Рішення

від 06.02.2013 по справі 5023/5625/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2013 р.Справа № 5023/5625/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Попович І.М.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Промпостачсервіс", м. Харків до Приватного підприємства "Прага", м. Дергачі, Харківська область про стягнення заборгованості. за участю сторін:

Представник позивача - Чуб С.В. (дов. б/н від 18.12.2012р.).

Представник відповідача - Кріулін К.В. (дов. б/н від 06.11.2012р.).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Промпостачсервіс", звернулось до господарського суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача 63 380,81 грн. заборгованості та судові витрати, посилаючись на укладення між сторонами договору поставки №11П099 від 27.10.2011 року, на підставі якого позивачем було поставлено товару на загальну суму в розмірі 170 680,58 грн., що підтверджує видатковими накладними. Як зазначає позивач, вищевказаний товар був прийнятий відповідачем, однак останній свої зобов'язання щодо оплати товару в термін передбачений договором здійснив частково, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась вищевказана заборгованість, що стало причиною звернення позивача з відповідним позовом до суду за захистом свого порушених прав.

Ухвалою господарського суду від 07.12.2012 року порушено провадження у справі №5023/5625/12, розгляд справи призначено на 19.12.2012 року.

Ухвалами господарського суду від 19.12.2012 року та від 09.01.2013 року, з метою надання сторонами доказів в підтвердження заявлених позовних вимог та заперечень, розгляд справи відкладено до 09.01.2013 року.

В судовому засіданні з 28.01.2013 року оголошено перерву по 06.02.2013 року.

Представник позивача за вх.№3117 від 28.01.2013 року надав заяву про уточнення позовних вимог, в яких позивач зменшив позовні вимоги в частині нарахованої до стягнення суми основного боргу, в зв*язку з частковою проплатою відповідачем суми основного боргу та просить суд стягнути з відповідача основний борг в сумі 23 172,86 грн., пеню в сумі 18 498,70 грн., штраф в сумі 14 729,35 грн.

В судовому засіданні 06.02.13 р. представник позивача за вх.№4754 від 06.02.2013 року надав заяву, в якій зменшив позовні вимоги в частині нарахування пені, в зв'язку із її перерахуванням відповідно до ставки НБУ та на підставі чого просить суд стягнути пеню в розмірі 2 752,92 грн., в іншій частині позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 23 172,86 грн. та штрафу в розмірі 14 729,35 грн. підтримує в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві.

Відповідно до вимог передбачених частиною четвертою статті 22 ГПК позивач має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи вищевикладені обставини, господарський суд вважає за необхідне прийняти вищевказані заяви позивача до розгляду на підставі ст. 22 ГПК України, як такі, що не суперечить правам та охоронюваним законом інтересам сторін.

Представник відповідача в судовому засіданні 06.02.2013р. не заперечує щодо визначеної позивачем суми основного боргу та перерахованої позивачем пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму 2 789,95 грн. В процесі розгляду справи проти одночасного нарахування пені та штрафу заперечував. За вх.№4635 від 06.02.2013 року надав заяву, в якому просив суд зменшити загальний розмір неустойки до 7000,00 грн.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

27.10.2011 року між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Промпостачсервіс" (Постачальник) та відповідачем Приватним підприємством "Прага" (Покупець) укладено договір поставки №11П099.

Згідно з п.1.1. договору постачальник зобов'язався передавати в узгоджені строки товар, перерахований у відповідних рахунках-фактури та накладних, а покупець зобов'язався приймати цей товар і своєчасно оплачувати його на умовах договору.

В п.1.2. договору сторонами визначено, що передача товару здійснюється на складі постачальника по видатковій накладній після надання представником покупця довіреності на отримання відповідного товару.

Відповідно до п.2.3. договору передбачено, що при передачі товару постачальник надає представнику покупця наступні документи: видаткову накладну, податкову накладну і рахунок - фактуру, а також за зверненням покупця, документи які підтверджують якість товару.

Відповідно до п.2.5. договору, у випадку доставки товару постачальником на адресу покупця, покупець зобов'язаний підписати видаткову накладну на товар в день отримання товару від перевізника і відправити її разом належно оформленою довіреністю на адресу постачальника.

Згідно з пунктами 4.1., 4.3 договору сторонами передбачено, що покупець сплачує постачальнику товар за договірною ціною, передбаченою в рахунку - фактурі. Покупець сплачує всю вартість поставленої партії товару шляхом банківського переводу на розрахунковий рахунок продавця на протязі чотирнадцяти календарних днів з моменту поставки товару у відповідності з п.2.4., .п.2.5. цього договору.

Пунктом 8.1. цього договору сторони визначили, що цей договір вступає в силу від дня підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2012 року або до повного виконання сторонами зобов*язань за цим договором.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив відповідачеві товар по видатковим накладним:

№ П-11/090 від 03.11.2011 року, №11-11/256 від 11.11.2011 року., № П-11/265 від 11.11.2011 року, №-11/377 від 17.11.2011 року, №П-12/166 від 08.12.2011 року, №П-12/167 від 08.12.2011 року, №П-12/175 від 09.12.2011 року, № П-12/198 від 12.12.2011 року, № П-01/055 від 10.01.2011 року, № П-01/115 від 12.01.2012 року, №П-01/292 від 23.01.2012 року, №П-01/300 від 23.01.2012 року, №П-02/101 від 07.02.2012 року, № П-02/102 від 07.02.2012 року, № П-02/224 від 13.02.2012 року, № П-02/269 від 15.02.2012 року, № П-02/367 від 21.02.2012 року, № П-03/217 від 14.03.2012 року, №П-03/218 від 14.03.2012 року, №П- 03/265 від 16.03.2012 року, №П-03/351 від 20.03.2012 року, №П-03/358 від 20.03.2012 року, №П-03/371 від 21.03.2012 року, №П-03/492 від 28.03.2012 року, №П-04/006 від 02.04.2012 року, №П-04/003 від 02.04.2012 року, №П -04/054 від 03.04.2012 року. №П-04/188 від 10.04.2012 року, № П-04/285 від 13.04.2012 року, № П-04/420 від 20.04.2012 року., №П- 04/421 від 20.04.2012 року., №П-04/449 від 23.04.2012 року, № П-04/450 від 23.04.2012 року. № П-05/017 від 03.05.2012 року. № П-05/044 від 04.05.2012 року, №П-05/055 від 07.05.2012 року, №П-05/071 від 07.05.2012 року, № П-05/146 від 11.05.2012 року, №П-05/147 від 11.05.2012 року та виставив відповідачеві рахунки - фактури на оплату, які містяться в матеріалах справи. Відповідний товар був прийнятий відповідачем, про що свідчить підпис скріплений печаткою підприємства відповідача у видаткових накладних, проте останній в строк встановлений п.п.4.3. Договору, не повністю здійснив оплату за поставлений позивачем товар, внаслідок чого утворилась заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 23 172,00 грн., станом на день звернення позивача з позовом заборгованість не погасив, в зв'язку з чим, вищевказані обставини стали причиною звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Господарським судом встановлено, що відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки - є господарськими зобов'язаннями, тому відповідно зі ст. 4, 173-175, ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу (ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 ЦК України передбачено, що одним з головних обов'язків Покупця є оплата товару за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Виходячи з наведеного, строк виконання зобов'язання з оплати придбаного товару є умовою, що забезпечує порядок виконання зобов'язання купівлі-продажу.

Підставою виникнення у покупця грошового зобов'язання за загальним правилом є передача продавцем майна.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону, інших правових актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом з цим, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з п. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В судовому засіданні відповідач визнав позовні вимоги щодо основної суми боргу за договором поставки в розмірі 23 172,86 грн.

Відповідно ч. 5 ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Станом на момент розгляду справи відповідач 23 172,86 грн. заборгованості за отриманий за договором поставки товар в повному обсязі не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості, в зв'язку з чим, визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару на загальну суму 23 172,86 грн.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору, виконання належним чином зобов'язань позивачем щодо поставки товару та не проведення при цьому всіх належних розрахунків відповідачем за отриманий товар, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 14 729,35 грн. штрафу та пеню в сумі 2 782,95 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору щодо поставки товару.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.5.2. договору за несвоєчасне виконання зобов'язань по оплаті або поставці товару винна сторона сплачує другій стороні пеню в розмірі 0,5% від суми простроченої оплати або поставки за кожний день прострочки та штраф в розмірі 10% від суми несвоєчасно здійсненого платежу або поставки відповідно з графіком по кожному пункту графіка і строку поставки. Сплата пені та штрафу, встановлених цим договором не звільняє сторони від виконання зобов'язань за цим договором.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, суд зазначає, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Такої ж позиції дотримується Верховний суд України в постановах № 25/187 від 24.10.2011 р., № 5002-2/5109-2010 від 07.11.2011 р.

Господарський суд зазначає, що договір поставки №11П099 від 27.10.2011 року укладений сторонами з дотриманням вимог, необхідних для чинності правочину, а тому має обов'язкову силу насамперед для самих сторін. Будучи пов'язаними взаємними правами та обов'язками, сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Розрахунок пені перевірено судом самостійно та встановлено, що він відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства, зокрема, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", оскільки позивачем здійснено розрахунок пені за подвійною обліковою ставкою НБУ, крім того судом перевірено нарахований позивачем штраф, який відповідає вимогам діючого законодавства та враховуючи наведені законодавчі приписи та встановлені фактичні дані щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару в строк встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність позовних вимог щодо стягнення на користь позивача з відповідача заявленої до стягнення пені в сумі 2 782,95 грн. та штрафу в сумі 14 729,35 грн.

При цьому, господарський суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо невідповідності нормам чинного законодавства одночасного стягнення штрафу та пені за невиконання умов договору, виходячи із наступного.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких належать штраф та пеня (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов*язання, як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України " Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов*язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення в договорі одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та обґрунтованості.

Враховуючи викладене, господарський суд констатує, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із ст.и549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст.230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Розмір штрафних санкцій в даому випадку встановлений п. 5.2 договору. Таким чином, одночасне стягнення з відповідача штрафу та пені, який порушив умови договору поставки, не суперечить нормам діючого законодавства України.

Крім того, господарський суд розглянувши заяву позивача про зменшення суми штрафу, зазначає наступне.

За приписами ст..83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, а також відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Суд констатує, що наведена норма процесуального закону надає господарському суду право на зменшення розміру штрафних санкцій та розстрочення виконання рішення лише у виняткових випадках.

Винятковість обставин, на які особа посилається як га підставу для зменшення розміру штрафних санкцій та/або розстрочки виконання рішення, за приписами ст..4-3, 32, 33 ГПК України, має бути доведена суду належними та допустимими доказами.

Заявлений позивачем до стягнення з відповідача штраф є відповідальністю за порушення грошового зобов'язання.

Заявляючи клопотання про зменшення розміру штрафу, відповідач ставить питання про часткове звільнення його від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Розглядаючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, суд виходить з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо.

Відповідач вважає, що факт часткової оплати товару за договором є обставиною, яка має істотне значення в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України та являється підставою для застосування судом положень даної норми та зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).

Згідно постанови ВГСУ №18 від 26.12.20111 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд зазначає, що зобов'язання з оплати за договором поставки лише частково було виконано відповідачем, порушення існувало та існує протягом значного строку з грудня 2011 року - лютий 2013, позивач не надав суду доказів на підтвердження поважності причин невиконання зобов'язання та поважності причин його не виконання й під час розгляду даної справи.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу до 7000,00 грн., як недоведені матеріалами справи.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ст.4-3 ГПК України).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог заперечень.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача, з вини якого спір доведено до суду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 251, 253, 259, 526, 549, 550, 610, 611, 612, 625, 629, Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства "Прага" ( 62300, Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Степова, буд. 3, код 30589244) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Промпостачсервіс" (61033, Харківська область, м. Харків, Ленінський район, вулиця Соціалістична, буд. 63, кв.101, код 22695445) - 23 172,86 грн. основного боргу, пеню в сумі 2 782,95 грн., 10% штрафу в сумі 14 729,35 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1609,50 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11.02.2013 р.

Суддя Попович І.М.