Постанова

від 18.02.2013 по справі 5011-3/16125-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2013 р. Справа№ 5011-3/16125-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Лобаня О.І.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 18.02.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» на рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2012 року (повний текст підписано 10.12.2012 року)

у справі № 5011-3/16125-2012 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом комунального підприємства «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у місті Києві ради

до Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління»

про стягнення 59 787,53 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.12.2012 року у справі № 5011-3/16125-2012 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 57 650,51 грн. основного боргу, 1 727,92 грн. пені, 346,48 грн. 3% річних, 1 607,81 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В своїх доводах заявник посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

Ухвалою від 28.12.2012 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №5011-3/16125-2012 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Комунальне підприємство «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у місті Києві ради на підставі ст. 96 ГПК України надало суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» на рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2012 року у справі №5011-3/16125-2012 відмовити повністю, рішення суду залишити без змін.

Представник позивача судовому засіданні надав свої пояснення та заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та просив рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2012 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» - без задоволення.

Відповідач приймав участь в судових засіданнях та надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2012 року скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.03.2010 року між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради (орендодавець) та Державною навчально-науковою установою «Академія фінансового управління» (орендар) було укладено договір оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва № 443/2 (далі - договір, а.с. 25-30), за умовами якого орендодавець на підставі розпорядження голови Шевченківської районної у м. Києві ради №05 від 04.02.2010 року зобов'язався передати, а орендар - прийняти у строкове платне користування (оренду) нежиле приміщення загальною площею 182 кв.м., а саме 1 поверх з орендованою площею 182 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. О.Гончара, 46/48, - під адмінприміщення.

Додатковою угодою № 1 від 15.03.2010 року (а.с. 32) сторони внесли зміни до п. 1.1 договору та визначили площу об'єкту оренди в розмірі 170,1 кв.м.

Відповідно до п. 2.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання орендної плати за користування майном територіальної громади Шевченківського району м. Києва, затвердженої рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради.

Пунктом 2.2 договору, в редакції додаткової угоди №1 від 15.03.2010 року, встановлено, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розмір якої за перший місяць складає 8 819,69 грн. та ПДВ 1 763,94 грн., всього 10 583,63 грн. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць (а.с. 32).

Сторонами узгоджено, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків власної господарської діяльності щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця на рахунок орендодавця (п. 2.5 договору).

Відповідно до п. 3.2.1 договору орендар зобов'язався вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Строк дії договору відповідно до умов пункту 8.2 договору встановлений з 01.01.2010 року по 31.01.2011 року. Крім того, згідно з п. 8.3 договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на той самий строк і на тих же самих умовах, які були передбачені.

Про продовження дії договору свідчить укладена 14.02.2011 року додаткова угода №1 до договору, відповідно до якої змінено орендодавця за договором на комунальне підприємство «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у м. Києві ради.

Проте внаслідок порушення відповідачем договірного зобов'язання в частинні внесення плати за оренду нежитлового приміщення, у останнього виникла заборгованість за період з квітня по серпень 2012 року перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 57 650,51 грн.

У листопаді 2012 року комунальне підприємство «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у місті Києві ради звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» про стягнення 57 650,51 грн. основного боргу, 1 790,54 грн. пені та 346,48 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва № 443/2 від 12.03.2010 року.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 57 650,51 грн. основного боргу, 1 727,92 грн. пені, та 346,48 грн. 3% річних є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а в частині а в частині стягнення з відповідача суми пені в розмірі 62,62 грн. судом було відмовлено, оскільки розрахунок неустойки здійснений позивачем з порушенням норм чинного законодавства України.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що невиконання позивачем рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року №297/5684 щодо внесення змін до договору оренди й зумовило безпідставне нарахування заборгованості з орендної плати.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачами та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору оренди, згідно з яким та в силу ст. 759 ЦК України, ст. 283 ГК України, ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

До обов'язків орендаря ч. 1 ст. 762 ЦК України, ст.ст. 285, 286 ГК України відносить, зокрема, внесення плати за користування майном, розмір якої встановлений договором оренди.

Пунктом 3 статті 18 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» встановлено обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно з п. 1, п. 3 ст. 19 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За змістом даних норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди - реальний, двосторонній та оплатний договір. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов'язки на користь іншої сторони

Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Згідно з статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 2.5 договору оренди сторонами було погоджено, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків власної господарської діяльності щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця на рахунок орендодавця.

Враховуючи, що факт користування у визначений період нежитловим приміщенням відповідачем не оспорюється та не заперечується, тому останній зобов'язаний згідно договору та ч. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України, сплачувати за таке користування оренду плату.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання останнім свого зобов'язання по сплаті орендних платежів у розмірі 57 650,51 грн. за період з квітня 2012 року по серпень 2012 року, не містять їх і матеріали справи.

З огляду на зазначене вище, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги комунального підприємства «Керуюча дирекція Шевченківського району» про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати в загальному розмірі 57 650,51 грн. є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно визнав доведеним факт невиконання відповідачем у встановлений договором строк свого обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 1 790,54 грн. за період прострочення виконання договірного зобов'язання.

Відповідно до 7.2. договору передбачено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми, що підлягає сплаті, за кожен день прострочення.

Тобто, сторонами спору при укладенні договору передбачено правові наслідки порушення відповідачем строків оплати орендної плати.

Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 статті 549 ЦУ України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня характеризується такими ознаками:

- можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);

- обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання;

- триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.

Таким чином, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а тому нарахування штрафних санкцій (пені) припиняється через шість місяців від днів з яких відповідач є таким, що прострочив по кожному платежу окремо.

Судом першої інстанції вірно встановлено факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань щодо оплати орендних платежів.

Судовою колегією було перевірено розрахунок пені, здійснений судом першої інстанції, з урахуванням кількості днів прострочення відповідачем орендної плати, у відповідності до якого стягненню з Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» за заявлений позивачем період існування заборгованості підлягають 1 727,92 грн. - пені.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок 3 % річних, нарахованих позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання дійшов висновку, що господарським судом міста Києва правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 346,48 грн. за весь час прострочення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем - Державною навчально-науковою установою «Академія фінансового управління» не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 06.12.2012 року.

Посилання скаржника на те, що невиконання позивачем рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року №297/5684 щодо внесення змін до договору оренди зумовило безпідставне нарахування заборгованості з орендної плати, колегією суддів апеляційного господарського суду не приймаються до уваги, враховуючи наступне.

Так, рішенням від 23.06.2011 року №297/5684 «Про надання дозволів на укладення договорів оренди на новий термін та на продовження терміну дії договорів оренди» Київська міська рада VIII сесії VI скликання вирішила надати позивачу дозволи на укладення договорів оренди на новий термін та на продовження терміну дії договорів оренди згідно з додатками 1, 2, 3 із ставкою орендної плати в межах витрат на утримання.

Зокрема, згідно додатку №1 рішення Київради від 23.06.2011 року №297/5684 позивачу було надано дозвіл на укладення на новий термін договору оренди з відповідачем із ставкою орендної плати в межах витрат на утримання на 2 роки 364 дні за умови сплати останнім боргу який станом на 01.03.2011 року становив 22 585,10 грн.

Проте, у зв'язку із не встановленням виконавчим органом Київради процедури визначення розміру ставки орендної плати в межах витрат на утримання, між сторонами не було укладено договір на виконання вимог вказаного вище рішення Київради від 23.06.2011 року №297/5684.

Рішенням №402/5789 «Про деякі питання оренди майна територіальної громади міста Києва» від 14.07.2011 року Київська міська рада вирішила вважати продовженими до 31.03.2012 року договори оренди майна територіальної громади міста Києва.

Відповідно рішення Київської міської ради №34/6250 від 22.09.2011 року «Про затвердження положення про оренду майна територіальної громади міста Києва», відповідно до якого орендодавцями майна територіальної громади міста Києва уповноважені виступати районні в місті Києві державні адміністрації, постала необхідність укладення договору оренди у новій редакції згідно Типовому договору оренди та Положенню про оренду майна територіальної громади міста Києва.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що скаржник звертався до позивача з пропозиціями укласти договір оренди зі ставкою орендної плати в межах витрат на утримання з листом №7700-110/1231 саме у період дії рішення Київради №402/5789 від 14.07.2011 року та з листами №77080/376 від 29.03.2012 року, №77080/500 від 27.04.2012 року у період дії рішення Київради №34/6250 від 22.09.2011 року.

Нормами частини 2 статті 632 Цивільного кодексу України регламентовано, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

За умовами пункту 6.6. договору всі зміни, доповнення та додатки, що є невід'ємними за умовами даного договору мають силу у випадку, якщо здійснені у тій же формі, що й даний договір, підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені печатками.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України та ст. 651 Цивільного кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторонами доказів в підтвердження досягнення згоди щодо внесення змін до договору в частині визначення іншого розміру орендної плати шляхом укладення додаткової угоди ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не подано, не містять такі докази і матеріали справи.

Окрім цього, відповідач не скористався наданим йому правом та не звернувся до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів щодо зобов'язання позивача внести відповідні зміни до договору.

При цьому слід зазначити, що 30.08.2012 року між сторонами було укладено угоду №1-20 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду зі ставкою річної орендної плати за оренду нерухомого майна 1,00 грн. на рік для бюджетних установ, що фінансуються за рахунок державного бюджету.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2012 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2012 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» на рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2012 року у справі №5011-3/16125-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2012 року у справі №5011-3/16125-2012 залишити без змін.

3. Матеріали справи №5011-3/16125-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Гаврилюк О.М.

Лобань О.І.