Постанова

від 26.12.2012 по справі 2а/1770/3990/2012

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/3990/2012

26 грудня 2012 року 15год. 00хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гломба Ю.О. за участю секретаря судового засідання Маринич В.М. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1,

відповідача: представник Ситай М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Кузнецовської об`єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Кузнецовської об`єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.09.2012 року №0004141750, №0004121750.

В обґрунтування заявлених позовних вимог вказує, що в ході перевірки відповідач дійшов висновку про безтоварність господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ «Асторг Плюс», ТОВ «Авіо плюс» та на підставі акту перевірки від 06.09.2012 року прийняв податкові повідомлення-рішення від 17.09.2012 року №0004141750, №0004121750.

Зазначає, що в процесі здійснення господарської діяльності мав взаємовідносини з контрагентами ТОВ «Асторг Плюс», ТОВ «Авіо плюс» по придбанню товарно-матеріальних цінностей. Факт здійснення вказаних господарських операцій повністю підтверджується первинними документами. Сформований податковий кредит підтверджується належним чином оформленими податковими накладними. Факт використання придбаних товарів та робіт в межах господарської діяльності позивача підтверджується первинними документам. На момент вчинення господарських операцій відомості про ТОВ «Асторг Плюс», ТОВ «Авіо плюс» були наявні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Крім того, вказані особи були зареєстровані як платники податку на додану вартість та мали можливість виписувати податкові накладні. Таким чином, на думку представника позивача податковий орган дійшов хибного висновку.

В судовому засіданні представник позивача просив суд задовольнити позов повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив. На обґрунтування заперечень зазначив, що протягом періоду, що перевірявся позивач перебував на загальній системі оподаткування та був платником податку на додану вартість, а отже зобов'язаний був забезпечувати правомірність формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість. Проте, під час перевірки органом державної податкової служби було виявлено порушення позивачем:

- ст. 13, п."б" ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року, п. 7.1 п. 7.1. ст.7, п.п. 9.12.1 п. 9.1 ст. 9, абз. «а» п. 19.1. ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, п.п.139.1.9 п. 139 ст. 139, п.167.1 ст. 167, п.176.1 ст.176, п.177.2, п.177.4, п.177.10 ст. 177 Податкового кодексу України;

- пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, ст. 187 Податкового кодексу України.

Допущені порушення призвели до заниження об'єктів оподаткування податком на додану вартість та податком з доходів фізичних осіб від продажу товарів у межах підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Причину вказаних порушень відповідач вбачає у відображенні позивачем у податковому обліку господарських операцій з придбання товарів у контрагентів ТОВ «Асторг Плюс», ТОВ «Авіо плюс», фактичне здійснення яких не знаходить свого підтвердження належними первинними документами.

Представник відповідача в судовому засіданні подані заперечення підтримав, в задоволенні позову просить відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю.

Позивач як фізична особа-підприємець зареєстрований виконавчим комітетом Кузнецовської міської ради Рівненської області 27.11.2002 року та є платником податку на додану вартість (а.с.198-201).

Судом встановлено, що Кузнецовською об'єднаною державною податковою інспекцією Рівненської області Державної податкової служби проведено позапланову виїзну документальну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 з питань правомірності формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість, задекларованих в податковій декларації з ПДВ за травень 2009 р., січень 2010 р., лютий 2010 р., березень 2010 р., лютий 2011 р. та правомірності формування валових витрат задекларованих в Декларації про доходи за період з 01.04.2009 р. по 30.06.2009 р., з 01.01.2010 р. по 31.03.2010 р., в декларації про майновий стан і доходи за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р. по взаємовідносинах з ТзОВ «Асторг Плюс» ЄДРПОУ 35592665, ТзОВ «Рівнехолод» ЄДРПОУ 01553787, ТзОВ «Авіо Плюс» ЄДРПОУ 13990636.

Результати перевірки оформлено актом від № 158/17-16129067715 від 06.09.2012 року (а.с. 13-22).

На підставі акту та матеріалів перевірки органом державної податкової служби прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0004141750 від 17.09.2012 р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб в сумі 10 106,45 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 2 176,93 грн., а всього на загальну суму 12 280,38 грн. (а.с.9);

- №0004121750 від 17.09.2012 р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 12 792,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 1918,50 грн., а всього на загальну суму 14 710,50 грн. (а.с.10).

В основу оспорюваних податкових повідомлень-рішень покладено висновки про порушення позивачем:

- ст. 13, п."б" ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року, п. 7.1 п. 7.1. ст.7, п.п. 9.12.1 п. 9.1 ст. 9, абз. «а» п. 19.1. ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, п.п.139.1.9 п. 139 ст. 139, п.167.1 ст. 167, п.176.1 ст.176, п.177.2, п.177.4, п.177.10 ст. 177 Податкового кодексу України;

- пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, ст.187 Податкового кодексу України.

Вказані висновки ґрунтуються на твердженнях відповідача про безтоварність господарських операцій фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з контрагентом - ТОВ «Асторг Плюс», ТОВ «Авіо плюс»,ТОВ «Глорі-Імперіал».

Однак, такі висновки відповідача суд вважає безпідставними та такими, що ґрунтуються не на нормах закону та фактичних обставинах здійснення господарських операцій, а на припущеннях органу державної податкової служби.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року (надалі - Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"), господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", факт здійснення господарських операцій фіксується первинними документами.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальну зміну майнового стану суб'єкта господарювання, яка фіксується шляхом складення контрагентами первинних документів.

Як вбачається з акту перевірки, в періоді, що перевірявся позивач перебував на загальній системі оподаткування та був платником податку на додану вартість.

До спірних правовідносин у 2009-2010 роках застосуванню підлягають положення Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про податок на додану вартість", Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року.

Відповідно до ст. 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року (що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, надалі - Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян"), згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, надалі - Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"), валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що не включаються до складу валових витрат, зокрема, будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

При цьому, Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" втратив чинність після набрання чинності Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю.

Пунктом 22.10 статті 22 Прикінцевих положень Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року було передбачено, що до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб-суб'єктів підприємницької дальності, діє розділ IV Декрету Кабінет Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно з пп. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Таким чином, у спірному періоді спеціальним законодавством, що регулювало порядок формування громадянами валових витрат та визначення оподатковуваного доходу від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи був розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, який в свою чергу містив посилання на ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Крім того, відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року (що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, надалі - Закон України "Про податок на додану вартість"), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу, податкова накладна, за правилами пп. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону, складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках, оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що не підтверджені податковими накладними. В силу приписів пп. 7.2.4. п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Зареєстровані в якості платника податку на додану вартість особи отримують відповідне свідоцтво.

З системного аналізу наведених норм, випливає, що вимога щодо реальної зміни майнового стану суб'єкта господарювання, як визначальна ознака господарської операції, яка передбачена Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", кореспондує з положеннями розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" та Закону України "Про податок на додану вартість", якими встановлено порядок формування платниками податків валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, а також порядок визначення об'єктів оподаткування вказаними податками.

До спірних правовідносин, що мали місце у 2011 році, застосуванню підлягають положення Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 177.1 ст. 177 розділу ІV Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 167.1 статті 167 розділу ІV цього Кодексу встановлено, що ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, одержаних (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.4 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри. У разі якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою, визначеною в абзаці першому цього пункту.

Згідно з п. 177.2 ст. 177 розділу ІV Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

При цьому, пунктом 177.3 статті 177 розділу ІV Податкового кодексу України передбачено, що для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Пунктом 177.4 статті 177 розділу ІV Податкового кодексу України встановлено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

В свою чергу, відповідно до п. 138.1 ст. 138 розділу ІІІ Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, інших витрат, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 розділу ІІІ Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку та витрати банківських установ.

Пунктом 138.2 статті 138 розділу ІІІ Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

В силу вимог пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 розділу ІІІ Податкового кодексу України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, відповідно до пп. "а" п. 198.1 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 розділу V Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З системного аналізу наведених норм, випливає, що вимога щодо реальної зміни майнового стану суб'єкта господарювання, як визначальна ознака господарської операції, яка передбачена Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року, кореспондує з положеннями розділів ІV, V Податкового кодексу України, якими встановлено порядок формування фізичними особами-підприємцями доходів, отриманих від провадження господарської діяльності, та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Таким чином, для вирішення питання правомірності/неправомірності визначення позивачем об'єктів оподаткування податком з доходів фізичних осіб та податком на додану вартість суду належить дослідити обставини реальності здійснення цим платником податків господарських операцій, на підставі яких сформовано дані податкового обліку.

Судом встановлено, що 05.05.2009 року між позивачем та ТзОВ «Асторг Плюс» укладено договір поставки №АС-50, предметом якого була поставка м'ясної продукції (а.с.84-85).

Дана господарська операція була проведена фактично та оформлена видатковими накладними № 0000008 від 05.01.2010 року (а.с.24), №0000291 від 17.02.2010 року (а.с.25), №0000498 від 17.03.2010 року (а.с.26).

Оплата за придбаний товар була здійснена згідно платіжних доручень № 1261 від 14.01.2010 року (а.с.34), №1288 від 16.02.2010 року (а.с.35), №1325 від 31.03.2010 року (а.с.33), рух коштів підтверджується банківськими виписками (а.с.30-32).

21.02.2011 року між позивачем та ТзОВ «Авіо Плюс» укладено договір купівлі продажу з відстрочкою платежу (а.с.59), предметом якого була купівля-продаж товарно-матеріальних цінностей.

Дана господарська операція була проведена фактично та оформлена видатковою накладною № АВ-0002465 від 23.02.2011 року (а.с.57).

Оплата за придбаний товар була здійснена згідно платіжного доручення № 1215 від 14.03.2011 року (а.с.61), рух коштів підтверджується банківською випискою (а.с.60).

Придбаний у ТОВ «Асторг Плюс» та ТОВ «Авіо плюс» товар позивачем був використаний у своїй господарській діяльності шляхом реалізації його дошкільним навчальним закладам та навчально-виховним комплексам «дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа 1 степеня» управління освіти виконавчого комітету Кузнецовської міської ради, що підтверджується договором №1-в від 04.01.2010 р. (а.с.36-39), №1-в від 04.01.2011 року (а.с.62-64).

Таким чином, господарські операції між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Асторг Плюс», ТОВ «Авіо плюс» були здійснені в межах господарської діяльності контрагентів, сторони переслідували мету при їх здійсненні та понесли зміни майнового стану.

Фактів порушення позивачем обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", ст. 139 Податкового кодексу України податковим органом суду не наведено і не доведено.

Податкове зобов'язання з податку на додану вартість визначено позивачу у зв'язку формуванням податкового кредиту на підставі податкових накладних від 05.01.2010 року №8 (а.с.27), від 17.02.2010 року №291 (а.с.28), від 17.03.2010 року №499 (а.с.29), отриманих від ТзОВ "Астрог Плюс" та від 23.02.2011 року №2463 (а.с.58), отриманої від ТОВ «Авіо Плюс» на підтвердження сплати сум податку на додану вартість у складі ціни за поставлений товар.

Як встановлено під час судового розгляду, відображено в акті перевірки та не заперечувалось сторонами, на підтвердження права на податковий кредит позивач отримав від ТзОВ "Астрог Плюс" та від ТОВ «Авіо Плюс» податкові накладні. Факт поставки товарів і оплати їх вартості, у тому числі сплати сум ПДВ у складі ціни за отриманий товар, підтверджується документально.

Як вже зазначалось, судом встановлено, що оплата за придбаний товар пов'язана з господарською діяльністю позивача.

Враховуючи дані акта перевірки, зміст первинних документів, копії яких долучені до матеріалів справи, суд дійшов висновку про те що всі умови формування податкового кредиту виконані позивачем у відповідності до вимог Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України.

Надані позивачем в судове засідання документи на підтвердження здійснення господарських операцій по придбанню товарів у контрагентів ТОВ «Асторг Плюс», ТОВ «Авіо плюс» та їх подальшої реалізації є первинними в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідають всім необхідним вимогам, передбаченим цим Законом. Податкові накладні, виписані контрагентами ТОВ «Асторг Плюс», ТОВ «Авіо плюс» відповідають вимогам п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України. Зауважень щодо форми та змісту вказаних документів у відповідача під час перевірки та в судовому засіданні не було.

Суд зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарських операцій, що були підставою для формування валових витрат та податкового кредиту платника податків, оцінювати слід відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи. Тому, твердження щодо непідтвердження реальності господарських операцій контрагента позивача - ТОВ "Авіо Плюс" по ланцюгу попередніх постачальників (зокрема, ТОВ "Глорі Імперіал") не може бути підставою для аналогічних висновків щодо позивача.

Відповідно до приписів статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, який застосовує права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд враховує практику Європейського Суду з прав людини, а саме у справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки для отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У справі "Інтерсплав" проти України (заява № 803/02) Європейський Суд з прав людини однозначно визначив, що платника податків може бути притягнуто до відповідальності за зловживання у сфері оподаткування тільки в тому випадку, якщо доведена його безпосередня залученість у ці зловживання.

Оскільки будь-які відомості про обізнаність позивача з можливим порушенням закону як зі сторони безпосереднього контрагента, так і постачальників по ланцюгу, - відсутні, суд вважає, що такі висновки відповідача є безпідставними.

Крім цього, судом не встановлено що товар, який поставлявся по ланцюгу від ТОВ «Глорі Імперіал» до ТОВ "Авіо Плюс", був в подальшому придбаний саме позивачем, оскільки обумовлений товар не має ідентифікаційних ознак.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 Господарського кодексу України від №436-IV 16.01.2003 року, основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України. Крім того, положеннями Цивільного кодексу України №435-IV від 16.01.2003 року передбачено виконання робіт на основі цивільно-правових договорів. Тому, обставини відсутності трудових та виробничо-промислових потужностей у підприємства ще не можуть бути доказом нездатності контрагента виконати взяті на себе зобов'язання по наданню послуг, виконанню робіт чи продажу товару.

Оскільки суд прийшов до висновку про підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, то формування позивачем даних податкового обліку на підставі таких операцій є правомірним.

З огляду на наведене, збільшення позивачеві грошового зобов'язання по податку на додану вартість та по податку з доходів фізичних осіб, а також засування до нього штрафних санкцій у відповідній сумі є протиправним.

Тому, позов слід задовольнити повністю, податкові повідомлення-рішення від 17.09.2012 року №0004141750, №0004121750 скасувати.

В силу положень ст. 94 КАС України, судові витрати присуджуються на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кузнецовської об`єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби №0004141750 від 17.09.2012 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кузнецовської об`єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби №0004121750 від 17.09.2012 року.

Присудити на користь позивача фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) із Державного бюджету судовий збір у розмірі 269,91 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення судом вступної та резолютивної частин постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Гломб Ю.О.