Постанова

від 13.02.2013 по справі 826/1000/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1 Вн. № 1/8

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 лютого 2013 року 13:37 № 826/1000/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Висоцькій Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ленд Лорд" до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 26.09.2012 р. № 0000081156, за участі представників сторін:

представник позивача Ільченко І.В.;

представник відповідача Цюрупа Д.А.,

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 13 лютого 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ленд Лорд" (далі - позивач, ТОВ "Ленд Лорд") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Печерському р-ні м. Києва ДПС) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000081156 від 26.09.2012 р. (далі - ППР № 0000081156).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2013 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 826/1000/13-а.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2013 р. закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 826/1000/13-а та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просила задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях до адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У період з 04.09.2012 р. по 10.09.2012 р. працівниками ДПІ у Печерському р-ні м. Києва ДПС було проведено документальну позапланову перевірку правомірності нарахування позивачем від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту податку на додану вартість за липень 2012 року, за результатами якої складено акт від 11.09.2012 р. № 56/15-6/35806126 (далі - Акт перевірки).

Відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.4, 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0000081156, відповідно до якого позивачу було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 294 859,00 грн.

За твердженням відповідача, підставою для зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість було завищення позивачем суми податкового кредиту за серпень 2011 року на суму 152 475,83 грн. та за вересень 2011 року на суму 142 382,50 грн.

Листом від 02.10.2012 р. № 214 позивач звернувся до ДПС у м. Києві зі скаргою на ППР № 0000081156.

Рішенням від 30.11.2012 р. № 8014/10/12-114 ДПС у м. Києві залишила без змін ППР № 0000081156, а первинну скаргу позивача - без задоволення.

Листом від 10.12.2012 р. № 8085/0/6-12 позивач звернувся до ДПС України зі скаргою на ППР № 0000081156.

Рішенням від 10.01.2013 р. № 305/6/10-2115 ДПС України залишила без змін ППР № 0000081156 та рішення, прийняте за розглядом первинних скарг, а скаргу позивача - без задоволення.

Позивач не погодився з висновками Акта перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням-рішенням, тому звернувся до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується з позовними вимогами ТОВ "Ленд Лорд", виходячи з наступних мотивів.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); Податкового кодексу України (далі - ПК України); Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); Господарського кодексу України (далі - ГК України); Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV).

ТОВ "Ленд Лорд" зареєстровано 11.03.2008 р. за № 10731020000015190 Солом'янською районною в м. Києві державною адміністрацією (код ЄДРПОУ 35806126). Місцезнаходження позивача: 01023, м. Київ, вул. Мечникова, 2.

Позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби 30.01.2012 р. за № 200026546, в періоді, що перевірявся, був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, основним видом діяльності позивача є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, комплексне обслуговування об'єктів, діяльність холдингових компаній, надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), консультування з питань комерційної діяльності й керування.

Основним видом діяльності контрагента позивача - ТОВ "Агробудсервіс" є будівництво житлових і нежитлових будівель, виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів, технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, неспеціалізована оптова торгівля, роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Агробудсервіс" було укладено договір № 02 від 01.07.2009 р., додаток № 1 до нього та додатковий договір до вказаного договору від 01.04.2011 р. Предметом даного договору було надання контрагентом позивача послуг по роботі механізмів на території реабілітаційно-оздоровчого комплексу за адресою: Київська обл., Обухівський р-н, смт. Козин, вул. Солов'яненко, 441а, та зобов'язання позивача забезпечити своєчасну оплату та прийняття результатів наданих послуг.

Так, судом встановлено, що позивач на виконання вказаного договору отримав від ТОВ "Агробудсервіс" вищевказані послуги.

У своїх запереченнях відповідач звернув увагу суду на інформацію, що викладена в актах ДПІ в Обухівському р-ні Київської обл. від 02.02.2012 р. № 23/23-02/31972490 та від 02.02.2012 р. № 26/23-02/31972490 щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами, їх реальності та повноти відображення за період з 01.08.2011 р. по 31.09.2011 р.

Так, згідно вищевказаних актів перевірки контрагента позивача встановлено, що операції ТОВ "Агробудсервіс" не мали реального товарного характеру, а укладені контрагентом правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними при придбанні товарів (наданні послуг).

Враховуючи наведене, відповідач дійшов висновку, що правочин між позивачем та ТОВ "Агробудсервіс" є таким, що вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлені даним правочином, а також є нікчемним по ланцюгу постачання до "вигодонабувача".

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом № 996-XIV. Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст. 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 ст. 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, фактичне отримання позивачем відповідних послуг та виконання сторонами умов договору підтверджується наявною в матеріалах справи первинною документацією, зокрема, копіями податкових накладних, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (Т. 1, арк. 29 - 34 матеріалів справи).

Актом перевірки підтверджено, що віднесення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам позивача з ТОВ "Агробудсервіс" зроблено на підставі первинних документів, а саме податкових накладних, сума ПДВ по яким була включена до реєстру виданих та отриманих податкових накладних, податкових декларацій з податку на додану вартість за серпень 2011 року та вересень 2011 року.

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) везення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Крім цього, пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відтак, податкові накладні, які зазначені в Акті перевірки та копії яких наявні в матеріалах справи, видані позивачу його контрагентом у відповідності з порядком, встановленим п. 201.4 ст. 201 ПК України, реквізити даних податкових накладних відповідають вимогам первинних документів, які передбачено ст. 9 Закону № 996-XIV. ТОВ "Агробудсервіс" на час вчинення правочину було зареєстроване у встановленому порядку платником податку на додану вартість, а отже мало право видавати податкові накладні. Реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Агробудсервіс" органом державної податкової служби під час перевірки не досліджувалась, факт сплати податку контрагентом позивача не перевірявся.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочину, укладеного між позивачем та ТОВ "Агробудсервіс", суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу, дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображаються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

При вирішенні вказаного питання слід виходити з того, що відповідно до норм ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість", статей 1 і 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" в даному випадку на момент проведення фінансово-господарських операцій ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (ч. 1 ст. 207 ГК України та ст. 228 ЦК України).

З означеного випливає, що якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема, щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відтак, встановлення під час судового розгляду факту нікчемності правочину на підставі ч. 1 ст. 207 ГК України та ст. 228 ЦК України, що відображається у мотивувальній частині судового рішення, може вплинути на права і обов'язки інших учасників такого правочину. Зокрема, у інших учасників правочину може виникнути обов'язок виключити зі свого податкового обліку всі дані, що внесені до такого обліку за результатами вчинення нікчемних правочинів.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування, укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття "незаконне заволодіння майном держави", що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Незважаючи на набрання чинності ПК України, не втратив чинність Закон України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ.

Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 ГК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

З огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 ЦК України чи статей 207 та 208 ГК України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений ПК України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Нормативну природу визначення первинних документів нам дає Закон № 996-ХІV.

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (далі - Положення № 88), первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (п. 2.1 Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (п. 2.2 Положення № 88).

Відтак, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Різниця між господарською операцією, що є результатом фактичних дій платників податків, що полягають у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, та правочином (господарським зобов'язанням), що є правовою підставою для вчинення господарської операції, очевидна. Безсумнівно, ці поняття мають різний правовий зміст.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що висновок відповідача про порушення позивачем п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України є протиправним, тому ППР № 0000081156 підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним спірного рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Ленд Лорд" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Ленд Лорд" задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 26.09.2012 р. № 0000081156.

3. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ленд Лорд" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн. 00 коп.).

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Строк, встановлений для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови - три місяці з дня набрання постановою законної сили.

Суддя Н.В. Клочкова