 01.10.2010 року. Видами діяльності названого підприємства, згідно з відомостями, які містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України: оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; лісопильне та стругальне виробництво; діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами; інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах.

В період з 31.08.2012 року по 03.09.2012 року працівниками податкового органу проведена позапланова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності ТОВ «Дейвіс» з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Актив-В» за період з 01.04.2012 року по 30.04.2012 року, за наслідками якої складено акт перевірки №246/22/22-141/37154472 від 10.09.2012 року (далі - акт перевірки від 10.09.2012 року).

Під час перевірки податковий орган встановив, що формування показників податкового кредиту та валових витрат за квітень 2012 року здійснювалось на підставі податкових накладних, виписаних ПП «Актив-В». Даючи оцінку правомірності віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у вартості товару, придбаного у ПП «Актив-В», відповідач врахував висновки акту ДПІ у Рівненському районі про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Актив-В» №7/22-141/37154430 від 19.07.2012 року з питань підтвердження господарських відносин з платником податків за квітень 2012 року, у якому, серед іншого, встановлено, що ПП «Актив-В» не знаходиться за юридичною адресою та висновки ВПМ ДПІ у м.Рівному №400/07-30 від 17.07.2012 року «Щодо наявності ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ПП «Актив-В» за квітень 2012 року», в якому податковий орган встановив, що ПП «Актив-В» станом на 26.06.2012 року не знаходиться за юридичною адресою. Тому діяльність такого підприємства є фіктивним підприємництвом і усі правочини, які були укладені з ним, не створюють жодних правових наслідків. Крім того, податковий орган зазначив про те, що у названого контрагента позивача відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, не підтверджено наявність реалізації товарів ПП «Актив-В» у квітні 2012 року. Тому на думку відповідача фінансово-господарська діяльність ПП «Актив-В» здійснюється поза межами правового поля, а отже його взаємини з ТОВ «Дейвіс» є фіктивним правочином, тобто таким, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювались.

У висновках акту перевірки від 10.09.2012 року встановлено порушення ТОВ «Дейвіс» п.44.1 ст.44, п.п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, в результаті чого збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 17 352 грн. за основним платежем та 4 338 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та п.44.1, 44.6 ст.44, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні», п.1.2, п.2.7 Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, п.3.1, п.4.1 Наказу ДПА України від 25.01.2011 року №41, в результаті чого збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 16 526 грн. за основним платежем та 4 132 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

ТОВ «Дейвіс» не погодилося із висновками акта перевірки, внаслідок чого на адресу відповідача було направлено письмові заперечення. Листом №3695/22-120 року податковий орган залишив вказані заперечення без розгляду та на основі вище вказаних висновків прийняв податкові повідомлення-рішення №0001222351 та №0001212351 від 20.09.2012 року, в результаті чого позивач звернувся з даним позовом до суду.

Дослідивши долучені до справи письмові докази суд встановив наступні обставини щодо взаємовідносин позивача та його контрагента.

ТОВ «Дейвіс» (Покупець) та ПП «Актив-В» (Продавець) уклали договір №1 від 06.01.2012 року, відповідно до якого Продавець зобов'язується передати у власність (повне господарське відання), а Покупець зобов'язується прийняти й оплатити наступний товар: пиломатеріал дубовий, пиловник дубовий в загальній кількості 150 куб.м. 1000 м.кв. 11.01.2012 року між сторонами було укладено Додаток №1 до договору, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати у власність (повне господарське відання), а Покупець зобов'язується прийняти й оплатити наступний товар: пиломатеріал обрізаний дубовий, пиловник дубовий та дубова ламель в загальній кількості 150 куб.м. 30 000 м.кв. (ламель до 50 000кв.м). Сума договору становить 1 700 000 грн.

На виконання умов даного договору Продавець передав у власність Покупцю товар відповідно до видаткової накладної №1 від 02.04.2012 року на суму 54 392, 50 грн., в тому числі ПДВ на суму 9 065,42 грн.: ламель дубова (1 328,07 м.кв.). та №2 від 19.04.2012 року на суму 44 761,54 грн., в тому числі ПДВ на суму 7 460,25 грн.: ламель дубова (1 010,126 м.кв.).

ПП «Актив-В», у свою чергу, виписало позивачу податкову накладну №01 від 02.04.2012 року на суму на суму 54 392, 50 грн., в тому числі ПДВ на суму 9 065,42 грн. та №02 від 19.04.2012 року на суму 44 761,54 грн., в тому числі ПДВ на суму 7 460,25 грн., що відображено у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних.

Поставку вказаного товару здійснювало ПП «Актив-В», що підтверджується товарно-транспортними накладними №1 від 02.04.2012 року та №2 від 19.04.2012 року.

Суми ПДВ по взаємовідносинах з ПП «Актив-В» відображено у податковій звітності ТОВ «Дейвіс», про що свідчить копія додатку №5 до податкової декларації з ПДВ за квітень 2012 року, які долучені до матеріалів справи.

З метою подальшої реалізації придбаного товару ТОВ «Дейвіс» (Продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Нумінатор» (далі - ТОВ «Нумінатор») (Покупець) уклали договір №20/05/11 від 20.05.2011 року, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати, а Покупець прийняти та оплатити ламель твердих порід (товар) в кількості - 30 000 кв.м. 02.12.2011 року між сторонами було укладено Додаток 1, за умовами якого Продавець зобов'язується передати, а Покупець прийняти та оплатити ламель (товар) в кількості - до 50 000 кв.м.

На виконання умов даного договору Продавець передав у власність Покупцю товар відповідно до видаткової накладної №РН-0000007 від 04.04.2012 року на суму 56 190,60 грн., в тому числі ПДВ на суму 9 365,10 грн. та №РН-0000008 від 23.04.2012 року на суму 46 241,25 грн., в тому числі ПДВ на суму 7 706,87 грн., що відображено у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних.

ТОВ «Дейвіс», у свою чергу, виписало ТОВ «Нумінатор» податкову накладну №7 від 04.04.2012 року на суму 56 190,60 грн., в тому числі ПДВ на суму 9 365,10 грн. та №8 від 23.04.2012 року на суму 46 241,25 грн., в тому числі ПДВ на суму 7 706,87 грн.

ТОВ «Нумінатор» розрахувалося з ТОВ «Дейвіс», що підтверджується платіжними дорученнями №743 від 11.04.2012 року на суму 30 000 грн., №2216 від 13.04.2012 року на суму 15 000 грн., №805 від 19.04.2012 року на суму 11 190,60 грн. та №853 від 25.04.2012 року на суму 46 241,25 грн.

Вирішуючи спір, суд керується наступними положеннями чинного законодавства:

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Одночасно Конституцією встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України до складу витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Податковий кодекс України містить наступні нормативні положення щодо порядку формування податкового кредиту та сплати зобов'язань з податку на додану вартість. Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України). Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до вимог п. 201.4 ст.201 ПК України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст.201 ПК України).

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

Беручи до уваги наведені вище норми закону, необхідною умовою для віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

ТОВ «Дейвіс» є суб'єктом господарюванням у сфері оптової торгівлі деревиною та будівельними матеріалами. Для здійснення господарської діяльності, підприємством було придбано і оплачено ламель (2 338,206 кв.м.), що свідчить про наявність у позивача матеріально - технічної бази, необхідної для здійснення обраного ним виду господарської діяльності і таким обставинам відповідач, втім, не надав належної оцінки під час проведення перевірки позивача.

Підставою для формування податкового кредиту ТОВ «Дейвіс» за квітень 2012 року в сумі 16 526 грн. були податкові накладні встановленої форми та змісту, виписані ПП «Актив-В» за наслідками операцій з продажу вищезазначеного товару. В свою чергу, ТОВ «Дейвіс» реалізувало придбаний у ПП «Актив-В» товар для ТОВ «Нумінатор».

Зауважень щодо оформлення первинних документів відповідач не зазначив. Виконання договірних зобов'язань підтверджується належно оформленими первинними документами, які в цілому у повній мірі відображають зміст господарської операції та її вартісні показники. Отже, реальність господарських операцій ТОВ «Дейвіс» по придбанню та реалізації товару підтверджується долученими до справи письмовими доказами та не викликає сумнівів.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи відповідача щодо нікчемності правочину позивача по суті ґрунтуються на акті ДПІ у Рівненському районі про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Актив-В» №7/22-141/37154430 від 19.07.2012 року з питань підтвердження господарських відносин з платником податків за квітень 2012 року та висновках ВПМ ДПІ у м.Рівному №400/07-30 від 17.07.2012 року «Щодо наявності ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ПП «Актив-В» за квітень 2012 року», в якому податковий орган встановив, що усі операції купівлі-продажу з ПП «Актив» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Відповідно до ст.ст.46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагенти позивача в подальшому не дотримувалися у своїй діяльності законодавчих норм це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до валових витрат, валових доходів та податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Податковим кодексом України визначено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної. Отже, єдиними факторами, які можуть впливати на формування податкового кредиту є наявність податкової накладної та наявність господарської операції.

Закон не ставить у залежність право платника податку на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати податку до бюджету як його контрагентами, так і іншими учасниками (контрагентами) по всьому ланцюгу товарообігу. Чинне законодавство не передбачає за покупцем обов'язку сплачувати ПДВ повторно якщо такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, оскільки ПДВ, який включено до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. Невиконання чи неналежне виконання контрагентом покупця свого обов'язку, а також наявність інших обставин, що можуть свідчити про недобросовісне ведення господарської діяльності таким контрагентом, не може створювати наслідки для самого покупця, а тим більше бути підставою для однозначного висновку про нікчемність його правочинів та фіктивне підприємництво.

Щодо тверджень відповідача про нікчемність правочинів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законом порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "…вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угода, укладена позивачем з ПП «Актив-В» порушує публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Висновки податкового органу прямо суперечать не лише нормам Податкового кодексу України, а й практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується національними судами як джерело права. Так, Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З огляду на наведене вище, аргументи, якими відповідач доводить відсутність реального виконання господарської операції, та й сам висновок про нікчемність правочину, є безпідставними і не доводять правомірності збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 16 526 грн. та податку на прибуток у розмірі 17 352 грн.

Тому прийняті на основі таких висновків податкові повідомлення-рішення №0001222351 та №0001212351 від 20.09.2012 року не відповідають критеріям, визначеним ч.3 ст. 2 КАС України, оскільки прийняті необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та непропорційно. В той же час позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами. Виходячи з положень пункту 1 частини другої статті 162 КАС України суд приходить до висновку, що такі податкові повідомлення-рішення слід скасувати як протиправні.

Відповідно до вимог статті 94 КАС України понесені позивачем судові витрати (судовий збір) відшкодовуються йому за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись статтями 17-19, 35, 71, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області Державної податкової служби №0001222351 від 20 вересня 2012 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області Державної податкової служби №0001212351 від 20 вересня 2012 року.

Присудити на користь позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Дейвіс"(35311, Рівненська область, смт.Клевань, вул.Залізнична, буд.2Г, код ЄДРПОУ 37154472) із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 423 (чотириста двадцять три) грн.48 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Клименко О.М.

Постанова законної сили не набрала

З оригіналом згідно

Суддя Клименко О.М.