Рішення

від 20.02.2013 по справі 7/89/2012/5003

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 лютого 2013 р. Справа № 7/89/2012/5003

Господарський суд Вінницької області в складі судді Банасько О.О. , у відкритому судовому засіданні, розглянувши справу

за позовом : Акціонерного комерційного банку "Східно-Європейський банк", м.Київ

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАСАД", с.Гуменне, Вінницька область

про стягнення 232658,75 грн. заборгованості за договором кредитування

при секретарі судового засідання Павловій Т.С.

З участю предсставників:

позивача: Старовєр О.В., довіреність від 30.01.2013 року № 221, паспорт серії АВ 902457 виданий Замостянським РВ УМВС України у Вінницькій області 15.04.2010 року.

відповідача: не з'явився.

В С Т А Н О В И В :

11.12.2012 року до господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Акціонерного комерційного банку "Східно-Європейський банк", м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАСАД", с.Гуменне, Вінницька область про стягнення 232 658,75 грн. за договором кредиту № 040/2005 від 08.11.2005 року станом на 16.11.2012 року, з яких 99 390,87 грн. непогашеного кредиту, 131 682,62 грн. несплачених відсотків за користування коштами, 1 585,26 грн. неустойки, а саме 1 366,50 грн. пені за прострочення сплати відсотків, 218,76 грн. штрафу за прострочення сплати відсотків.

Ухвалою від 12.12.2012 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/89/2012/5003 та призначено до розгляду на 23.01.2013 року.

Ухвалою від 23.01.2013 року розгляд справи відкладено до 07.02.2013 року в зв'язку з неявкою представників сторін та неподанням витребуваних доказів.

Ухвалою від 07.02.2013 року розгляд справи відкладено до 20.02.2013 року в зв'язку з неподанням сторонами витребуваних доказів.

Одночасно строк вирішення справи продовжено на 15 днів.

Відповідач в судове засідання 20.02.2013 року не з'явився, документів витребуваних ухвалою від 07.02.2013 року не надав, причин неявки та неподання документів не повідомив, при тому, що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином - ухвалою від 07.02.2013 року, яка надсилалась рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за адресою вказаною в позовній заяві - вул.1-й км. Липовецької траси, с.Гуменне Вінницького району Вінницької області, 23203.

Згідно з інформації отриманої з офіційної веб-сторінки Державного підприємства "Інформаційно-ресурсний центр" в мережі Інтернет місцезнаходженням відповідача значиться вул.1-й км. Липовецької траси, с.Гуменне Вінницького району Вінницької області, 23203, яка є ідентичною тій по якій було направлено останньому ухвалу у даній справі.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином .

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом .

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

20.02.2013 року в судовому засіданні представником позивача подано заяву в якій останній просить суд припинити провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.80 ГПК України в частині позовної вимоги про стягнення 99 390,87 грн. непогашеного кредиту, 2 516,09 грн. відсотків за період з 08.11.2006 року по 19.12.2006 року та стягнути в зв'язку з цим з відповідача 129 166,53 грн. відсотків за користування кредитом, 1 341,67 грн. пені за несвоєчасно сплачені відсотки, 92,96 грн. штрафу за несвоєчасно сплачені відсотки.

Розглянувши вказану заяву, яка з огляду на її зміст розцінена судом як заява про зменшення розміру позовних вимог в частині вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, пені за несвоєчасно сплачені відсотки, штрафу за несвоєчасно сплачені відсотки суд приймає її до розгляду як таку, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

08.11.2005 року між сторонами був укладений кредитний договір № 040/2005 відповідно до умов якого банк (позивач) зобов`язався відкрити позичальнику (відповідачу) відкличну відновлювальну кредитну лінію на поповнення обігових коштів в сумі 100 000,00 грн. строком з 08.11.2005 року по 07.11.2006 року із сплатою 22 відсотків річних (а.с.7-10, т.1).

Відсотки сплачуються за фактичний час користування кредитом виходячи з розрахунку фактичної кількості днів у році, враховуючи день надання та не враховуючи день погашення кредиту (п.1.2 Договору).

Пунктом 3.3.1 договору передбачено, що відповідач зобов`язаний повернути усі транші, надані в межах кредитної лінії не пізніше 07.11.2006 року.

08.11.2005 року, 10.04.2006 року, 16.05.2006 року між сторонами підписано додаткові угоди до кредитного договору в яких сторони погоджували надання чергових траншів, предметне використання кредиту тощо (а.с.11-13, т.1).

Як вбачається із матеріалів справи за період з 09.11.2005 року по 16.05.2006 року позивачем надано відповідачу грошові кошти шляхом оплати товарно-матеріальних цінностей іншим контрагентам на загальну суму 136 280,75 грн..

Разом з цим, відповідач зобов`язання по договору виконав частково, сплативши позивачу борг за кредитом у сумі 36 300,00 грн. та сплативши 19 157,26 грн. відсотків за користування кредитом.

08.11.2006 року шляхом списання коштів з рахунку відповідача була погашена заборгованість у сумі 1011,70 грн., у т.р. 589,88 грн. - в рахунок погашення основного боргу та 421,82 грн. - відсотків.

Факт надання кредиту та проведення розрахунків на вказані суми підтверджується розрахунком заборгованості, виписками по руху коштів, платіжними дорученнями тощо (а.с.14-27, 66-88, т.1).

Під час розгляду даної справи судом встановлено, що 28.02.2007 року господарським судом Вінницької області було прийнято рішення у справі № 7/2-07 за позовом Акціонерного комерційного банку "Східно-Європейський банк", м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАСАД", с.Гуменне, Вінницька область про стягнення (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) 108 971,39 грн. заборгованості за кредитним договором від 08.11.2005 року № 040/2005 відповідно до якого позов задоволено повністю: стягнуто з відповідача на користь позивача 99 390,87 грн. непогашеного кредиту, 2 516,09 грн. несплачених відсотків за користування коштами за період з 08.11.2006 року по 19.12.2006 року, 1 944,25 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту за період з 08.11.2006 року по 19.12.2006 року, 24,83 грн. пені за прострочення сплати відсотків за період з 08.11.2006 року по 19.12.2006 року, штрафу за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 5 095,35 грн..

Як вбачається із матеріалів судової справи № 7/2-07 які оглядались судом в судовому засіданні 20.02.2013 року на виконання рішення від 28.02.2007 року 28.04.2007 року було видано відповідні накази, а рішення суду у справі № 7/2-07 не оскаржувалось ні в апеляційному, ні в касаційному порядку.

Крім того суд зауважує, що при розгляді справи № 7/2-07 судом було встановлено факт надання кредиту та проведення погашення позичальником вказаного кредиту на суми вказані вище, що з огляду на приписи ч.2 ст.35 ГПК України не потребує доведення при розгляді даної справи.

Непроведення розрахунків згідно умов кредитного договору № 040/2005 від 08.11.2005 року в строки обумовлені договором в добровільному порядку спонукало позивача звернутись з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до суду.

Беручи до уваги встановлені обставини суд приходить до наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виходячи із встановлених обставин спору суд дійшов висновку, що між сторонами укладено кредитний договір правовідносини по якому врегульовано в главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

Зокрема в ст. 1054 ЦК України вказано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором . Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 2 названої статті встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З урахуванням наведеного вище вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по кредиту та відсотків за його користування є правомірними оскільки відповідають чинному законодавству та умовам укладеного договору.

Разом з тим, з огляду на наявність судового рішення від 28.02.2007 року у справі № 7/2-07 суд приймає до уваги п.4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в якому вказано, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Пунктом 4.5 названої постанови роз'яснено, що припинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини другої статті 80 ГПК можливе за умов, якщо рішення господарського суду або іншого органу, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, набрало законної сили, не змінено і не скасовано у відповідній частині в передбаченому законом порядку.

З врахуванням того, що рішення у справі № 7/2-07 від 28.02.2007 року прийнято між тими ж сторонами, стосується того ж предмету і підставою якого є ті ж обставини, що і у справі № 7/89/2012/5003 суд приходить до висновку про наявність підстав для припинення провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 99 390,87 грн. непогашеного кредиту, 2 516,09 грн. відсотків за користування кредитом за період з 08.11.2006 року по 19.12.2006 року.

В той же час вимога про стягнення відсотків за користування кредитом в сумі 129 166,53 грн. за період з 20.12.2006 року по 15.11.2012 року підлягає задоволенню судом як обгрунтована та правомірна.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1 341 грн. 67 коп. пені за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом за період з 16.11.2011 року по 15.11.2012 року, 92 грн. 96 коп. штрафу за несвоєчасно погашені відсотки за користування кредитом з врахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.п.4.1, 4.2 Договору сторони домовились, що у разі несвоєчасного повернення кредиту та відсотків за його користування відповідач сплачує пеню у розмірі 0,5 % від несплаченої суми процентів та від несплаченої суми кредиту за кожний день прострочення (але не більше подвійної облікової ставки НБУ), а також штраф у розмірі 5 % від суми непогашеного боргу (п.п. 4.1, 4.2 договору).

Таким чином заявлення позивачем вимог про стягнення пені та штрафу є правомірним та обґрунтованим, оскільки відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами Договору.

Перевіркою розрахунку пені та штрафу судом не виявлено помилок в зв'язку з чим вказані вимоги задовольняються судом в заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення відсотків за користування кредитом, пені та штрафу за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з врахуванням вищевикладених мотивів щодо припинення провадження в частині вимог про стягнення непогашеного кредиту та відсотків за його користування.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст.49 ГПК України.

При цьому в частині вимог відносно яких провадження у справі припинено судовий збір повертається судом позивачу в сумі 2 041,16 грн. виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до п.5 ч.1, ч.2 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог, або закриття провадження у справі. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

В п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.08.2011 року № 01-06/1175/2011 зазначено, що статтею 7 Закону врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, в тому числі визначено підстави такого повернення, яке здійснюється за ухвалою суду з поміж іншого у випадку припинення провадження у справі (частина перша статті 80).

Водночас в п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 року № 01-06/1625/2011 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір"" вказано, що згідно з частиною першою статті 7 Закону сплачена сума судового збору повертається у передбачених в цій частині випадках за ухвалою суду. Зазначене питання має вирішуватися господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення сплаченої суми судового збору. Зміст пов'язаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи.

На необхідності повернення судового збору у випадках припинення провадження у справі також наголошено в п.4.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в якому зазначено, що у вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що за змістом пунктів 4 і 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" припинення провадження у справі і залишення позову без розгляду тягнуть за собою повернення сплачених сум судового збору (за винятком випадку, коли позов залишено без розгляду в зв'язку з повторною неявкою представника позивача на виклик у засідання господарського суду, якщо таке нез'явлення перешкоджало вирішенню спору).

20.02.2013 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3,4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, п.2 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАСАД", вул.1-й км. Липовецької траси, с.Гуменне Вінницького району Вінницької області, 23203 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 32938749) на користь Акціонерного комерційного банку "Східно-Європейський банк", вул.Драгомирова, 2, оф.1, м.Київ, 01103 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 19364130) - 129 166 грн. 53 коп. - заборгованості за відсотками за користування кредитом, 1 341 грн. 67 коп. - пені за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом, 92 грн. 96 коп. - штрафу за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом, 2 612 грн. 02 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Припинити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 99 390 грн. 87 коп. непогашеного кредиту, 2 516 грн. 09 коп. відсотків за користування кредитом.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Повернути Акціонерного комерційного банку "Східно-Європейський банк", вул.Драгомирова, 2, оф.1, м.Київ, 01103 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 19364130) судовий збір в розмірі 2 041 грн. 16 коп. , сплачений згідно платіжного доручення № 1135 від 19.11.2012 року.

6. Дане рішення засвідчене гербовою печаткою суду є підставою для повернення із Державного бюджету України Акціонерному комерційному банку "Східно-Європейський банк", вул.Драгомирова, 2, оф.1, м.Київ, 01103 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 19364130) судового збору в розмірі 2 041 грн. 16 коп. , сплаченого згідно платіжного доручення № 1135 від 19.11.2013 року. Оригінал платіжного доручення № 1135 від 19.11.2013 року знаходиться в матеріалах справи 7/89/2012/5003 (а.с.6, т.1).

7. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 25 лютого 2013 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - вул1-й км. Липовецької траси, с.Гуменне, Вінницький район, Вінницька область, 23203.