Ухвала

від 18.02.2013 по справі 2а-13965/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-13965/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В. Суддя-доповідач: Маслій В.І.

У Х В А Л А

Іменем України

18 лютого 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді Маслія В.І.,

Суддів Файдюка В.В., Чаку Є.В.,

При секретарі Морей Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Операторські технології» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Операторські технології» звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 05.10.2012 року № 0000432210.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.12.2012 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову про відмову в задоволенні позовних вимог. Вважає, що при ухвалені оскаржуваної постанови суду судом першої інстанції не були досліджені всі обставини справи, не надано оцінки доводам ДПІ та неналежним чином застосовані норми матеріального та процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.10.2012 року на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000432210, яким у зв'язку з порушенням п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, пп. 4.6.8 Порядку складання та подання податкової звітності з ПДВ, позивачу збільшено ПДВ в розмірі 2 722 045 грн., в тому числі основний платіж - 2 177 636 грн. та штрафні санкції - 544 409 грн.

Колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, аргументуючи свою позицію наступним.

Досліджуючи правомірність нарахування позивачу зобов'язань з податку на додану вартість колегія суддів враховує зокрема те, що у відповідності до положень ст. 1, ч.1 та ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» документи позивача містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення (являються первинним), складені підчас здійснення господарських операцій або безпосередньо по їх завершенні на паперових носіях, з дотриманням необхідних реквізитів, тому слугують підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Також, у відповідності до п. 198.1 ст. 198 ПКУ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 ПКУ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПКУ.

Відповідно до п. 201.1 статті 201 ПК України 201.1 платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно п.п. 201.8, 201.10 статті 201 ПК України 201.8 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правами перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів за договорами. Податкова накладна видається для покупця, однак вона є податковим документом постачальника, і саме останній несе персональну відповідальність за порядок її складання та оформлення.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для визначення податкового кредиту позивачем є податкові накладні, видані йому постачальниками товару (платником ПДВ), що оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства. Крім цього, здійснення та оплата наданих послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що містяться в матеріалах справи.

У взаємозв'язку з наведеним та наданими позивачем доказами, що містяться в матеріалах справи колегія суддів вважає, що характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача. Крім того, реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи договорами про надання послуг, актами приймання-передачі, з метою виконання яких здійснювались спірні господарські операції.

Крім того, на дату укладення та виконання договорів ТОВ «Операторські технології» із контрагентами, останні мали спеціальну податкову та цивільну правосуб'єктність - були зареєстрованими в установленому законом порядку юридичною особою та платником податку на додану вартість.

Статтею ж 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» встановлено, що відомості внесені стосовно юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, то ці відомості вважаються достовірними.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції в тій частині, що ігнорування певних вимог правил контрагентом позивача під час виконання договірних зобов'язань з позивачем не може свідчити про фіктивність господарських операцій, рівно, як не можуть братися до уваги пояснення визначених осіб в рамках попереднього розслідування кримінальної справи щодо своїх дій без урахування інших обставин.

Не заслуговують на увагу і доводи відповідача про нікчемність правочинів позивача з контрагентами, оскільки умисел останнього на вчинення правочину, що суперечить інтересам держави і суспільства відповідачем не доведено, а судом не встановлено.

Таким чином, оскаржувана сума податку на додану вартість, віднесена ТОВ «Операторські технології» до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував твердження позивача та не довів правомірність своїх дій.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, встановлені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Судді:

Повний текст ухвали виготовлений 21.02.2013 р.

Головуючий суддя Маслій В.І.

Судді: Файдюк В.В.

Чаку Є.В.