Постанова

від 31.01.2013 по справі 2а-1670/8216/12

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2013 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/8216/12

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Молодецького Р.І.,

при секретарі - Лі Н.А.,

за участю:

представників позивача - Клименка В. В., Карачевцев В. В,

представника відповідача - Серкова Ю. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальнстю "Фірма "Свела" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

26 грудня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальнстю "Фірма "Свела" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0003852310 та № 0003862310 від 17 грудня 2012 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зауважував, що спірні господарські операції підтверджені необхідними бухгалтерськими документами, а висновки податкового органу викладені в акті перевірки від 03.12.2012 № 4354/22-528/13969168 про відсутність господарських операцій між товариством позивача та його контрагентами є необгрунтованими.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, просили задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, мотивуючи свою позицію правомірністю винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма"Свела" зареєстровано виконавчим комітетом Полтавської міської ради 20.07.1993. Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 29.03.2002 № 23932383 ТОВ "Фірма"Свела" зареєстровано платником податку на додану вартість.

03.12.2012 працівниками ДПІ у м. Полтаві згідно з наказом про проведення невиїзної позапланової документальної перевірки від 22.11.2012 № 2291 проведено перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма"Свела" (код ЄДРПОУ 13969168) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Компанія Вайліс" (код ЄДРПОУ 36445186) за період з 22.05.2009 по 31.12.2011.

За результатами перевірки складений акт № 4354/22-528/13969168 від 03.12.2012, в якому зафіксовані порушення позивачем:

- підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 № 283/97-ВР, що призвело до заниження податку на прибуток за період з 01.01.2008 по 31.12.2011 в загальній сумі 13580,00 грн;

- підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97 , в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 10864,00 грн.

На підставі акта перевірки № 4354/22-528/13969168 від 03.12.2012 відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення № 0003852310 та № 0003862310 від 17.12.2012.

Податкові повідомлення - рішення № 0003852310 та № 0003862310 від 17.12.2012 в адміністративному порядку позивачем оскаржені не були.

З вимогою про скасування вказаних податкових повідомлень - рішень товариство позивача звернулось до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 21 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з Податковим кодексом та іншими законами і нормативними актами.

Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 ПКУ передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПКУ органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Положеннями підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПКУ передбачено, що документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, якщо отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні

Стаття 79 ПКУ регулює особливості проведення документальної невиїзної перевірки: документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

Надаючи оцінку податковому повідомленню - рішенню № 0003862310 від 17 грудня 2012 року суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин був Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР.

Вказаний Закон втратив чинність з 01 січня 2011 року у зв'язку із вступом в дію Податкового кодексу України, однак положення даного Закону підлягають застосування до спірних правовідносин, які виникли та існували до набрання чинності Податковим кодексом, оскільки він був чинним на момент здійснення розглядуваних господарських операцій та на момент формування позивачем спірних сум податкового кредиту.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно вимог підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також є:

транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма встановлена міжнародними стандартами;

касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку на додану вартість).

Відповідно до вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

При цьому підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на викладені положення Закону, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Аналогічні вимоги містяться і в пункті 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №165, який визначає, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Згідно із пунктом 5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Відповідно до підпункту 7.7.1. пункту 7.7. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до частини другої 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною першою статті 9 зазначеного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно акту перевірки підставою для нарахування позивачу грошового зобов`язання з ПДВ у сумі 13 580,00 грн стали господарські операції з ТОВ "Компанія "Вайліс".

Судом встановлено, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців видами діяльності ТОВ "Фірма"Свела" за КВЕД-2010 є монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування, оптова торгівля іншими машинами й установками, неспеціалізована оптова торгівля, вантажний автомобільний транспорт, діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах, будівництво житлових і нежитлових будівель.

18 вересня 2010 року між Знам'янською ЦРЛ (замовник) та ТОВ "Фірма"Свела" (виконавець) укладено договір підряду №18 на виконання робіт по капітальному ремонту централізованого забезпечення киснем головного корпусу Знам'янської ЦРЛ/а.с.31/.

За умовами даного договору замовник доручає, а виконавець бере на себе виконання робіт по капітальному ремонту систем централізованого забезпечення киснем головного корпусу Знам'янської ЦРЛ по вул. по вул. Гагаріна, 27.

Вартість доручених виконавцю робіт складає 149 992,06 грн з ПДВ.

На виконання даної угоди 02 листопада 2010 року між позивачем (покупець) та ТОВ "Компанія" Вайліс "(постачальник) укладено договір №98/1 на постачання концентраторів кисню /а.с.50/.

За умовами даного договору постачальник зобов'язується поставити медичне обладнання згідно із специфікацією, а саме: концентратор кисню NewLife Elite та NewLife Elite with Dual /а.с.53/, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити обладнання. Вартість обладнання за договором складаї 65 185,20 грн.

На підтвердження реальності даної господарської операції ТОВ "Фірма"Свела" надало копії видаткової накладної № 021104 від 02.11.2010, податкової накладної від 02.11.2010 №021104, рахунку фактури № 021104 від 02.11.2010/а.с.55-57/.

Відповідно до умов договору, а саме п.2.1 Договору №98/1, транспортування товару відбулося транспортом поставщика на підприємство покупця за адресою: м. Полтава, вул. Колвпака, 35.

Товар був оприбуткований на складі, що підтверджено карточкою складського обліку та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 201за листопад 2010 року /а.с.84-121 /.

У ході судового розгляду справи, судом встановлено, що придбані у ТОВ "Компанія" Вайліс" концентратори кисню NewLife Elite та NewLife Elite with Dual позивач встановив на Знам'янській ЦРЛ на виконання умов Договору № 18 від 18.09.2010, що підтверджується копіями довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акту здачі-приймання робіт /а.с.51-52,74/ ,акту виконаних робіт за листопад 2010 року, копією паспортів з інструктажем персоналу, а також листом Знам'янської центральної районної лікарні Кіровоградської області від 28.01.2013 №235 /а.с.163-207/.

Транспортування концентраторів кисню NewLife Elite та NewLife Elite with Dual від позивача до замовника здійснювалось автотранспортом товариства позивача, на підтвердження чого надано копію подорожного листа №207 від 04.11.2010 /а.с.162/, а також копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу /а.с.216/.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною та суттєвою.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткуванню прибутку підприємств" під господарською діяльністю слід розуміти -будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Стаття 42 Господарського кодексу України визначає, що підприємство -це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до положень підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Таким чином, наявні у справі докази в їх сукупності, надають підстави для висновку про реальність господарських взаємовідносин між ТОВ"Фірма"Свела" та ТОВ "Компанія"Вайліс".

Відповідачем, відповідно до акту перевірки та письмових заперечень, реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Компанія"Вайліс" заперечується ще, зокрема, з тих підстав, що відповідно до інформації наданої ДПІ у м. Полтаві слідує, що до ДПІ у м. Полтаві надійшов акт №281/23-1/36445186 від 13.02.2012 листом №1114/7/23-305-1 від 30.01.2012 ДПІ у Вишгородському районі Київської області. У висновку даного акта №281/23-Т/36445186 від 13.02.2012 «Про результати позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ "Компанія Вайліс" (код ЄДРПОУ 36445186) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 22.05.2009 року по 31.12.2011 року зазначено, що ТОВ "Компанія Вайліс" не мала можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків. Тобто, такі угоди носять фіктивний характер.

У акті №281/23-1/36445186 від 13.02.2012 «Про результати позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ "Компанія Вайліс" (код ЄДРПОУ 36445186) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 22.05.2009 по 31.12.2011» встановлено, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Компанія «Вайліс» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право дієздатності ТОВ «Компанія «Вайліс»; фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Компанія «Вайліс» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст. 234 Цивільного Кодексу України (ЦКУ).

Крім того, відповідач стверджує, що операції ТОВ «Компанія «Вайліс» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим посадові особи ТОВ "Компанія Вайліс" не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Також, в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ТОВ «Компанія «Вайліс» до контрагентів-покупців, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

Від ВПМ ДПІ у Вишгородському районі Київської області податковим органом отримано копії матеріалів постанови від 23.01.2012 про призначення перевірки з питань складання акту нікчемності правочину ТОВ "Компанія Вайліс" (код ЄДРПОУ 36445186). В постанові зокрема зазначено « ...В провадженні СВ ПМ ДШ у Шевченківському районі м. Києва знаходиться кримінальна справа № 80-0263 за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах службовими особами ТОВ «Медіа-Трейд Україна» ( код за ЄДРПОУ 34819946) за ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України /надалі КК України/ та від 19.01.2012 року порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), в тому числі ТОВ "Компанія Вайліс" (код ЄДРПОУ 36445186) з прикриття незаконної діяльності, що вчинено повторно та зоподіяло велику матеріальну шкоду державі, за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 спи 205 КК України. Досудовим слідством встановлено перелік підприємств з ознаками фіктивності, у тому числі ТОВ "Компанія Вайліс" (код ЄДРПОУ 36445186), що зареєстроване як платник податків в ДПІ у Вишгородському районі Київської області яке упродовж: 2009-2011 років використовувалось в злочинних схемах з створення штучної видимості законності здійснення фінансово-господарських операцій з метою незаконного завищення податкового кредиту з ПДВ та ухилення від сплати податків реально діючими підприємствами...».

З цього приводу суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Окрім того, суд при вирішенні спору вважає за необхідне взяти до уваги приписи ч.4 ст.70 КАС України, де зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України "Про податок на додану вартість", Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Наведений висновок підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008 у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

З цього приводу суд зауважує, що статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція -це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з вимогами ст. 4 цього Закону одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Ні відповідачем, ні позивачем не заперечується той факт, що на момент здійснення господарських операцій позивача з ТОВ "Компанія"Вайліс", вказані підприємства були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З огляду на викладене, суд вважає висновки відповідача щодо нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 13 580,00 грн не обґрунтованими та не підтвердженими матеріалами справи.

Надаючи оцінку податковому повідомленню - рішенню № 0003852310 від 17 грудня 2012 року суд виходить з наступного.

Як на підставу нарахування позивачу податкового зобов`язання з податку на прибуток в сумі 16212,50 грн, податковий орган обґрунтовував, зокрема, неможливістю підтвердження фактичного здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ "Компанія"Вайліс".

Вказані операції виникли у зв'язку з укладенням договору підряду №18 між позивачем та Знам'янською ЦРЛ від 18.09.2010 та договору купівлі-продажу від 02.11.2010 №98/1 між позивачем та ТОВ "Компанія"Вайліс".

Оскільки судом вже була встановлена реальність вказаних господарських операцій з підстав викладених вище, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів, платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.

З огляду на викладене, суд вважає висновки відповідача щодо нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 16 212,50 грн не обґрунтованими та не підтвердженими матеріалами справи.

Дослідивши вище викладені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ "Фірма "Свела" підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття оскаржуваних повідомлень - рішень покладено на податковий орган.

Відповідач не довів суду правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

У зв'язку з цим, з державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню витрати у вигляді судового збору у розмірі 297,93 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальнстю "Фірма "Свела" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0003852310 та № 0003862310 від 17 грудня 2012 року задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у м. Полтаві Полтавської області ДПС № 0003852310 та № 0003862310 від 17 грудня 2012 року

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальнстю "Фірма "Свела" (ЄДРПОУ 13969168) витрати зі сплати судового збору в розмірі 297 (двісті дев'яносто сім) гривень 93 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 07 лютого 2013 року.

Суддя Р.І. Молодецький