Постанова

від 19.02.2013 по справі 20/063-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2013 р. справа№ 20/063-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі Вершута О.П.

за участю представників: позивача - Шкуратов О.С.;

відповідача - не з'явилися

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "П.И.К."

на рішення господарського суду Київської області від 26.11.2012 р.

у справі № 20/063-12 (суддя -Бабкіна В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Емко"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "П.И.К."

про стягнення 72701,94 грн.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод "Емко" (далі - позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "П.И.К." (далі - відповідач) про розірвання договору № 7 від 31.03.2011 р. та стягнення заборгованості у розмірі 72701,94 грн., в тому числі: 54010,50 грн. - передплати за вказаним договором, 15271,30 грн. - збитків, 1253,80 грн. - інфляційних втрат та 2166,34 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду м. Києва № 06-5-16/579 від 28.08.2012 р. матеріали позовної заяви направлено за територіальною підсудністю до господарського суду Київської області.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.09.2012 р. порушено провадження у справі № 20/063-12.

В процесі розгляду справи Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод "Емко" було подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій позивач просив суд не враховувати заявлену позовну вимогу щодо розірвання договору № 7 від 31.03.2011 р., оскільки даний договір було розірвано позивачем в односторонньому порядку шляхом направлення відповідачу вимоги № 224 від 12.07.2012 р. з повідомленням про розірвання договору.

Рішенням господарського суду Київської області від 26.11.2012 р. у справі № 20/063-12 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Емко" задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 54010,50 грн. передплати за договором. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Київської області від 26.11.2012 р. відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про повну відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права.

Так, в апеляційній скарзі скаржник вказує на те, що спірний договір є діючим, оскільки відповідно до ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, а посилання суду першої інстанції на вимогу № 224 від 12.07.2012 р., як на підставу розірвання договору, є неправомірним, оскільки дана вимога суперечить ч. 2 ст. 651 ЦК України та п. 9.2 договору № 7 від 31.03.2011 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2012 р. порушено апеляційне провадження у справі № 20/063-12.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2013 р. розгляд справи № 20/063-12 відкладено на 19.02.2013 р. у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача.

В засідання суду, призначене на 19.02.2013 р., представник відповідача вдруге не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення.

Будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду скарги та доказів поважності причин відсутності зазначеного представника суду не надано.

Неявка в судове засідання зазначеного представника не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду.

Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» та відповідає вимогам Інструкції з діловодства в господарських судах України № 75 від 10.12.2002 р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

31.03.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "П.И.К." (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод "Емко" (замовник) було укладено договір № 7 (далі - Договір), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується розробити конструкторську документацію на 2 прес-форми для виробів (згідно наданим зразкам), виготовити 2 прес-форми та передати їх у власність замовнику, виготовити з використанням прес-форм визначений специфікацією товар, а замовник зобов'язується - прийняти прес-форми і товар, а також своєчасно оплатити їх вартість, згідно з умовами даного договору за актом приймання-передачі (п. 1.1 Договору).

Пунктом 3.2 Договору передбачено передплату в розмірі 50% від загальної вартості товару, вказаного у специфікації, яка повинна бути перерахована виконавцю на протязі 3 банківських днів з моменту отримання рахунку, залишок 50% оплати здійснюється при повному виконанні договору на протязі 3-х днів.

Згідно з п. 4.3 Договору моментом переходу права власності на вироби від виконавця до замовника є момент підписання накладної та акту прийому-передачі товару.

Пунктом 9.2 Договору сторони погодили, що термін дії договору та інші умови договору можуть бути змінені шляхом письмової згоди сторін.

Відповідно до п. 9.3 Договору, останній може бути розірваним за згодою сторін в порядку, передбаченому законодавством чи умовами договору, а також в односторонньому порядку за умови письмового повідомлення за 1 місяць.

Товариством з обмеженою відповідальністю "П.И.К." та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод "Емко" було підписано додаток № 1 (специфікація) до договору № 7 від 31.03.2011 р., відповідно до умов якого було передбачено, що виконавець зобов'язувався виготовити прес-форму № 1 (кришка) вартістю 35956,00 грн. з терміном виготовлення - 01.08.2011 р.; прес-форму № 2 (корпус) вартістю 72065,00 грн. - 01.08.2011 р.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Виходячи із змісту укладеного між сторонами Договору, останній за своєю правовою природою є договором підряду (ст. 837 ЦК України), за умовами якого одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі ст. ст. 193, 202 ГК України та ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

На виконання умов Договору позивачем було перераховано на користь відповідача 54010,50 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача від 08.04.2011 р. та не заперечується виконавцем.

Проте, відповідач, отримавши від позивача передплату в квітні 2011 року, свої зобов'язання перед позивачем щодо виготовлення прес-форм у встановлений у договорі строк не виконав.

12.07.2012 р. позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу № 224, що підтверджується фіскальними чеками № 9661 та № 9662 від 12.07.2012 р. та рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення від 16.07.2012 р. та від 17.07.2012 р.

Вказаною вимогою № 224 від 12.07.2012 р. замовник повідомив виконавця про розірвання в односторонньому порядку договору № 7 від 31.03.2011 р. в порядку, передбаченому ст. 220 ГК України, внаслідок порушення ТОВ "П.И.К." умов договору - невиконання його у встановлений термін, у зв'язку з чим просив повернути кошти, сплачені позивачем на рахунок відповідача в сумі 54010,50 грн., відшкодувати збитки в сумі 11120,78 грн., сплатити 2015,41 грн. 3% річних та 1253,80 грн. інфляційних втрат, а також сплатити різницю вартості замовлення аналогічного товару (прес-форм) у іншого виконавця в сумі 12000,00 грн.

27.07.2012 р. відповідачем було направлено на адресу позивача лист № 85, відповідно до якого відповідач зазначив про невиготовлення у прийнятні строки оснащення за договором № 7 від 31.03.2011 р. та про невиконання ТОВ "П.И.К." своїх договірних зобов'язань. Також виконавець просив позивача надати йому можливість здійснити завершення виготовлення 2 прес-форм у вересні 2012 року з подальшим виготовленням на них деталей.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач приступив до виконання умов Договору, зокрема, до виготовлення конструкторської документації, оскільки копії "витягу з конструкторської документації" за змістом містять перелік документації і деталей та не містять жодних посилань на замовника чи номер договору, дату складання документації, не містять будь-яких підписів відповідальних за їх складання осіб у відповідних графах, чи інших відомостей, що дозволяло б ідентифікувати цей витяг як витяг з конструкторської документації, виготовленої відповідачем на замовлення позивача, саме за укладеним договором № 7 від 31.03.2011 р.

Як зазначалося вище, додатком № 1 до Договору сторони встановили строк виконання робіт з виготовлення прес-форм саме до 01.08.2011 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (ч. 2 ст. 846 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 ЦК України, ч. ч. 1, 2 ст. 220 ГК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (ч. 2 ст. 849 ЦК України).

З урахуванням наведених норм закону, договір підряду може бути розірваний замовником в односторонньому порядку, за певних умов, встановлених законом або договором, та з відповідними наслідками такої односторонньої відмови.

Як зазначалось вище, сторонами в угоді було передбачено, що договір може бути розірваним за згодою сторін в порядку, передбаченому законодавством чи умовами договору, а також в односторонньому порядку за умови письмового повідомлення за 1 місяць (п. 9.3 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що позивач, відповідно до вимог п. 9.3 Договору, вимогою № 224 від 12.07.2012 р. повідомив відповідача про розірвання договору № 7 від 31.03.2011 р.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір № 7 від 31.03.2011 р. є розірваним в односторонньому порядку з ініціативи замовника.

Враховуючи те, що відповідач, отримавши від позивача передплату в квітні 2011 року, не виконав зобов'язання стосовно виготовлення прес-форм у встановлений у Договорі строк та це унеможливило подальше виконання договору № 7 від 31.03.2011 р., який в подальшому було розірвано, колегія суддів вважає, що сплачена позивачем передплата в сумі 54010,50 грн. за договором № 7 від 31.03.2011 р. підлягає поверненню позивачу, а отже вимоги в цій частині правомірно задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 1253,80 грн. та 2166,34 грн. 3 % річних, нарахованих на суму заявленого до стягнення з відповідача неповернутого авансу, задоволенню не підлягають, оскільки стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, а є поверненням сплаченого авансу за невиконані роботи. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 09.06.2011 р. та Верховного Суду України від 28.11.2011 р. у справі № 43/308-10.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача 15271,30 грн. збитків, понесених позивачем внаслідок придбання ним клемної колодки у третіх осіб, колегія зазначає наступне.

Підставою для покладання обов'язку відшкодувати збитки є порушення права (правопорушення), зокрема, передбачене ст. 610 ЦК України невиконання чи неналежне виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Пунктом 1 статті 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, зокрема: наявність протиправної поведінки, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Позивачем не надано суду належних доказів того, що придбання ним клемної колодки у третіх осіб є прямим наслідком невиконання відповідачем умов договору № 7 від 31.03.2011 р., та, відповідно, не доведено наявності повного складу цивільного правопорушення, зокрема, причинно-наслідкового зв'язку між невиконанням умов договору відповідачем та придбанням позивачем у третіх осіб товару.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги про стягнення з відповідача 15271,30 грн. збитків, понесених позивачем внаслідок придбання ним клемної колодки у третіх осіб, задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду Київської області від 26.11.2012 р.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "П.И.К." залишити без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 26.11.2012 р. у справі № 20/063-12 - без змін.

2. Матеріали справи № 20/063-12 повернути до господарського суду Київської області.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя Буравльов С.І.

Судді Андрієнко В.В.

Шапран В.В.